Справа №591/785/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/192/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
05 березня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянувши у залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 26 січня 2024 року, якою застосовано до ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою, з визначенням розміру застави,
Четвертним слідчим відділом ( з дислокацією у м. Сумах ) ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024200000000004 від 08 січня 2024 року, в якому ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
У рамках досудового розслідування даного кримінального провадження старший слідчий Четвертого СВ ( з дислокацією у м. Сумах ) ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, із правом внесення застави.
Вказане клопотання старшого слідчого вмотивовано обґрунтованістю пред'явленої підозри ОСОБА_6 та наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, запобігти яким шляхом застосування до останнього більш м'яких запобіжних заходів, неможливо.
Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 26 січня 2024 року клопотання задоволено частково, застосовано до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 22 березня 2024 року включно, з визначенням розміру застави в 75700 гривень.
У разі внесення застави та після звільнення ОСОБА_6 з-під варти, покладено на нього наступні обов'язки: 1) прибувати до слідчого, прокурора або суду по першому виклику; 2) не відлучатися за межі м. Буринь Сумської області без дозволу слідчого, прокурора або суду (залежно від стадії провадження); 3) повідомляти слідчого, прокурора або суд (залежно від стадії провадження) про зміну свого місця проживання та роботи; 4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт(и), або інший документ(и), що дає підозрюваному право на виїзд за межі України; 5) носити електронний засіб контролю; 6) утриматись від спілкування з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Роз'яснено заставодавцю та підозрюваному, що у разі невиконання обов'язків заставодавцем чи підозрюваним, застава звертається в дохід держави, а після звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 цього Кодексу.
Контроль за виконанням ухвали покладено на прокурора ОСОБА_11 .
Не погодившись зі вказаним судовим рішенням, захисник підозрюваного ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 звернулася до апеляційного суду зі скаргою, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 26 січня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання слідчого про застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу відмовити в повному обсязі або застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту в нічний час доби.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, захисник зазначає про те, що питання належності та допустимості долучених стороною обвинувачення доказів може вирішуватися лише судом, у випадку визнання зібраних під час досудового розслідування доказів достатніми для складання обвинувального акту та направлення його до суду. Отже, враховуючи, що досудове розслідування у кримінальному провадженні наразі триває, докази, зібрані на даний момент стороною обвинувачення, не визнано достатніми та з огляду на принцип презумпції невинуватості, сторона захисту зазначає, про недоведеність вчинення ОСОБА_6 злочинних дій, які йому інкримінуються.
Зазначені слідчим ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України є недоведеними та ґрунтуються лише на припущеннях.
Так, в контексті доведеності існування ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та/або суду, слідчий суддя не надав оцінки питанню стійкості соціальних зв'язків ОСОБА_6 , зокрема його сімейний стан, стан здоров'я членів сім'ї, наявність постійного місця проживання, відсутність факту перетину державного кордону, постійна служба в правоохоронних органах. Окрім цього, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити обґрунтуванням наявності вказаного ризику.
Також відсутні підстави вважати про те, що в даному кримінальному провадженні є ризик знищення, приховування або спотворення будь-якої із речей чи документів ОСОБА_6 , оскільки за час внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, органом досудового розслідування було проведено низку слідчих (розшукових) дій, у тому числі проведено обшуки за місцем роботи, відшукано майно, яке може бути доказом у провадженні.
Окрім цього захисник зазначає про те, що існування ризику незаконного впливу підозрюваного на свідків у цьому кримінальному провадженні носить лише гіпотетичний характер, оскільки в матеріалах справи, відсутні будь-які докази, зокрема протокол допиту свідка або матеріали НСРД, які б вказували на спроби підозрюваного чинити тиск на будь-яких осіб.
Так, ОСОБА_6 виконуючи належним чином свої процесуальні обов'язки та бажаючи брати активну участь у здійсненні свого захисту, способами, передбаченого КПК України, за жодних обставин би не став вчиняти подібні дії, оскільки розуміє, що цим може погіршити своє процесуальне становище у кримінальному провадженні.
Жодних вмотивованих висновків щодо неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, а саме особистого зобов'язання, домашнього арешту в певний час доби (нічного) або застави у меншому розмірі слідчим не наведено.
У судове засідання апеляційної інстанції учасники провадження, будучи належним чином повідомлені про час і дату судового засідання, не з'явились, від прокурора надійшла заява про розгляд справи без його участі, тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути провадження за відсутності вказаних осіб, що не суперечить положенням ч.4 ст.405 КПК України.
Заслухавши доповідь головуючого - судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання колегії суддів, при вирішення питання щодо застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу, вищезазначених вимог Закону слідчий суддя дотримався в повному обсязі.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що під час перевірки вмотивованості клопотання поданого старшим слідчим Четвертого СВ ( з дислокацією у м. Сумах) ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, слідчим суддею було встановлено, що у кримінальному провадженні № 42024200000000004 від 08.01.2024, 24 січня 2024 року ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Обґрунтованість вказаної підозри була встановлена слідчим суддею з врахуванням долучених до матеріалів кримінального провадження доказів, що є достатніми на даній стадії провадження.
Суд апеляційної інстанції вважає, що слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред'явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов до переконливого висновку про обґрунтованість підозри, оскільки вони підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити дане правопорушення.
Оцінюючи доводи захисника про необґрунтованість підозри, колегія суддів зазначає наступне. Підозра - це процесуальне рішення прокурора, слідчого (за погодженням з прокурором), яке ґрунтується на зібраних під час досудового розслідування доказах та в якому формується припущення про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення, з повідомленням про це такій особі та роз'ясненням її прав та обов'язків відповідно до чинного законодавства. При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, а згодом і про його продовження, однією з підстав є саме обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, яка, власне, випливає зі змісту процесуального рішення повідомлення про підозру. Звертаючись до практики ЄСПЛ, зокрема, в рішеннях «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», «Лабіта проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Ільгар Маммадов проти Азейбарджану», «Нечипорук і Йонкало проти України», зазначається, що наявність «обґрунтованої підозри» передбачає існування фактів та інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що ця особа могла вчинити злочин. Факти, які дають підставу для підозри, не мають бути такого ж рівня, як такі, що обґрунтовують засудження особи, тобто мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Зважаючи на те, що кримінальне провадження перебуває на стадії досудового розслідування, слідчий суддя лише на підставі розумної та об'єктивної оцінки отриманих доказів визначає чи виправдовують вони в своїй сукупності факт проведення досудового розслідування та чи дозволяють встановити причетність особи до вчинення кримінального правопорушення, яка є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
На підтвердження цього слідчим суддею досліджено та надано оцінку матеріалам, долучені старшим слідчим до клопотання про застосування запобіжного заходу, які в своїй сукупності дають підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри, про причетність ОСОБА_6 до інкримінованого йому кримінального правопорушення.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді щодо обґрунтованості підозри, а докази можливої причетності ОСОБА_6 до вчинення кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 368 КК України, вважає достатніми для виконання завдань на даному етапі досудового розслідування. Виходячи зі стандарту доказування на стадії досудового розслідування, доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри, колегія суддів відхиляє.
Перевіряючи доводи клопотання старшого слідчого на предмет існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на спростування доводів апелянта, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов вірного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи, при цьому КПК не вимагає доказів того, що вона обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів можливості їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 України, вказує те, що, ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, скоєного з корисливою метою. Також останньому відомі певні відомості даного кримінального провадження, зокрема можливі свідки у справі, а також інші необхідні для слідства відомості, обізнаність про які на цій початковій стадії розслідування, зумовлені припиненням неправомірних дій та можуть бути використані підозрюваним для негативного впливу на слідства та на учасників.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Таким чином, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, на що звернув увагу слідчий суддя.
Під час оцінки заявлених старшим слідчим ризиків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ризик переховування від органів досудового розслідування наразі є актуальним та обумовлений, серед іншого, притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю можливого покарання. Злочин, у якому підозрюється ОСОБА_6 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії», за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений. У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
З огляду на пояснення захисника, колегія суддів звертає увагу на те, що слідчий суддя не керувався лише тяжкістю покарання при встановленні ризику переховування від суду, а отже не порушували п. 81 рішення ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії».
Неспроможними суд апеляційної інстанції вважає й доводи сторони захисту про невірну оцінку судом першої інстанції характеристики ОСОБА_6 , що свідчать про наявність у нього стійких соціальних зв'язків, а відтак про відсутність ризику переховування від органу досудового розслідування. Колегія суддів зазначає, що наявність родини, постійного місця проживання, служби в правоохоронних органах, хоча і свідчить про наявність соціальних зв'язків, однак не є достатнім стримуючим фактором з урахуванням ризиків, наведених в оскаржуваній ухвалі, які на цей час не зменшились.
Окрім цього, у зв'язку з початком тимчасової окупації Російською Федерацією територій України 19 лютого 2014 року та повномасштабним військовим вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року, з метою відсічі російської збройної агресії в певних її регіонах простягається лінія зіткнення - умовна лінія на поверхні землі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, на прилеглих територіях до якої ведуться бойові дії (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Наявність таких контрольних пунктів в'їзду-виїзду не виключає обмеження чи унеможливлення контролю в моменти активних бойових дій на певних ділянках лінії зіткнення, що може бути використано підозрюваним з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Обґрунтованим є ризик підозрюваним знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, які мають істотні значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки досудове розслідування не закінчено, проведений не весь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій, не встановлені всі речі та документи, що мають значення речових доказів у кримінальному провадженні.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків в кримінальному провадженні слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом, тому доводи захисника в цій частині також є необґрунтованими.
Наявність вище перелічених ризиків стверджується тим, що встановлені на даний час обставини провадження, в сукупності з тяжкістю можливого покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, свідчить на користь існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином доводи, на які посилалась сторона захисту щодо необґрунтованості висновків слідчого судді в частині існування ризиків, не спростовують високий ступінь ймовірності позапроцесуальних дій підозрюваного, які він має реальну можливість здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Всупереч доводам сторони захисту, при вирішенні питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу, крім встановлених ризиків кримінального провадження, слідчий суддя, на підставі наданих сторонами матеріалів, надав належну оцінку в сукупності всім обставинам, що враховуються при обранні запобіжного заходу, передбаченим ст.178 КПК, та дійшов обґрунтованого висновку, що такі відомості про особу підозрюваного не спростовують висновків про високу ймовірність перешкоджання кримінальному провадженню і необхідність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Отже, перевіряючи обґрунтування слідчого судді щодо існування передбачених ст.177 КПК України ризиків, колегія суддів встановила належне та детальне обґрунтування слідчим суддею наявності кожного із зазначених ризиків в оскаржуваній ухвалі, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 , фактичні обставини провадження та дані про особу підозрюваного, в тому числі про його сімейний, майновий стан та стан здоров'я, а також інші обставини, передбачені ст.178 КПК.
Не залишилась без оцінки суду і позиція сторони захисту щодо можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу.
На переконання слідчого судді досліджені під час судового засідання ризики з урахуванням особистих характеристик підозрюваного свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією підозрюваного, може негативно відобразитися на здійсненні швидкого та ефективного досудового розслідування, якого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження.
Колегія суддів зазначає, що ймовірно вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення за ч.3 ст.368 КК, у якому він підозрюється, має високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження наявні передбачені ч.1 ст.177 КПК ризики, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
При вирішенні цього питання суд виходить з того, що інші менш суворі запобіжні заходи не забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного з огляду на обставини та тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, встановлені ризики.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що на цьому етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та зможе запобігти встановленим ризикам. У цьому провадженні тримання під вартою підозрюваного не є для нього безальтернативним запобіжним заходом, адже передбачає в якості альтернативи заставу.
За таких обставин, під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження не було здобуто доказів, за яких можливо було б дійти висновку про незаконність прийнятого слідчим суддею рішення та відсутність підстав для скасування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому, вказане судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404,405,407,422 КПК України, апеляційний суд, -
Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 26 січня 2024 року, якою відносно підозрюваного ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4