Іменем України
06 березня 2024 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі судді Дмитрієвої М.М., при секретарі Меркуловій А.В.,
справа № 333/541/24
провадження № 2-а/333/43/24
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - адвокат Мухіна Людмила Сергіївна
відповідач - Комунарський відділ у місті Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області
представники відповідача - Прінь Валентина Олександрівна, Вовк Олеся Вікторівна
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду міста Запоріжжя, в порядку ст. 288 КАС України, адміністративну справу про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження, -
Короткий зміст позовної заяви
17 січня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Комунарського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Комунарського відділу у місті Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила наступне.
Рішенням відповідача № 2312130100014633 від 20 грудня 2023 року було вирішено примусово повернути позивачку до країни походження або третьої країни та зобов'язано її покинути територію України у термін до 18 січня 2024 року.
Вказує, що позивачка проживає в Україні з 1992 року та прибула з Російської Федерації малолітньою дитиною разом із матір'ю - громадянкою України. Після цього з 1996 по 2004 роки навчалася в Кушугумській загальноосвітній школі I-III ступенів. У зв'язку із втратою свідоцтва про народження вона своєчасно не отримала паспорт громадянина України, хоча мала на це право у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її матері. Заходів для отримання паспорту не вжила внаслідок своєї необізнаності в питаннях отримання документів з Російської Федерації. У 2019 році позивачка народила сина, проте дитину було поміщено в будинок малютки « ОСОБА_2 » у зв'язку з відсутністю у позивачки документів, які посвідчують її особу. У 2021 році позивачка отримала паспорт із зазначенням громадянства Російської Федерації. У 2023 році вона народила другу дитину і саме під час перебування у пологовому будинку було виявлено відсутність у позивачки дозвільних документів на право перебування в Україні, після чого позивачку було притягнуто до адміністративної відповідальності та винесено оскаржуване рішення від 20 грудня 2023 року. В прийнятті від неї заяви про отримання посвідки на тимчасове проживання, отримання статусу громадянства України або отримання статусу особи, яка потребує захисту позивачці було в усній формі відмовлено та роз'яснено, що з такими заявами вона зможе звернутися лише після оскарження рішення про її примусове повернення.
Позивачка вважає, що незважаючи на наявність в її діях порушення Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», рішення про її примусове повернення є протиправним та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що по-перше, позивачка в'їхала на територію України на законних підставах, по-друге, не вчиняла дій, які суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, по-третє, в оскаржуваному рішенні не враховано наявність у позивачки, як одинокої матері, дітей, які мають право на набуття громадянства України, і в рішенні не було вирішено долю дітей в разі примусового повернення позивачки до країни походження або третьої країни, по-четверте, країною походження позивачки є Російська Федерація, з якою Україна перебуває в стані війни, і позивачка не має жодних гарантій безпеки свого життя, здоров'я та свободи, а будь-яких родинних чи інших зв'язків у Російській Федерації чи в інших країнах позивачка не має.
Тому позивачка просить визнати протиправним та скасувати рішення Комунарського відділу у місті Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області № 2312130100014633 від 20 грудня 2023 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий виклад позиції відповідача
27 лютого 2024 року до суду надійшов відзив від Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області на позовну заяву. Відповідач зазначає, що 20 грудня 2023 року співробітниками ДОП СП Відділу поліції ЗРУП ГУНП в Запорізькій області для з'ясування законності перебування іноземця на території України було запрошено громадянку російської федерації ОСОБА_3 . З її слів було встановлено, що вона в 1992 році прибула на територію України малолітньою дитиною разом із матір'ю. На території України перебуває по паспортному документу 51 № НОМЕР_1 , виданому 15 лютого 2021 року г/к росії у м. Харкові, терміном дії до 15 лютого 2026 року. Жодних документів, що дають підставу перебування на території України не отримувала. Дозволений строк її перебування на території України закінчився 10 серпня 2007 року і з того часу ця особа перебуває на території України незаконно і нею за всі роки перебування в Україні не вжито жодних заходів для легалізації свого перебування на території України.
Відповідач вважає, що докази, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» - відсутні, а наявність дітей на території України не може слугувати підставою для порушення міграційного законодавства. В той же час, відповідачем враховано наявність тісних зв'язків на території України та не було застосовано до позивачки заборону в'їзду на територію України. Тому відповідач вважає своє рішення правомірним і просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі
Комунарський районний суд міста Запоріжжя ухвалою від 18 січня 2024 року залишив адміністративний позов без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
31 січня 2024 року до суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивач просить поновити їй строк на оскарження рішення відповідача № 2312130100014633 від 20 грудня 2023 року про примусове повернення її до країни походження або третьої країни.
Ухвалою суду від 01 лютого 2024 року поновлено позивачу строк на подання адміністративного позову, адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання з викликом сторін на 07 лютого 2024 року о 15 годині 00 хвилин.
27 лютого 2024 року до суду надійшло клопотання позивача про долучення додаткових доказів.
В судовому засіданні 28 лютого 2024 року суд задовольнив це клопотання, долучив надані позивачем документи до матеріалів справи. Позивач та її представник позов підтримували та просили задовольнити, представники відповідача проти позову заперечували. В судовому засіданні було оголошено перерву до 06 березня 2024 року.
В судове засідання 06 березня 2024 року сторони, повідомлені своєчасно та належним чином, не з'явилися, через канцелярію суду надали заяви про проведення судового засідання у їх відсутність, зазначили, що свої позиції, оголошені раніше в судовому засіданні підтримують.
Установлені судом фактичні обставини справи
Позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у Івановській області Російської Федерації та має паспорт громадянина Російської Федерації, що був виданий 15 лютого 2021 року генеральним консульством Російської Федерації у місті Харкові, що підтверджується копією її паспорту. Свідоцтво про народження в матеріалах справи відсутнє.
З 1996 року по 19 червня 2004 року позивачка навчалася в Кушугумській загальноосвітній школі I-III ступенів, що підтверджується довідкою від 16 липня 2019 року № 01-13/0115.
ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Запоріжжі у позивачки народився син, ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 05 липня 2019 року серії НОМЕР_2 . Відомості про батька дитини записані відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України (тобто за вказівкою матері), що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00023307692 від 05 липня 2019 року.
ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Запоріжжі у позивачки народилася дочка, ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 03 січня 2024 року серії НОМЕР_3 . Мати зазначена як ОСОБА_6 , разом з тим, у зв'язку з відсутністю у позивачки документу, що посвідчує її особу, виданого в Україні, та враховуючи те, що імена ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є двома варіантами перекладу російського імені ОСОБА_9 , та з урахуванням того, що саме у позивачки перебуває оригінал свідоцтва про народження, у суду є підстави вважати, що матір'ю ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 є саме позивачка. Відомості про батька дитини записані відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України (тобто за вказівкою матері), що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00042980731 від 03 січня 2024 року.
20 грудня 2023 року оперуповноваженим сектору кримінальної поліції Відділу поліції № 4 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, під час перевірки законності перебування на території України, було виявлено іноземця - позивачку, яка прибула в Україну в 1992 році, що підтверджується актом приймання-передавання іноземця або особи без громадянства від 20 грудня 2023 року.
Також 20 грудня 2023 року т.в.о. начальника Відділу поліції № 4 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області було внесено подання № 15412/45/01/02-2023 на ім'я начальника Комунарського відділу у місті Запоріжжя УДМС в Запорізькій області про прийняття рішення про примусове повернення позивачки за межі України. В обґрунтування необхідності прийняття такого рішення вказано, що це є доцільним з міркувань запобігання повторності порушень міграційного законодавства позивачкою.
Того ж дня позивачкою було надано письмове пояснення на ім'я начальника Комунарського відділу у місті Запоріжжі УДМС у Запорізькій області, в якому вказано, що вона прибула в Україну 1992 року ще малолітньою дитиною разом із матір'ю ОСОБА_10 і з того часу за межі України не виїжджала; має трьох дітей 2008, 2019 та 2023 року народження, а також проживає однією сім'єю з ОСОБА_11 , з яким має намір укласти шлюб. В поясненні вказано про визнання факту порушення законодавства (про що зазначається і в позовній заяві).
Того ж дня відповідачем прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства за № 2312130100014633, яке є предметом оскарження в цій справі і яким вирішено примусово повернути позивачку до країни походження або третьої країни та зобов'язано позивачку покинути територію України у термін до 18 січня 2024 року. Рішення мотивоване тим, що позивачка з 10 серпня 2007 року незаконно перебуває на території України, її дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, підстави для перебування в Україні відсутні та немає жодної з обставин, на підставі якої вона не може бути примусово повернута за межі України. Позивачка отримала другий примірник рішення 20 грудня 2023 року, про що свідчить її підпис під текстом рішення.
Також в матеріалах справи міститься копія квитанції від 02 січня 2024 року, з якої вбачається, що позивачка сплатила в добровільному порядку штраф, будучи притягнутою до адміністративної відповідальності.
Після звернення до суду позивачка звернулася до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області із заявою, в якій попросила надати їй допомогу в вирішенні питання про отримання позивачкою статусу особи, що потребує додаткового захисту або посвідки на тимчасове проживання в Україні у зв'язку з обставинами, зазначеними в позовній заяві. У відповідь позивачці надійшов лист із рекомендацією особисто звернутися із заявою до територіального органу Державної міграційної служби України щодо отримання статусу особи, що потребує додаткового захисту. Аналогічне звернення позивачка надіслала до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, і на теперішній час розгляд цього звернення триває.
Позиція суду та нормативно-правове обґрунтування
Правові підстави для прийняття рішень про примусове повернення іноземців визначені статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в частині першій якої зазначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону.
Виняток із цього правила передбачений частиною першою статті 31 наведеного вище Закону, де зазначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2022 року № 692 було припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян України і Російської Федерації, вчиненої 16 січня 1997 року, а на період до припинення дії Угоди, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, відповідно до статті 6 такої Угоди зупинити дію статей 1 і 2 Угоди в частині можливості громадян Російської Федерації в'їжджати, виїжджати, прямувати транзитом, перебувати і пересуватися територією України без віз на підставі документів, зазначених у пунктах 2, 3, 4, 6 і 8 переліку документів громадян Російської Федерації для в'їзду, виїзду, перебування і пересування територією України, наведеного в Додатку 1 до Угоди.
Позивачка є іноземцем (громадянкою Російської Федерації) та не заперечувала відсутність у неї документів, що свідчать про наявність законних підстав для перебування на території України, визнала факт порушення законодавства про правовий статус іноземців, добровільно сплатила штраф за вчинення адміністративного правопорушення. Разом з тим, відповідач не заперечував, що позивачка мала підстави для в'їзду на територію України в 1992 році. В той же час, позивачка не заперечувала тієї обставини, що протягом багатьох років перебування на території України нею не було вчинено спроб легалізації власного перебування на території України.
Згідно з пп. 11 ч. 1 ст. 1 наведеного вище Закону, нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Тобто законність прибуття іноземця в Україну не виключає у подальшому набуття ним статусу нелегального мігранта у разі втрати підстав для подальшого перебування в Україні, а отже - і можливості застосування до нелегального мігранта такого заходу, як примусове повернення в країну походження або в третю країну.
Крім того, чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім'ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.
Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17, від 18.03.2021 у справі № 522/14416/18, від 27.04.2023 у справі № 522/11882/22.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Остання з наведених вище постанов Верховного Суду, а саме від 27.04.2023 у справі № 522/11882/22, стосувалася примусового видворення громадянина Російської Федерації за межі території України; позов у справі розглядався у період, коли вже тривала повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України. Верховний Суд не погодився із доводами суду апеляційної інстанції про невиправдану суворість такого заходу як примусове видворення, та скасував постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про видворення.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що в цій справі предметом перегляду є рішення про застосування менш суворого заходу, а саме - примусове повернення, а не примусове видворення, тобто позивачка, виконуючи це рішення, матиме можливість самостійно обрати країну, в напрямку якої вона залишить територію України.
Виняткових обставин, передбачених частиною першою статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», які б перешкоджали відповідачеві прийняти рішення про примусове повернення іноземця, під час розгляду цієї справи судом не встановлено.
Суд наголошує на тому, що оскаржуваним рішенням позивачку повернуто до країни походження або третьої країни, таким чином позивачка не зобов'язана повертатися саме до Російської Федерації, а спірне рішення вважатиметься виконаним з моменту залишення позивачкою території України в напрямку будь-якої іншої країни. Крім того загальновідомою є та обставина, що наразі між Україною та Російською Федерацією відсутнє сполучення, тобто виїзд до Російської Федерації на виконання цього рішення фактично може здійснюватися виключно через третю країну.
Суд вважає також слушними доводи відповідача про те, що відповідачем достатньою мірою враховані обставини тісних зв'язків на території України і тому до позивачки не було застосовано заборону в'їзду на територію України. З урахуванням цього, а також письмових пояснень позивачки про намір укласти шлюб з громадянином України (укладення якого, в свою чергу, у відповідності до ч. 14 ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», визнається підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання), після виїзду з України, позивачка не позбавлена буде можливості прибути в Україну з метою возз'єднання сім'ї з громадянином України.
Тому оскаржуване рішення відповідача відповідає критерію пропорційності, тобто прийняте з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для інтересів позивачки і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
В свою чергу, подальше (після прийняття оскаржуваного рішення) звернення позивачки до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області із заявою з проханням надати їй допомогу в вирішенні питання про отримання нею статусу особи, що потребує додаткового захисту або посвідки на тимчасове проживання в Україні - не свідчить про протиправність прийнятого відповідачем рішення, адже такі дії вчинені позивачкою вже після прийняття рішення.
У разі, якщо позивачці буде надано статус особи, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, - до неї застосовуватимуться гарантії, визначені статтею 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», щодо заборони вислання або примусового повернення до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека. Водночас, визнання особи такою, що потребує додаткового захисту - здійснюється спеціально уповноваженим органом за встановленою зазначеним вище законом процедурою та не відноситься до повноважень суду. Разом з тим, у разі прийняття уповноваженим органом рішення про відмову у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, - таке рішення може бути предметом самостійного та окремого судового оскарження.
Таким чином, оскаржуване позивачкою рішення відповідача відповідає вимогам закону та критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України. Відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення. Доводи, викладені позивачкою у позовній заяві, були належним чином враховані відповідачем при прийнятті його рішення, а також знайшли відповідь у мотивувальній частині рішення суду, але не свідчать про протиправність рішення відповідача.
З цих підстав суд відмовляє в позові.
Судові витрати у справі відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 26, 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 268-269, 271-272, 288 КАС України, суд, -
В позові ОСОБА_1 до Комунарського відділу у місті Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду в десятиденний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 );
відповідач - Комунарський відділ у місті Запоріжжі Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області (ідентифікаційний код управління: 37834773, місцезнаходження відділу: 69061, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 40, місцезнаходження управління: 69005, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 90).
Повний текст рішення суду складено та підписано 06 березня 2024 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя М.М.Дмитрієва