про відмову у відкритті касаційного провадження
05 березня 2024 року
м. Київ
справа №420/19945/23
адміністративне провадження № К/990/7723/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Тацій Л.В., Стрелець Т.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просив:
- визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови подання та оформлення документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно пункту "а" частини першої статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ), виходячи з вислуги років 28 років 08 місяців 09 днів;
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України оформити документи та підготувати подання для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років згідно пункту "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ, виходячи з вислуги років 28 років 08 місяців 09 днів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2023, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, адвокат Дзісь Андрій Романович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої та підпункт "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ в правовідносинах, коли на час звільнення позивача з військової служби абзац 1 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі - Порядок № 393) був чинний в редакції, за якою до вислуги років для призначення пенсій особам, які зазначені в абзаці 1 пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах.
На думку скаржника, до спірних правовідносин мають застосовуватись нормативно-правові акти, які були чинними на момент виникнення права у позивача на призначення пенсії за вислугу років, а не ті, які були чинними на момент звернення позивача за призначенням йому пенсії за вислугу років.
Також, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник покликається на висновки Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 03.03.2021 у справі № 805/3923/18-а, висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 14.04.2021 у справі № 480/4241/18, та висновки Верховного Суду, викладені в постановах 28.09.2022 у справі № 813/1263/18, від 19.09.2023 у справі № 200/9352/20-а, від 05.10.2023 у справі № 300/5663/21, від 14.09.2022 у справі № 640/14718/20.
Скаржник вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
З огляду на доводи касаційної скарги Верховний Суд зазначає про таке.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі № 200/4951/22 сформулював наступні правові висновки у спірних правовідносинах:
«- підпунктом «а» пункту 3 Порядку № 393 (у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16.02.2022) було передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці пешому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;
- водночас, відповідно до підпункту «а» пункту 3 Порядку № 393 (у редакції, чинній на дату звільнення, 27.06.2022, та дату звернення позивача із заявою до ГУНП в Донецькій області щодо оформлення та подання необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для призначення пенсії, 01.01.2022) до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах (пункт 3 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 119 від 16.02.2022): один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;
- тому, для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16.02.2022».
Станом на дату звернення позивача (09.06.2023) із заявою до відповідача щодо оформлення та подання необхідних документів для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ діяла нова редакція підпункту «а» пункту 3 Порядку № 393.
Таким чином, висновки оскаржених судових рішень у цій справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у справі № 200/4951/22, відповідно до якої зарахування пільгового стажу особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262, здійснюється лише для визначення розміру пенсії, а не для її призначення.
При цьому скаржник не навів у касаційній скарзі вмотивованого обґрунтування, яке б давало підстави вважати необхідним відступлення від таких висновків Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 14.11.2023 у справі № 600/3836/22-а в аналогічних обставинах справи (позивач звільнився до внесення змін до Порядку № 393 постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16.02.2022, а із заявою про призначення пенсії звернувся після внесення таких змін до Порядку № 393) дійшов висновку, що необхідною умовою для призначення пенсії відповідно до пункту "а" частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ є наявність необхідної календарної вислуги років.
Отже, покликання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах є безпідставним.
Верховний Суд вважає нерелевантними покликання скаржника на висновки Верховного Суду у справах 805/3923/18-а, № 480/4241/18, № 813/1263/18, № 200/9352/20-а, № 300/5663/21, № 640/14718/20 щодо зарахування пільгового стажу особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262, для призначення пенсії, оскільки такий висновок був сформований за іншого нормативно-правового регулювання, а саме пункт 3 Порядку № 393 діяв у редакції, чинній до внесення змін Постановою № 119 від 16.02.2022.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Л.В. Тацій
Суддя Т.Г. Стрелець