Справа № 120/15340/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
05 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови від 26.07.2023 року за № ЦЗ-78/В1/а-2.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, який здійснює свою діяльність у магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
08.06.2023 року ГУ ДПС у Вінницькій області проведено фактичну перевірку магазину позивача. За результатом проведеної перевірки складено відповідний акт від 16.06.2023 року за № 10429/02-32-24-05/3320100014. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. 2,3, 21, 24 Кодексів законів про працю України (далі - КЗпП України) та постанови КМУ від 17.06.2015 року № 413 «Про порядок повідомлення ДПС та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладання гіг-контракту» (далі Постанова № 413), оскільки позивачем не подавалось повідомлення про прийняття працівника на роботу та не укладено трудовий договір із бухгалтером ОСОБА_2 , податки не нараховувались та не перераховувались. Фактично позивач допустив до роботи вказаного найманого працівника без оформлення трудових відносин.
Вказані матеріали перевірки для відповідного реагування 22.06.2023 року були направлені до відповідача, який 26.06.2023 року, за результатом розгляду вказаних матеріалів, прийняв спірну постанову за № ЦЗ-78/В1/а-2 про накладання штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 67 000 грн.
Таким чином, позивач не погоджуючись із спірною постановою та з метою її скасування звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Ст. 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
У відповідності до вимог ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Ст. 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5)при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ст. 265 КЗпП України визначено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Відповідно до ч. 4 ст. 265 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 КЗпП України визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).
Згідно з п. 2 Порядку № 509, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю", штрафи, зокрема, накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту).
Штрафи накладаються на підставі, зокрема, п. 7 - акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Згідно з п. 4 Порядку № 509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 року у справі № 640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 року, було визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю", якою, серед іншого, внесені зміни до Порядку № 509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 року набрало законної сили 14.09.2021 року.
Згідно з приписами ст. 265 КАС України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Цей принцип, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, треба розуміти так, що дія акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
30.09.2010 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №20-рп/2010 у справі щодо конституційності Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004 року №2222-IV, яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акта, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону.
Водночас, суд зазначає, що визнання нечинною з 14.09.2021 року в судовому порядку постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 823 не підлягали застосуванню.
Отже, враховуючи зазначене вище, Порядок № 509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю".
Так, п. 2 Порядку № 509, у відповідній редакції, передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в даному спорі.
В розумінні вимог ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
З огляду на викладене, докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС у Вінницькій області від 16.06.2023 № 10429/02-32-24-05/3320100014, є недопустимими доказами.
За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, відповідно спірна постанова підлягає визнанню неправомірною та скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.