Справа № 580/7335/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Анжеліка БАБИЧ
Іменем України
01 березня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 06.06.2023 №88 про відмову у поновленні виплати пенсії позивачу;
- зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування і виплату пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з 14.06.2023.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 позов задоволено повністю. Крім того, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати із сплати судового збору за звернення до адміністративного суду із позовною заявою в розмірі 1 073,60 грн та витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги адвоката, в розмірі 4 000,00 грн.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом не було враховано, що рішення про поновлення виплати пенсії може бути прийнято лише у випадку наявності належним чином сформованої пенсійної справи. Однак оскільки з введенням воєнного стану припинено направлення поштової кореспонденції до російської федерації, що унеможливлює витребування пенсійної справи з уповноважених органів Автономної Республіки Крим та підтвердження про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації, то поновлення виплати пенсії позивачу неможливе з незалежних від відповідача причин.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, залишити без змін рішення суду першої інстанції та стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що для поновлення виплати пенсії позивачем були надані всі необхідні документи, відсутність матеріалів пенсійної справи не може бути підставою для відмови у поновленні пенсії з огляду на гарантоване Конституцією України право на пенсійне забезпечення особи, а покладення на відповідача обов'язку з поновлення виплати пенсії позивачу не є втручанням у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання якого АДРЕСА_1 , взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.07.2019 №7172-5000158983.
Згідно з довідкою від 27.07.2006 №000013, виданою замість військового квитка офіцера запасу, ОСОБА_1 проходив службу з 05.08.1982 по 15.11.2005 та наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандуючим Збройних Сил України від 10.10.2015 №423 звільнений у запас.
Із змісту довідки Військового комісаріату Автономної Республіки Крим від 07.12.2005 №Та-127520 вбачається, що майор ОСОБА_1 є пенсіонером Міністерства оборони України. Пенсія призначена за вислугу років у розмірі 1 072,34 грн з 16.11.2005.
У червні 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновленні виплати пенсії.
Водночас, рішенням від 06.06.2023 №88 ГУ ПФ України в Черкаській області відмовило у поновленні пенсії ОСОБА_1 з підстав, що для поновлення виплати пенсії за новим місцем проживання необхідні документи, на підставі яких призначено пенсію та які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання. Враховуючи, що попереднім місцем проживання позивача є Автономна Республіка Крим, яка належить до тимчасово окупованої території, у відповідача у період дії правового режиму воєнного стану відсутні повноваження з отримання необхідних для виплати пенсії документів.
Про вказане рішення позивача було повідомлено листом відповідача від 25.07.2023 №2300-0307-8/48511.
Вважаючи протиправним прийняте територіальним органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у поновленні пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що невиконання попереднім органом призначення пенсії обов'язку з передачі пенсійної справи до іншого органу не може бути перешкодою для реалізації гарантованого особі права на отримання пенсії.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1-1 указаного Закону законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно із ст. 52 Закону №2262-ХІІ особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності 22.11.2014, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
За правилами ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації визначає Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території АР Крим та м. Севастополя, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 234 від 02.06.2014 (далі - Порядок № 234).
Відповідно до п. 2 Порядку №234 пенсійне забезпечення осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей) або згідно з міжнародними договорами України з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та надання таким особам соціальних послуг здійснюються визначеними Пенсійним фондом України головними управліннями Пенсійного фонду України, а осіб, які отримують пенсію відповідно до інших законодавчих актів, - управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - територіальні органи).
За змістом пунктів 3, 4 Порядку №234 особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
У свою чергу, питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).
Відповідно до пунктів 3, 11 розділу І Порядку № 3-1 заява про поновлення пенсії подається заявником до органу, що призначає пенсію.
Днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, що призначає пенсію, заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом).
Днем звернення за поновленням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Згідно із п. 5 розд. ІІ Порядку № 3-1 переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі особи та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, та з урахуванням додатково наданих документів.
При переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати пенсії особа може додатково подати документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку, підвищення та інші доплати).
Громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства російської федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Колегія суддів наголошує, що Верховний Суд у постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17 вказав, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Матеріали справи свідчать, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пенсія за вислугу років йому призначена у 2005 році за законодавством України за місцем фактичного проживання в АР Крим.
Ці обставини також встановлені рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 у справі №580/2889/23, яке набрало законної сили 12.10.2023.
У свою чергу, відмовляючи у поновленні пенсії позивачу, відповідач зазначив, що для цього необхідні документи, на підставі яких призначено пенсію та які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання. Водночас, ГУ ПФ України в Черкаській області також наголосило на тому, що у зв'язку з тимчасовою окупацією АР Крим у відповідача у період дії правового режиму воєнного стану повноваження отримати необхідні для поновлення виплати пенсії документи.
Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки витребування пенсійної справи позивача з органу Пенсійного Фонду за попереднім місцем проживання (реєстрації) покладається саме на орган, що призначає (поновлює) пенсію, а позбавлення ГУ ПФ України в Черкаській області можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у поновленні пенсії.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що право на поновлення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування пенсійної справи й отримання атестату про припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду російської федерації.
Доказів того, що позивач отримав громадянство російської федерації та одержував пенсію в органах пенсійного забезпечення російської федерації, відповідач не надав. Крім того, як свідчить зміст розписки-повідомлення від 14.06.2023 №102, позивачем на виконання вимог п. 5 розд. ІІ Порядку № 3-1 до заяви про поновлення пенсії було додано копію заяви про неотримання пенсії на території РФ від 14.06.2023 №б/н.
Таким чином, позивач як громадянин України має право на отримання пенсії, призначеної йому відповідно до законодавства України, за місцем реєстрації фактичного проживання.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», пунктом 54 якого зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном, та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини, «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Відтак, ОСОБА_1 як особа, що вчинила всі необхідні та залежні від нього дії, спрямовані на поновлення нарахування та виплати пенсії, мав законні сподівання від ГУ ПФ України в Черкаській області на прийняття позитивного рішення за наслідками розгляду відповідної заяви. У зв'язку з чим рішення відповідача про відмову у поновленні виплати пенсії виключно з підстав неможливості отримання пенсійної справи та відомостей від російської федерації щодо отримання позивачем пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню, на чому правильно наголосив суд першої інстанції.
Колегією суддів враховується, у межах спірних правовідносин праву позивача на поновлення нарахування та виплати пенсії за вислугу років кореспондує обов'язок відповідача прийняти відповідне рішення.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно з пп. 3 п. 5 розд. IV Порядку №3-1 рішення за результатами розгляду заяви про призначення, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший приймається з урахуванням поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви з усіма необхідними документами (переведення вперше на пенсію по інвалідності - у строк, передбачений пунктом «e» статті 50 Закону).
З урахуванням викладеного судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що для повного та ефективного відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії, призначеної відповідно до Закону України №2262-ХІІ, з 14.06.2023, тобто з дати звернення до відповідача із заявою.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Також позивачем у відзиві на апеляційну скаргу було заявлене клопотання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС).
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції позивачем було надано: договір про надання правової допомоги від 04.04.2023 №02/23, акт від 04.12.2023 прийому-передачі наданої правової допомоги за договором про надання правової допомоги №02/23 від 04.04.2023.
Згідно вказаних документів адвокатом були надані послуги щодо складання відзиву на апеляційну скаргу, вартістю 6 000 грн, яку сторони визначити у фіксованому розмірі та яка підлягає сплаті протягом 30 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Відтак, позивачем документально підтверджено розмір витрат на правову допомогу.
При цьому колегією суддів враховується, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного Суду, зокрема, від 01.09.2021 у справі №178/1522/18, від 10.11.2021 у справі №329/766/18, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 28.09.2021 у справі №160/12268/19, від 04.12.2023 у справі №420/329/21.
Відповідачем було подано клопотання, в якому останній просив залишити без задоволення клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу. Указане клопотання обґрунтоване тим, що визначена до присудження сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною, очевидно неспівмірною та непропорційною.
Колегія суддів частково погоджується із заявленим клопотанням відповідача. Так, зважаючи на предмет і складність цього спору, незначний обсяг юридично значимих обставин, що підлягали доказуванню, існування сталої судової практики щодо подібних правовідносин (як щодо поновлення виплати пенсії так і щодо дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України), незмінність адвоката, починаючи з подання позовної заяви, на переконання колегії суддів, співмірним розміром витрат на підготовку та подачу відзиву на апеляційну скаргу у цьому випадку є 2 000 грн.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року - без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя А.Ю. Коротких