П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/6591/23
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року (суддя Радчук А.А., м. Одеса, повний текст рішення складений 30.08.2023) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_2 , про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
30 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до в/ч НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 року по 12.01.2023 року з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 по справі №420/1803/20 та з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 по справі №420/8037/21;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки з 03.08.2018 року по 12.01.2023 року розрахунку при звільненні з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 по справі №420/1803/20 та з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 по справі №420/8037/21;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 03.08.2018 року по 12.01.2023 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, з урахуванням раніше проведених виплат відповідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 по справі №420/1803/20 та з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 по справі №420/8037/21.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 11.01.2023 року.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 11.01.2023 року у сумі 89000,81 грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням сторони подали апеляційні скарги.
Позивач в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування поданої скарги зазначається, що судом першої інстанції було залишено поза увагою, що позивач просив врахувати раніше проведенні виплати відповідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 по справі №420/1803/20 та врахувати раніше проведені виплати відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 по справі №420/8037/21, які стосуються судового спору, суттєво впливають на терміни затримки остаточного розрахунку при звільненні та остаточний розрахунок виплат.
Також апелянт вважає, що, суд першої інстанції проігнорував докази, надані представником позивача (Довідка про грошове забезпечення, види грошового забезпечення та одноразові види грошового забезпечення, видана 06.04.2021 №94) та не врахував її при розгляді справи.
Стосовно розрахунків належної до відшкодування суми виплати, наведених в рішенні суду першої інстанції, апелянт зазначив що вони не відповідають принципам справедливості та співмірності.
Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
В апеляційній скарзі відповідача ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволенні його вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що в/ч НОМЕР_1 вже двічі було притягнуто до спеціальної відповідальності роботодавця, яка передбачена статтями 116, 117 КЗпП України, шляхом стягнення з роботодавця середнього заробітку за рішеннями суду у справах №420/1803/20, №420/8037/21. При цьому статтями 116, 117 КЗпП не передбачається повторне стягнення середнього заробітку за час затримки виплати середнього заробітку за рішенням суду.
Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, відзиву позивача на апеляційну скаргу відповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є учасником бойових дій - інвалідом війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 16.10.2020 року.
Наказом Міністра оборони України №376 від 23 червня 2018 року (по особовому складу), відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням вимог ч. 8 цієї ж статті, звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров'я) полковника ОСОБА_1 - начальника служби безпеки дорожнього руху Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Згідно витягу з наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України №148 від 03 серпня 2018 року (по стройовій частині) полковника ОСОБА_1 - начальника служби безпеки дорожнього руху Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 23 червня 2018 року №376 з військової служби у запас за пунктом "б" ч.6 (за станом здоров'я) ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 03 серпня 2018 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 липня 2020 року по справі №420/1803/20 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 року по 15.12.2019 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 03.08.2018 року по 15.12.2019 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року по справі №420/8037/21: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 року по 27.04.2021 року; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки з 03.08.2018 року по 27.04.2021 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 року по 27.04.2021 року відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з урахуванням раніше проведених Виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року по справі №420/1803/20.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 9 червня 2021 року по справі №420/926/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018р. відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р., з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року; зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати i виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р., з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року, з урахуванням вже виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 червня 2021 року у справі №420/926/21 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. в повному обсязі та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. з врахуванням базового місяця, січень 2008р; ухвалено у цій частині постанову, якою визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. в рахуванням базового місяця, - січень 2008р; зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. з врахуванням базового місяця, - січень 2008р., з урахуванням виплачених сум індексації. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9 червня 2021 року залишено без змін.
26.01.2023 року представник ОСОБА_1 звернувся до в/ч НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 року по 12.01.2023 року відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року по справі №420/1803/20 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року по справі №420/8037/21.
Листом від 13.04.2023 року №154/181/1-480 заявника повідомлено, що правових підстав для застосування статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України до військовослужбовців щодо виплати середньомісячного заробітку не вбачається.
Відмова обґрунтована тим, що пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства. На виконання пункту 4 Порядку 1078 військовою частиною НОМЕР_2 нараховано ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату індексації у сумі 52564,32 грн. Кошти буде виплачено ОСОБА_1 у квітні 2023 року. Відповідно до листа Міністерства соціальної політики від 24.07.2013 №774/13/84-13 нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні поширюється на працівників, а не на військовослужбовців.
Не погоджуючись з такою відмовою ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки при виключенні зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 (з 03.08.2018 року) позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 28.12.2018 року, що було предметом судового розгляду в адміністративній справі №420/926/21, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Мотивів, з яких суд відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог позивача, у рішенні суду першої інстанції не наведено.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині оскарження, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).
Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 18.04.2023, зазначив, що у справі №420/926/21 судом було зобов'язано в/ч НОМЕР_2 :
нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р., з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008р., з урахуванням вже виплачених сум (абз.3 резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2021);
здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року з врахуванням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум індексації (абз.4 резолютивної частини постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2023).
Посилаючись на те, що спір у справі №420/926/21 вирішено на його користь, ОСОБА_1 вважав, що відповідно до частини другої статті 117 КЗпП наявні підстави для виплати на його користь середнього заробітку з 03.08.2018 (день звільнення) по 12.01.2023 (день нарахування 904193,41 грн. індексації грошового забезпечення).
Задовольняючи позовні вимоги в частині суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При вирішенні питання щодо розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні суд врахував такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Проте колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково розрахував розмір суми компенсації, з огляду на наступне.
Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ, до діє на час звернення позивача до суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі №520/11337/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 360/3574/19.
Водночас з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у чинній її редакції, якою передбачено, що час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Отож, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Таким чином, період з 04.08.2018 по 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19.07.2022 по 11.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
До цього періоду слід застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і колегія суддів уважає його застосовним до спірних правовідносин.
Тож, у межах цієї справи належить застосувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, та враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Обчислюючи середній заробіток позивача згідно Порядку №100 суд першої інстанції використав довідку відповідача від 19.06.2023 №1335, відповідно до якої грошове забезпечення, яке було нараховано ОСОБА_1 за червень та липень 2018 року, (за останні два місяці перед звільненням) становить по 17157,90 грн., із розрахунку 7470 грн. розмір посадового окладу та 1480,00 грн. оклад за військове звання (а.с. 102).
Проте колегія суддів не може погодитися з таким розрахунком, адже судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно інформації Єдиного державного реєстру судових рішень, 22.02.2021 набрало законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року у справі №420/4690/20, яким, серед іншого:
1. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо:
- невірного розрахунку ОСОБА_1 посадового окладу (7740,00 грн.) та окладу за військовим званням (1480,00 грн.) для нарахування та виплати грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 03.08.2018 року;
- видачі ОСОБА_1 невірної довідки про розміри щомісячних та додаткових видів грошового забезпечення за період 01.03.2018 по 03.08.2018 року з використання розміру посадового окладу (7740,00 грн.) та розміру окладу за військовим званням (1480,00 грн.) для нарахування пенсії;
2. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 :
- здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.03.2018 по 03.08.2018 року з урахуванням п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України від 07.12.2017 №2246-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на 01.01.2018 р., та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
- видати ОСОБА_1 довідку Про розміри щомісячних видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій для обчислення пенсії за період 01.03.2018 до 03.08.2018 року з урахуванням п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України від 07.12.2017 №2246-VІІІ "Про Державний бюджет України на 2018 рік" на 01.01.2018, та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
З огляду на встановлені обставини колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача, що про обчисленні середнього заробітку ОСОБА_1 слід застосувати довідку про розмір грошового забезпечення від 06.04.2021 №94 (а.с. 116), згідно до якої грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за червень-липень 2018 року) становить 36234,60 грн. (18117,30 грн. + 18117,30 грн., з урахуванням 7890,00 грн. ПО та 1560,00 грн. ОВЗ).
У червні 2018 року та липні 2018 року було 61 день, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 594,00 грн. (36234,60 грн./61).
Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу (04.08.2018) та дату змін у законодавстві (18.07.2022), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1444 дня, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 857736 грн. (594,00 грн. х 1444).
Однак, не можна вважати співмірною суму несвоєчасно виплаченої при звільненні індексації в розмірі 89063,12 грн. із сумою розрахованої компенсації за несвоєчасний розрахунок в розмірі 857736 грн.
Як вбачається з наданої відповідачем довідки на виконання ухвали апеляційного суду про витребування доказів від 06.02.2024, загальний розмір належних позивачу виплат складав 465699,10 грн., з яких: Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби - 240210,60 грн.; Грошова компенсація вартості речового майна - 71739,90 грн.; Грошове забезпечення до дня виключення зі списків особового складу частини - 1660,45; Індексація грошового забезпечення - 6554,23 грн.; Невикористана додаткова відпустка УБД 2015-2018 роки - 32028,08 грн.; Індексація грошового забезпечення - 1394,58 грн.; Перерахунок грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій за період 2015 - 2018 роки - 1790,88 грн.; Перерахунок грошового забезпечення - 4789,04 грн.; Перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні - 13431,60 грн.; Індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду по справа №420/926/21 - 1680,31 грн.; Індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду по справа №1540/5127/18 - 90419,41 грн. що становить 19,42% від загальної суми.
При цьому колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги позивача про необхідність врахувати суми, що були виплачені на виконання судових рішень по справам №420/1803/20 та №420/8037/21, оскільки по згаданим справам позивачу нараховувалися суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, яка не входить до структури заробітної плати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 висловилася, зокрема, щодо того, чи можна вважати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні заробітною платою, та зазначила, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Висновок аналогічного змісту про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці" № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати міститься у постанові Великої Палати від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
Таким чином позовні вимоги в частині: визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_3 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 року по 12.01.2023 року з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 по справі №420/1803/20 та з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 по справі №420/8037/21; визнання протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки з 03.08.2018 року по 12.01.2023 року розрахунку при звільненні з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 по справі №420/1803/20 та з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 по справі №420/8037/21; зобов'язання в/ч НОМЕР_1 при виплаті ОСОБА_1 врахувати раніше проведених виплат відповідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.07.2020 по справі №420/1803/20 та з урахуванням раніше проведених виплат відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 по справі №420/8037/21 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача (за період з 04.08.2018 по 18.07.2022) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 166572,33 грн., тобто 19,42 % від 857736 (594,00 грн. х 1444) грн.
Період стягнення з 19.07.2022 року по 20.10.2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", на корить позивача (за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 109296,00 грн. (594,00 х 184) грн.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, колегія суддів вважає, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 275868,33 грн. (а саме: за період з 04.08.2018 року по 18.07.2022 року - 166572,33 грн. та за період з 19.07.2022 року по 11.01.2023 року - 109296,00 грн.).
Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги військової частини про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи.
Водночас доводи апеляційної скарги позивача щодо помилкового розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є частково обґрунтованими, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відтак апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року змінити в його мотивувальній частині, виклавши її в редакції, наведеній у цій постанові.
Абзац третій резолютивної частини Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року викласти у наступній редакції:
"Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2018 року по 11.01.2023 року у сумі 275868,33 грн.".
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов