29 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 280/2017/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , законного представника неповнолітньої ОСОБА_2 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року ( суддя Кисіль Р.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , законного представника неповнолітньої ОСОБА_2 до Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , законний представник неповнолітньої - ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник - адвокат Доля Олена Анатоліївна, звернувся до суду із адміністративним позовом до Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області та Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, в якому позивач просив суд:
визнати протиправною відмову Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, структурного підрозділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, викладену у листі №/2314/40-23 від 02.02.2023, у видачі позивачці у зв'язку з досягненням нею 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460за18) та відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
зобов'язати Вознесенівського відділу у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, структурний підрозділ Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, оформити та видати позивачці, у зв'язку з досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460за18) та відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в реєстрі (УНЗР), без цифрового підпису особи, без цифрового образу обличчя, без цифрових відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмовою (бездіяльністю) відповідача у видачі дитині паспорта-книжечки грубо порушуються права дитини ОСОБА_2 і права ОСОБА_1 , законного представника неповнолітньої, що захищаються нормами статей 3, 8, 21-23, 27-29, 31, 32, 34, 35, 41-43, 46-48, 53, 60, 68 Конституції України. При цьому Положення про паспорт повністю гарантує реалізацію цих прав. ОСОБА_1 та його неповнолітня донька ОСОБА_2 за світоглядними переконаннями вважають принизливим присвоєння людині ідентифікаційного номера, який на їх думку, є аналогом імені, а також нанесення штрих-коду на документ, що посвідчує особу...номери присвоюють невпізнаним трупам, в'язням концтаборів і злочинцям. Держава, зобов'язує громадян отримувати біометричні паспорти, діючи непрозоро, без повноти надання інформації громадянам. Відповідно до ст.14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору, шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи іншого походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за Іншою ознакою. Просить задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник скаржника зазначає, що відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки взамін втраченого у формі ID-картки значно звужує права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та зумовлює їх дискримінацію у залежності від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України та зміни їх релігійних переконань, у які держава не може втручатися.
Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, у відзиві на апеляційну скаргу, заперечив проти задоволення її вимог, посилаючись на законність та обґрунтованість прийнятого судом першої інстанції рішення, яким відмовлено у задоволені позовних вимог. Зазначає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи та надано встановленим обставинам належну юридичну оцінку з правильним застосуванням норм матеріального права.
У відповіді на відзив представник позивача не погоджується з доводами відповідача та наполягає на своїй позиції, стверджуючи про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 18.01.2023 ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулись до Вознесенівського відділу у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області з проханням оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ з мотивів, що не хочуть оформлювати паспорт у формі ІD карти, оскільки існує альтернативна форма паспорта громадянина України.
02.02.2023 за вих. №2314/40-23 Вознесенівським відділом у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області надано відповідь, відповідно до якої повідомлялось, що заяву прийнято до розгляду. Проте, через законні та об'єктивні причини, зупинено строки оформлення та видачі паспорта громадянина відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, розгляд поданої заяви про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року поновиться у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану. Про прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта зразка 1994 року буде повідомлено заявника.
04.02.2023 ОСОБА_1 звернувся до УДМС в Запорізькій області з питання надання роз'яснення щодо оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки (звернення вх.№779/1/2301-23 від 06.02.2023).
Під час розгляду звернення з'ясувалось, що до Єдиного державного демографічного реєстру внесена інформація та відомості про ОСОБА_2 .
25.09.2020 ОСОБА_2 за допомогою засобів ЄДДР оформлено паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_1 від 05.10.2020.
При оформлені заяви-анкети ОСОБА_3 надана згода на внесення до Єдиного державного демографічного реєстру інформації та відцифрованих відбитків пальців рук.
17.02.2023 УДМС у Запорізькій області надано лист-відповідь, за вих.№779/7/2301-23/2301.2/58-23, яким відмовили у видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки, посилаючись на Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Також у зазначеній відповіді міститься посилання на запровадження воєнного стану в країні та призупинення строків надання адміністративних послуг, в тому числі і оформлення та видача паспорта громадянина відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992. Крім того лист-відповідь містить посилання на те, що у позивачки наявний паспорт громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого позивачкою було надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі (який є єдиним та присвоюватись повторно не буде).
Позивач, не погоджуючись з відмовою суб'єкта владних повноважень, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що як встановлено судом позивачка, звертаючись у минулому із оформленням паспорту громадянина України для виїзду за кордон (біометричного закордонного паспорту) вже надавала згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже був сформовано. 25.09.2020 ОСОБА_2 за допомогою засобів ЄДДР оформлено паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_1 від 05.10.2020. При оформлені заяви-анкети ОСОБА_3 надана згода на внесення до Єдиного державного демографічного реєстру інформації та відцифрованих відбитків пальців рук. Також при зверненні до органу міграційної служби із заявою, позивачка та представник позивачки не зазначали про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Відображення таких обставин має місце лише у позовній заяві. Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Суд дійшов висновку про безпідставність посилань позивачки на її небажання присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, як на правомірну підставу її відмови в отриманні паспорта у вигляді ID-картки, оскільки даний номер є незмінним та вже присвоєний при оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Отже, використання позивачкою паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя. При цьому судом першої інстанції враховано правові позиції Верховного Суду викладені у постановах від 08 червня 2023 року по справі №380/5977/21 та від 21 грудня 2022 року у справі №160/1/21.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступе.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
З 06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону №5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з пунктом «а» частини 1 статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України і оформлення такого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру.
Згідно з частинами 1, 2, 4 та 5 статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Також Законом № 1474-VIII частину 2 статті 21 Закону № 5492-VI викладено в такій редакції: «Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.»
Кабінету Міністрів України пунктом 7 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1474-VIII доручено у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1-3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого Постановою № 302, (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт (пункт 5 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта особі, яка досягла 14-річного віку, здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 9 Порядку №302 встановлено, що за оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта справляється адміністративний збір у порядку та розмірах, установлених законодавством. Адміністративний збір справляється у разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта зразка 1994 року.
Пунктами 14 та 46 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого.
Таким чином, реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року (справа №820/3327/16), від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20.
Крім того, розділом VI Тимчасового порядку №456 регламентована процедура видачі паспортів замість утрачених або викрадених.
Згідно з п. 1 Розділу VI Тимчасового порядку №456 для оформлення паспорта замість втраченого або викраденого заявник подає: 1) заяву про втрату/викрадення паспорта (далі - заява про втрату паспорта) за зразком, наведеним у додатку 5 до цього Тимчасового порядку; 2) рішення суду; 3) заяву; 4) дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта); 6) витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (у разі викрадення паспорта на території України); 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
У разі оформлення паспорта замість втраченого/викраденого, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив свою діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи. Для оформлення паспорта замість втраченого/викраденого рішення суду не подається, якщо паспорт, який було втрачено/викрадено, оформлювався на підставі рішення суду.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IX Тимчасового порядку №456, територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Згідно з пунктом 8 розділу VI Тимчасового порядку №456, після проведення необхідних перевірок за заявою про втрату паспорта працівник територіального підрозділу ДМС складає висновок за заявою про втрату паспорта за формою згідно з додатком 11 до цього Тимчасового порядку, який затверджується керівником цього підрозділу. У висновку зазначаються результати перевірки і прийняте рішення про видачу паспорта.
В розрізі доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки, на яку представник позивача покликався в позовній заяві як на підставу для видачі паспорта громадянина України у форму книжечки, була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Водночас, досліджуючи матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дана справа не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, з огляду на наступне.
Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що позивачка, звертаючись у минулому із оформленням паспорту громадянина України для виїзду за кордон (біометричного закордонного паспорту) вже надавала згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже був сформовано.
25.09.2020 ОСОБА_2 за допомогою засобів ЄДДР оформлено паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_1 від 05.10.2020.
При оформлені заяви-анкети ОСОБА_3 надана згода на внесення до Єдиного державного демографічного реєстру інформації та відцифрованих відбитків пальців рук.
Так, 25.09.2020 ОСОБА_2 за допомогою засобів ЄДДР оформлено паспорт громадянина України для виїзду закордон НОМЕР_1 від 05.10.2020.
При оформлені заяви-анкети ОСОБА_3 надана згода на внесення до Єдиного державного демографічного реєстру інформації та відцифрованих відбитків пальців рук.
Також судом встановлено, що при зверненні до органу міграційної служби із заявою, позивачка та представник позивачки не зазначали про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації. Відображення таких обставин має місце лише у позовній заяві.
Тобто, аналізуючи викладене, колегія суддів враховує, що позивачем надавалась згода на обробку персональних даних під час оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон вперше, у зв'язку з чим позивачу було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що дана справа не є типовою відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, не порушує права позивача та не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд у справах № 160/1/21 (постанова від 21 грудня 2022 року), №380/5977/21 (постанова від 08 червня 2023 року) погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що позивачем не заперечувався факт внесення інформації стосовно неї до Єдиного державного демографічного реєстру за її заявою та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Проте, в подальшому при поданні заяви на оформлення та видачу паспорта у формі книжечки, у зв'язку із втратою, належного їй паспорта громадянина України для виїзду за кордон, подану ОСОБА_2 заяву про згоду на обробку персональних даних відкликано.
Відповідно до пунктів 5-8 частини 2 статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI) суб'єкт персональних даних має право: пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними; на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи; звертатися із скаргами на обробку своїх персональних даних до Уповноваженого або до суду.
Пунктом 2 частини 2 статті 15 Закону № 2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі припинення правовідносин між суб'єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 4 Закону 5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Статтею 10 Закону 5492-VI врегульовано порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до частини 1 якої внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
До документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України (пункт 1 частини 1 статті 13 Закону).
Судом встановлено, що паспорт громадянина України у формі ID-картки, який був виданий позивачеві, оформлений за допомогою засобів ЄДДР внаслідок волевиявлення останнього, тобто позивач надав згоду на обробку його персональних даних.
Водночас, Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» встановлює гарантії захисту і безпеки інформації Єдиного державного демографічного реєстру.
Суб'єкт персональних даних має право пред'являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, проте таке право виникає у володільця персональних даних виключно якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними. Водночас, будь-яких доказів про незаконність чи недостовірність обробки персональних даних відповідачем позивач до суду не надав, отже правових підстав для вчинення дій щодо видалення/анулювання персональних даних немає.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 грудня 2022 року у справі № 380/6916/20.
Позивачем не наведено обґрунтованих підстав вважати, що персональні дані щодо ОСОБА_2 обробляються з порушенням законодавства України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку встановленим обставинам справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , законного представника неповнолітньої ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко