Справа №461/4869/22
27 лютого 2024 року м.Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Мироненко Л.Д.,
при секретарі судового засідання Курилюк А.І.,
за участі:
позивача ОСОБА_1
представників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4 (в режимі ВКЗ)
представника відповідача ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,-
Позовні вимоги.
Позивач року звернувся до суду із вказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 17 грудня 2009 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 було передано відповідачеві грошові кошти у сумі еквівалентній 20000 доларів США. Згідно з умовами договору, повернення боргу має бути здійснене протягом 7-ден-ного строку на вимогу кредитора. Відповідна вимога була направлена ОСОБА_4 03 серпня 2022 року, проте грошові кошти останній не повернув. Вказує, що боржником самостійно було повернуто частину заборгованості, про що свідчать записи на звороті договору позики, однак станом на дату звернення із вказаним позовом до суду, загальна сума неповернутої суми позики складає 15500 доларів США.
ОСОБА_1 також зазначив, що відповідно до умов вказаного договору позики, сторонами було передбачено забезпечення виконання зобов'язання за порушення терміну повернення позики, за яким позичальник несе відповідальність в розмірі неповернутої суми (боргу), та несе додаткову відповідальність на вибір позикодавця, яку ним визначено в сумі 1 000 000,00 (один мільйон) доларів США.
Враховуючи вищенаведене, просив суд стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за договором позики, а саме:
-15500 доларів США, що за курсом НБУ становить 620000 грн. основного боргу;
-15500 доларів США, що за курсом НБУ становить 620000 грн. договірної відповідальності в розмірі неповернутої суми боргу,
-1000000 доларів США що за курсом НБУ становить 40000000 грн. додаткової відповідальності на вибір позикодавця.
Рух справи в суді.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 19 вересня 2022 року відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою суду від 12 грудня 2022 року за клопотанням представника відповідача провадження у вказаній справі було закрито у зв'язку з тим, що наявний спір є між тими самими сторонами, про той самий предмет, який вже був вирішений рішенням Галицького районного суду м.Львова від 08 квітня 2019 року (справа №461/8614/17).
Постановою Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року апеляційну скаргу представників позивача було задоволено та скасовано ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 12 грудня 2022 року. Вирішено справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В результаті повторного автоматичного розподілу справи від 16 березня 2023 року, така була передана у провадження судді Юрківа О.Р.
Ухвалою Галицького районного суду від 03 квітня 2023 року було задоволено заяву про самовідвід головуючого судді Юрківа О.Р. від участі у розгляді зазначеної цивільної справи.
В результаті повторного автоматичного розподілу справи від 05 квітня 2023 року у зв'язку із задоволенням заяви про самовідвід, така була передана у провадження судді Стрельбицького В.В.
Ухвалою Галицького районного суду від 12 квітня 2023 року було задоволено заяву представника позивача ОСОБА_2 про відвід головуючого судді Стрельбицького В.В.
В результаті повторного автоматичного розподілу справи від 13 квітня 2023 року у зв'язку із задоволенням заяви про відвід головуючого судді, така була передана у провадження судді Мироненко Л.Д.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 17 квітня 2024 року прийнято справу до розгляду, який вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 12 липня 2023 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 14 червня 2023 року закрите підготовче провадження у справі та призначено її судовий розгляд.
Позиція сторін по справі.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив такий задовольнити. Зазначив, що у нього з відповідачем були дружні та ділові стосунки. Приблизно з 2000-х років він надавав юридичні послуги ОСОБА_4 , як фізичній особі, а в подальшому з 2009 року обслуговував товариство, де ОСОБА_4 займав керівні посади. ОСОБА_1 повідомив, що з 2000 по 2009 роки неодноразово надавав відповідачу різними сумами гроші в позику. 17 грудня 2009 року вони вирішили узагальнити суму заборгованості відповідача в розмірі 20000 доларів США шляхом укладення договору позики. В той же день, через декілька годин, відповідач повторно попросив у нього 20000 доларів США в борг. Тому, вони в той же день, уклали ще один договір позики на ту ж саму суму. Грошові кошти за вказаним договором позивач передав відповідачу готівкою в офісі. ОСОБА_1 вказав, що вони з ОСОБА_4 довіряли один одному, відтак нотаріально договори не засвідчували. Обидва договори позики укладались в двох примірниках.
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 адвокати Добушовський О.В. та Снігур Г.М. підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що з позивачем у них дійсно були дружні та ділові відносини, зокрема, ОСОБА_1 був його адвокатом, надавав йому юридичні послуги як фізичній особі, а також здійснював правовий супровід діяльності товариства, у якому він був одним із засновників. Відповідач зазначив, що довіряв ОСОБА_1 як своєму адвокатові. Його документи були повністю в розпорядженні останнього і ним зберігалися. Повідомив, що дійсно укладав з позивачем один договір позики на суму 20000 доларів США в двох екземплярах для підтримки бізнесу. Також зазначив, що у нього з ОСОБА_1 суттєво погіршились відносини після того, як останній звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості. Просив врахувати, що рішенням суду вже було стягнуто з нього заборгованість за вищевказаним договором позики. На думку відповідача, позивач намагається стягнути з нього суму заборгованості за одним і тим же договором позики вдруге. Додатково повідомив, що вказаний примірник договору перебував у його кабінеті разом з іншими документами, до яких мав доступ ОСОБА_1 , чим і пояснюється наявність оригіналу договору у двох примірниках на руках у позивача. Відповідач зазначив, що заборгованість за договором позики частково погашав та передавав гроші позивачу у його офісі, а також одного разу у машині. При цьому, оскільки він довіряв позивачу, то не завжди здійснював помітки на договорі позики про погашення заборгованості, що і було його помилкою.
Представник відповідача адвокат Кость Я.Р. під час розгляду справи проти задоволення позовних вимог заперечила. Вказала, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2019 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики від 17 грудня 2009 року вже були частково задоволені. В подальшому, ухвалою суду від 23 серпня 2022 року було відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики. Враховуючи наведене, вважає, що наявність рішення, яким позов було задоволено частково та ухвали про відмову у відкритті провадження - є підставою для закриття провадження у цій справі. Крім того, представник відповідача також подала до суду заяву про застосування строків позовної давності, у якій вказала, що відповідно до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Отже, у позивача, як кредитора,виникло право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання ще 18 грудня 2009 року, а тому відповідно строк повернення коштів настав з моменту виникнення права у ОСОБА_1 пред'явити вимогу до ОСОБА_4 .
Встановлені судом фактичні обставини справи.
17 грудня 2009 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_4 (позичальником) був укладений договір позики. Відповідно до умов цього договору, позикодавець надає позичальникові позику у сумі 20000 доларів США, що складає 160000 грн, а позичальник зобов'язується на усну чи письмову вимогу у семиденний термін повернути суму позики у національній валюті у розмірі еквівалентному 20000 доларів США за ринковим курсом.
У п. 2 договору позики зазначено, що позикодавець передав позичальнику в повному об'ємі готівкові гроші до підписання цього договору. Всі інші договори, що були укладені між сторонами припиняють свою дію з часу укладення та виконання цього договору.
Пунктом 4 договору передбачено, що повернення позики оформляється шляхом передачі грошей та оформлення підписів в кінці цього договору, про його виконання. За порушення терміну повернення позики позичальник несе відповідальність в розмірі неповернутої суми та несе додаткову відповідальність, яка встановлюються на вибір позикодавця.
На зворотній стороні договору позики наявні записи про повернення ОСОБА_4 :
-27 квітня 2012 року - 8000 грн.
-27 квітня 2012 року - 20000 грн.
-01 жовтня 2012 року - 8000 грн.
03 серпня 2022 року ОСОБА_1 була складена вимога до ОСОБА_4 про повернення грошової суми позики від 17 грудня 2009 року протягом семи днів. Дана вимога була направлена боржникові 03 серпня 2022 року, про що у матеріалах справи наявні копії фіскального чеку ПАТ «Укрпошта» та опис вкладеного до цінного пріоритетного листа.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2019 року у справі № 461/8614/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 основний борг за договором позики у розмірі 20000 (двадцять тисяч) доларів США, договірної відповідальності у сумі 20000 (двадцять тисяч) доларів США, всього 40000 (сорок тисяч) доларів США, що станом на 18 квітня 2018 року відповідно до офіційного курсу НБУ складає 1043314 (один мільйон сорок три тисячі триста чотирнадцять) гривень 92 коп. В решті вимог позову - відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 було залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2019 року - без змін. Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики було вирішено вважати неподаною та повернуто заявникові у зв*язку з ненаданням доказів сплати судового збору.
Мотиви прийняття рішення судом
Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики від 17 грудня 2009 року, а також договірної та додаткової відповідальності.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно зі статтею 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач на підтвердження позовних вимог надав оригінал договору від 17 грудня 2009 року із зазначенням на звороті про часткове виконання боргових зобов*язань за підписом відповідача.
Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно ст.3 Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Таким чином, відповідно до вищезазначеної статті принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому, добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту(постанова ВС від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17).
У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 викладено позицію, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Судовим розглядом було встановлено що між позикодавцем ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_4 , в один день - 17 грудня 2009 року - були укладені два договори, які містили повністю ідентичні дату та зміст. При цьому, вказані договори не містили номерів, які б дозволили чітко встановити послідовність їй укладення.
Факт укладення двох договорів зроблений судом з огляду на фізичну наявність у позикодавця оригіналів двох договорів - один з яких знаходиться в матеріалах цивільної справи № 461/8614/17, а другий є підставою даного позову. Належними та допустимими доказами позичальник не спростував зазначене, відтак, суд погоджується з позицією сторони позивача про укладення в один день двох ідентичних за змістом договорів з певною послідовністю їх укладення.
В той же час, судом детально проаналізовано зміст вказаних договорів позики. На неодноразові питання суду, представник позивача стверджував, що предметом розгляду даного судового засідання є другий по часу укладення договір. Саме за першим договором позики, рішенням суду від 08 квітня 2019 року у справі № 461/8614/17, вже стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_4 основний борг у розмірі 20000 доларів США, а також договірну відповідальність у сумі 20000 доларів США, що станом на 18 квітня 2018 року відповідно до офіційного курсу НБУ складає 1043314 гривень 92 коп, а за другим договором сума заборгованості ОСОБА_4 вказана у даному позові.
Пункт другий договору позики від 17 грудня 2009 року, що є предметом даного розгляду
(по версії сторони позивача - другий договір), містить наступну редакцію:«Позикодавець передав позичальнику в повному об*ємі готівкові гроші до підписання цього Договору. Всі інші договори позики, що були укладені між сторонами припиняють свою дію з часу укладення та виконання цього договору». Правова конструкція останнього речення пункту 2, на думку суду, містить протиріччя, оскільки припинення дії попередніх договорів пов*язуються як з моментом укладення нового наступного договору, так і з його виконанням. Суд застосовує буквальне тлумачення змісту вказаного пункту договору, а відтак, припинення попередніх договорів пов*язується з «часом укладення» наступного, так як вказаний юридичний факт зазначений сторонами першим у реченні. Таким чином, перший по часу договір позики, укладений в цей же день, втратив свою юридичну силу, а боргові зобов*язання сторін почали існувати з 17 грудня 2009 року виключно за другим договором, укладеним в цей же день пізніше за часом.
З урахуванням зазначеного, суд вважає безпідставними твердження сторони позивача, що судове стягнення заборгованості з ОСОБА_4 у справі № 461/8614/17 відбулося за першим договором, а за другим, ідентичним договором, слід стягнути зазначені у даному позові суми.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до норм ст.. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, підсумовуюче наведене, вбачається, що сторони за договором позики, користуючись свободою договору, уклали в один день, а саме 17 грудня 2009 року, два договори позики, при цьому, один з них втратив свою силу за обоюдною домовленістю сторін згідно до пункту 2 договору. За чинним договором, судовим рішенням від 08 квітня 2019 року майнові права позикодавця були відновлені шляхом стягнення на його користь 1 043 314 гривень 92 коп.
Таким чином, на думку суду, позиція сторони позивача призведе до подвійного стягнення грошових сум з позичальника та грубого порушення загальних засад цивільного права, а саме справедливості, добросовісності та розумності. На переконання суду, позивач надав своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, оскільки зазначаючи у договорі, що попередні договори припиняють свою дію з часу укладення цього договору, в судових засіданнях зайняв протилежну позицію та став стверджувати, що існують два договори окремо і по яким слід стягувати заборгованість по позикам.
Наявність на договорі позики, який є підставою даного позову, відміток про часткове погашення заборгованості відповідачем, не впливає на висновок суду про припинення дії першого ідентичного за змістом договору. Їх тотожність та відсутність нумерації могли привести до плутанини та подання разом з позовом від 11 грудня 2017 року іншого екземпляру договору. В той же час, аналіз змісту рішення Галицького районного суду від 08 квітня 2019 року у справі № 461/8614/17 свідчить про повернення ОСОБА_1 заборгованості по позиці у більшому розмірі, без урахування виплат відповідачем за другим договором.
З урахуванням вищевикладеного, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, зважаючи на встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Положення цивільного законодавства про позовну давність поширюється лише на випадки пред'явлення обґрунтованого позову.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а у задоволенні позову було відмовлено повністю, сплату судового збору слід віднести на рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,- відмовити повністю.
Повний текст рішення виготовлено 05 березня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.Д. Мироненко