05 березня 2024 р. Справа № 440/7310/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Третього Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, по справі № 440/7310/23
за позовом ОСОБА_1
до Третього Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач) звернувся до суду з позовом до Третього державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив суд:
-визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу в період з 29.01.2020 по 26.04.2022 грошового забезпечення, а також виплачених за цей період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без урахування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020), зобов'язавши при цьому відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 26.04.2022, а також виплачених за цей період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 року позов ОСОБА_1 - задоволено.
Визнано протиправними дії Третього державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо визначення з 29.01.2020 по 26.04.2022 розмірів посадового окладу і окладу за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Зобов'язано Третій державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 26.04.2022 грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення та одноразову грошову допомогу при звільненні, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", за вирахуванням фактично виплачених сум грошового забезпечення позивача, податків та зборів.
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду першої інстанції, Третій державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те що судом не взято до уваги той факт, що позивачем пропущено терміни звернення до суду із зазначеними у позові вимогами, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для зверненя до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересі особи встановлюється шестимісячний строк, який якщо не встановлено інше обчислюється з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач не звернувся до суду із заявою про поновлення терміну звернення до суду, та не навів поважних причин, чи підстав для поновлення термінів позову.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 26.04.2022 проходив службу у Третьому державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області.
Наказом т.в.о. начальника ГУ ДСНС у Полтавській області від 26.04.2022 №160 капітана служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника караулу 21 державної пожежно-рятувальної частини (м. Гребінка) 3 загону звільнено із служби у запас (з постановкою на військовий облік) (з виключенням з кадрів ДСНС) за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров'я) Положення, 26.04.2022 (а.с. 43).
Вказаним наказом зафіксовано, що вислуга років на службі станом на 26.04.2022 календарна - 25 років 08 місяців 07 днів; строк календарної служби для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає - 25 років 08 місяців 07 днів. Щорічна відпустка за 2022 рік не використана в кількості 45 календарних днів.
Як зазначає позивач, впродовж спірного періоду проходження ним військової служби, з 29.01.2020 по 26.04.2022, відповідач обчислював розміри його посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти.
07.04.2023 представник позивача адвокат Єрьоміна В.А. звернулася до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по день виключення зі списків особового складу грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та видачі довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії заявника відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", визначивши розмір посадового окладу, окладу за військовим званням у 2020, 2021 та 2022 році шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 39).
Відповідач 15.05.2023 надав відповідь за №61-47-40-331/61-47-01, в якій зазначив, що відповідно до п. 4 постанови Кабміну від 30.08.2017 №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (а.с. 40-41).
Не погодившись з відповіддю відповідача, позивач звернувся до суду з позовною заявою.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду з позовом позивачем не пропущено.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.
Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача, навдені в апеляційній скарзі стосуються виключно не врахування судом першої інстанції порушення позивачем строку звернення до суду з позовом.
Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідач зазначаючи в в апеляційній скарзі про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється шестимісячний строк звернення до суду з позовом встановлений ч. 2 ст. 122 КАСУ.
Однак колегія суддів вважає вказані доводи безпідставними, виходячи з наступного.
Згідно з частиною третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Позивач звернувся до суду з позовом 6 червня 2023 року, в якому, зокрема, просив здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення, а також виплачених: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у зв'язку з порушення встановлених строків нарахування та виплати частини грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день звільнення 26 квітня 2022 року.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.
Колегія суддів зазначає, що Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23.
На момент звільнення позивача з військової служби, 26 квітня 2022 року, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23.
З огляду на наведене, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що на спірні правовідносини розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 р. № 383 дію карантину на всій території України продовжено до 30 червня 2023 року.
Відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач звернувся з позовом до суду з позовом під час дії карантину, а тому строк звернення до суду ним не пропущений.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, в постанові від 19 січня 2023 по справі № 460/17052/21 та від 28 вересня 2023по справі № 140/2168/23
Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення,та зробив правильний висновок, що строк звернення до суду позивачем не порушено, а доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими.
Частиною 1 ст.315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Третього Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2023 по справі № 440/7310/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій Л.В. Любчич