Головуючий І інстанції: Котеньов О.Г.
05 березня 2024 р. Справа № 520/26141/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Катунова В.В. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2023, по справі № 520/26141/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.06.2023 № 2000-0302-9/85314;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати період роботи в Пермській філії АТФ "Укргазбуд" з 04.02.2000 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 30.11.2006 до страхового стажу ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 05.04.2023 та провести відповідні виплати.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.06.2023 № 2000-0302-9/85314.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області вирішити питання про призначення ОСОБА_1 з 05.04.2023 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з урахуванням стажу, зазначеного в трудовій книжці НОМЕР_1 , та з урахуванням висновків суду у цій справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування зазначає про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки з 02.12.2022 набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 19.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного законодавства", з огляду на що на сьогодні двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного законодавства між Україною та рф не укладено. Також, відсутні дані щодо сплати страхових внесків за період з 01.01.2004 по 30.11.2006.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судовим розглядом, 16.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управлінням Пенсійного в Харківській області від 23.06.2023 № 104650014308 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
До страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи в Російській Федерації згідно з записом в трудовій книжці НОМЕР_1 від 12.04.1979 з 04.02.2000 по 31.12.2003, оскільки до страхового стражу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31 грудня 1991 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення та листа Пенсійного фонду України від 27.12.2022 №2800-030102-5/56080 щодо зарахування до загального стажу на території РРФСР по 31.12.1991 року".
На адвокатський запит представника позивача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 04.08.2023 № 100-0202-8/117157 повідомило позивача, що період роботи з 01.01.2004 по 30.11.2006 не зараховано до страхового стажу, оскільки відсутня сплата страхових внесків за цей період згідно з даними, що містять в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Не погодившись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; набутий на території однієї з держав, визнається іншою державою, при цьому припинення участі в Угоді, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень. Також відсутність даних щодо сплати роботодавцем страхових внесків за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, не може бути підставою для відмови позивачу у реалізації його права на пенсійне забезпечення з урахуванням страхового стажу, набутого в іншій державі.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.п. 23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.
Так спірні правовідносини виникли з приводу зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 04.02.2000 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 30.11.2006.
Із матеріалів справи встановлено, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 від 12.04.1979 містить записи: № 16 від 04.02.2000 Пермський філіал АТФ "Укргазбуд" - прийняти на посаду начальник відділу лікувальної фізкультури та фізіотерапії - наказ № 5 від 04.0.2000, № 17 від 30.11.2006 - звільнений за власним бажанням п. 3 ст. 77 Трудового кодексу російської федерації.
Відмова пенсійного органу у зарахуванні даного періоду роботи до страхового стажу позивача обґрунтована виходом України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Частиною 2 ст. 6 Угоди "Про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" від 13.03.1992, укладеною між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно із абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
При цьому, в силу п. 2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень, оскільки такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
Суд зазначає, що відомості про трудову діяльності позивача на території рф містяться в трудовій книжці позивача, жодних виправлень чи недоліків записи в трудовій книжці не містять.
Пенсійним органом безпосередні записи трудової книжки про роботу позивача у спірні періоди не оспорювались.
Стосовно висновків пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.01.2004 по 30.11.2006 з підстав відсутності підтвердження сплати страхових внесків колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Статтею 9 вказаного Закону встановлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
У свою чергу ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
При цьому, відсутність у відповідачів можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на території рф, не може бути підставою для відмови позивачу у реалізації його права на пенсійне забезпечення з урахуванням страхового стажу, набутого в іншій державі.
Аналогічні висновки сформовано Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.04.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.09.2019 у справі № 316/1392/16-а.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що несплата роботодавцем страхових внесків у період роботи позивача з 01.01.2004 по 30.11.2006 не може бути підставою для не зарахування вказаного період роботи до страхового стажу позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність відмови пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з підстав відсутності на теперішній час двосторонньої угоди в галузі пенсійного законодавства між Україною та рф та відсутності підтвердження сплати страхових внесків.
Таким чином, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про необґрунтованість зазначених в оскаржуваному рішенні пенсійного органу підстав для відмови у призначенні пенсії позивачу.
Отже, враховуючи, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено належним чином правомірності своїх дій у спірних відносинах, колегія суддів зазначає про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 по справі № 520/26141/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді В.В. Катунов І.С. Чалий