22 лютого 2024 р.Справа № 520/26689/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
за участю секретаря судового засідання Веліток Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНЮ СІМ" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2023, суддя Зінченко А.В., повний текст складено 17.11.23 по справі № 520/26689/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНЮ СІМ" до Черкаської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,
Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНЮ СІМ" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Черкаської митниці, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100010/2 від 23.03.2023; визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100011/2 від 30.03.2023; визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100012/2 від 31.03.2023; визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100012/2 від 14.04.2023; визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100013/2 від 26.04.2023; визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100014/2 від 26.04.2023;судові витрати позивача покласти на відповідача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.112023 в задоволенні адміністративного позову ТОВ "АВЕНЮ СІМ" відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що судом першої інстанції повністю проігноровано наведене позивачем детальне обґрунтування із посиланням на відповідні правові норми, про те, які обґрунтування (позиції) митний орган використав для ухвалення оспорюваних рішень про коригування митної вартості товару. Загалом позивачем із спірних рішень про корегування митної вартості товарів було виокремлено 18 позицій митного органу, до кожної із позицій митного органу позивачем надає свої доводи про необґрунтованість та безпідставність цих позицій. Вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 у справі №520/26689/23 не відповідає вимогам статті 242 КАС України, оскільки судом першої інстанції не повно встановлено обставини справи та не взято до уваги аргументи та пояснення позивача. В рішенні суду повністю скопійовано позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву.
Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити.
Представник відповідачча в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АВЕНЮ СІМ" (код ЄДРПОУ 42500431, адреса: 61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 111-А, офіс 8 - 9) зареєстроване в якості юридичної особи .
22.03.2023 з метою митного оформлення позивач подав до Черкаської митниці митну декларацію №223UA902020202237U2.
Рішенням про коригування митної вартості №UA902020/2023/100010/2 від 23.03.2023 (надалі - Рішення №1) відмовлено у визнанні заявленої позивачем митної вартості та запропоновано скореговану митну вартість у розмірі 25 347.10 доларів США. Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом у відповідності до статті 64 МК Украйни. Розрахунок митної вартості складає: товар1 6,16 $/кг., товар2 7,01 $/кг.
30.03.2023 з метою митного оформлення позивач подав до Черкаської митну декларацію №23UA902020202500U7 (надалі - митна декларація). Митну вартість було заявлено в розмірі 10 137.78 доларів США за основним методом (ціна договору).
Рішенням про коригування митної вартості UA902020/2023/100011/2 від 30.03.2023 (надалі - Рішення №2) відмовлено у визнанні заявленої позивачем митної вартості та запропоновано скореговану митну вартість у розмірі 17 922.46 доларів США. Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом у відповідності до статті 64 МК Украйни.
31.03.2023 з метою митного оформлення позивач подав до Черкаської митниці митну декларацію №23UA902020202525U1 (надалі - митна декларація). Митну вартість було заявлено в розмірі 7 117.00 доларів США за основним методом (ціна договору).
Рішенням про коригування митної вартості № UA902020/2023/100012/2 від 31.03.2023 (надалі - Рішення №3) відмовлено у визнанні заявленої позивачем митної вартості та запропоновано скореговану митну вартість у розмірі 9 767.20 доларів США. Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом у відповідності до статті 64 МК Украйни.
14.04.2023 з метою митного оформлення позивач подав до Черкаської митниці митну декларацію № 23UA902020202932U8 (надалі - митна декларація). Митну вартість було заявлено в розмірі 6106.50 доларів США за основним методом (ціна договору).
Рішенням про коригування митної вартості № UA902020/2023/100012/2 від 14.04.2023 (надалі - Рішення №4) відмовлено у визнанні заявленої позивачем митної вартості та запропонував скореговану митну вартість у розмірі 17 614,50 доларів США. Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом у відповідності до статті 64 МК Украйни.
26.04.2023 з метою митного оформлення позивач подав до Черкаської митниці митну декларацію №23UA902020203180U8. Митну вартість було заявлено в розмірі 9368.05 доларів США за основним методом (ціна договору).
Рішенням про коригування митної вартості № UA902020/2023/100013/2 від 26.04.2023 (надалі - Рішення № 5) відмовлено у визнанні заявленої позивачем митної вартості та запропоновано скореговану митну вартість у розмірі 15 298.70 доларів США. Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом у відповідності до статті 64 МК Украйни.
26.04.2023 з метою митного оформлення позивач подав до Черкаської митниці митну декларацію № 23UA902020203179U5. Митну вартість було заявлено в розмірі 6 906.00 доларів США основним методом (ціна договору).
Рішенням про коригування митної вартості №UA902020/2023/000001/2 від 05.01.2023 (надалі - Рішення № 6) повністю відмовлено у визнанні заявленої позивачем митної вартості та запропоновано скореговану митну вартість у розмірі 16 484,46 доларів США. Коригування митної вартості здійснено за другорядним (резервним) методом у відповідності до статті 64 МК Украйни.
Підставою для прийняття всіх вище зазначених рішень слугували висновки митного органу про невизнання заявленої декларантом митної вартості у зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, документи, подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МКУ, містять розбіжності які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (наявні рішення про визначення митної вартості на подібним товарам, не надано митну декларацію країни відправлення, не надано документів щодо вартісних характеристик від виробника товару (прайс-лист, калькуляція) тощо).
Не погодившись із вказаними рішеннями про коригування митної вартості, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у митниці були наявні обґрунтовані підстави вважати, що декларантом заявлено неповні відомості про митну вартість товарів, а саме надані декларантом документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів не містять усіх відомостей щодо фактично сплаченої ціни товару (яка підлягає сплаті). Заявлені митниці відомості про витрати транспортування партії оцінюваних товарів до ввезення на митну територію України не підтверджені документально у повному обсязі, а надані документи не містять всіх відомостей про числові значення всіх витрат про транспортування, навантаження/вивантаження та які пов'язані з транспортуванням партії оцінюваних товарів до ввезення на митну територію України, які є обов'язковими складовими митної вартості та відповідно до частини десятої статті 58 МК України повинні додаватись до ціни товару, якщо не були до неї включені.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до положень ч.1 ст.257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
При цьому, п.23 ч.1 ст.4 Митного кодексу України передбачено, що митним оформленням є виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Митні формальності, відповідно до п.29 ч.1 ст.4 Митного кодексу України, становлять сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.
Як передбачено положеннями ст.248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно з ч.8 ст.257 Митного кодексу України, митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, окрім іншого, відомості щодо митної вартості товарів та методу її визначення.
Вартість товарів, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та використовується для митних цілей, виходячи з положень ч.1 ст. 49 Митного кодексу України, є митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до ч.1 ст.52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Згідно з ч.2 ст.52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або надання органу доходів і зборів додаткової інформації.
Одночасно з митною декларацією у випадках, передбачених митним кодексом України, виходячи з ч.1 ст.53 Митного кодексу України, декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно з ч.1 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до приписів ч.3 ст.53 Митного кодексу України підставами для видання органом доходів і зборів письмової вимоги про подання платником додаткових документів є: 1) розбіжності у вже наданих документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; 2) наявність ознаки підробки поданих документів; 3) відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Крім того, положеннями ч.4 ст.53 Митного кодексу України визначено, що обґрунтоване припущення Митниці про існування взаємозв'язку між продавцем і покупцем дозволяє додатково витребувати інформацію, зокрема, про вартість товару в звичайних умовах.
Відповідно до ч. 2 ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму Імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Отже, якщо митним органом виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, керуючись ч.1 ст.55 Митного кодексу України, органом доходів і зборів приймається рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, відповідно до ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України, має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Отже, виходячи з положень ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів є визначення митної вартості товарів за ціною договору.
Суд апеляційної інстації вказує, що якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Згідно із ч.4 ст. 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
При цьому, відповідно до п.п.5, 6, 7 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, 1) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 2) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 3) витрати на страхування цих товарів.
Згідно з ч.2 ст.53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Приписами ч.3 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч.1 ст.64); митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч.2 ст.64).
Відтак, відсутність підстав для визнання митної вартості товару, розрахованої самостійно платником чи декларантом, не означає виникнення безумовної підстави для визначення такої митної вартості Митницею без дотримання усіх юридично значимих факторів.
До таких факторів законодавцем віднесені і параметри, згадані у положеннях ст.60 Митного кодексу України, де, зокрема, вказано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (ч.2 ст.60); для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч.3 ст.60); ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ч.4 ст.60); у разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (ч.5 ст.60).
Зі змісту оскаржуваних у даній справі рішень вбачається, що заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано на підставі та відповідно до ч. 5 ст. 54, ч. 1, 4 статті 337, 320 Митного кодексу України. При цьому, у зазначених рішеннях вказано на обставини встановлення того, що надані декларантом документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів містять розбіжності, а саме:
- відповідно п. 5 контракті від 07.05.2019 № NST0519AV-UA якість товару повинна відповідати технічним специфікаціям заводу виробника. Декларантом не надано відповідні технічні специфікації заводу виробника щодо партії оцінюваного товару, у зв'язку з чим у митниці відсутнє відповідне документально підтвердження виробника товару, щодо його якісних характеристик, що значною мірою впливає на вартість товару;
- митниці не надано договір на транспортно-експедиційне обслуговування між Фірмою, яка безпосередньо здійснювала морське перевезення фірма Shenzhen World Cargo Logistics Limited, (згідно коносаменту №HYSF2023010057C від 29.01.2023) та експедитором ТОВ «Ламан Шипінг» у зв'язку з чим декларантом не надано митниці у повному обсязі документально підтверджені відомості про вартість транспортно- експедиційних послуг, які є обов'язковою складовою митної вартості відповідно до ч.10 статті 58 МК України, а документи є обов'язковими для надання митниці відповідно до статті 53 МК України;
- подані до митного оформлення банківські платіжні документи містять посилання лише на контракт та доповнення до контракту, що не дає змоги ідентифікувати платіжні документи з даною поставкою, банківські платіжні документи від 30.07.2022 № б/н та від 18.08.2022 № б/н не завірені належним чином уповноваженим банком;
- наданий прайс-лист від 12.02.2022 не може бути прийнятим оскільки суперечить умовам відкритого ринку з огляду на те, що орієнтований безпосередньо ТОВ "АВЕНЮ СІМ" та має посилання на зовнішньоекономічний договір NST0519AV-UA;
- до митного оформлення надано митну декларацію країни експорту, однак такий документ не відповідає вимогам до оформлення документів згідно ДСТУ 4163-2003, затверджені наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 №55, згідно якого копія документу - точне відтворення оригіналу. Копію митної декларації країни експорту надано невідповідної якості, що не дає змоги ідентифікувати інформацію зазначену в документі; до митного оформлення надано митну декларацію країни експорту без перекладу в зв'язку з чим відомості зазначені в них не можливо ідентифікувати з задекларованими відомостями. З врахуванням норм ст. 254 Митного кодексу України, до митного оформлення документи подаються українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування;
- відповідно до умов контракту від 07.05.2019 NST0519AV-UA, а саме додаткової угоди від 08.02.2022 № дод. угода №16/1, інвойса від 14.02.2022 № NST042021 зазначено, що товар постачається на умовах поставки FOB NINGBO. Відповідно до Тлумачень Інкотермс «Франко-борт» означає, що зобов'язання щодо поставки вважається виконаним після того, як товар передано через поручні судна в погодженому порту відвантаження (в даному випадку порт NINGBO). Це означає, що покупець повинен нести всі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару від цього моменту. Відповідно до п. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни що фактично сплачена або підлягає сплаті додаються складові митної вартості, серед таких складових є витрати на страхування цих товарів понесені покупцем. Згідно п. 3 статті 53 Митного кодексу України серед обов'язкових документів які декларант зобов'язаний надати для підтвердження заявленої митної вартості товарів є страхові документи та документи що підтверджують вартість страхування (якщо таке здійснювалось), однак до митниці не надано документів щодо страхування вантажу та не надано інформації імпортера щодо відсутності такого;
- рахунок про транспортно-експедиційні послуги наданий від імені невстановленої особи, відомості щодо якої відсутні в документах митного оформлення, а саме коносаменті від 12.06.2022 № NОDS2202027501 та автотранспортній накладній від 31.08.2022 №003505 згідно графи 16, у зв'язку з чим декларантом не надано у повному обсязі документально підтверджені відомості про вартість транспортно-експедиційних послуг, які є обов'язковою складовою митної вартості відповідно до ч.10 ст.58 Митного кодексу України, а документи є обов'язковими для надання митниці відповідно до статті 53 Митного кодексу України;
- до митниці не надано договір на транспортно-експедиційне обслуговування між Фірмою, яка безпосередньо здійснювала морське перевезення фірма CHARTER LINK (згідно коносаменту від 12.06.2022 №NODS2202027501) та експедитором CONSOLLINE, також не надано договір на перевезення від 26.08.2020 № ТЕ042500431, реквізити якого зазначено у графі 44 МД, у зв'язку з чим декларантом не надано у повному обсязі документально підтверджені відомості про вартість транспортно-експедиційних послуг, які є обов'язковою скдадовою митної вартості відповідно до статті 58 МК України, а документи є обов'язковими для надання митниці відповідно до статті 53 МК України;
- відповідно п. 1.3 договору транспортного експедирування від 26.08.2020 № ТЕ042500431 передбачено заявку на транспортне експедирування, яка є невід'ємною частиною договору, однак зазначена заявка до митного оформлення не надана;
- відповідно умов договору транспортного експедирування від 26.08.2020 № ТЕ042500431, передбачено, що клієнт оплачує крім перевезення вантажу, навантаження та/або розвантаження вантажу, агентські, портові збори і т.п. Відповідні рахунки на оплату, які передбачені п. 4.2.3, декларантом митниці не надавались, у зв'язку з чим декларантом не надано митниці у повному обсязі документально підтверджені відомості про вартість транспортно- експедиційних послуг, які є обов'язковою складовою митної вартості відповідно до ч.10 статті 58 МК України, а документи є обов'язковими для надання митниці відповідно до статті 53 МК України;
- до митниці не надано договір на транспортно-експедиційне обслуговування між фірмою, яка безпосередньо здійснювала морське перевезення фірма World Jaguar Logistics (NINGBO) LTD. (згідно коносаменту від 07.10.2022 № NBGDA220900036) та експедитором ТОВ Транслогістик-ЮА, у зв'язку з чим декларантом не надано митниці у повному обсязі документально підтверджені відомості про вартість транспортно-експедиційних послуг, які є обов'язковою складовою митної вартості відповідно до ч.10 статті 58 МК України, а документи є обов'язковими для надання митниці відповідно до статті 53 МК України;
- відповідно умов розділу 4 договору транспортного експедиційного обслуговування від 01.11.2021 № ТР12, передбачено окрім послуг з транспортування витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, агентські, портові збори, зберігання та додаткові витрати в порту, винагорода експедитора, які оплачуються згідно з виставленими актами виконаних робіт, заявками та рахунками. Відповідні заявки та акти виконаних робіт, які стосуються партії оцінюваних товарів та передбачені умовами договору від 01.11.2021 № ТР12, декларантом митниці не надавались, у зв'язку з чим, як вказує відповідач, декларантом не надано митниці у повному обсязі документально підтверджені відомості про вартість транспортно-експедиційних послуг, які є обов'язковою складовою митної вартості відповідно до ч.10 статті 58 МК України, а документи є обов'язковими для надання митниці відповідно до статті 53 МК України;
- в наданих декларантом документах на підтвердження митної вартості та її складових відсутні відомості про витрати передбачені пунктом 4.1.3.1. розділу 4 договору транспортного експедиційного обслуговування від 01.11,2021 N ТР12, тобто, як стверджує відповідач, декларантом не заявлено митниці у повному обсязі зазначені витрати, які пов'язані з транспортуванням партії оцінюваного товару до ввезення на митну територію України, які відповідно до ч.10 статті 58 МК України є обов'язковою складовою митної вартості та повинні додаватись до ціни товару, якщо не були до неї включені;
- розділом 4 договору транспортного експедиційного обслуговування від 01.11.2021 № ТР12 передбачено здійснення платежу за надані послуги протягом трьох банківських днів з моменту видання експедитором рахунку.На думку митниці, станом на 14.12.2022 рахунки за транспортного експедиційного обслуговування надані за договором ТР12 від 01.11.2021 повинні бути вже сплачені, однак декларантом не надано митниці банківські платіжна документи, які підвереджували оплату за надані послуги що до партії оцінюваного товару (послуг). Відповідно ч. 2 статті 53 МК України якщо рахунок сплачено, встановлює обов'язок декларанта надати банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (послуг);
- відповідно відомостей коносамента №HYSF2023010057C від 29.01.2023 порт розвантаження партії оцінюваного товару - порт GDANSK (Польща), місце доставки - GDANSK (Польща). В автотранспортній накладній (CMR) від 14.03.2023 №398545/3 вказано, що місце завантаження PRUSZKOW (Польща). Декларантом не надано митниці у повному обсязі документально підтверджені відомості, щодо вартості транспортування партії оцінюваного товару від порту GDANSK (Польща) до м. PRUSZKOW (Польща);
- в автотранспортній накладній (СМRІ) № 663535 від 08.12.2022 вказано документ ТІ 22РL2445010N35JVAI1, однак до митного оформлення зазначений документ не подавався. Наданий до митного оформлення свіфт від 14.02.2023 не завірений у встановленому порядку уповноваженим банком. В графі 70 містять посилання на контракт від 13.05.2019 № ANMA0519AV-UA, додаток 9 від 30.03.2021, проте дана поставка здійснюється за додатком №13 від 15.12.2022, що зазначено в графі 44 МД;
- зазначені в свіфт суми оплати не відповідають умовам оплати та сумам, які визначені в контракті від 13.05.2019 № ANMA0519AV-UA та додатку 13 від 15.12.2022. В зв'язку з зазначеним, відповідач уважає, що наданий до митного оформлення банківський документ не можливо ідентифікувати як документ що стосується оплати оцінюваного товару. Відповідно ч. 2 статті 53 МК України якщо рахунок сплачено, встановлює обов'язок декларанта надати банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
Зі змісту наданих сторонами пояснень під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що товари поставлені підприємством позивача випущені у вільний обіг за митними деклараціями шляхом надання гарантій на підставі частини 7 ст. 55 Митного кодексу України та відповідно до розділу Х Митного кодексу України. Різниця між платежами, які заявлялись декларантом та які повинні бути сплачені, у зв'язку із винесенням рішень про коригування митної вартості становить - 443648,97 грн.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що зі змісту оскаржуваних у даній справі рішень про коригування митної вартості товару вбачається, що останні містять відомості про митне оформлення товарів, яке вже було здійснено у максимально наближений термін за фактами митних оформлень, що наявні в ЄАІС та АСМО Інспектор, проте ані рішення, ані заяви по суті справи відповідача не містять відомості про подібність товарів за поданими заявником через декларанта митними деклараціями та товарам за митними деклараціями, що є спірними у даній справі.
При цьому, оскільки відповідачем не надано жодних доводів та доказів стосовно подібності вказаних товарів, то зазначене свідчить про необґрунтованість вказаних доводів відповідача.
Вказане підтверджується Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів (затверджені наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за №883/21195; далі за текстом - Правила №598), оскільки у графі 33 рішення про коригування митної вартості "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
У графі також вказується про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог статей 59 - 61 Кодексу. Результати проведеної консультації, а також причини, через які не можуть бути застосовані методи визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів (наприклад, відсутня інформація щодо вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), фіксуються у графі.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що зі змісту оскаржуваних у даній справі рішень вбачається, що останні не містять жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо. Так, відповідачем вказано лише номер та дату митної декларації, яка стала джерелом інформації для коригування митної вартості, що свідчить про помилковість зазначених доводів відповідача.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.12.2018 по справі №815/1670/17.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідачем під час розгляду справи не надано до суду доказів здійснення детального порівняння, як і не надано доказів, які б підтверджували аналогічність характеристик імпортованого позивачем товару та товару, митна вартість якого була взята митницею за зразок для обчислення, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність зазначеного висновку відповідача.
Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано до суду належних та достатніх доказів правомірності винесених рішень про коригування митної вартості в цій частині.
Щодо доводів митного органу про те, що подані до митного оформлення банківські платіжні документи містять посилання лише на контракт та доповнення до контракту, що не дає змоги ідентифікувати платіжні документи з даною поставкою, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п.4.1 контракту між позивачем та продавцем, оплата за цим контрактом повинна проводитися у доларах США на рахунок продавця за відповідними реквізитами, що є свідченням того, що відповідно до погоджених між позивачем та продавцем комерційних умов, оплата за товар здійснюється виключно за платіжними реквізитами продавця без зазначення конкретної поставки.
Окрім того, зі змісту наданих пояснень наданих представником позивача в судовому засіданні встановлено, що поставка декларованого товару відбувалася в рамках додатку №16 до контракту від 20.07.2021, зі змінами відповідно до додаткової угоди №16/l 08.02.2022, та додаткової угоди №16/2 від 16.02.2022, посилання на які присутні у платіжних дорученнях, що також дає змогу ідентифікувати поставку.
Щодо доводів митного органу про те, що до митного оформлення надано митну декларацію країни експорту без перекладу в зв'язку з чим відомості зазначені в них не можливо ідентифікувати з задекларованими відомостями, колегією суддів встановлено таке.
Відповідно до приписів cт. 254 Митного кодексу України, до митного оформлення документи подаються українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування.
Водночас, копія митної декларації країни відправлення - це документ, який не входить до переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.
Положення про порядок підтвердження відповідності (верифікації) експортних митних декларацій та інших документів на товари, що імпортуються з Китайської Народної Республіки в Україну, яке затверджене постановою Правління Українського національного комітету Міжнародної Торгової Палати від 17.12.2010 (із змінами, внесеними згідно з Постановою ІСС Ukraine № 6 від 12.12.2014) визначає порядок подання, розгляду та оформлення документів, необхідних для підтвердження відповідності (верифікації) експортних митних декларацій та інших документів на товари, країною походження яких є Китайська Народно Республіка або які імпортуються з КНР.
Згідно з пунктом 1.5 вказаного Положення підтвердження відповідності (верифікація) експортних митних декларацій та інших документів, що надаються експортером КНР, здійснюється як додатковий захід в окремих випадках, пов'язаних з недостатністю у ДМСУ інформації щодо дійсних цін на імпортовані товари або сумнівами у достовірності задекларованих імпортером цін на китайські товари, або з ініціативи українського імпортера.
Представником позивача в судовому засіданні надано пояснення та в апеляційній скарзі вказано, що відповідно до повідомлення, яке розміщене на офіційній Інтернет сторінці Українського національного комітету Міжнародної Торгової Палати (УНК МТП або ІСС Ukraine) (http://iccua.org) Український національний комітет Міжнародної Торгової Палати (УІЖ МТП або ІСС Ukraine) на підставі Угоди про співробітництво між Всекитайським комітетом сприяння міжнародній торгівлі (ССРІТ)/ Китайською Міжнародною Торговою Палатою (ССОІС) та Українським національним комітетом Міжнародної Торгової Палати від 29.12.2009 засвідчує підтвердження відповідності (верифікацію) експортних митних декларацій та інших документів на товари, що імпортуються з Китайської Народної Республіки в Україну.
Отже, митний орган не надавав вимоги позивачеві подати переклад українською мовою митної декларації країни відправлення, яка складена іноземною мовою міжнародного спілкування. Також, додаткова верифікація митної декларації країни відправлення законодавством не вимагається.
Відтак, зазначений довід митного органу є необґрунтованим та таким, що не підлягає врахуванню.
Щодо доводів митного органу про те, що наданий прайс-лист від 12.02.2022 не може бути прийнятим з огляду на обставини того, що суперечить умовам відкритого ринку, оскільки орієнтований безпосередньо ТОВ "АВЕНЮ СІМ" та має посилання на зовнішньоекономічний договір NST0519AV-UA, суд апеляційної інстанці зазначає таке.
Під час розгляду справи встановлено, що при розгляді наданих декларантом каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару контролюючий орган має упевнитись, що інформацію, яка міститься в зазначених документах, можна ідентифікувати з поставкою оцінюваних товарів.
Позивачем при митному оформленні товарів був поданий митниці прайс-лист, в якому ціна товарів, пред'явлених до митного оформлення, повністю збігається з задекларованою позивачем ціною товарів.
Водночас, суд зазначає, що прайс-лист не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, який підтверджує митну вартість товарів, оскільки це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. В той же час, жодним нормативним актом, в тому числі і міжнародним, не встановлено вимоги до форми та змісту прайс-листів, тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатись на неповноту чи обмеженість його відомостей, як на підставу для коригування митної вартості товару.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23.10.2020 по справі №810/690/17.
Щодо доводів митного органу про те, що товар постачається на умовах поставки FOB NІNGB0, а відповідно до тлумачень Інкотермс «Франко-борт» свідчить про те, що зобов'язання щодо поставки вважається виконаним після того, як товар передано через поручні судна в погодженому порту відвантаження (в даному випадку порт NINGBO), що вказує на те, що покупець повинен нести всі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару від цього моменту, а відповідно до п. 10 cт. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни що фактично сплачена або підлягає сплаті додаються складові митної вартості, серед таких складових є витрати на страхування цих товарів понесені покупцем, колегія суддів зазначає таке.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до Інкотермс - Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року), за умовами постачання FOB: товар, за рахунок продавця, що пройшов експортне митне оформлення, перевозиться в порт відвантаження та завантажується на борт судна зафрахтованого покупцем.
Зобов'язання Продавця: надати рахунок-фактуру за договором; доставити товар на борт судна у визначені договором терміни і місце; забезпечити покупця інформацією щодо правил перевезення; забезпечити експортне оформлення вантажу; упакувати і промаркувати вантаж; повідомити покупця про те, що товар завантажений на судно.
Обов'язки Покупця: оплатити товар згідно з умовами договору; надати продавцю дані щодо судна (назва, порт); нести всі ризики за товар після його розміщення на борту судна до вивантаження на складі покупця; оформити й оплатити перевезення вантажу з порту вивантаження.
Ризики переходять у порту з моменту повного навантаження на борт судна.
Також, відповідно до п.8 ч.2 ст.53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В ході судового розгляду справи встановлено, що страхування вантажу не здійснювалось, так як умови поставки FOB не покладають такого обов'язку на сторін договору. Таким чином, оскільки перевезення товару здійснювалося морем на умовах поставки, в даному випадку ані покупець, ані продавець товару не зобов'язані були страхувати товар.
Відповідно до п. 10 ст. 58 Митного кодексу України, на яку в оскаржуваному рішенні посилається відповідач, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на страхування цих товарів.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 18.07.2019 по справі № 821/829/18.
Відтак, оскільки страхування вантажу ані за умовами поставки, ані за контрактом не є обов'язковими для сторін і для позивача, то подавати документи про страхування товару позивач не був зобов'язаний.
Отже, зазначений довід митного органу є необґрунтованим та таким, що не підлягає врахуванню.
Щодо доводів митного органу про те, що до митниці надано рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг не встановленою особою, що не містить у документах митного оформлення, а саме коносаменту від 12.06.2022 №NODS2202027501 та автотранспортній накладній від 31.08.2022 №003505 згідно графи 16, у зв'язку з чим декларантом не надано у повному обсязі документально підтверджені відомості про вартість транспортно-експедиційних послуг, які є обов'язковою складовою митної вартості відповідно до ч.10 ст.58 Митного кодексу України, а документи є обов'язковими для надання митниці відповідно до статті 53 Митного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.
Під час розгляду справи встановлено, що транспортно-експедиторські послуги із морського перевезення товару до митної території України було надано підприємству позивача Товариством з обмеженою відповідальністю «Консольлайн», що підтверджується договором транспортно-експедиторського обслуговування, довідкою про транспортні витрати.
Зі змісту вказаних доказів вбачається, що останні містять в собі інформацію про надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Консольлайн» позивачу транспортно-експедиторські послуги із морського перевезення товару, що декларується, до митної території України.
Щодо доводів митного органу про те, що банківські платіжні документи від 30.07.2022 №б/н та від 18.08.2022 №б/н не завірені належним чином уповноваженим банком, а також те, що наданий свіфт не завірений у встановленому порядку уповноваженим банком, суд апеляційної інстаанції зазначає таке.
Відповідно до п.4 ч.2 ст. 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
Пунктом 1.3. Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, що затверджено постановою Правління Національного банку України № 216 від 28.07.2008, зазначено, що вимоги цього Положення не поширюються на: операції з переказу коштів в іноземній валюті, які здійснюються за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем без відкриття рахунку клієнту та які здійснюються за дорученням інших банків; операції з використанням електронних платіжних засобів.
Крім того, відповідно до п. 3.10 зазначеного Положення, банк після здійснення операції з переказу коштів в іноземній валюті або банківських металів надає платникові інформацію в письмовій або електронній формі про первісну суму переказу в іноземній валюті або масу банківських металів у тройських унціях, суму всіх витрат, яку сплатив платник за проведення цієї операції, тощо. На такому повідомленні проставлення штампів або підписів не передбачено.
Розрахунки за допомогою систем дистанційного обслуговування здійснюються у відповідності до глави 10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція № 22).
Згідно з п. 10.1 Інструкції № 22 оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування.
Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем «клієнт-банк», «клієнт-Інтернет-банк», «телефонний банкінг», «платіжний застосунок» та інших систем дистанційного обслуговування.
Пунктом 10.5 Інструкції № 22 визначено, що під час здійснення розрахунків за допомогою систем «клієнт-банк», «клієнт-Інтернет-банк» тощо застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.
Реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах «клієнт-банк», «клієнт-Інтернет-банк», визначаються договором між банком та клієнтом, але обов'язково цей документ має містити такі з них: дату і номер; найменування, код платника та номер його рахунку; найменування, код одержувача та номер його рахунку; суму цифрами; призначення платежу, електронний(і) підпис(и) відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань застосування електронного підпису в банківській системі України; інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються в полі «Допоміжні реквізити».
Враховуючи викладене, якщо сплату здійснено через банківський сервіс «Інтернет-банкінг», то роздрукована електронна квитанція, яка містить обов'язкові реквізити електронного розрахункового документа, визначені п. 10.5 Інструкції № 22, є підтвердним документом, що посвідчує здійснену позивачем на рахунок продавця оплату за товар, що поставляється, і печаткою банку вона не завіряється.
Щодо доводів відповідача про те, що відповідно до умов контрактів якість товару повинна відповідати технічним специфікаціям заводу виробника та декларантом не надано відповідні технічні специфікації заводу виробника щодо партії оцінюваного товару, у зв'язку з чим у митниці відсутнє відповідне документально підтвердження виробника товару, якісних характеристик, що значною мірою впливає на вартість товару, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п.6 ч.3 с.53 МК України за наявності підстав митний орган може вимагати подання зокрема специфікацію виробника товару.
Неподання такого документа саме по собі не може бути підставою для коригування митної вартості товару. Адже ч.4 ст.53 МКУ передбачає, що додаткові документи на вимогу митного органу подаються за їх наявності в декларанта. А якщо певний додатковий документ на вимогу митного органу не поданий декларантом, то митний орган зобов'язаний навести обґрунтування, чому той чи інший документ необхідний для підтвердження складових митної вартості товару.
Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 у справі № 809/1838/15 зробив висновок, що установивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
У спірному випадку такі вимоги митним органом були проігноровані.
Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що відповідно відомостей коносамента порт розвантаження партії оцінюваного товару - порт GDANSK (Польща) місце доставки - GDANSK (Польща). В автотранспортній накладній (CMR) від 14.03.2023 Ne398545/3 вказано, що місце завантаження PRUSZKOW (Польща). Декларантом не надано митниці у повному обсязі документально підтверджені відомості, щодо вартості транспортування партії оцінюваного товару від порту GDANSK (Польща)до м. PRUSZKOW (Польща), з огляду на таке.
Так, відповідно до контрактів, поставка товару здійснювалась на умовах FOB Нінбо, Китай, Інкотермс 2010.
Відповідно до Інкотермс - Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010 року), за умовами постачання FOB: товар, за рахунок продавця, що пройшов експортне митне оформлення, перевозиться в порт відвантаження та завантажується на борт судна зафрахтованого покупцем.
Продавець зобов'язаний: виконати експортне митне оформлення та розмістити товар у порту відвантаження та завантажити на борт судна зазначеного покупцем. Покупець зобов'язаний: доставити товар порт розвантаження, і виконати імпортне митне оформлення.
Ризики переходять у порту з моменту повного навантаження на борт судна.
Таким чином, поставка товару на умовах FOB зобов'язує нести витрати на навантаження та обробку Товару.
Відтак, додаткові витрати на навантаження та обробку Товару ТОВ "АВЕНЮ СІМ" не понесло.
Відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості (ДМВ), затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 червня 2012 року за №984/21296, у гр.20 підлягають відображенню витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України, а гр.22 підлягають відображенню витрати на страхування оцінюваних товарів - тільки якщо всі ці витрати (і транспортування, і страхування) відповідно до умов поставки (графа 3 ДМВ) не були включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті (графа 14(a) ДМВ).
Згідно з даними гр.20 кожної з поданих Декларацій митної вартості до МД «витрати на транспортування до місця доставки по товару №№», як і дані гр.22 «витрати на страхування №№», дорівнюють 0,00 грн.
Отже, відсутність даних додатково свідчить про те, що відповідні витрати були враховані Постачальником саме у ціні товару.
Окрім того, відповідно до наданих довідок про транспортні витрати, навантажувально-розвантажувальні роботи включені в ціну вартості перевезення.
Згідно з п. 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на страхування товарів.
Таким чином, відповідно до умов поставки за контрактами та наявними у товаросупровідними документами, всі витрати вже були включені продавцем в ціну товару, відображену у документах, наданих митному органу для митного оформлення. Тому надання додаткових документів, як і необхідність окремого відображення в них вартості витрат зі навантаження, вивантаження обробку, митним законодавством не передбачається.
Безпідставними є аргументи відповідача про те, що до митного оформлення надано митну декларацію країни експорту, однак такий документ не відповідає вимогам до оформлення документів згідно ДСТУ 4163-2003 затверджені наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 N255, згідно якого копія документу - точне відтворення оригіналу. Копію митної декларації країни експорту надано невідповідної якості, що не дає змоги ідентифікувати інформацію зазначену в документі, з таких підстав.
З огляду на матеріали справи, для підтвердження митної вартості товару позивачем було додатково надано митну декларацію країни експорту № 310120220519423035. Даний документ було розроблено Бейлунською митницею (Китай) та подана для цілей обґрунтування вартості товару.
Слід зазначити, що митне законодавство не містить вимог щодо складання митої декларації країни експорту, її складових. Окрім того, що законодавство України не містить вимог для резидентів України, законодавство України не містить вимог та не розповсюджується на нерезидентів України, яким є Бейлунська митниця (Китай).
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів уважає слушними доводи апеляційної скарги позивача та необгрунтованими доводи митниці, з якими помилково погодився суд першої інстанції.
Як вже зазначалося вище, в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товару митний орган також зазначив, що при визначенні (збільшенні) митної вартості товару за основу взято наявну в митниці цінову інформацію, що міститься у ціновій базі ЄАІС Держмитслужби України про товари, митне оформлення яких вже здійснено у максимально наближений до митного оформлення час.
Тобто, основною підставою для коригування показників митної вартості товарів, зазначених в митних деклараціях, поданих позивачем, став аналіз цінової інформації, яка міститься в ЄАІС Держмитслужби України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наявність у митного органу інформації щодо митної вартості товарів згідно митних оформлень аналогічних товарів в ЄАІС Держмитслужби України згідно вказаних в рішеннях не свідчить та не може свідчити про факт навмисного заниження вартості товару.
При цьому, посилання у рішеннях лише на номери митних декларацій, як на джерела цінової інформації, не свідчить про належне обґрунтування Відповідачем можливості визначення митної вартості за резервним методом.
У рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Поряд із тим, текст спірних рішень про коригування митної вартості не містить інформації про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо. Своєю чергою, недоведення ознак подібності товарів та умов імпорту, за висновком суду першої інстанції, не дозволяє прирівнювати показники митної вартості таких товарів. Посилання у рішенні про коригування митної вартості лише на номери митних декларацій як на джерела цінової інформації не свідчить про належне обґрунтування митним органом можливості правоможності щодо митної вартості за резервним методом”.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.01.2022 року у справі №520/11061/2020.
Таким чином, використані позивачем відомості повністю підтверджені документально, визначені кількісно і достовірні та/або всі складові митної вартості, необхідні для її обчислення, присутні, а інформація в ЄАІС не свідчить та не може свідчити про заниження митної вартості товарів позивачем, що є підставою для відхилення аргументів відповідача і в цій частині
Колегія судддів також не приймає до уваги посилання представника митного органу на те, що "під час здійснення митного контролю спрацювали ризики, згенеровані АСАУР щодо можливого заниження митної вартості товару, оскільки таке посилання міститься лише у запитах на надання додаткових документів", водночас таке не було покладено в основу спірних рішень.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що спрацювання ризиків є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 19.02.2019 по справі № 805/2713/16-а.
Крім того, в постанові від 09.02.2022 у справі № 520/12621/2020 Верховний Суд дійшов висновку, що сам лише факт спрацювання системи управління ризиками не є підставою для проведення коригування заявленої декларантом митної вартості товарів. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника. При цьому, митний орган зобов'язаний довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
У постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №815/2162/17 зазначено про те, що доводи митниці щодо оцінки ризиків при перевірці митної вартості товарів Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду оцінює критично з огляду на те, що спрацювання профілів ризиків автоматизованої системи аналізу та управління ризиками та наявність в базах митного органу інформації про те, що ідентичні або подібні товари було розмитнено іншими особами за вищою митною вартістю, не може бути підставою для відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості за ціною контракту, за відсутності інших законних підстав для витребування додаткових документів, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України: що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом.
Таким чином, твердження відповідача щодо непідтвердження декларантом документально відомостей, зазначених в митній декларації, не відповідають дійсності та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Отже, митним органом не доведено наявності обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, оскільки усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів надано, що, своєю чергою, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого підприємством товару
В свою чергу, судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем були подані всі наявні документи, які давали змогу митному органу достовірно та обґрунтовано визначити митну вартість товарів, а також про те, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.
Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що у відповідача були всі документи, які надавали йому можливість підтвердити визначену позивачем митну вартість товару за ціною договору.
Проте, відповідачем не визначено встановлених під час митного оформлення розбіжностей в наданих позивачем документах на підтвердження митної вартості товару.
Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами.
Відповідно, застосування митним органом другорядних методів - за ціною договору щодо ідентичних товарів та резервного методу визначення митної вартості, а також розрахунок скоригованої митної вартості колегія суддів також визнає необґрунтованим.
Таким чином, надані позивачем як до суду, так і відповідачу, відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, документи на підтвердження митної вартості товару у повній мірі підтверджували митну вартість товару, підлягали обчисленню та містили всі реквізити, які ідентифікували ввезений товар, у зв'язку з чим оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтовані та підлягають скасуванню в судовому порядку.
При цьому, колегія суддів суд звертає увагу, що подання до митного оформлення нових митних декларацій жодним чином не перешкоджає, не відміняє та не виключає права позивача на оскарження в судовому порядку рішень про коригування митної вартості товарів та карток відмови в прийнятті ЕМД, прийнятих за первинно поданими митними деклараціями, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 18.05.2022 у справі № 520/3246/2020, від 03.11.2022 у справі №П/811/1614/16.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі v. Finlandвід 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spainвід 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "АВЕНЮ СІМ".
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та не враховано приписи МК України, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення вимог позову.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, представником позивача разом із позовними вимогами було заявлено клопотання про покладення на відповідача судових витрат, які з урахуванням заяви про долучення доказів до матеріалів справи складає 60000 грн. Також представником позивача заявлено до стягннення судові витрати з надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в сумі 24156 грн за підготовку та подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду.
Представником відповідача через канцелярію суду було подано додаткові пояснення, в яких викладено заперечення стосовно стягнення витрат на правову допомогу, а саме необґрунтованість заявленого клопотання та не відповідність суми судових витрат складності справи, не підтвердження наданих адвокатом послуг належними доказами.
Надаючи оцінку вказаному клопотанню представника позивача та запереченням проти нього, колегія суддів зазначає таке.
Згідно із ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, суд зазначає, що положеннями ч.1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також суд зазначає, що згідно із положеннями ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як визначено приписами ч.3 ст.27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Під час, розгляду справи встановлено, що між позивачем, в якості клієнта, та адвокатом Босенко Мариною Олександрівною було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, за змістом пункту 11 якого на умовах, визначених цим договором, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати клієнтові комплексну правову (правничу) допомогу з усіх питань юридичного супроводження поточної господарської діяльності клієнта, зокрема, але не виключно, наданням наступних видів правової допомоги та професійної правничої допомоги (далі - правова допомога), зокрема представництво та захист інтересів клієнта у судових справах, які розглядаються в порядку господарського, цивільного, адміністративного та конституційного судочинства. Положеннями пункту 1.2 договору встановлено, що правова допомога, передбачена пунктом 1.1 цього договору, надається клієнтові на підставі погодженого сторонами письмового доручення сторони досягли домовленості, що стосовно кожної судової справи, яка розглядається в порядку господарського, цивільного, адміністративного або конституційного судочинства, та стосовно кожної стадії судового провадження (розгляд справи в суді першої інстанції в порядку позовного, наказного, окремого або іншого провадження, перегляд судових рішень в порядку апеляційного або касаційного провадження тощо) складається окреме письмове доручення. Вимоги до змісту доручення на ведення справи у суді встановлюються положеннями пункту 1.3. цього договору. Письмове доручення є невід'ємною частиною цього договору з моменту його погодження та підписання сторонами.
На виконання умов вказаного договору між позивачем та адвокатом Босенко Мариною Олександрівною було складено доручення на надання правової допомоги №4, яким відповідно до пункту 1.3 договору встановлені умови надання правової допомоги, зокрема, попередня оплата не передбачена, клієнт здійснює остаточний розрахунок за правову допомогу, надану в рамках цього доручення, протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги.
Відповідно до пункту 1.4 договору після отримання від клієнта усного доручення на надання правової допомоги або погодження письмового доручення адвокат видає ордер встановленого зразка, що підтверджує його призначення в якості відповідального за виконання доручення адвоката.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на підтвердження оплати позивачем вартості отриманих послуг до матеріалів справи долучено копії платіжних доручень.
Аналіз долучених до заяви документів свідчить, що в рамках надання послуг за договором про надання правової допомоги позивачу було надано послуги з професійної правничої допомоги.
Враховуючи положення ст. 134 КАС України суд зазначає, що до витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу належать ті, що пов'язані із розглядом справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В той час, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268) (постанова Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі №280/569/21).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вищевказаний висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою в постанові від 23.04.2019 по справі №826/9047/16.
Враховуючи вищевикладене та оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19 та 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи та предмет позову, співмірність складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а також конкретні обставини справи, суд апеляійної інстанції дійшов висновку, що сума, заявлена позивачем щодо сплати професійної правничої допомоги є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), у зв'язку заявлена позивачем до відшкодування сума у загальному розмірі 84156 грн є необґрунтованою.
За таких обставин, застосовуючи принцип пропорційності, колегія суддів уважає, що на користь позивача підлягає стягненню сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для частково задоволення заяви позивача про вирішення питання про судові витрати в судах першої та апеляційної інстанції.
Крім того, враховуючи повне задоволення вимог позову, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Черкаської митниці судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 12 883,20 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 19324,80 грн.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНЮ СІМ" - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 по справі № 520/26689/23 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНЮ СІМ" задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100010/2 від 23.03.2023.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100011/2 від 30.03.2023.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100012/2 від 31.03.2023.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100012/2 від 14.04.2023.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100013/2 від 26.04.2023.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості UА902020/2023/100014/2 від 26.04.2023.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНЮ СІМ" (вул. Клочківська, буд. 111-А, оф. 8-9,м. Харків,61145, код ЄДРПОУ 42500431) за рахунок бюджетних асигнувань Черкаської митниці (вул. Остафія Дашковича,буд. 76,м. Черкаси, код ЄДРПОУ 44005652) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 12 883 (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн 20 коп та за подання апеляційної скарги в сумі 19324 (дев'ятнадцять тисяч триста двадцять чотири) 80 коп.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВЕНЮ СІМ" (вул. Клочківська, буд. 111-А, оф. 8-9,м. Харків,61145, код ЄДРПОУ 42500431) за рахунок бюджетних асигнувань Черкаської митниці (вул. Остафія Дашковича, буд. 76,м. Черкаси, код ЄДРПОУ 44005652) судові витрати за надання професійної правничої допомоги в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов
Повний текст постанови складено 04.03.2024.