04 березня 2024 року Чернігів Справа № 620/528/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо несплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11.03.2020 по день фактичного розрахунку;
зобов'язати стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.03.2020 по день фактичного розрахунку - 22.12.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач була звільнена з військової служби 10.03.2020, однак остаточний розрахунок з нею був проведений відповідачем 22.12.2023. Тому, посилаючись на положення статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, вважає, що відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У поданому до суду відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує на те, що посилання позивача на Кодекс Законів про працю України є помилковим, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Також зазначає, що військова частина вжила всіх невідкладних заходів для проведення необхідних розрахунків з позивачем, та остання отримала передбачену законодавством грошову виплату, належну на момент звільнення з військової служби. Тому вказує, що у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до військової частини відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо нарахування і виплати позивачу середнього заробітку.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Ухвалою судді від 12.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач з 11.05.2006 по 10.03.2020 проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом начальника 8 командного пункту (армійської авіації) Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.03.2020 № 4-РС ОСОБА_1 була звільнена з військової служби у запас за підпунктом «к» пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з посади старшого диспетчера та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.03.2020 № 53 була виключена зі списків особового складу частини з 10 березня 2020 року.
Під час проходження військової служби позивачці не виплачувалася індексація грошового забезпечення, за захистом своїх прав остання звернулася до суду.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.05.2020 у справі № 620/1074/20 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії було задоволено частково, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 (набрало законної сили 18.09.2020).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.02.2023 у справі №620/8796/22, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.03.2020 у відповідності до положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 з урахуванням розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 р.
На виконання вказаного рішення суду відповідач 22.12.2023 перерахував позивачу на картковий рахунок кошти у розмірі 143389,25 грн (а.с. 25).
Відповідно до Довідки про доходи від 29.11.2021 №143/575 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 474,21 грн (а.с. 30).
Вважаючи, що відповідач порушив право на своєчасний розрахунок при звільненні й не виплатив середній заробіток за час затримки такого розрахунку, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Судом встановлено, що позивача з військової служби звільнено 10.03.2020, тоді як фактичний розрахунок з нею було проведено 22.12.2023, а саме на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.02.2023 у справі 620/8796/22, перераховано суму індексації грошового забезпечення.
Враховуючи те, що відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати суми грошового забезпечення поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, то в цьому випадку є підстави для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 1.380.2019.006549 (постанова від 27.10.2022).
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), відповідно до пункту 2 якого середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 зазначеного Порядку).
Відповідно до Довідки про доходи від 29.11.2021 №143/575 середньоденне грошове забезпечення позивача становить 474,21 грн, середньомісячне грошове забезпечення позивача становить - 13989,21 грн. Суд звертає увагу, що вказані суми позивачем не оскаржуються (а.с. 30).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 11.03.2020 (з дня, наступного після звільнення) по 22.12.2023 включно (день повного розрахунку) становить 1382 календарних днів.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні (1382 календарних днів) становить 655358,22 грн (1382 х 474,21 грн).
Водночас, визначаючи період, за який позивачу належить до виплати середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд звертає увагу, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема, за 182 календарні дні.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за шість місяців (182 календарні дні) становить 86306,22 грн (474,21 грн х 182 дні).
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Втім, суд вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан в Україні, в період дії якого Збройні сили України відповідно до Конституції України здійснюють покладені на них завдання з оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а видатки державного бюджету насамперед спрямовуються на здійснення першочергових заходів щодо укріплення обороноздатності держави, стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення у розмірі 35 000,00 грн буде співмірною компенсацію майнових втрат, які позивач поніс через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом стягнення із відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 35 000,00 грн.
Квитанцією від 03.01.2024 підтверджується сплата позивачем судового збору в розмірі 1211,20 грн (а.с. 33).
З огляду на зазначене та відповідно до положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статями 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 35 000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Дата складення повного рішення суду - 04.03.2024.
Суддя Ю. О. Скалозуб