05 березня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/7415/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо нарахування ОСОБА_1 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) по Україні у розмірі 7 405 грн 03 коп.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити донарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, на умовах і в порядку, передбачених ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні з якої сплачено страхові внески, за три роки (2020-2022), що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме 2023 року, з дати звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, тобто з 10.07.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебував на обліку в органі пенсійного фонду та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 10 липня 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивача листом повідомлено, що на підставі його заяви, останнього було переведено з пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак, з посиланням на положення статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійний орган зазначив про відсутність підстав для обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки. Позивач, не погоджуючись з такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови в призначенні пенсії за віком саме із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року звернення, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 08 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзивів на позовну заяву; витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві копію пенсійної справи позивача.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що процедура призначення пенсії пов'язується з первинним зверненням за призначенням пенсії, тобто - вперше за одним з видів трудових пенсій (пенсійних виплат), у т.ч. пенсії за віком. У свою чергу, переведення з одного типу пенсійних виплат на інший, у т.ч. переведення в межах одного виду пенсії - за віком, що має місце у даному випадку, не змінює сутності такої процедури, як такої, що може бути ініційована після первинного (вперше) призначення одного з видів пенсії та по суті є продовженням виплати зміненої за кваліфікаційними ознаками пенсії на підставі, зокрема, матеріалів пенсійної справи, яка формується у період первинного призначення пенсії. Тобто, визначення «призначення пенсії» та «переведення» з одного виду пенсії на інший не є співставними та є різними правовими категоріями за підставами виникнення та наслідками реалізації. Виходячи з вищевикладеного, на час звернення за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тому при розрахунку пенсії застосовується показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески з в розмірі 7405,03 грн. Підстави для застосування середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020, 2021 та 2022 роки (в розмірі 12236,71грн.) відсутні.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що підстав для застосування середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2020-2022 роки при переведенні з одного виду пенсії на інший немає. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та визнаються сторонами справи та обставини:
- позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у місті Києві та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII;
- 10 липня 2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про переведення з пенсії на вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- за результатом розгляду вказаної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області згідно протоколу від 13 липня 2023 року призначило позивачу пенсію за віком;
- згідно листа від 14 серпня 2023 року за №27835-27894/П-02/8-2600/23 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача, що на час звернення за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» він отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тому при розрахунку пенсії був застосований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якою сплачено страхові внески в розмірі 7405,03 грн. Водночас середня заробітна плата (дохід) в Україні з якої сплачено страхові внески за 2020, 2021 та 2022 року (в розмірі 12236,71 грн) при призначенні пенсії за віком не застосовувалася.
Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) по Україні у розмірі 7405 грн 03 коп., позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Відповідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з приписами частини 2 статті 40 Закону №1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Зміст наведених норм свідчить про те, що правила, які регулюють переведення з одного виду пенсії на інший поширюються виключно на ті три види пенсій, які призначаються за правилами Закону №1058-IV, тобто пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Отже, статтею 9 Закону №1058-IV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Частина третя 3 статті 45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
В тому ж випадку, коли особа одержує пенсію, призначену за нормами іншого законодавства, то призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, після настання віку, що дає їй на це право, не може розглядатися як переведення з одного виду пенсії на інший, оскільки мова не йде про різні види виплат в одній солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що у випадку призначення особі пенсії за одним законом, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком вперше, а не переведення на інший вид пенсії згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV, про що зазначено зокрема у постанові від 19.01.2022 у справі №528/639/17.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд звертає увагу, що у постановах від 10.04.2019 року (справа №211/1898/17) та 10.07.2018 року (справа №520/6808/17) Верховний Суд зауважив, що частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом з тим, як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, позивачу була призначена пенсія за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII), який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-ІV позивач звернувся у 2023 році вперше.
Таким чином, у випадку, коли особі було призначено пенсію за Законом № 2262-XII за вислугу років, у подальшому, при розрахунку пенсії за віком за Законом №1058-ІV, такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом.
З огляду на викладене, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення, позаяк пенсія за віком передбачена за Законом №1058-IV, у той час як раніше позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.
Отже, під час призначення позивачу в 2023 році пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV пенсійний орган повинен був застосовувати показник середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки (три календарні роки, що передують року звернення особи за призначенням пенсії за віком), згідно з частиною другою статті 40 Закону №1058-IV.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №577/2576/17.
Крім цього, суд зауважує, що втручання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у право на мирне володіння майном у вигляді пенсійної виплати позивача із застосуванням показника середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески за період 2020-2022 років під час призначення позивачу пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. №3477-IV, суд під час вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.50 (далі Конвенція) була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, поняття "майно" охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі "Von Maltzan and Others v. Germany"). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції варто застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань".
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.74 у справі "Міллер проти Австрії", де Європейський суд з прав людини встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.96, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
У рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування. Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб - рішення у справах "Beyeler проти Італії" (заява №33202/96), "Oneryildiz проти Туреччини" (заява №48939/99), "Moskal проти Польщі" (заява №10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush проти Болгарії", заява № 30985/96).
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово зазначав, що дискреційні повноваження це такі повноваження суб'єкта владних повноважень, за яких останній наділений повноваженнями обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, що закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, позаяк який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №802/412/17-а, від 11.04.2018 у справі №806/2208/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонд України в Чернівецькій області протиправно не застосувало показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у липні 2023 року.
Враховуючи, що протиправні дії щодо незастосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки допущено саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, тому суд вважає, що належним способом захист порушених прав позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме: за 2020, 2021, 2022 роки, здійснивши виплату недорахованих сум пенсій із врахуванням проведених виплат, починаючи з 10 липня 2023 року (дата призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV).
Вказане, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених пенсійних прав позивача у даних правовідносинах.
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Щодо позовних вимог заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, то такі є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки спірні правовідносини фактично виникли між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду в Чернівецькій області, і саме останнім допущено оскаржувані протиправні дії при призначенні позивачу пенсії.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог. Водночас відповідачами як суб'єктами владних повноважень у поданих до суду відзивах на позовну заяву не доведено законність оскаржуваних дій.
Відповідно до положень частин першої, сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у 2147,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 1073,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області, яким було вчинено протиправні дії.
Керуючись статтями 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо незастосування показника середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року звернення при призначені ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме: за 2020, 2021, 2022 роки, здійснивши виплату недорахованих сум пенсії із врахуванням проведених виплат, починаючи з 10 липня 2023 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області сплачений судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 05 березня 2024 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, Площа Центральна, 3, код ЄДРПОУ 40329345); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд 16, м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368)
Суддя О.П. Лелюк