26 лютого 2024 року справа № 580/3130/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Рідзеля О.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Мельникової О.М.,
позивача - ОСОБА_1 (особисто, у режимі відеоконференції),
представника відповідача - Михайлова О.В. (у порядку самопредставництва, у режимі відеоконференції),
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
26.04.2023 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відсутності дій з розгляду та надання відповіді на рапорт щодо звільнення з військової служби, складений позивачем 04.04.2023;
зобов'язати відповідача розглянути по суті та надати письмову відповідь позивачу на його рапорт щодо звільнення з військової служби від 04.04.2023;
зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2 групи, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
В обґрунтування позову зазначено, що рідний дядько позивача - ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи та потребує постійного догляду. Членів сім'ї, які проживають із ним і можуть здійснювати догляд не має.
Оскільки позивач має намір та можливість здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а інші особи які можуть здійснювати такий догляд відсутні, це є підставою для звільнення з військової служби на підставі абз.8 підп. “г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Однак, відповідач протиправно відмовив у звільненні позивача зі служби.
Ухвалою суду від 01.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів.
Ухвалою від 16.06.2023 суд зупинив провадження у справі до часу отримання від військової частини НОМЕР_1 витребуваних ухвалою від 01.05.2023 документів.
19.09.2023 засобами електронного зв'язку та 27.09.2023 поштою від відповідача суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що під час звернення із рапортом про звільнення з військової служби позивачем не надано доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Крім того, належним доказом необхідності здійснення позивачем догляду за ОСОБА_2 є витяг з реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Оскільки такий документ не наданий, відсутні підстави для звільнення позивача зі служби.
Ухвалами від 07.02.2024 суд поновив провадження у справі, здійснив перехід із спрощеного провадження до загального та призначив підготовче засідання.
Усною ухвалою від 21.02.2024, внесеною до протоколу судового засідання, суд закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи по суті.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази та оцінивши заявлені доводи, допитавши свідка, суд встановив таке.
Згідно з даними військового квитка серії НОМЕР_2 позивач 07.03.2022 признаваний на військову службу відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» та з 12.03.2022 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач звернувся до відповідача з рапортом від 01.12.2022 (зареєстрований 02.12.2022 за №12886) про звільнення його з військової служби в запас, згідно підп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2 групи ОСОБА_2 , у зв'язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати догляд.
До рапорту додав копії: власного паспорта та РНОКПП; паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 ; посвідчення інваліда 2 групи; довідки МСЕК №189427, довідки ЛКК від 01.09.2022 №428; висновку від 01.09.2022 №428; акту Курахівського старостинського округу від 21.10.2022; акту Курахівської міської ради від 25.08.2022; свідоцтв про народження ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .
Відповідно до висновку помічника командира з правової роботи - начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 підполковника юстиції ОСОБА_4 , із наданих до рапорту солдата ОСОБА_1 документів не вбачається підстав для звільнення його з військової служби.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незвільнення з військової служби, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд врахував таке.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
У свою чергу, правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави для звільнення з військової служби.
Зокрема, абз.8 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Оцінюючи наявність підстав для звільнення позивача з військової служби за вказаною підставою, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 27.01.1978 батьком ОСОБА_1 (позивача) є ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 08.06.1955 батьком ОСОБА_3 (батька позивача) є ОСОБА_5 , а матір'ю - ОСОБА_6 .
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 21.03.1949 батьком ОСОБА_2 є ОСОБА_5 , а матір'ю - ОСОБА_6 .
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 є рідним дядьком ОСОБА_1 (позивача).
Відповідно до довідки МСЕК серії ДОН-05 №189427 від 19.10.2006, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи з дитинства безстроково.
На підставі висновку «про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» від 01.09.2022 №428 (форма №080-4/о), що виданий «Центр первинної медичної допомоги Курахівської міської ради», ОСОБА_2 потребує надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі.
З цього приводу суд зазначає, що наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 затверджено форму первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та інструкцію щодо її заповнення (далі - Інструкція №407).
Згідно з п.п.4, 9, 11 Інструкції №407 висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859.
Таким чином, наданий суду висновок від 01.09.2022 №428 за формою №080-4/о підтверджує потребу ОСОБА_2 в наданні йому соціальної послуги з догляду.
Крім того, згідно з довідкою ЛКК «Центр первинної медичної допомоги Курахівської міської ради» від 01.09.2022 №428, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає хворобою за класифікатором А18.0 (Туберкульоз кісток та суглобів), за станом здоров'я є хронічно невиліковним хворим 2 групи інвалідності, який самостійно пересуватись, самообслуговуватись. Потребує постійного стороннього догляду.
Отже, необхідність здійснення стороннього догляду за ОСОБА_2 , який є інвалідом 2 групи, доведено під час розгляду справи.
При цьому, сам по собі факт необхідності здійснення такого догляду не свідчить про безумовне звільнення позивача зі служби, оскільки диспозиція абз.8 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII передбачає умову - у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідно до вимог ст.202 Сімейного кодексу України передбачено обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Крім того, на підставі ст.75 Сімейного кодексу України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.
Суд встановив, що відповідно до листа Броварського відділу ДРАЦС у Броварському районі Київської області від 28.12.2023 №3709/30.13-33а та, за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян, актового запису про шлюб ОСОБА_2 не виявлено.
Також, листом Броварського відділу ДРАЦС у Броварському районі Київської області від 04.01.2024 №17/30.12-31а не підтверджено наявності у ОСОБА_2 дітей.
З огляду на викладене вбачається, що особи, які за законом зобов'язані здійснювати догляд за ОСОБА_2 , відсутні.
Досліджуючи питання наявності інших осіб, що можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , суд врахував, що згідно з листом Курахівської МВА від 17.01.2024 №01.1-17/216/МВА, компенсація фізичним особам, які надають соціальні послуги по догляду за ОСОБА_2 , не призначалась.
Відповідно до наданої на вимогу суду Курахівською МВА інформацією (лист від 19.02.2024 №01.1-17/607/МВА) за адресою: АДРЕСА_1 , - зареєстрована 1 особа - ОСОБА_2 , що також підтверджується даними адресної картки за вказаною адресою.
Під час розгляду справи суд також встановив, що рідний брат ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (батько позивача) відповідно до довідки ЛКК «Центральна міська лікарня Новогродівської міської ради» від 12.02.2024 №6-2 потребує стороннього догляду.
Крім того, згідно з даними закордонного паспорта рідної сестри позивача - ОСОБА_7 серії НОМЕР_6 , остання в'їхала у республіку Словаччина 08.03.2022. Відміток на в'їзд в Україну після цього часу закордонний паспорт не містить.
Суд також враховує наявність звернення ОСОБА_2 відповідно до якого він потребує стороннього догляду та погоджується, що такий догляд за ним здійснював рідний племінник - ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність інших, окрім позивача, осіб які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , що відповідно до абз.8 підп. “г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” є підставою для звільнення його з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом за мобілізацією під час воєнного стану, через сімейні обставини.
Доводи відповідача про відсутність витягу з реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, суд вважає необґрунтованим, оскільки вказана норма не пов'язує можливість звільнення зі служби із наявністю рішення органу соціального захисту населення про включення особи в реєстр надавачів соціальних послуг.
Натомість, як зазначено судом, передумовою для застосування вказаної норми є необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, що встановлюється на підставі сукупності належних та допустимих доказів.
Разом з тим, суд враховує, що під час подання відповідачу рапорту про звільнення позивача зі служби, вищевказані документи щодо відсутності інших осіб, що можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , зокрема щодо відсутності дружини, дітей, захворювання брата, тощо не були подані та, відповідно, не досліджені відповідачем.
Відтак, суд вважає, що протиправна бездіяльність відповідача щодо незвільнення позивача зі служби відсутня.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
На підставі ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Також, на підставі п.10 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".
У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».
У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».
Як зазначено вище, нормативно-правовим актом, яким регулюються умови звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом за мобілізацією під час воєнного стану, через сімейні обставини визначені підп. “г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, зокрема, абз.8 - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Враховуючи, встановлені судом обставини необхідності постійного догляду за ОСОБА_2 , а також відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, суд дійшов висновку, що вирішення питання звільнення позивача з військової служби у даному випадку не є дискреційним повноваженням відповідача.
Отже, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до абз.8 підп. “г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом за мобілізацією під час воєнного стану, через сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби відповідно до абз.8 підп. “г” п.2 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, за відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 );
2) відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Повне судове рішення виготовлено 05.03.2024.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ