05 березня 2024 р. Справа № 120/1280/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
01.02.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява адвоката Савчука М.В., подана від імені та в інтересах позивачки ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про:
- визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 № 023830026466 від 11.01.2024 щодо відмови у призначенні позивачці пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
- зобов'язання відповідача 2 призначити і виплачувати позивачці пенсію за віком з 25.10.2023 шляхом зарахування до загального стажу в повному обсязі періоди роботи з 22.07.1980 по 10.06.1991, з 11.06.1991 по 24.08.1992, з 02.02.1998 по 01.04.1999 та з 14.11.2000 по 13.05.2001.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішенням № 023830026466 від 11.01.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області надало відмову, посилаючись на відсутність у позивачки необхідного страхового стажу.
Позивачка вважає таке рішення неправомірним, а тому за захистом своїх порушених прав звертається до суду.
05.02.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи копії оспорюваного рішення.
Ухвалою суду від 06.02.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
20.02.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач 1 зазначає, що до страхового стажу позивачки не зараховані періоди роботи згідно її трудової книжки, а саме: з 22.07.1980 по 10.06.1991, оскільки міститься виправлення в даті наказу на звільнення та надані довідки без наказів; з 11.06.1991 по 24.08.1992, оскільки назва організації при прийняття на роботу не відповідає назві при звільненні; з 02.02.1998 по 01.04.1999, оскільки міститься виправлення в номері наказу на прийняття на роботу; з 14.11.2000 по 13.05.2001, оскільки виплата матеріальної допомоги не підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Відтак відповідач 1 прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії, яке, на його думку, є правомірним та не підлягає скасуванню.
22.02.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач 2 зазначає, що 05.01.2024 позивачка звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком згідно із Законом № 1058-IV. За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Сумській області та прийнято рішення № 023830026466 від 11.01.2024, яким у призначенні пенсії відмовлено.
Відповідач 2 зауважує, що страховий стаж позивачки складає 21 рік 5 місяців 26 днів, для права - 25 років 5 місяців 26 днів, зараховано по 30.09.2023. Водночас до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 22.07.1980 по 10.06.1991, з 11.06.1991 по 24.08.1992, з 02.02.1998 по 01.04.1999 та з 14.11.2000 по 13.05.2001.
Відтак, на думку відповідача 2, у позивачки відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком, а тому надана оспорюваним рішенням відмова є правомірною.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив такі обставини справи.
05.01.2024 позивачка ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Сумській області з прийняттям рішення № 023830026466 від 11.01.2024 про відмову у призначенні пенсії.
Зі змісту рішення слідує, що страховий стаж позивачки становить 21 рік 5 місяців 26 днів, при необхідному страховому стажі, визначеному статтею 26 Закону України № 1058-IV, - 30 років.
Водночас за поданими документами до страхового стажу позивачки не зараховані окремі періоди її роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , а саме:
- з 22.07.1980 по 10.06.1991, оскільки міститься виправлення в даті наказу на звільнення та надані довідки без наказів;
- з 11.06.1991 по 24.08.1992, оскільки назва організації при прийняття на роботу не відповідає назві при звільненні;
- з 02.02.1998 по 01.04.1999, оскільки міститься виправлення в номері наказу на прийняття на роботу;
- з 14.11.2000 по 13.05.2001, оскільки виплата матеріальної допомоги не підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Позивачка з рішенням пенсійного органу не погоджується, вважає його протиправним, а тому звернулася до суду з позовом про його скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі - Порядок № 22-1).
Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.
За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Судом встановлено, що 05.01.2024 позивачка звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Серед інших документів до заяви позивачка додала трудову книжку серії НОМЕР_1 - з метою підтвердження страхового стажу.
За результатами розгляду заяви позивачки відповідач 1 прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Підставою для такого рішення став висновок про відсутність достатнього страхового стажу, а саме 30 років.
Як зазначає відповідач 2, підтверджений стаж роботи позивачки становить 21 рік 5 місяців 26 днів. Водночас до страхового стажу не зараховані, зокрема, періоди роботи з 22.07.1980 по 10.06.1991, оскільки міститься виправлення в даті наказу на звільнення та надані довідки без наказів; з 02.02.1998 по 01.04.1999, оскільки міститься виправлення в номері наказу на прийняття на роботу;
Перевіряючи вказані доводи суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Водночас заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.
Порядок заповнення трудових книжок визначається розділом 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Так, пунктом 2.4 цієї Інструкції передбачено, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Зі змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 слідує наступне:
- відповідно до запису № 1 - 22.07.1980 позивачка прийнята учнем продавця в магазин № НОМЕР_2 ;
- відповідно до запису № 11 - 10.06.1991 звільнена у зв'язку з переведенням;
- відповідно до запису № 22 - 02.02.1998 прийнята на посаду продавця;
- відповідно до запису № 23 - 01.04.1999 звільнена на підставі ст. 38 КЗпП.
Суд погоджується з доводами відповідачів про те, що у вказаних записаха міститься виправлення в даті наказу на звільнення (запис № 11) та міститься виправлення в номері наказу на прийняття на роботу (запис № 22).
Однак, на думку суду, ці виправлення необхідно розглядати як технічний (формальний) недолік, допущений особою, відповідальною за внесення відповідних записів на підприємстві до трудової книжки працівників, який не може давати достатні підстави для незарахування такого періоду роботи позивачки до трудового стажу. Більше того, такі виправлення не заважають вільному читанню цифр.
Відтак суд вважає, що вищезазначені записи у трудовій книжці позивачки містять достатні та необхідні відомості про її роботу в період з 22.07.1980 по 10.06.1991 та з 02.02.1998 по 01.04.1999, зокрема відомості про дати та номера наказів про прийняття на роботу та про звільнення з роботи.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Також суд враховує, що спосіб внесення записів до трудової книжки позивачки та їх порядковість не дають підстав вважати, що мали місце дописування чи інші неправомірні дії з метою штучного (безпідставного) формування стажу позивачки. Відтак на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивачку її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства. Цей висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Вищенаведене додатково підтверджується тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках - іншу відповідальність.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Щодо незарахування періоду з 11.06.1991 по 24.08.1992, оскільки назва організації при прийнятті на роботу не відповідає назві при звільненні, то суд виходить з наступного.
Відповідно до запису № 12 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 - 11.06.1991 позивачка прийнята продавцем ІІ категорії секції "Продтовари" комерційного госпрозрахункового магазину у порядку переведення з універсама "Вінниця" по узгодженню між керівниками організацій, а згідно з записом № 13 - 24.08.1992 звільнена у зв'язку з ліквідацією підприємства.
Відтак у спірний період позивачка працювала на одному підприємстві без зміни назви відповідної організації.
Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Суд зауважує, що відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду з 14.11.2000 по 13.05.2001, оскільки здійснювалась виплата матеріальної допомоги, то суд зазначає таке.
Відповідно до запису № 26 трудової книжки ОСОБА_1 - 14.11.2000 позивачці призначено матеріальну допомогу по безробіттю та згідно із записом № 27 - 13.05.2001 припинено виплату допомоги по безробіттю.
Крім того, відповідно до довідки Вінницького обласного центру зайнятості від 28.11.2023 № 10.2-22/2404-23 позивачка дійсно перебувала на обліку в Ленінському центрі зайнятості м. Вінниці як безробітна. Розпочато виплату матеріальної допомоги по безробіттю з 14.11.2000. Припинено виплату матеріальної допомоги по безробіттю з 13.05.2001.
Пунктом "а" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 передбачено, що період отримання допомоги по безробіттю підтверджується до 01.01.2010 на підставі записів у трудовій книжці або відомостей про трудову діяльність із реєстру застрахованих осіб, а починаючи з 01.01.2010 - індивідуальними відомостями про застраховану особу.
Таким чином, період отримання допомоги по безробіттю з 14.11.2000 по 13.05.2001 включається до стажу роботи позивачки.
З огляду на викладене суд вважає, що відповідач 1 неправомірно не зарахував до страхового стажу позивачки періоди роботи з 22.07.1980 по 10.06.1991, з 02.02.1998 по 01.04.1999, з 11.06.1991 по 24.08.1992 та з 14.11.2000 по 13.05.2001.
Тому вимоги позивачки в частині зобов'язання пенсійного органу зарахувати відповідний період роботи до страхового стажу є підставними.
Отже, рішення № 023830026466 від 11.01.2024 за результатами розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, а тому визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Крім того, оскільки під час розгляду справи судом не встановлено, а відповідачами не наведено інших законних підстав для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком, суд доходить висновку про можливість задоволення також і похідних позовних вимог про зобов'язання відповідача 2 призначити позивачці пенсію за віком.
Згідно з п. 1 ч. 1. ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивачка звернулася з заявою про призначення пенсії 05.01.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, є законні підстави для призначення позивачці пенсії за віком з 26.10.2023, а не з 25.10.2023, як помилково вважає позивачка.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Частинами першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов слід задовольнити частково, а саме у спосіб визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області № 023830026466 від 11.01.2024 про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 22.07.1980 по 10.06.1991, з 02.02.1998 по 01.04.1999, з 11.06.1991 по 24.08.1992 та з 14.11.2000 по 13.05.2001 та призначити пенсію за віком з 26.10.2023 відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки по суті спору позов задоволено, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів (порівну).
Водночас суд зауважує, що на користь позивачки підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, не зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивачки внаслідок неправомірних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, а спір по суті вирішено в користь позивачки, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов'язується виключно зі способом захисту порушених прав позивачки.
Крім того, у даному випадку розмір компенсації судових витрат необхідно визначати виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 620/1116/20.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області № 023830026466 від 11.01.2024 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи з 22.07.1980 по 10.06.1991, з 02.02.1998 по 01.04.1999, з 11.06.1991 по 24.08.1992 та з 14.11.2000 по 13.05.2001 та призначити їй пенсію за віком з 26.10.2023 відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В решті позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивачки: адвокат Савчук Микола Васильович (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса для листування: вул. Пирогова, 76в/79, м. Вінниця, 21037);
3) відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013, місцезнаходження: вул. С. Бандери, 43, м. Суми, 40009);
4) відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005);
Повне судове рішення складено 05.03.2024.
Суддя Сало Павло Ігорович