м. Вінниця
04 березня 2024 р. Справа № 120/17063/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що 03.07.2000 позивачу призначено пенсію за вислугу років.
В 2004 році ОСОБА_1 виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.
Починаючи з 01.04.2001 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області припинено виплату пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з виїздом останнього за кордон.
31.08.2023 позивач звернувся через свого представника до відповідача із заявою про поновлення раніше призначеної пенсії, однак отримав відмову у поновленні виплати пенсії.
Не погоджуючись із такими діями пенсійного органу щодо відмови у поновленні виплати пенсії, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.
Ухвалою суду від 04.12.2023 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
20.12.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач заперечує щодо задоволення позову. Зокрема вказав, що згідно Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті за місцем проживання (реєстрації). Особа яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) і свідчить про правовий зв'язок фізичної особи з державою України (громадянство України).
Також, відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.
Разом з тим, згідно наданих документів, місцем проживання та реєстрації позивача є Ізраїль. На території України позивач не зареєстрований та не проживає, має громадянство Ізраїлю.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, проводиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Відповідно до Порядку № 22-1 для призначення пенсії особі, яка звернулася для призначення пенсії повинна надати пакет документів, при цьому документи про стаж та заробітну плату подаються в оригіналах.
Оскільки позивачем не дотримано вимог Порядку № 22-1, а також враховуючи, що договір про пенсійне забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений, відповідач зазначив, що у Головного управлінні Пенсійного фонду відсутні правові підстави для поновлення виплати пенсії за віком.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
03.01.2024 представником позивача подано відповідь на відзив, в якому останній наполягав на задоволенні заявлених позовних вимог, покликаючись на хибність доводів представника відповідача.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив, що з 03.07.2000 року позивачу призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Позивач виїхав з України на постійне місце проживання до Ізраїлю де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Ізраїлі. З 01.04.2001 року позивачу припинено виплату пенсії.
26.10.2022 року позивач звернувся через свого представника до відповідача із заявою про поновлення раніше призначеної пенсії.
Листом №0200-0305-8/82260 від 05.11.2022 року відповідачем відмовлено у поновленні виплати пенсії. Зазначили, що підстави для поновлення пенсії відсутні, оскільки позивачем та його представником порушено вимоги Порядку подання та оформлення документів для перерахунку пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846.
Не погоджуючись із такими діями пенсійного органу щодо відмови у поновленні виплати пенсії, позивач звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.05.2023 по справі №120/581/23 відмовлено в задоволенні заявлених позовних вимог. Приймаючи відповідне рішення суд вказав на те, що Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, не передбачає можливість подачі заяви через законного представника, окрім випадків, коли така особа є недієздатною, особою, дієздатність якої обмежена, малолітньою або неповнолітньою особою.
З врахуванням прийнятого Вінницьким окружним адміністративним судом рішення від 08.05.2023 по справі №120/581/23, позивач звернувся до відповідача із нотаріально завіреною апостилем заявою від 23.07.2023, з проханням про поновлення виплати пенсії з 01.04.2001.
Листом відповідача від 03.10.2023 №0200-0304-8/98185 позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії, у зв'язку з тим, що Порядком № 22-1 передбачено певну процедуру для поновлення виплати пенсії, якої позивач не дотримався. Крім того, відповідач вказав, що ОСОБА_2 не перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області, оскільки виплата пенсії за вислугу років призначена Вінницьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Запропоновано додати до заяви про поновлення виплати пенсії такі документи:
- копії усіх сторінок паспорту з відмітками;
- оригінал довідки уповноваженого органу за місцем проживання про реєстрацію в межах України;
- копію реєстраційного номеру облікової картки платника податків;
- заяву про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач через свого представника звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У відповідності до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначено в Законі України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон України №2262-XII).
Згідно з частиною 1 статті 1-1 Закону №2262-XII, законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Статтею 62 Закону України №2262-XII передбачено, що пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Натомість, пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України № 1058-IV).
Відповідно до приписів ст. 8 Закону України № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Вказаною нормою зазначені необхідні передумови для призначення пенсії. Вимога обов'язкового проживання на території України для призначення пенсії не встановлена.
Відносини з приводу припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані статтею 46 Закону України № 1058-IV.
Так, пунктом 2 частини 1 статті 49 Закону України № 1058-IV було встановлено, що виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Однак, міжнародні договори між Україною та Ізраїлем з питань пенсійного забезпечення не укладалися.
Згідно з статтею 51 Закону України № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 від 07.10.2009 року пункт 2 частини першої статті 49, та друге речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що оспорюються, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного вище рішення і до часу розгляду справи судом, інші закони, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийняті.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини прийшов висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелами права та обов'язкові для виконання Україною, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Аналізуючи наведені вище положення Закону, суд приходить висновку, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 відсутні законодавчі підстави для припинення виплати пенсії громадянам України, які проживають за кордоном, а відтак виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії. З цього часу органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Таким чином, суд вважає, що виплата пенсії не може ставитись в залежність від місця проживання громадянина, оскільки це суперечить висновкам Конституційного Суду України та Європейському суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі "Пічкур проти України".
Частиною 2 статті 49 Закону України № 1058-IV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), а також поновлення виплати пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 35/13402 (далі - Порядок №3-1).
Згідно з абзацом 2 пункту 4 Порядку №3-1 заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні тощо, подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.
Таким чином, законодавцем передбачено, що поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється на підставі особистої заяви пенсіонера. При цьому, відсутні вказівки на те, що пенсіонер повинен особисто звернутися до органу ПФУ та позбавлений можливості подати особисто підписану ним заяву та належні документи через свого представника, який діє на підставі нотаріальної довіреності, або надіслати таку особисто підписану заяву засобами поштового зв'язку.
Під час розгляду справи судом безспірно встановлено та не заперечувалась відповідачем, що подана ОСОБА_1 через свого предстанвика заява від 23.07.2023 про поновлення виплати йому пенсії, за формою, передбаченою додатком 1 до пункту 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", була особисто підписана позивачам та надіслана ним до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що не суперечить вимогам законодавства.
Відповідно до пункту 14 Порядку №3-1 орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший і поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів.
Водночас переліку документів, які необхідно подати разом із заявою про поновлення виплати пенсії, норми Порядку №3-1 не містять.
Пункт 14 Порядку №3-1, на який посилався відповідач відмовляючи позивачу у поновленні виплати пенсії, передбачає, що заяви осіб про призначення, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі обліку заяв про призначення пенсії згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Водночас, вимог про те, що до заяви про поновлення виплати пенсії додаються: паспорт громадянина України, копія документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків та довідка ВАТ "Ощадбанк" або інший документ, що підтверджує відкриття рахунку, назву та номер відділення ВАТ "Ощадбанк", пункт 14 Порядку №3-1 не передбачає.
Норма, що необхідності надання вищезазначених документів, закріплена в пункті 7 Порядку №3-1, однак вона визначає, що такий перелік документів надається для призначення пенсії за вислугу років, а не для поновлення виплати пенсії.
З огляду на зазначене, суд вважає, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, безпідставно посилався на ненадання позивачем паспорта громадянина України, копії документа про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків та довідки ВАТ «Ощадбанк» або іншого документу, що підтверджує відкриття рахунку, назву та номер відділення ВАТ «Ощадбанк», оскільки подання таких документів разом із заявою про поновлення виплати пенсії Порядком №3-1 не передбачено.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що до заяви від 23.07.2023 про поновлення виплати пенсії позивач долучив копію паспорта громадянина України, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, копію листів Вінницького ОТЦК №952/9/313 від 24.01.2022, №952/9/5248 від 17.12.2001, копію розрахунку на пенсію за вислугу років, копію розрахункової книжки, копії довідок про розмір грошового забезпечення, копію листа Міністерства внутрішніх справ України №731/22 від 24.11.2022.
Згідно з пунктом 15 Порядку №3-1 особа, яка звертається за призначенням пенсії (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити уповноваженій особі органу, що призначає пенсію, паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Відповідно до статті 5 Закону України від 18.01.2001 №2235-III "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність посилань відповідача на необхідність подачі позивачем паспорта громадянина України та документів щодо місця його проживання (реєстрації) в Україні.
З матеріалів справи вбачається, що до заяви про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 додавав копію його паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.24-26), який з огляду на положення статті 5 Закону України від 18.01.2001 №2235-III є належним документом, який засвідчує його особу та підтверджує громадянство України.
Пунктом 17 Порядку №3-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову в призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії.
З аналізу вищезазначених норм Порядку №3-1 вбачається, що у випадку наявності законних підстав та за умови дотримання особою вимог зазначеного порядку, що регулюють процедуру поновлення виплати раніше призначеної пенсії відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України приймає рішення про відновлення раніше призначеної пенсії.
Позивач, як громадянин України, незалежно від місця його проживання, на підставі рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 має право на поновлення виплати йому пенсії. Крім того, при подачі до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області заяви від 23.07.20230 про поновлення виплати йому пенсії позивач діяв у відповідності до Порядку №3-1, а тому відповідач на протязі 10-ти денного строку повинен був розглянути заяву та прийняти рішення про поновлення призначеної пенсії.
З наведеного слідує, що безумовно ОСОБА_1 як громадянин України, незалежно від місця його проживання, має право на виплату призначеної йому пенсії, а тому Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області всупереч висновку, викладеного в рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 та рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України", яке є джерелом права, протиправно відмовило позивачу у поновлення виплати пенсії.
Вирішуючи питання щодо ефективного захисту права позивача на пенсійне забезпечення, порушеного суб'єктом владних повноважень, суд зазначає наступне.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 зазначила, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
У постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду наголошує, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вживав активні дії) з проханням поновити виплату йому пенсії, проте йому було відмовлено в такому поновленні.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентного органу по відношенню до пенсіонера, який є громадянином України та проживає за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі "Рисовський проти України". Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
З дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсії, виплата якої була зупинена у зв'язку з виїздом позивача на постійне місце проживання закордон, а тому саме з цього часу відповідач зобов'язаний відновити виплату пенсії позивачу.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Вказана правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому засдоволенню шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року поновлення та виплату пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на підставі документів, що знаходяться в його пенсійній справі.
Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон від 19.10.2000 № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок № 159).
Так, статтями 1, 2 Закону від 19.10.2000 № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.
Відповідно до п. 1, 2 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, пенсії.
Таким чином, позовна вимога в частині виплати компенсації частини доходів підлягає задоволенню (висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18).
В силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.
Згідно ч. 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у поновленні виплати раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії, що викладена у листі від 03.10.2023 №0200-0304-8/98185.
Зобов'язати Головне управління у Вінницькій області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року, відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" із компенсацією втрати частини доходів на визначений ним банківський рахунок, з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна