апеляційне провадження №33/824/1636/2024
справа №378/18/24
04 березня 2024 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Поліщук Н.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2024 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
встановив:
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП за малозначністю, обмежившись усним зауваженням.
Не погодившись з прийнятою постановою, 21 лютого 2024 року ОСОБА_1 через суд першої інстанції подано апеляційну скаргу, в якій одночасно просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду. Вказує, що з повним текстом постанови ознайомився 14 лютого 2024 року, коли отримав копію судового рішення.
28 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Київського апеляційного суду.
Дослідивши матеріали справи та матеріали апеляційної скарги, апеляційний суд не убачає у наведених скаржником доводах поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду.
Згідно із частиною 2 статті 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
З матеріалів убачається, що ОСОБА_1 про розгляд справи був обізнаний. Вказане підтверджується відміткою про ознайомлення із протоколом про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що розгляд справи відбудеться у Ставищенському районному суді Київської області. Також ОСОБА_1 подавав заяву про направлення справи за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва та письмові пояснення до Дніпровського районного суду міста Києва.
30 січня 2024 року суд першої інстанції повідомив ОСОБА_1 про його права, про отримання відповідної пам'ятки скаржник розписався (а.с.22).
30 січня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва прийнято оскаржувану постанову. Зі змісту постанови убачається, що ОСОБА_1 був присутній в судовому засіданні та надавав пояснення по справі.
Чинним законодавством регламентовано строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, а саме передбачено надання десятиденного процесуального строку на вчинення дії щодо оскарження постанови суду з дня винесення такої постанови.
Відтак, строк на апеляційне оскарження Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2024 року закінчується 08 лютого року (четвер).
З матеріалів справи убачається, що 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 подано заяву про видачу копії постанови, в якій того ж дня скаржник розписався про отримання копії судового рішення (а.с.29). 15 лютого 2024 року ОСОБА_1 ознайомлювався із матеріалами справи (а.с.30). Апеляційну скаргу подано 21 лютого 2024 року.
Крім того, з даних сайту ЄДРСР убачається, що судом першої інстанції постанову направлено в реєстр 30 січня 2024 року, а забезпечено надання загального доступу 01 лютого 2024 року.
Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» (974 256) (Aleksandr Shevchenkov. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та «Трух проти України» (Trukhv. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі №3236/03 «Пономарьов проти України» зазначено, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (Пономарьов проти України, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
Діючий КУпАП пов'язує початок перебігу строку на апеляційне оскарження з моменту проголошення постанови, а не отримання її копії.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 вказує на невідповідність озвученого в судовому засіданні результату розгляду цієї справи та висновку суду, наведеного в самій постанові. Зазначає, що вказана обставина є поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови.
З матеріалів справи убачається, що скаржник був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, при цьому скаржник подавав клопотання та письмові пояснення по справі.
При цьому, скаржником не наведено обґрунтування об'єктивної неможливості реалізувати своє право на оскарження постанови суду у строк, визначений законом, з огляду на те, що від дати прийняття постанови до дати подання апеляційної скарги сплинув значний термін часу (понад 20 днів).
Звертаючись із апеляційною скаргою поза процесуальними строками, встановленими законом, скаржником не надано доказів про наявність перешкод у реалізації ним права на оскарження постанови суду у встановлений законом строк.
Відтак, з огляду на наведене, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2024 року слід відмовити, а апеляційну скаргу відповідно до вимог статті 294 КУпАП повернути скаржнику.
На підставі викладеного, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2024 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 30 січня 2024 року повернути особі, яка її подає.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.В. Поліщук