Справа № 761/23827/22 Головуючий у 1 інстанції: Волошин В.О.
Провадження №22-ц/824/993/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
04 березня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних,-
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Просила стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 166 251 грн 88 коп. та судовий збір за подання позовної заяви.
Позовні вимоги мотивовані тим, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2013 року у справі № 645/493/13 було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором № 12206-153/06Р від 11 жовтня 2006 року, у розмірі 50148, 20 грн.
10 серпня 2017 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ФК «Довіра і Гарантія» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Відповідно до додатку цього договору «Перелік кредитних договорів та договорів забезпечення» до відповідача перейшло право грошової вимоги по кредитному договору.
13 листопада 2017 року було звернуто стягнення на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38135058 від 15 листопада 2017 року власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка раніше належала на праві власності позивачка став відповідач, який не відшкодував позивачці перевищення 90% вартості предмета іпотеки над сумою боргу, хоча повинен був це зробити відразу після звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року по цивільній справі № 761/4566/20, стягнуто з відповідача на користь позивачки грошові кошти, що є перевищенням 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя розмірі 408 700,20 грн.
Оскільки відповідач в добровільному порядку починаючи з 14 листопада 2017 року відмовляється відшкодувати позивачці зазначену суму перевищення 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, а тому відповідно до ст. 625 ЦК України повинен сплатити позивачці 3,0 % річних від простроченої суми та інфляційні втрати за період часу з 14 листопад 2017 року по 28 жовтня 2022 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 три відсотки річних від простроченої суми грошового зобов'язання в розмірі 36 816 грн 59 коп.; інфляційні втрати - 129 435 грн 29 коп.; судовий збір у розмірі 1662 грн 52 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 21 серпня 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначило, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.
Крім того, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.
Вказало, що в постанові Верховного суду у справі №910/13314/17 зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Дія частини 2 статті 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із відшкодування шкоди як деліктного зобов'язання.
Звертає увагу суду і на те, що моментом виникнення у ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» обов'язку сплатити ОСОБА_1 збитки у розмірі 408 700,20 грн є набрання рішенням суду у справі №761/4566/20 законної сили, а тому вимога про стягнення з ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» вказаної суми до 28.08.2022 року є передчасною.
Крім того, відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про торгово-промисловій палаті в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань та не погребує додаткового доказування.
Крім того, повідомляє, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова у справі №751/2658/18 від 09.11.2021 року за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» про захист прав споживачів, було стягнуто з відповідача на користь позивача 3 954 749 грн 71 коп. та 9 831 грн 96 коп.
15.07.2022 року приватним виконавцем Авторговим А.М. було відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 з приводу виконання вказаного рішення. В рамках ВП № НОМЕР_1 виконавчі провадження були об'єднанні у зведене виконавче провадження та накладний арешт на кошти боржника.
У зв'язку з арештом рахунків ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» з 15.07.2022 року, відповідач не мав можливості добровільно виконати рішення суду у справі №761/4566/20 від 27.07.2022 року.
13 листопада 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 .
Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15 листопада 2013р. у справі № 645/493/13, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором, в розмірі 50148,20 грн.
Даним рішенням суду встановлено, що кредитна заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Правекс-Банк» виникла за кредитним договором в розмірі 50148,28 грн., з яких непогашений кредит - 42374,90 грн., заборгованість за несвоєчасне погашення відсотків - 6 107,09 грн., пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 1 666,29 грн.
Зі змісту даного рішення суду вбачається, що банк звернуся до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до вимог п.п. 7.1.8 п. 7.1 кредитного договору, яким передбачено, що у випадку невиконання позичальником вимог п. 6.1.12 договору банк має право достроково стягнути заборгованість по кредиту, відсотках, пені та штрафу в повному обсязі, звернувши стягнення на заставлене майно або на грошові кошти та майно, що належить позичальнику та/або поручителю.
10 серпня 2017 року ПАТ КБ «Правекс-Банк» продало ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» право вимоги за кредитами на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги.
Відповідно до додатку договору купівлі-продажу «Перелік кредитних договорів та договорів забезпечення» до відповідача перейшло право грошової вимоги по кредитному договору № 12206-153/06Р від 11.11.2006.
13 листопада 2017 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 38135058 від 15 листопада 2017 року власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка раніше належала на праві власності позивачці став відповідач, який не відшкодував позивачці перевищення 90% вартості предмета іпотеки над сумою боргу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року по цивільній справі № 761/4566/20, яке набрало законної сили з відповідача на користь позивачки було стягнуто грошові кошти, що є перевищенням 90 % вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя розмірі 408700,20 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка наголошувала, що мало місце прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем у розмірі 408700,2 грн., за період часу з 14 листопад 2017 року по 28 жовтня 2022 року, і згідно з наданим стороною позивача розрахунку, відповідач повинен сплатити 3 % річних від простроченої суми грошового зобов'язання в розмірі 36816,59 грн; інфляційні втрати - 129435,29 грн.
Вказаний розрахунок суд першої інстанції поклав в обґрунтування рішення, як об'єктивний і належний доказ, що містить відомості щодо розміру нарахованих відповідачу сум за кожен місяць та рік прострочення, і здійснений на основі затверджених в установленому порядку норм, при цьому судом було враховано, що протягом всього часу розгляду справи в суді стороною відповідача зазначений розрахунок спростовано не було.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стосовно твердження апелянта, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанова Великої палати Верховного суду від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15).
При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
У рішенні Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2022 року визнано грошові зобов'язання відповідача, визначено їх розмір; ці зобов'язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню, а тому доводів апеляційної скарги, які вказують на те, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням судового рішення, а отже до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, колегія суддів відхиляє.
Щодо застосування до даних правовідносин статті 617 Цивільного кодексу України відповідно до якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, колегія суддів зазначає наступне.
ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» не надало доказів до суду, що для нього з 14 листопада 2017 року по 28 жовтня 2022 року існували обставини непереборної сили, які б унеможливлювали виконання ним обов'язку з відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 % вартості предмету іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Стосовно інформації про арешт рахунків ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», то колегія суддів зазначає, що арешт грошових коштів або неплатоспроможність боржника не є підставою для звільнення від стягнення грошових коштів за ст. 625 ЦК України.
Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодування грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов'язань (постанова Великої палати Верховного суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суд першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.І. Олійник
Л.П. Сушко