Справа № 761/36148/23 Головуючий у суді І інстанції Матвєєва Ю.О.
Провадження № 22-ц/824/1440/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
21 лютого 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Канцедал Олександр Олександрович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що 22 вересня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 8809, про стягнення з нього на користь ТОВ «Вердикт Капітал», як правонаступника АТ «Альфа-Банк», заборгованості за кредитним договором № 500802040 від 07 червня 2017 року у загальному розмірі 40 032,69 грн.
Зазначений виконавчий напис був пред'явлений відповідачем до виконання приватному виконавцю виконавчого округу Київської області Канцедалу О.О., який 01 грудня 2021 року прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 67706766 та розпочав його примусове виконання.
Позивач просив визнати цей виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню з тих підстав, що він був виданий нотаріусом без дотримання вимог щодо його вчинення на підставі нотаріально посвідченого кредитного договору, який був укладений в простій письмовій формі, а також без здійснення нотаріусом належної перевірки безспірності вимог кредитора та факту дотримання форми договору у вигляді анкети-заяви, за якою стягується заборгованість. Також просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати у розмірі 15 610,40 грн, з яких: 1 610,40 грн - сплачений судовий збір, 14 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. 22 вересня 2021 року за реєстровим № 8809, таким, що не підлягає виконанню.
Стягнуто з ТОВ«Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 073,60 грн та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 536,80 грн.
Стягнуто з ТОВ«Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звертаючись до приватного нотаріуса за виконавчим написом відповідач не надав доказів отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором та необхідних і достатніх документів, які б підтверджували безспірність заборгованості позивача, а на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису норма чинного законодавства про можливість вчинення виконавчих написів в безспірному порядку на підставі кредитних договорів, що не посвідчені нотаріально, взагалі була скасована в судовому порядку, тому наявні підстави для визнання цього виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з недотриманням умов його вчинення та подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, в тому числі на правову допомогу, суд вважав, що такі витрати є реальними, фактичними та неминучими, відповідають складності справи та підтверджені долученими до позовної заяви доказами.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанціїнорм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог та стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у даному спорі суд повинен був перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису, що судом першої інстанції при розгляді справи здійснено не було.
Заявляючи вимогу про стягнення із відповідача витрат на надання професійної правничої допомоги, позивач не надав документів, що підтверджують повноваження представника на представництво його інтересів в суді, доказів укладення договору між адвокатом і клієнтом про надання правничих послуг, переліку таких послуг та їх вартість, а також не підтвердив жодними документами оплату наданих виконаних робіт, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат за їх недоведеністю. При цьому, оскільки докази на підтвердження витрат направову допомогу не надсилались відповідачу, в суду не було підстав для задоволеннявимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу. Крім того, відповідач вважає, що стягнуті витрати на правову допомогу не відповідають критеріям їх реальності у зв'язку з відсутністю факту їх дійсності та необхідності, а також є завищеними по нескладній категорії справи, яка визнана судом малозначною. Вартість адвокатських послуг є значно завищеною порівняно з іншими витратами на адвокатські послуги в аналогічних справах та є неспіврозмірними у порівнянні з обсягом виконаних робіт, складністю справи та ринковим цінам на адвокатські послуги.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Остащенко О.М. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення,а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку наданим позивачем доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Також просить стягнути з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Учасники справи та/або їх представники в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд першої інстанції встановив, що 07 червня 2017 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір № 500802040.
Правонаступником усіх прав та обов'язків АТ «Альфа Банк» за вказаним кредитним договором є ТОВ «ФК «Флексіс» на підставі договору № 2 про відступлення прав вимоги від 21 грудня 2020 року, яке уступило отримані права та обов'язки ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі договору № 21-12/20 про відступлення прав вимоги від 21 грудня 2020 року.
22 вересня 2021 року за зверненням ТОВ «Вердикт Капітал» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 8809, яким запропоновано стягнути з позивача на користь відповідача заборгованості за кредитним договором № 500802040 від 07 червня 2017 року з усіма додатками та додатковими угодами, укладеним між АТ «Альфа-Банк» (правонаступник ТОВ «Вердикт Капітал») та ОСОБА_1 , за період з 21 грудня 2020 року по 20 липня 2021 року у загальному розмірі 40 032,69 грн, з яких: 3 % річних - 20 255,03 грн, інфляційній збитки у розмірі - 19 277,66 грн.
З матеріалів справи вбачається, що вказаний виконавчий напис 30 листопада 2021 року був пред'явлений відповідачем до виконання приватному виконавцю виконавчого округу Київської області Канцедалу О.О., який 01 грудня 2021 року прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 67706766 та розпочав його примусове виконання.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
У пунктах 20, 22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц зазначено, що «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172».
У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання повідомлень-письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти стягненню на кошти боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.
Зважаючи на наведене, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (зокрема неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Існування спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором на момент вчинення виконавчого напису є тією обставиною, яка виключає безспірність боргу та можливість його стягнення з боржника за виконавчим написом нотаріуса.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18).
При вирішенні даного спору колегія суддів, зокрема, враховує те, що безспірність документа, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.
Ненадання доказів щодо повідомлення боржника та недотримання тридцятиденного строку з моменту повідомлення унеможливлюють вчинення виконавчого напису, оскільки неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавило його можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги банку. У такому випадку боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та кредитором щодо суми заборгованості, що об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Аналогічні висновки щодо необхідності повідомлення боржника про усунення порушень викладені у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі № 357/12818/17 (провадження № 61-44380св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 201/11696/16 (провадження № 61-26838св18), від 18 жовтня 2019 року у справі № 591/6609/16 (провадження № 61-28093св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 236/2511/17 (провадження № 61-17565св18).
Однак, ТОВ «Вердикт Капітал» не надано жодних доказів надсилання та/або отримання боржником листа-вимоги про погашення кредитної заборгованості, існування якої, на його думку, мало місце, а нотаріус не перевірила наявність доказів належного отримання вказаного листа-вимоги, що призвело до порушення процедури вчинення виконавчого напису.
Колегія суддів за встановлених обставин даної справи вважає, що неотримання позивачем вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавило його можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги правонаступника банку. Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність вирішеного спору між ним та відповідачем щодо сум заборгованості, що об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Як порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, так і порушення порядку повідомлення іпотекодавця про вимогу про усунення порушення є самостійними і достатніми підставами для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19) (пункт 52 вказаної постанови).
Окрім того, відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.
Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому, наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сазоновою О.М.22 вересня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Укладений між сторонами кредитний договір, який наданий відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, а тому приватним нотаріусом не дотримано обов'язкових умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Виходячи з наведеного, вчиняючи 22 вересня 2021 року виконавчий напис за реєстровим № 8809, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова О.М. неправомірно керувалася пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.
Подібна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Більше того, наведена правова позиція була підтверджена у постанові Великої Палати Верховного суду 21 вересня 2021 року в справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зазначене вище як в сукупності, так і окремо давало суду першої інстанції обґрунтовані підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій та Переліку документів.
Доводи апеляційної скарги відповідача носять загальний характер, не спростовують правильність вищевказаних висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду по суті спору.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком районного суду про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 14 000,00 грн.
Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень частин першої - третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У частині другій статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (див. висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18).
Отже, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Частина третя статті 141 ЦПК Українипередбачає критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 03 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 (провадження № 61-9690св20) звернуто увагу на те, що при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
При цьому саме заінтересована сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В обґрунтування заявленої суми витрат за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції позивачем додано до позовної заяви: договір № 84 про надання правової допомоги від 25 вересня 2023 року, укладений між Адвокатським бюро «Остащенко» та ОСОБА_1 ; додаткову угоду № 1 від 25 вересня 2023 року до вказаного договору; квитанцію до прибуткового касового ордера № 201 від 25 вересня 2023 року на суму 2 000,00 грн; акт виконаних робіт від 02 жовтня 2023 року; квитанцію до прибуткового касового ордера № 202 від 02 жовтня 2023 року на суму 9 000,00 грн; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1359728 від 04 жовтня 2023 року (а.с. 18-20, 22, 23, 31).
Згідно із пунктом 4.1 договору про надання правової допомоги за надання правової допомоги адвокатським бюро клієнт оплачує гонорар в розмірі, встановленому додатковою угодою до цього договору.
В додатковій угоді № 1 до договору про надання правової допомоги зазначено, що у зв'язку з необхідністю надання правової допомоги клієнту по оскарженню виконавчого напису № 8809 від 22 вересня 2021 року сторони погодили гонорар адвоката адвокатського бюро за надання правової допомоги в розмірі:
- 1 500,00 грн за направлення адвокатського запиту з метою отримання інформації;
- 6 000,00 грн за підготування та подачу позовної заяви та заяви про забезпечення позову.
Інших додаткових угод до договору № 84 від 25 вересня 2023 року під час розгляду даної справи у суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін між позивачем та Адвокатським бюро «Остащенко» не укладалося.
Таким чином розмір винагороди адвоката за надання професійної правничої допомоги позивачу був визначений в договорі у вигляді фіксованої суми 7 500,00 грн і не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу на представлення інтересів позивача у даній справі в суді першої інстанції.
Водночас, з акту виконаних робіт від 02 жовтня 2023 року вбачається, що адвокат Адвокатського бюро «Остащенко» включив до правової допомоги, яка надавалась ОСОБА_1 по оскарженню виконавчого напису нотаріусу, наступні послуги:
2 000,00 грн - за складання (написання) адвокатського запиту;
7 500,00 грн - за складання (написання) позовної заяви (5 годин);
1 500,00 грн - за складання (написання) заяви про забезпечення позову (1 година);
1 500,00 грн - за отримання рішення суду адвокатом, а всього гонорар, що підлягає сплаті клієнтом на користь адвокатського бюро, склав 12 500,00 грн.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. А у відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (адміністративне провадження № К/9901/27657/20) зазначено, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Отже, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції безпідставно виходив з наявності підстав для відшкодування ОСОБА_1 за рахунок ТОВ «Вердикт Капітал» 14 000,00 грн в якості витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір винагороди Адвокатського бюро «Остащенко» за надання правової допомоги позивачу у даному випадку визначений в договорі у фіксованій сумі 7 500,00 грн і не змінювався в ході розгляду справи, в тому числі в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу на представлення інтересів позивача у справі.
Проаналізувавши надані адвокатом Остащенко О.М. позивачу юридичні послуги та виконані роботи у даній справі, зважаючи на її складність в контексті пред'явлених вимог та кількість поданих ОСОБА_1 письмовихдокументів, які були предметом судового розгляду, а також час, який необхідний адвокату на їх отримання, підготовку та подання до суду, колегія суддів дійшла висновку, що сума витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 7 500,00 грн є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушений був понести позивач у цій справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відповідачем в суді першої інстанції не подавалося заперечення щодо не співмірності і необґрунтованості вказаних витрат, які підлягають розподілу між сторонами, хоча це є його процесуальним обов'язком згідно положень частини п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України.
Пред'явлений позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, носить немайновий характер, тому посилання апеляційної скарги на те, що заявлена до стягнення позивачем сума витрат на правову допомогу є непропорційною до суми боргу за виконавчим написом є безпідставними.
Отже, виходячи з обставин справи, які склалися у даному випадку і категорії спору, що є немайновим, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, а також урахувавши відсутність заперечень відповідача щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу, на переконання колегії суддів, стягнення судових витрат, понесених позивачем внаслідок дій відповідача щодо отримання виконавчого напису нотаріуса, який визнаний таким, що не підлягає виконанню, та розглядом позову з цього питання в суді першої інстанції, у розмірі 7 500,00 грн є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, відповідає критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та справедливості розміру отриманих коштів, які позивач змушений реально затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача частково заслуговують на увагу, а висновок суду про розподіл судових витрат, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу, у заявленому розмірі не відповідає матеріалам справи, зроблений з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, а відтак ухвалене у справі рішення в оскаржуваній частині не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутих з відповідача на користь позивача сум витрат на правову допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Остащенко О.М. просила стягнути з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження факту надання і отримання правничої допомоги в апеляційному суді, а також її оплати, представником додано до відзиву: додаткову угоду № 2 від 08 грудня 2023 року до договору № 84 про надання правової допомоги від 25 вересня 2023 року; акт виконаних робіт від 11 грудня 2023 року; квитанцію до прибуткового касового ордера № 233 від 11 грудня 2023 року на суму 8 000,00 грн (а.с. 121-123).
Відповідач надіслав до суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що заявлена до стягнення сума витрат не відповідає критеріям реальності, розумності та співмірності зі складністю справи і обсягом наданих послуг та затраченим адвокатом часом на виконання відповідних робіт при розгляді справи в апеляційному суді (а.с. 134-137).
За змістом підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову (правничу) допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; складності справи та її значення для сторін, а також з огляду подані заперечення відповідача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводи щодо їх неспівмірності, критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і ту обставину, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог представника позивача про компенсацію судових витратта стягнення з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 4 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а в стягненні інших витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Розмір такого стягнення судових витрат на правничу допомогу є пропорційним задоволеним вимогам апеляційної скарги, розумним та справедливим, відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, при цьому не порушуватиме права позивача на отримання коштів, затрачених з метою захисту своїх прав та інтересів в апеляційному суді, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.
Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат відповідача у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги немає, оскільки рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2023 року по суті спору залишається без змін.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогузмінити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції у розмірі 7 500,00 грн.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 березня 2024 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній