29 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 607/1583/23
провадження № 51-4844 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2023 року й ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022211040001360, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше судимої за вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2010 року за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки, надалі направлену для відбування призначеного покарання відповідно до постанови цього ж суду від 19 червня 2012 року, якою в порядку ст. 408-2 КПК України 1960 року скасовано звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 78 КК України,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна.
Суд відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України зарахував засудженій у строк відбування покарання строк її попереднього ув'язнення з 11 вересня 2022 року та продовжив застосований щодо неї запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, але не довше 26 червня 2023 року.
Також суд у вироку розподілив процесуальні витрати, прийняв рішення про долю речових доказів та про інші заходи забезпечення кримінального провадження.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою в тому, що вона, будучи особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України, діючи умисно, за невстановлених обставин незаконно придбала з метою подальшого збуту 56 згортків, обмотаних клейкою стрічкою різних кольорів, з особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено, - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он), загальною масою 18,45205 г, що є особливо великим розміром.
Далі 11 вересня 2022 року о 14:04 ОСОБА_7 , перебуваючи на території кооперативу «Текстильник» у м. Тернополі (вул. Спортивна, 5), під час огляду місця події добровільно видала працівникам Національної поліції України вказані згортки з PVP, які вона зберігала при собі з метою збуту на території м. Тернополя шляхом їх залишення у вигляді «закладок».
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 19 липня 2023 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить змінити судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 307 на ч. 3 ст. 309 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дали неправильну оцінку доказам і дійшли помилкового висновку про те, що остання, зберігаючи психотропні речовини, мала умисел на їх збут. Як наголосив захисник, доведеність цього умислу суди обґрунтували лише тим, що виявлена у засудженої психотропна речовина була розфасована, а в мобільному телефоні містилося листування з особою, котра займається збутом. Однак, на думку захисника, суди залишили поза увагою, що ОСОБА_7 є наркозалежною і зберігала психотропні речовини саме з метою власного вживання, а жодних даних, які би свідчили про її намір збувати ці речовини сторона обвинувачення не надала.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційної скарги сторони захисту відсутні, оскільки судові рішення є законними й обґрунтованими.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить дати окремим доказам іншу оцінку з точки зору їх належності та достовірності, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Натомість вказані обставини, на які посилалася сторона захисту в апеляційній скарзі, аналогічні тим, що наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, не встановивши порушень, передбачених статтями 410, 411 КПК України, залишив вирок без змін, зазначивши мотиви ухвалення свого рішення. Тому колегія суддів Верховного Суду переглядає судові рішення з огляду на ті фактичні обставини кримінального провадження, які були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.
У касаційній скарзі захисник наголосив, що суди попередніх інстанцій, в порушення статей 94, 370 КПК України, обґрунтовуючи свій висновок про зберігання ОСОБА_7 психотропних речовин саме з метою їх збуту, послалися на непрямі докази, які є недостатніми для доведення її винуватості, тому її засудження є незаконним. Проте ці доводи захисника є непереконливими.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За вимогами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Згідно з положеннями ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Водночас кримінальний процесуальний закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, переглянувши вирок, перевірив в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, і доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, зіставив фактичні дані, що містяться в доказах, та дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені місцевим судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України і покладені в основу вироку докази, а саме: показання свідків, дані протоколів слідчих дій, висновки експертиз та інші письмові документи підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Водночас апеляційний суд перевірив і мотивовано відхилив аргументи сторони захисту про необхідність перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 307 на ч. 3 ст. 309 КК України з огляду на недоведеність її умислу на збут психотропних речовин. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними в судовому рішенні мотивами, з яких ці доводи визнані необґрунтованими.
Так, для вирішення питання про кваліфікацію кримінального правопорушення, пов'язаного із незаконним придбанням та зберіганням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, зокрема щодо відсутності чи наявності умислу на збут, суд у кожному конкретному випадку має оцінити обставини кримінального провадження, які характеризують мотиви, наміри особи під час здійснення нею такого придбання та зберігання.
Про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів може свідчити як великий або особливо великий їх розмір, спосіб упакування та розфасування, так і інші обставини, зокрема: відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи речовини; поведінка суб'єкта кримінального правопорушення; те, що сама особа не вживає наркотичні засоби або психотропні речовини, але виготовляє та зберігає їх.
Водночас, якщо висновок суду про наявність умислу на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів ґрунтується на великому або особливо великому розмірі відповідної речовини, її упакуванні та розфасуванні, то в такому випадку повинні бути досліджені обставини, за яких особа придбала відповідний засіб чи речовину, зокрема чи залежало від її волі те, який розмір речовини опиниться у володінні, та спосіб розфасування.
У разі, якщо особа здійснює свідоме придбання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів у значному розмірі (шляхом купівлі, обміну, безоплатно), виготовляє їх, зберігає у відповідному фасуванні, що об'єктивно перевищує її потреби у власному вживанні, то в неї може бути умисел на збут. Якщо ж волею особи не обумовлено того, скільки наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів опиниться у її володінні (як у випадку зі знахідкою), то у такому разі умисел на збут потребує більш ретельного дослідження.
У цьому кримінальному провадженні суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_7 незаконно зберігала при собі психотропну речовину в особливо великих розмірах (18,45205 г). Зазначена речовина була розфасована у 56 згортків приблизно однакової ваги й упакована в спосіб, що здатний полегшити її збут. Водночас суди дійшли висновку про те, що ОСОБА_7 мала умисел саме на збут з огляду не лише на кількість та спосіб пакування психотропної речовини, а й з інших фактичних даних, які містяться в досліджених доказах.
Зокрема, суди ретельно проаналізували дані протоколу огляду належного ОСОБА_7 мобільного телефону, у якому виявлено її листування з іншою особою щодо незаконного придбання й збуту психотропних речовин. Так, з 20 липня 2022 року ОСОБА_7 в одному з мессенджерів регулярно листувалася з невідомою особою, котра надсилала ОСОБА_7 фотознімки місць, де були залишені наркотичні засоби й психотропні речовини, а ОСОБА_7 зі свого боку забирала їх та надалі розкладала по різних місцях у вигляді «закладок», після чого надсилала фотознімки місць їх розміщення з відповідними позначками, а також повідомляла номери банківських карток для отримання за це винагороди. Доводи сторони захисту про те, що це листування вела не ОСОБА_7 , а попередній власник мобільного телефону, були перевірені та відхилені як неспроможні судами попередніх інстанцій під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження.
Також, усупереч доводам захисника, суди дали оцінку тому факту, що ОСОБА_7 перебуває на обліку в лікаря-нарколога та має синдром залежності від опіоїдів, однак доречно зазначили, що розмір психотропної речовини, яку вона незаконно зберігала при собі, об'єктивно перевищує потребу однієї людини у власному вживанні.
Отже, в цьому кримінальному провадженні суди, кваліфікуючи дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 307 КК України, поряд із кількістю психотропної речовини, яка була виявлена в засудженої, і не є прямим доказом спрямованості її умислу на збут, проаналізували обставини придбання та спосіб зберігання цієї речовини, а також відомості про особу засудженої, та дійшли обґрунтованого висновку, що досліджені докази в сукупності переконливо свідчать про те, що її винуватість у вчиненні цього кримінального правопорушення за обставин, указаних у вироку, доведена поза розумним сумнівом, адже низка непрямих доказів свідчить про те, що вона мала намір вчинити оплатне розповсюдження психотропних речовин, тобто їх незаконний збут, а будь-яке інше пояснення мети їх придбання та зберігання відсутнє.
Що стосується аргументів захисника про те, що сторона обвинувачення не надала жодних доказів, які би свідчили про фактичне вчинення засудженою незаконного збуту психотропних речовин і тим самим доводили відповідну мету під час їх незаконного зберігання, то вони є неспроможними. Так, збут є одним із альтернативних діянь об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 307 КК України, водночас мета збуту є загальною для всіх цих діянь. Тобто особа не обов'язково має здійснити збут, щоб її було притягнуто до відповідальності за цієї статтею, але обов'язковою є наявність мети збуту як ознаки суб'єктивної сторони складу цього кримінального правопорушення.
Отже, доводи захисника про те, що умисел ОСОБА_7 на збут психотропної речовини під час її придбання і зберігання не був доведений належними доказами є непереконливими, адже для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо ними доведено достовірність фактів і обставин.
Тому суди першої та апеляційної інстанцій з наведенням обґрунтування, виходячи з внутрішнього переконання та з точки зору взаємозв'язку сукупності доказів у справі, критично поставилися до позиції сторони захисту, адже дослідженими доказами спростовано версію ОСОБА_7 про неправильну кваліфікацію її дій. Обґрунтованих сумнівів щодо об'єктивності оцінки доказів, покладених в основу вироку, і дотримання судом приписів ст. 84 КПК України немає.
Разом з умислом вчинення цього злочину, під час судового провадження було з'ясовано всі передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування. Надані місцевому суду докази, зокрема ті, на які вказує захисник, досліджені в повному обсязі, їх було достатньо для вирішення питання про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого правопорушення поза розумним сумнівом.
Тому мотиви незгоди захисника з оцінкою доказів і судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що суди неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність або допустили істотні порушення норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.
Призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 307 КК України є співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності, тяжкості вчиненого правопорушення та даним про особу винної. Розмір призначеного засудженій покарання відповідає принципу індивідуалізації, відповідно до якого суд на основі оцінки ряду загальних і спеціальних критеріїв, зазначених у законі, визначив особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, справедливу міру покарання, спрямовану на досягнення цілей виправлення засудженої і приватної превенції.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 квітня 2023 року й ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 19 липня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_8 ОСОБА_2 ОСОБА_3