судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 636/13343/21 (провадження № 61-6693св23)
за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (далі - КП «Харківські теплові мережі») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Бурлака І. В., Яцини В. Б.
У серпні 2021 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що за адресою: квартира АДРЕСА_1 проживають відповідачі, яким надаються послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг у боржників за період з 01 липня 2016 року до 31 липня 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 78 463,60 грн.
Просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за послуги з теплопостачання в розмірі 78 463,60 грн, що утворилась за період з 01 липня 2016 року до 31 липня 2021 року, 3 відсотки річних у розмірі 1 947,54 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 518,49 грн.
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічними позовними вимогами до КП «Харківські теплові мережі», та просили суд об'єднати в одне провадження їх вимоги із первісним позовом з подальшим розглядом справи за правилами позовного провадження; визнати дії КП «Харківські теплові мережі» відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , такими, що здійсненні із використанням нечесної підприємницької практики; відмовити у задоволенні позовних вимог КП «Харківські теплові мережі».
16 січня 2023 року ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до КП «Харківські теплові мережі» про визнання дій такими, що здійснені із використанням нечесної підприємницької практики.
Ухвала суду мотивована тим, що оскільки справа розглядається у спрощеному позовному проваджені, об'єднання позову відповідачів з первісним позовом в одне провадження є недоцільним та призведе до затягування розгляду справи. Відповідачі не позбавлені можливості звернутися з вимогами у загальному порядку. Також суд не вбачав підстав для задоволення клопотання відповідачів про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, оскільки предмет цієї справи не підпадає під обмеження, які визначені частиною четвертою статті 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), справа є малозначною, ця категорія справ передбачає розгляд позовів у скорочені терміни, тому розглядається в порядку спрощеного провадження.
03 квітня 2023 року ухвалою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 січня 2023 року повернуто заявнику.
Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд керувався тим, що вимогами статті 353 ЦПК України не передбачено оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті зустрічного позову окремо від рішення суду, та є такою, що не перешкоджає реалізації права ОСОБА_2 на звернення до суду шляхом пред'явлення самостійного позову.
02 травня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням уточненої касаційної скарги, просив скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначив порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції не врахував висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 01 листопада 2021 року в справі № 333/6667/20 (провадження № 61-10400сво21), та зробив помилковий висновок, що ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті зустрічного позову не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
21 лютого 2024 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року у справі закрито.
Постанова мотивована тим, що предметом первісного позову у справі є стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання в сумі 78 463,60 грн, що станом на 01 січня 2023 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (671 000,00 грн).
Предметом зустрічного позову є визнання дій КП «Харківські теплові мережі» такими, що здійсненні із використанням нечесної підприємницької практики, тобто вимоги немайнового характеру, вирішення яких не представляють складності у зв'язку зі сталістю законодавства України та судової практики.
За таких обставин касаційне провадження у справі відповідно до вимог статті 389 ЦПК України відкрито помилково, тому підлягає закриттю.
З такими висновками колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
У частині другій статті 6 Конституції України вказано, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Згідно із частиною другою статті 17, частиною першою статті 36, пунктами 1, 5 частини другої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (частина перша статті 388 ЦПК України).
Статтею 389 ЦПК України передбачене право касаційного оскарження. За частиною першою зазначеної статті учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:
1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;
2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку;
3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За вимогами частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню:
1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом;
2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Так, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень, зокрема у тому разі, коли ціна позову у справі не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що має наслідком відмову у відкритті касаційного провадження відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Такий особливий порядок доступу до касаційної інстанції зумовлений тим, що справи вже пройшли слухання в двох інших судах, а оскарження в суді третьої інстанції має передусім відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону, мають значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника процесу.
Із аналізу пункту 1 частини першої та абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що норма пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України про відмову у відкритті касаційного провадження у справі, в якій ціна позову не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, застосовна під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження при оскарженні в касаційному порядку судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, якими спір вирішено по суті.
Із матеріалів справи № 638/13343/21 вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до Верховного суду з касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року, якою його апеляційну скаргу на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 січня 2023 року повернуто. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 січня 2023 року, у свою чергу, відмовлено відповідачам за первісним позовом у прийняття їх зустрічної позовної заяви.
Тобто судовий розгляд у справі за зустрічними позовними вимогами не відбувся, ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій зустрічний позов не розглядався.
Заявником оскаржено в касаційному порядку процесуальну ухвалу суду апеляційної інстанції.
За змістом пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
Останній абзац частини другої статті 389 ЦПК України передбачає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження ухвали апеляційного суду ОСОБА_2 послалася на те, що судом порушено норми процесуального права і не враховано правові висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловлені у постанові від 01 листопада 2021 року у справі № 333/6667/20(провадження № 61-10400сво21).
Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв'язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.
Закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на процесуальну ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги порушує закріплений у статті 6 Конвенції принцип доступу до правосуддя.
Вважаю, що колегія суддів помилково закрила касаційне провадження у справі № 636/13343/21 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року.
Суддя О. М. Ситнік