Ухвала
Іменем України
04 березня 2024 року
м. Київ
справа № 235/1193/17
провадження № 61-1229ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Божко Дар'єю Олександрівною , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року у складі судді: Петренко Н. О., та постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Яворського М. А., у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,
У березні 2017 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 17 вересня 2008 року уклали кредитний договір № 128-2008-2742, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 000 дол. США зі сплатою 13,95 % річних (підвищена процентна ставка 41,85 %) на строк до 10 вересня 2038 року. У подальшому за згодою сторін внесено зміни до кредитного договору та визначено, що базова процентна ставка становить 8,21 % річних, базова підвищена процентна ставка - 16,21 % річних.
Виконання зобов'язання за кредитним договором було забезпечене договором іпотеки від 17 вересня 2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ВАТ «Універсал Банк» квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідачка не виконала належним чином свої зобов'язання за кредитним договором. У зв'язку з тим, що відповідачка не дотрималася в умовах кредитного договору, позивачем на підставі пункту 5.2.7 кредитного договору була здійснена досудова вимога щодо дострокового виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі.
Заборгованість відповідача перед позивачем на 03 листопада 2016 року становить 50 000 дол. США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 602,33 дол. США; сума дострокового стягнення за кредитом - 48 205,31 дол. США; відсотки - 1 192,36 дол. США.
Банк просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк»:
заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 50 000 дол. США;
судові витрати.
Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором №128-2008-2742 у сумі 50 000 дол. США, що станом на 30 травня 2017 року становить 1 319 389,45 грн.
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 квітня 2021 року вищевказане заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2017 року скасовано та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 05 травня 2021 року цивільну справу № 235/1193/17 передано за підсудністю на розгляд Святошинському районному суду м. Києва.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року позов АТ «Універсал Банк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 128-2008-2742 у розмірі 50 000 дол. США, що станом на 30 травня 2017 року становить 1 319 389,45 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
17 вересня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №128-2008-2742, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 50 000 дол. США, зі сплатою 13,95% річних. Банк належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачці кредитні кошти на загальну суму 50 000 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером №1282900USD000021/320725 від 17 вересня 2008 року;
12 грудня 2013 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду б/н до кредитного договору № 128-2008-2742 від 17 вересня 2008 року. Відповідно до пункту 1 додаткової угоди сторони домовилися внести зміни до договору, виклавши текст договору в наступній редакції базова процентна ставка - це 8,21 % річних, базова підвищена процентна ставка - це 16,21 % річних. Відповідно до пунктів 1.2, 2.6 додаткової угоди строк кредитування за цим договором становить період: з дати надання кредитором кредиту позичальнику по 10 вересня 2038 року включно (що є датою погашення всієї суми кредиту) строки та терміни надання та погашення кредиту визначається умовами цього договору;
відповідач належним чином не виконувала обов'язків по поверненню кредиту та сплаті процентів, тому станом на 03 листопада 2016 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 50 000,00 дол. США, з яких: 602,33 дол. США - заборгованість за кредитом; 48 205,31 дол. США - сума дострокового стягнення за кредитом; 1 192,36 дол. США - відсотки;
оскільки у відповідачки утворилась заборгованість перед позивачем за кредитним договором, що свідчить про неналежне виконання останньою умов цього договору, доказів на спростування суми заборгованості відповідачем не надано, то суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено позовні вимоги, які підлягають задоволенню.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову банку.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
не погоджуючись із рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. У апеляційній скарзі зазначала, що суд першої інстанції не надав належну оцінку та не врахував під час ухвалення рішення по справі заяву про застосування позовної давності, викладену у відзиві на позовну заяву. 14 грудня 2013 року за умовами пункту 5.3.9 кредитного договору №128-2008-2742 змінився строк виконання зобов'язання, що зумовило перебіг позовної давності;
факт укладення кредитного договору та порушення умов його виконання підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не заперечувався відповідачем. Тому суд першої інстанцій правильно встановив, що між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли зобов'язання, за якими позивач надав відповідачу послуги, а позичальник зобов'язалася їх оплатити на визначених умовах та у відповідний строк. Проте у порушення зобов'язань по виплаті кредитних коштів у визначені договором строки відповідач їх належним чином не виконала. Тому колегія суддів погодилася із висновком суду першої інстанції про наявність договірних відносин між сторонами та порушення відповідачем умов договору. Разом з цим, при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не надав оцінки доводам відповідачки щодо наявності підстав для застосування наслідків спливу позовної давності. У своїй апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності. Аналогічну заяву вона подавала і в суді першої інстанції (у заяві про перегляд заочного рішення та у відзиві на позовну заяву);
статтею 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. При ухваленні рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 порушила свої зобов'язання за кредитним договором, а відтак, з неї належить стягнути заборгованість у визначеному банком розмірі. Разом з цим, як видно із матеріалів справи, у пункті 5.3.9 додаткової угоди б/н від 12 грудня 2013 року кредитного договору №128-2008-2742 від 17 вересня 2008 року сторони встановили зобов'язання позичальника не пізніше дати укладення відповідного договору застави/іпотеки застрахувати або забезпечити страхування предмету іпотеки на користь кредитора в перевіреній та рекомендованій кредитором страховій компанії від настання страхових ризиків на певних умовах. Сторони узгодили, що в разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених цим пунктом договору, для сторін настають правові наслідки, зокрема, факт такого невиконання вважається обставиною настання нового терміну/строку виконання основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника, згідно з умовами цього договору. Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів;
ОСОБА_1 зобов'язана була застрахувати предмет іпотеки (квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) не пізніше 13 грудня 2013 року. Встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 не виконала вказане зобов'язання та не уклала договір страхування (докази на спростування вказаної обставини у матеріалах справи відсутні). Відповідно до погоджених сторонами умов кредитного договору, зокрема пункту 5.3.9 додаткової угоди, строк виконання основного зобов'язання настав 14 грудня 2013 року. Отже, останнім днем звернення до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором є 13 грудня 2016 року.
ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду із позовом у березні 2017 року. У своїй позовній заяві банк не просив поновити йому строк для звернення до суду із вказаним позовом та не навів причин пропуску цього строку. З урахуванням того, що відповідно до п. 5.3.9 кредитного договору, право позивача пред'явити вимогу до відповідача щодо повернення заборгованості по кредиту виникло з 14 грудня 2013 року і з цієї дати позивач знав про порушення своїх інтересів та мав можливість звернутись до суду за захистом своїх порушених прав з боку відповідача. Однак, позивач цього не зробив завчасно, та пропустив позовну давність. Під час розгляд у справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 подала заяву про застосування наслідків пливу позовної давності. Аналогічними доводами обґрунтована її апеляційна скарга. За таких обставин, колегія суддів зробила висновок про обґрунтованість позовних вимог, оскільки заборгованість відповідача за кредитним договором існує та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, однак, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі з підстав застосування позовної давності в цих правовідносинах.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Стягнуто з ПАТ «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 у рахунок компенсації сплаченого судового збору 29 073,93 грн.
Додаткова постанова мотивована тим, що:
при ухваленні судового рішення про задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позову, суд не вирішив питання щодо розподілу між сторонами судового збору за подачу апеляційної скарги. Судовий збір, сплачений відповідачем за подачу апеляційної скарги, підлягає стягненню на її користь з позивача.
Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2023 року касаційні скарги АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін
у справі, якщо у них є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 725/1282/14-ц;
заперечуючи проти заяви відповідача про застосування позовної давності, банк вказував на її переривання внаслідок сплати боржником заборгованості за кредитним договором після 13 грудня 2013 року. На підтвердження вказаних обставин позивач подав до суду виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 17 вересня 2008 року до 08 жовтня 2021 року. При цьому кредитор вказував, що з указаної виписки вбачається сплата позичальником коштів, зокрема у період з грудня 2013 року до травня 2014 року (останній платіж по кредиту у був здійснений 08 травня 2014 року). Апеляційний суд не взяв до уваги вказані доводи позивача та не спростував їх, не перевірив наявну у матеріалах справи виписку по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 17 вересня 2008 року до 08 жовтня 2021 року. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 вчиняла дії, які можуть свідчити про переривання позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку, що банк звернувся до суду із вказаним позовом з пропуском позовної давності до всієї заборгованості за кредитним договором;
Верховний Суд неодноразово висловлював висновки щодо переривання позовної давності внаслідок здійснення боржником платежу з метою погашення кредитної заборгованості до спливу строку звернення до суду (вчинення дій, що свідчать про визнання свого боргу), що підтверджується постановами від 10 листопада 2022 року у справі № 338/208/20, від 12 липня 2023 року у справі № 755/12807/19;
апеляційний суд залишив поза увагою, що сторони у кредитному договорі від 17 вересня 2008 року, з урахуванням внесених змін додатковою угодою від 12 грудня 2013 року, погодили підстави дострокового настання строку виконання основного зобов'язання та дії учасників кредитного зобов'язання за умови порушення зазначеного зобов'язання. Так, відповідно до пункту 5.2.4 кредитного договору від 17 вересня 2008 року, з урахуванням внесених змін додатковою угодою від 12 грудня 2013 року, сторони погодили, що відповідно до чинного законодавства (зокрема, статей 525 та 611 ЦК України), у випадку настання будь-якої із нижчезазначених обставин (зокрема, невиконання позичальником/поручителем/заставодавцем/іпотекодавцем будь-яких зобов'язань страхувальника, передбачених чинним законодавством України про страхування та договором страхування предмета застави/іпотеки, переданого кредитору у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором) вважається, що настав новий термін/строк виконання основного зобов'язання (всіх грошових вимог) позичальника за цим договором з дня одержання позичальником повідомлення/вимоги кредитора (щодо встановлення нового терміну/строку виконання основного зобов'язання позичальника). Позичальник зобов'язаний виконати вимогу кредитора протягом 60 календарних днів з дня одержання повідомлення/вимоги кредитора про виконання у новий термін/строк основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника за цим договором. Отже, сторони у справі погодили можливість настання нового строку виконання основного зобов'язання саме з дня одержання позичальником повідомлення (вимоги) кредитора (щодо встановлення нового терміну (строку) виконання основного зобов'язання позичальника);
проте апеляційний суд не звернув уваги на вказані умови кредитного договору та не встановив, чи направив позивач відповідачу вимогу щодо встановлення нового терміну (строку) виконання основного зобов'язання позичальника, а також чи отримав боржник вказану вимогу. Встановлення цих обставин має істотне значення для визначення початку перебігу позовної давності та вирішення спору по суті, оскільки саме з фактом отримання позичальником повідомлення (вимоги) кредитора пов'язано встановлення нового терміну (строку) виконання основного зобов'язання;
суд касаційної інстанції зазначив, що під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати вказане, всебічно, повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи (зокрема, чи направив позивач відповідачу вимогу щодо встановлення нового строку виконання основного зобов'язання позичальника, а також чи отримав боржник вказану вимогу), перевірити викладені сторонами доводи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду (зокрема, які підтверджують (спростовують) розмір кредитної заборгованості (її складові) та початок перебігу, переривання, спливу позовної давності, дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити, чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, чи свідчить оплата боржником чергового платежу про визнання лише певної частини боргу (або всієї заборгованості), чи наявні правові підстави для застосування позовної давності та в якій частині), встановити період прострочення та обставини щодо переривання позовної давності,а за результатом вирішення спору ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення відповідно до вимог законодавства;
встановлення зазначених обставин має істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, визначенні дійсної заборгованості за кредитним договором з урахуванням його умов, часу сплати кредитної заборгованості та її розміру, а також поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу виключно в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями частини четвертої статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У цій справі такі порушення відсутні;
в своїй апеляційній скарзі апелянт не зазначає жодного доводу проти висновку суду першої інстанції щодо факту укладення кредитного договору, його невиконання позичальником та виникнення заборгованості у зв'язку з цим, розміру та складу такої заборгованості. Єдиним аргументом і доводом апеляційної скарги є необхідність застосування до вимог позивача позовної давності і на цій підставі відмовити у задоволенні позову. За таких умов, зважаючи на норми частини першої статті 367 ЦПК України, апеляційний суд здійснює перегляд справи виключно в контексті наявності чи відсутності підстав для застосування до позовних вимог позовної давності, оскільки в іншому випадку це було б виходом за межі апеляційної скарги, що є порушенням процесуального законодавства;
свою позицію стосовно наявності підстав для застосування строків позовної давності апелянт ґрунтує на положеннях пункту 5.3.9. Додаткової угоди б/н від 12 грудня 2013 року до кредитного договору №128-2008-2742 від 17 вересня 2008 року, відповідно до якого позичальник зобов'язаний не пізніше дати укладення відповідного договору застави/іпотеки, за яким у заставу/іпотеку передається майно з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, застрахувати або забезпечити страхування на строк не менше одного календарного року на власний рахунок предмет застави/іпотеки на користь кредитора в перевіреній та рекомендованій кредитором страховій компанії (страхова компанія, яка перевірена та рекомендована кредитором для співпраці щодо страхування заставного майна, з якою кредитор має підписаний договір про співпрацю) для настання перерахованих в договорі страхових ризиків. Зазначений пункт 5.3.9. також містить посилання на те, що в разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання, передбаченого цим пунктом договору мають місце наступні правові наслідки для обох сторін, а саме: факт такого невиконання вважається обставиною настання нового терміну/строку виконання основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника згідно з умовами цього договору; кредитор має право здійснити моніторинг /огляд /переоцінку, рецензію на оцінку, при цьому всі витрати майна, наданого у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, застрахувати або забезпечити страхування такого майна за власний рахунок на користь кредитора враховуючи те, що таке майно перебуває у кредитора як заставодержателя /іпотекодержателя на законних підставах - на праві застави/ іпотеки, при цьому всі витрати, понесені кредитором при здійсненні таких дій, кредитор має право відшкодувати за рахунок позичальника та /або осіб, які надали забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором. У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не виконала зобов'язання щодо укладення договору страхування майна, вона вважає, що згідно з умовами пункту 5.3.9. договору автоматично змінюється строк виконання зобов'язання за кредитом з 14 грудня 2013 року, відтак саме з вказаної дати має обраховуватися позовна давність. Оскільки з позовом до суду банк звернувся лише 10 березня 2017 року, з точки зору апелянта позовна давність було пропущена, відтак в задоволенні позову має бути відмовлено;
апеляційний суд не погодився з наведеною позицією відповідачки в апеляційній скарзі. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зважаючи на доводи в апеляційній скарзі, основним питанням в цій справі для апеляційного суду є час, з якого починає обраховуватися строк позовної давності в цих правовідносинах;
як вбачається з матеріалів справи, сторони неодноразово вносили зміни до кредитного договору, останні зміни були внесені додатковою угодою від 12 грудня 2013 року шляхом викладення тексту договору у новій редакції. Строк кредитного договору було встановлено до 10 вересня 2038 року. Умови самого договору передбачають можливість дострокового настання обов'язку повернення коштів за кредитом в певних випадках;
відповідачка тлумачить умови пункту 5.3.9 Договору таким чином, що у разі невиконання вимоги про страхування предмету застави /іпотеки новий строк виконання зобов'язання та повернення кредитних коштів встановлюється автоматично, без вчинення певних дій сторони договору. В той же час така позиція відповідачки з точки зору колегії суддів апеляційного суду ґрунтується на неправильному трактуванні умов договору;
як зазначено в пункті 5.3.9. Договору, на який посилається апелянт, фактичне невиконання обов'язку страхування предмет іпотеки, вважається обставиною настання нового терміну виконання основного зобов'язання позивача, однак не автоматично, а згідно з умовами цього договору, про що прямо зазначено у вищевказаному пункті договору. Таким чином вказаний пункт договору встановлює саме правило, однак має посилання на те, що його реалізація здійснюється відповідно до інших умов договору. Такими іншими умовами договору, що регламентують порядок реалізації процесу настання дострокового обов'язку виконання зобов'язання боржником, є положення пункту 5.2.4. цієї ж редакції договору згідно з додаткової угоди від 12 грудня 2013 року. Зокрема пунктом 5.2.4. встановлено, що сторони погодили, що відповідно до чинного законодавства України (зокрема статей 525 та 611 ЦК України), у випадку настання будь-якої із нижчевказаних обставин вважається, що настав новий термін/строк виконання основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника за цим договором з дня одержання позичальником повідомлення/вимоги кредитора (щодо встановлення нового терміну/строку виконання основного зобов'язання позичальника). Позичальник зобов'язаний виконати вимогу кредитора протягом 60-ти календарних днів з дня одержання повідомлення/вимоги кредитора про виконання у новий термін /строк основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника за цим договором. Повідомлення /вимогу, про яке/яку йде мова у цьому пункті договору, кредитор направляє позичальнику поштою за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив кредитору при зміні адреси. У разі порушення позичальником нового терміну/строку виконання основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника за цим договором, вважається, що такий позичальник користується кредитними коштами понад терміни /строк кредитування, встановлені цим договором, при цьому починаючи з першого дня, що слідує за датою такого нового терміну / строку виконання основного зобов'язання, сума кредиту, процентів та інших грошових зобов'язань ( за їх наявності) вважається простроченою сумою основного боргу. Обставинами, які є підставою для вказаної процедури, серед іншого є: невиконання позичальником/поручителем/заставодавцем/іпотекодавцем зобов'язання застрахувати на умовах, погоджених з кредитором на весь період дії цього договору предмет застави/іпотеки, наданий кредитору в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором; та /або невиконання позичальником /поручителем/заставодавцем/іпотекодавцем будь-яких зобов'язань страхувальника, передбачених чинним законодавством України про страхування та договором страхування предмета застави/іпотеки, переданого кредитору у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором. Таким чином, вищевказаним пунктом 5.2.4. встановлено те, яким саме чином здійснюється реалізація процедури настання нового строку повернення коштів за кредитним договором, а саме - направлення банком відповідної вимоги і подальше її невиконання позичальником/іпотекодавцем протягом 60-днів з дня отримання. Тому заявлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів є саме правом банку, а не його обов'язком, відтак саме він вирішує, чи користуватися таким правом, чи ні;
зважаючи на викладене, новий строк повернення кредиту може виникнути лише за умови реалізації банком свого права на направлення відповідної вимоги боржнику, чого в даному випадку не відбулося, оскільки жодна із сторін не підтвердила і не довела належним чином фактичне направлення/отримання вимоги банком на адресу боржника;
з урахуванням викладеного, колегія суддів вважала, що банком не було пропущено позовну давність для звернення до суду, а відтак підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Оскільки суд зробив висновок про те, що позовна давність фактично пропущена не була, підстави для дослідження обставин, які б могли свідчити про переривання такого строку (в цьому випадку - здійснення відповідачем чергових платежів до травня 2014 року) наразі відсутні.
суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
22 січня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Божко Д. О. , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків для подання уточненої касаційної скарги та доказів надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 05 лютого 2024 року ці недоліки було усунуто.
У клопотанні, яке міститься у касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що 14 грудня 2023 року апеляційним судом було проголошено лише вступну та резолютивну частину постанови, з повним її текстом адвокат Божко Д. О. ознайомилась 26 грудня 2023 року, коли повний текст судового рішення був направлений на електронну пошту адвокатського об'єднання «Алтекса». На підтвердження указаних обставин суду надано роздруківку з електронної пошти адвокатського об'єднання «Алтекса» з листом Київського апеляційного суду від 26 грудня 2023 року щодо надсилання постанови суду та копію постанови від 14 грудня 2023 року.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України)
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 в уточненій касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (3-20гс14); від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (3-194гс16); 16 листопада 2022 року у справі № 752/8302/16-ц; від 18 липня 2022 року у справі № 522/11682/13-ц; від 03 травня 2022 року у справі № 274/2804/17; від 05 квітня 2022 року у справі № 748/2157/16; від 12 січня 2022 року у справі № 2-3758/11; від 26 травня 2020 року у справі № 638/1368315-ц; від 14 грудня 2022 року у справі № 347/832/16; від 19 жовтня 2022 року у справі № 761/13847/15-ц; від 05 жовтня 2022 року у справі № 607/122/15-ц; від 12 травня 2022 року у справі № 202/5399/16-ц; від 03 травня 2022 року у справі № 206/3466/18; від 14 квітня 2022 року у справі № 278/1646/15-ц; від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17; від 17 січня 2022 року у справі № 1519/2-4141/11; від 01 листопада 2023 року у справі № 202/5154/21, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19 (провадження № 61-13802св21); від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц; від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц; від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, та постановах Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі 6-20цс11; від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16.
Уточнена касаційна скарга мотивована тим, що:
пунктом 5.3.9 додаткової угоди до кредитного договору № 128-2008-2742 від 17 вересня 2008 року в редакції від 12 грудня 2013 року, сторони встановили зобов'язання позичальника застрахувати або забезпечити страхування предмет іпотеки на користь кредитора в перевіреній та рекомендованій кредитором страховій компанії від настання певних страхових ризиків на певних умовах. Сторони узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених цим пунктом договору, мають місце наступні правові наслідки для обох сторін, а саме: факт такого невиконання вважається обставиною настання нового терміну/строку виконання основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника згідно умов цього договору. Отже, ОСОБА_1 зобов'язана була застрахувати предмет іпотеки: житлову квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - не пізніше 14 грудня 2013 року. Проте, ОСОБА_1 не виконала зобов'язання та не уклала договір страхування майна (доказів зворотного - сторона позивача суду не надала), а тому 14 грудня 2013 року за умовами пункту 5.3.9 Кредитного договору - настав новий термін/строк виконання основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) за кредитним договором № 128-2008-2742 від 17 вересня 2008 року в редакції від 12 грудня 2013 року;
у зв'язку зі зміною строку та умов виконання основного зобов'язання, банк мав звернутися до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, починаючи з 14 грудня 2013 року. Останнім днем звернення до суду про стягнення суми заборгованості за кредитним договором був 13 грудня 2016 року. З позовом до суду банк звернувся лише 10 березня 2017 року, тобто зі спливом строку загальної позовної давності, яка передбачена статтею 257 ЦК України;
25 серпня 2023 року Верховним Судом Нідерландів, було зазначено, що договірний стандарт тлумачення означає, що у разі відхилення від критерію Haviltex буквальний текст угоди має переважну силу над будь-якими намірами сторін, тому суд повинен тлумачити та застосовувати положення угоди лише з граматичної точки зору. Таким чином, апеляційний суд мав прийняти до уваги, що зміст угоди, викладений у її буквальному вигляді, є визначальним і має більше значення, ніж наміри сторін, що в ній участь беруть. З цього випливає висновок, що суд у процесі тлумачення та застосування положень угоди повинен керуватися виключно граматичними аспектами тексту угоди, а не трактувати його на свій лад;
у правових висновках, до яких прийшов Верховний Суд у постановах: від 16 листопада 2022 року у справі № 752/8302/16-ц; від 18 липня 2022 року у справі № 522/11682/13-ц; від 03 травня 2022 року у справі № 274/2804/17; від 05 квітня 2022 року у справі № 748/2157/16; від 12 січня 2022 року у справі № 2-3758/11, зазначено, що якщо умови кредитного договору містять положення, що у випадку прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань відбувається автоматична зміна строку кредитування, то кредитор не повинен направляти ніякі вимоги про дострокове повернення заборгованості;
ураховуючи правову позицію Верховного Суду, вбачається, що направлення вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитом не є обов'язковим, якщо договори містили положення про автоматичний запуск дострокового повернення заборгованості за кредитом. Так відповідно, до пункту 5.3.9 додаткової угоди до кредитного договору №128-2008-2742 від 17 вересня 2008 року так і було погоджено сторонами. А пункт 5.2.4. додаткової угоди до кредитного договору, зазначає інші випадки та шлях дії кредитора у разі порушення зобов'язань. І такі «інші випадки настання події» зазначено у пункті 5.2.4. додаткової угоди. А у пункті 5.3.9. зазначені інші умови, при яких настає строк виконання зобов'язання. І ці пункти угоди не є пов'язаними між собою і трактуються по різному. Таким чином, направлення вимоги або не направлення вимоги в цьому випадку не має значення, оскільки сторонами було погоджена кожна дія та кожна обставина, яка тягне за собою настання нового терміну виконання основного зобов'язання. В цьому випадку, подія настання повного повернення коштів, коли відповідач не виконала умови додаткової угоди та не застрахувала предмет іпотеки;
у зв'язку зі зміною строку та умов виконання основного зобов'язання, банк мав звернутися до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, починаючи з 14 грудня 2013 року. Останнім днем звернення до суду про стягнення суми заборгованості за кредитним договором було 13 грудня 2016 року. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові;
звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року (чинній на момент пред'явлення позову), не дотримавшись передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього, як у позичальника, відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. Якщо в цій справі має значенні вимога банку про дострокове повернення кредитних коштів, Київський апеляційний суд, мав би відмовити у задоволенні позовної заяви, та задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 з тих підстав, що банк подав позовну заяву про стягнення заборгованості проігнорувавши значення вимоги, та приписів Закону України «Про споживче кредитування»;
позивач не надав до суду належних доказів, що могли підтверджувати заборгованість та систему нарахування основної суми боргу, відсотків, та інших нарахувань.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 17 вересня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №128-2008-2742, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 50 000,00 доларів США зі сплатою 13,95% річних строком до 10 вересня 2038 року. Банк належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти на загальну суму 50 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером №1282900USD000021/320725 від 17 вересня 2008 року. В якості забезпечення 17 вересня 2008 року був укладений договір іпотеки, заставою якого виступив житловий будинок, з надвірними прибудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
06 квітня 2009 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду б/н до кредитного договору № 128-2008-2742 від 17 вересня 2008 року.
12 грудня 2013 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду б/н до кредитного договору № 128-2008-2742 від 17 вересня 2008 року.
У додатковій угоді від 12 грудня 2013 року сторони передбачили:
внести зміни до договору, виклавши текст договору в наступній редакції базова процентна ставка це 8,21 % річних, базова підвищена процентна ставка це 16,21 % річних (пункт 1);
строк кредитування за цим договором становить період: з дати надання кредитором кредиту позичальнику по 10 вересня 2038 року включно (що є датою погашення всієї суми кредиту) строки та терміни надання та погашення кредиту визначається умовами цього договору (пункти 1.2, 2.6);
цільове призначення кредиту на придбання майна, а саме двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1.3.);
відповідно до чинного законодавства України (зокрема, статей 525 та 611 ЦК України), у випадку настання будь-якої із нижчевказаних обставин вважається, що настав новий термін/строк виконання основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника за цим договором з дня одержання позичальником повідомлення/вимоги кредитора (щодо встановлення нового терміну/строку виконання основного зобов'язання позичальника). Позичальник зобов'язаний виконати вимогу кредитора протягом 60-ти календарних днів з дня одержання повідомлення/вимоги кредитора про виконання у новий термін /строк основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника за цим договором; повідомлення/вимогу, про яке/яку йде мова у цьому пункті договору, кредитор направляє позичальнику поштою за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив кредитору при зміні адреси. У разі порушення позичальником нового терміну/строку виконання основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника за цим договором, вважається, що такий позичальник користується кредитними коштами понад терміни /строк кредитування, встановлені цим договором, при цьому починаючи з першого дня, що слідує за датою такого нового терміну / строку виконання основного зобов'язання, сума кредиту, процентів та інших грошових зобов'язань (за їх наявності) вважається простроченою сумою основного боргу; обставинами, які є підставою для вищевказаної процедури, серед іншого є: - невиконання позичальником/поручителем/заставодавцем/ іпотекодавцем зобов'язання застрахувати на умовах, погоджених з кредитором на весь період дії цього договору предмет застави/іпотеки, наданий кредитору в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором; та /або - невиконання позичальником /поручителем/заставодавцем/іпотекодавцем будь-яких зобов'язань страхувальника, передбачених чинним законодавством України про страхування та договором страхування предмета застави/іпотеки, переданого кредитору у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором (пункт 5.2.4).
позичальник зобов'язаний повернути кредит в сумі, вказаній у пункті 1.1. кредитного договору, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, а також у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором сплатити штрафні санкції та інші платежі, у строки та на умовах, що визначені цим договором (пункт 5.3.2);
зобов'язання позичальника не пізніше дати укладення відповідного договору застави/іпотеки застрахувати або забезпечити страхування предмету іпотеки на користь кредитора в перевіреній та рекомендованій кредитором страховій компанії від настання страхових ризиків на певних умовах. Сторони узгодили, що в разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених цим пунктом договору, для сторін настають правові наслідки, зокрема, факт такого невиконання вважається обставиною настання нового терміну (строку) виконання основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника, згідно з умовами цього договору (пункт 5.3.9).
Суди встановили, що відповідачка належним чином не виконував обов'язків по поверненню кредиту та сплаті процентів, у зв'язку з чим, загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом за кредитним договором, що підлягають стягненню з відповідача станом на 03 листопада 2016 року становить 50 000 дол. США, з яких:
602,33 доларів США - заборгованість за кредитом;
48 205,31 дол. США - сума дострокового стягнення по кредиту;
1192,36 доларів США - відсотки;
0,00 гривень - підвищенні відсотки.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі спосіб повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. п. 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)».
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала взятих на себе зобов'язань щодо погашення кредиту, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.
Аргумент касаційної скарги про те, що: пунктом 5.3.9 додаткової угоди до кредитного договору № 128-2008-2742 від 17 вересня 2008 року в редакції від 12 грудня 2013 року, сторони встановили зобов'язання позичальника застрахувати або забезпечити страхування предмет іпотеки на користь кредитора в перевіреній та рекомендованій кредитором страховій компанії від настання певних страхових ризиків на певних умовах; сторони узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань, передбачених цим пунктом договору, мають місце наступні правові наслідки для обох сторін, а саме: факт такого невиконання вважається обставиною настання нового терміну/строку виконання основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) позичальника згідно умов цього договору; ОСОБА_1 зобов'язана була застрахувати предмет іпотеки: житлову квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - не пізніше 14 грудня 2013 року; ОСОБА_1 не виконала зобов'язання та не уклала договір страхування майна (доказів зворотного - сторона позивача суду не надала), а тому 14 грудня 2013 року за умовами пункту 5.3.9 Кредитного договору - настав новий термін/строк виконання основного зобов'язання (всіх грошових зобов'язань) за кредитним договором № 128-2008-2742 від 17 вересня 2008 року в редакції від 12 грудня 2013 року; направлення вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитом не є обов'язковим, якщо договори містили положення про автоматичний запуск дострокового повернення заборгованості за кредитом; відповідно, до пункту 5.3.9 додаткової угоди до кредитного договору №128-2008-2742 від 17 вересня 2008 року так і було погоджено сторонами; пункт 5.2.4. додаткової угоди до кредитного договору, зазначає інші випадки та шлях дії кредитора у разі порушення зобов'язань; такі «інші випадки настання події» зазначено у пункті 5.2.4. додаткової угоди; в цьому випадку, подія настання повного повернення коштів, коли відповідач не виконала умови додаткової угоди та не застрахувала предмет іпотеки, касаційний суд відхиляє з таких підстав.
Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).
Апеляційний суд встановив, що:
умови договору передбачають можливість дострокового настання обов'язку повернення коштів за кредитом в певних випадках;
пункт 5.3.9 додаткової угоди від 12 грудня 2013 року встановлює саме правило, однак має посилання на те, що його реалізація здійснюється відповідно до інших умов договору. Такими іншими умовами договору, що регламентують порядок реалізації процесу настання дострокового обов'язку виконання зобов'язання боржником, є положення пункту 5.2.4. цієї ж редакції договору згідно з додатковою угодою від 12 грудня 2013 року;
пунктом 5.2.4. додаткової угоди від 12 грудня 2013 року передбачено те, яким саме чином здійснюється реалізація процедури настання нового строку повернення коштів за кредитним договором, а саме - направлення банком відповідної вимоги і подальше її невиконання позичальником/іпотекодавцем протягом 60-днів з дня отримання;
пункт 5.2.4. додаткової угоди від 12 грудня 2013 року поширюється й на випадки невиконання позичальником/поручителем/заставодавцем/іпотекодавцем зобов'язання застрахувати на умовах, погоджених з кредитором на весь період дії цього договору предмет застави/іпотеки, наданий кредитору в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором.
Тобто сторони в додатковій угоді від 12 грудня 2013 року домовилися про порядок настання нового строку виконання основного зобов'язання, який полягає у наявності такої сукупності юридичних фактів: (а) наявність відповідної обставини (у справі, що переглядається - невиконання позичальником/іпотекодавцем зобов'язання застрахувати на умовах, погоджених з кредитором на весь період дії цього договору предмет застави/іпотеки, наданий кредитору в забезпечення виконання зобов'язань позичальника) (б) одержання позичальником повідомлення/вимоги кредитора (щодо встановлення нового терміну/строку виконання основного зобов'язання позичальника). Таким чином, застосувавши правила тлумачення змісту правочину, встановлені статтею 213 ЦК України, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що в додатковій угоді від 12 грудня 2013 року не міститься правил про автоматичний запуск дострокового повернення заборгованості за кредитом.
Аргумент касаційної скарги про те, що 25 серпня 2023 року Верховним Судом Нідерландів, було зазначено, що договірний стандарт тлумачення означає, що у разі відхилення від критерію Haviltex буквальний текст угоди має переважну силу над будь-якими намірами сторін, тому суд повинен тлумачити та застосовувати положення угоди лише з граматичної точки зору; таким чином, апеляційний суд мав прийняти до уваги, що зміст угоди, викладений у її буквальному вигляді, є визначальним і має більше значення, ніж наміри сторін, що в ній участь беруть, касаційний суд відхиляє з таких підстав.
Тлумачення статті 213 ЦК України свідчить, що сторони за допомогою такого універсального регулятора як договір не позбавлені можливості домовитися в договорі про правила тлумачення змісту цього ж договору.
Як суди не встановили, так і сама відповідачка не посилається на те, що в договорі між сторонами було передбачено інші правила тлумачення змісту договору.
Аргумент касаційної скарги про те, що у зв'язку зі зміною строку та умов виконання основного зобов'язання, банк мав звернутися до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, починаючи з 14 грудня 2013 року; останнім днем звернення до суду про стягнення суми заборгованості за кредитним договором було 13 грудня 2016 року, необґрунтований, оскільки не відбулося 14 грудня 2013 року настання нового строку виконання основного зобов'язання.
Аргументи касаційної скарги про те, що відсутність доказів заборгованості, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок і апеляційний суд мав би відмовити у задоволенні позовної заяви та задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 з тих підстав, що банк подав позовну заяву про стягнення заборгованості необґрунтовані, оскільки відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апеляційним судом у оскарженій постанові встановлено, що єдиним аргументом і доводом апеляційної скарги є необхідність застосування до вимог позивача позовної давності і на цій підставі відмовити у задоволенні позову і апеляційний суд здійснює перегляд справи виключно в контексті наявності чи відсутності підстав для застосування до позовних вимог позовної давності, оскільки в іншому випадку це було б виходом за межі апеляційної скарги, що є порушенням процесуального законодавства.
Посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: 16 листопада 2022 року у справі № 752/8302/16-ц; від 18 липня 2022 року у справі № 522/11682/13-ц; від 03 травня 2022 року у справі № 274/2804/17; 05 квітня 2022 року у справі № 748/2157/16; від 12 січня 2022 року у справі № 2-3758/11; від 01 листопада 2023 року у справі № 202/5154/21, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19; від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, та постановах Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі 6-20цс11; від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16; від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (3-20гс14); від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (3-194гс16); від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц; від 14 квітня 2022 року у справі № 278/1646/15-ц; від 12 травня 2022 року у справі № 202/5399/16-ц; від 05 жовтня 2022 року у справі № 607/122/15-ц; від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17; від 17 січня 2022 року у справі № 1519/2-4141/11; від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц; від 19 жовтня 2022 року у справі № 761/13847/15-ц, необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 14 грудня 2022 року у справі № 347/832/16; від 03 травня 2022 року у справі № 206/3466/18; від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц; необґрунтованими, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах) (пункт 5 частини другої статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Божко Дар'єю Олександрівною , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков