05.03.2024 Справа № 756/12589/23
Унікальний №756/12589/23
Провадження №2/756/783/24
05 березня 2024 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Луценко О.М.,
за участі секретаря Галелюк Т.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа: Комунальне підприємство « керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району у м. Києві про визнання права на користування житловим приміщенням ,-
У серпні 2023 року позивачка звернулася до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа: Комунальне підприємство « керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району у м. Києві про визнання права на користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона 21.02.2000 позивачка отримала ордер на поселення у гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 , на три ліжко - місця, виданий житловим управлінням « Західне» Дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально- побутового призначення « Екос». У дану кімнату позивач вселилася разом зі своєю сім'єю: чоловіком - ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 , де проживають до теперішнього часу. Після вселення у кімнату гуртожитку між позивачем та ДП « Екос» було укладено договір на тимчасове проживання в житловому фонду ДП « Екос» № 362 від 05.04.2020, а згодом договори №473 від 10.04.2002року. Позивачка зазначає, що на її численні звернення до Центру надання адміністративних послуг Оболонської районної державної адміністрації в м. Києві щодо її реєстрації в гуртожитку позивач не отримує жодного позитивного вирішення протягом тривалого часу. На даний час вона постійно проживає в кімнаті за адресою АДРЕСА_1 і самостійно сплачує комунальні платежі за себе, що підтверджується доданими до позову копіями квитанцій.
Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати за нею право користування жилим приміщенням кімнати за адресою АДРЕСА_2 .
Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач заперечує проти задоволення позову, оскільки ордер на поселення позивачки Оболонської РДА не видавався та її поселення у вказану кімнату відбулось з порушенням встановленого законом порядку (а.с. 35-41).
25.01.2024 року ухвалою суду залученко в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору комунальне підприємство « Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва до участі у цивільній справі №756/12589/23 за позовом ОСОБА_1 до Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання права на користування житловим приміщенням. (а.с. 83).
Представник позивача у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином до судового засідання представник надала заяву про розгляд справи без участі відповідача, проти позовних вимог щодо визнання права користування не заперечують.
Третя особа в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином до судового засідання представник надала заяву про розгляд справи без участі третьої особи, проти позовних вимог щодо визнання права користування не заперечують.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні правовідносини.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 21.02.2000 позивачка отримала ордер на поселення у гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 , на три ліжко - місця, виданий житловим управлінням « Західне» Дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально- побутового призначення « Екос». У дану кімнату позивач вселилася разом зі своєю сім'єю: чоловіком - ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 , де проживають до теперішнього часу.
Після вселення у кімнату гуртожитку між позивачем та ДП « Екос» було укладено договір на тимчасове проживання в житловому фонду ДП « Екос» № 362 від 05.04.2020, а згодом договори №473 від 10.04.2002року.
Судом встановлено, що відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради( Київської міської державної адміністрації) від 12.09.2012 №1605» про безоплатне прийняття відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж ПАТ « ХК Київміськбуд» до комунальної власності АДРЕСА_1 прийнято до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передано до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.
Згідно зі статтею 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Згідно з п. 7 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 №208 користування жилою площею здійснюється: у гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера; у гуртожитках, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, - за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера, або на підставі договору оренди житла.
За змістом частин першої та четвертої статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, які на законних підставах проживають у гуртожитках державної форми власності, гуртожитках, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), набувають право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади.
Відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" З метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх незаконного виселення із займаних ними на визначених цим Законом правових підставах жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, що будувалися за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти, запроваджується мораторій на виселення з гуртожитків мешканців (крім виселення мешканців гуртожитків за рішенням суду) та відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад відповідно до цього Закону) гуртожитків, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності або увійшли до статутних фондів чи капіталів акціонерних чи колективних товариств (організацій), створених у процесі приватизації чи корпоратизації (у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), з дня опублікування цього Закону до завершення виконання Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Органам місцевого самоврядування під час дії зазначеного мораторію вжити заходів до видачі власниками гуртожитків ордерів усім мешканцям гуртожитків, яких на визначених цим Законом правових підставах було вселено в гуртожиток і які фактично проживають у гуртожитку більше п'яти років, які не отримали ордери (або у яких ордери було вилучено) з незалежних від них причин.
Згідно п.2-1 ч.1 ст.18 цього Закону, органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, після передачі гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього Закону приймають рішення відповідно до глави 4 "Користування гуртожитками" Житлового кодексу Української РСР про надання жилої площі в гуртожитку з укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку мешканцям таких гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, та видають їм спеціальні ордери на право вселення на відповідну жилу площу в гуртожитку.
Отже, на відповідача покладався обов'язок після передачі гуртожитку у комунальну власність відповідно до цього Закону прийняти рішення відповідно до глави 4 "Користування гуртожитками" Житлового кодексу Української РСР про надання жилої площі в гуртожитку з укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку мешканцям таких гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, та видати їм спеціальні ордери на право вселення на відповідну жилу площу в гуртожитку.
Судом встановлено, що таких дій відповідачем вчинено не було.
Відповідно до п. 11 вказаного Положення наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов'язані: своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом; підтримувати чистоту і порядок у жилих та допоміжних приміщеннях; дотримуватися вимог пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил; використовувати жилу площу в гуртожитку за призначенням, забезпечувати збереження технічного обладнання в гуртожитку; забезпечувати за власний рахунок проведення ремонту жилого приміщення у гуртожитку (наймач - згідно з договором найму (оренди); не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні допоміжними приміщеннями в гуртожитку; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання гуртожитку, порушують умови проживання інших осіб; у разі виселення з гуртожитку та/або набуття у власність жилого приміщення передати організації, яка здійснює управління гуртожитком, усе майно, що було надано їм у користування згідно з договором найму (оренди).
Згідно ст. 130 ЖК УРСР порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Статтею 61 ЖК УРСР визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Статтею 310 ЦК України визначено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Згідно положень ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та засобами, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Як зазначає Верховний Суд , що при вирішенні справ суди відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» повинні застосовувати Конвенцію та практику цього Суду як джерело права ( справа 754/613/18-ц від 15.01.2020 року) .
Вищезазначені правові позиції визначені в постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 591/6623/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/2176/17 (провадження № 14-464цс19).
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є доведеними та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.
На підставі викладено, керуючись Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", п. 7 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 №208 , ст.ст. 19,47 Конституції України, ст.4.127 ЖК України, ст.ст.15,310 ЦК України, ст 2,12,76-83, 89, 90,92,95,259, 263- 265,268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, третя особа: Комунальне підприємство « керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району у м. Києві про визнання права на користування житловим приміщенням- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) право користування жилим приміщенням, а саме кімнатою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржено до Київського Апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Луценко