Справа № 697/2447/23
Провадження № 2/697/166/2024
(ЗАОЧНЕ)
27 лютого 2024 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Скирди Б.К.,
за участю секретаря судового засідання - Васянович Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Канів Черкаської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Горстка Ярослава Василівна до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором завдатку, -
Позивач ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) через свого представника адвоката Горстку Ярославу Василівну звернувся до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 , відповідач) про стягнення грошових коштів за договором завдатку.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач ОСОБА_1 в серпні 2021 року вирішив придбати автомобіль. Знайшовши необхідну модель та марку транспортного засобу, звернувся до ОСОБА_2 , який володіє невеликою СТО в м. Каневі. Відповідач запропонував автомобіль марки УАЗ, який обіцяв переобладнати та перефарбувати, щоб транспортний засіб був зручний в користуванні для полювання. Дійшовши взаємної згоди щодо вартості між позивачем і відповідачем, виник усний договір, що вартість авто складатиме 4000,00 дол. США і кошти ОСОБА_1 віддаватиме частинами до повного погашення заборгованості.
07.08.2021 позивач передав першу частину грошових коштів відповідачу в розмірі 1300,00 дол. США, що підтверджується розпискою від 07.08.2021, другу частину коштів передано в розмірі 1700,00 дол. США згідно розписки від 17.08.2021.
Виплативши більшу частину коштів, позивач звернувся до відповідача з проханням перереєструвати транспортний засіб в органах ТСЦ на нього, після чого мав намір повернути залишок за придбаний автомобіль. Відповідач на контакт не йшов, постійно посилався на зайнятість, відсутність в місті або ж на погане самопочуття.
Станом на серпень 2023 року автомобіль так і не був відданий позивачу, хоча останній неодноразово звертався до відповідача і в телефонному режимі, і особисто під час зустрічі. З часом, а саме протягом двох років з моменту передачі коштів необхідність в транспортному засобі зникла.
Позивач 03.08.2023 звернувся з листом до відповідача з вимогою повернути авансові внески в розмірі 1300 доларів США та 1700 доларів США, які останній отримав за транспортний засіб.
Згідно трекінгу від Укрпошти лист відповідач 07.09.2023 отримав особисто, але кошти станом на 08.11.2023 позивачеві так і не повернув.
Позивач не має намір укладати договір купівлі-продажу автомобіля, тому грошові кошти, передані ним відповідачу у якості завдатку підлягають поверненню. Так, основний договір купівлі-продажу рухомого майна підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, а відтак і зобов'язання між сторонами, які притаманні правовій природі завдатку, не виникли.
Просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3000,00 доларів США; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн. та 1073,60 грн. витрат на оплату судового збору, а всього 11 073,60 грн.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21.11.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.28).
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, свої інтереси уповноважив представляти адвоката Горстку Я.В. та адвоката Коробкову Г.О.
Представники позивача - адвокат Горстка Я.В. та адвокат Коробкова Г.О. в судове засідання не з'явилися, від адвоката Горсткої Я.В. надійшла заява з проханням розглянути справу без їх участі, заявлені вимоги підтримують у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі суду та надіслання на адресу його реєстрації судових повісток, про причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи та відзив на позов не подав.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1 ст. 280 та ч. 1 ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об'єктивного та всебічного дослідження, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно розписки від 07.08.2021, написаної відповідачем ОСОБА_2 , останній отримав від ОСОБА_1 завдаток за автомобіль УАЗ 452 в сумі 1300 доларів США. Вартість автомобіля 4000 доларів США (а.с.65).
Також згідно розписки від 17.08.2021, написаної відповідачем ОСОБА_2 , останній отримав від ОСОБА_1 завдаток за автомобіль УАЗ 452 в сумі 1700 доларів США (а.с.66).
Відповідно до листа-вимоги від 03.08.2023, позивач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з проханням повернути йому до 15.08.2023 кошти у готівковій формі, які були йому передані та які він отримав 07.08.2021 як авансовий внесок за автомобіль УАЗ 452 в сумі 1300 доларів США та 17.08.2021 другий авансовий внесок за автомобіль УАЗ 452 в сумі 1700 доларів США, що підтверджується написаними ним розписками. Оскільки станом на день написання даного листа автомобіль ОСОБА_2 переданий не був, і необхідність у ньому у нього відпала (а.с.13).
Відповідно до трекінгу від Укрпошти, відповідачем ОСОБА_2 вказаний лист отримано особисто 07.09.2023 (а.с.14).
Проте кошти відповідач позивачу не повернув.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Положеннями ч. 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 та Верховним Судом у постановах від 23 липня 2018 року № 461/5297/16 (провадження № 61-22017св18), від 17 червня 2021 року № 711/5065/15-ц (провадження №61- 18537св19).
Внесення завдатку як способу забезпечення виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання. Якщо договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, а сторони лише домовились укласти такий договір в майбутньому, передана грошова сума є авансом, який підлягає поверненню. Поверненню підлягає й аванс, отриманий за попереднім договором.
Таким чином, правила ст. 570 ЦК України про завдаток поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна зі сторін ухиляється від його виконання (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13).
Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 23.07.2018 у справі №461/5297/16, правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання. Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.
За змістом наведених норм ЦК України, завдаток є доказом існування зобов'язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з нормами статей 546, 548 ЦК України, завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.
З аналізу зазначеної норми матеріального права вбачається, що завдаток видається кредиторові боржником у разі укладення договору, а тому гроші, передані майбутнім покупцем потенційному продавцю за усною чи письмовою домовленістю, але до укладення основного договору, ще не є завдатком, не виконують забезпечувальної функції, а відтак їх видача не має правових наслідків для продавця, відповідно до норми ч. 1 ст. 571 ЦК України.
Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання.
Другим критерієм відмінності завдатку від авансу є умова обов'язкового дотримання сторонами форми укладення договору, встановленої законом.
Викладені положення закону є підставою для обґрунтованого висновку про те, що основними критеріями відмінності завдатку, як одного із засобів забезпечення виконання зобов'язань від авансу, як однієї з форм розрахунків є: забезпечення завдатком тільки дійсного, тобто укладеного сторонами цивільно-правового зобов'язання; обов'язкове дотримання сторонами встановленої законом форми укладення договору, який забезпечений завдатком.
За умови відсутності хоча б одного із вищевказаних критеріїв, передані однією стороною другій стороні грошові суми є не завдатком, а авансом.
Аванс - це визначена грошова сума (попередній платіж) або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару).
У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв'язку з невиконанням однією із сторін договору своїх обов'язків сума коштів, сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу.
Отже, у разі розірвання договору з будь-яких причин аванс має бути повернутий покупцю у повному розмірі.
Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.
І якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.
Згідно з вимогами чинного законодавства, внесення завдатку, як способу забезпечення виконання зобов'язання, може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, тобто укладеного між сторонами договору, яким визначено предмет та істотні умови.
Отже, у разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і мають бути повернуті в тому розмірі, в якому вони надавалися. Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку, якщо таке зобов'язання випливає із договору, укладеного сторонами.
У постанові від 04.08.2021 в справі № 640/17086/18 Верховний Суд висловив позицію, відповідно до якої ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов'язання. Аванс не має забезпечувальної функції, якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається власникові.
Виходячи з системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 справа №918/631/19).
Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу автомобіля.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, визначаючи спірні кошти як аванс, та посилався на положення частини другої статті 570 ЦК України, які встановлюють презумпцію авансу, оскільки, на відміну від завдатку, аванс є лише способом платежу, оскільки він не виконує забезпечувальної функції за нормами частини першої статті 546 ЦК України, а виконує функцію попередньої оплати.
Як встановлено в судовому засіданні, на момент звернення до суду з цим позовом та на час розгляду справи, договір купівлі-продажу автомобіля між сторонами не укладено, вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому. Жодних попередніх договорів з приводу купівлі-продажу транспортного засобу сторони також не укладали.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки договір купівлі-продажу між сторонами не укладено, то підстави вважати передані кошти завдатком відсутні й відповідно в такому випадку такі кошти в розумінні положень ст. 570 ЦК України є авансом.
При цьому, зважаючи на встановлені судом обставини та характер спірних правовідносин, зокрема те, що природа отриманих відповідачем коштів визначена законом, їх визначення відповідачем як завдатку правового значення не має і не може тягти за собою наслідків, передбачених ст. 571 ЦК України.
А тому заявлені вимоги щодо стягнення грошових коштів в ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до статті 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначила, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 доведеними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Оскільки позовні вимоги позивача ОСОБА_1 суд вважає за необхідне задовольнити в повному обсязі, тому на його користь підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Що стосується витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св 19).
Також, у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124 св 20) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Однак, на підтвердження понесених судових витрат до матеріалів справи додано Договір про надання правової допомоги від 01.08.2023 (а.с.15-19), Акт про надання послуг з професійної правничої допомоги відповідно до договору про надання правової допомоги від 07.11.2023 відповідно до якого визначено вартість наданих послуг в розмірі 10000,00 грн. (а.с.20), ордер серії СА № 1039169 (а.с.21) та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.22). Проте до матеріалів справи не додано жодного платіжного документу, який би підтверджував оплату таких послуг, а тому понесені позивачем судові витрати на правничу допомогу, які він поніс у зв'язку з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Горстка Ярослава Василівна до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором завдатку - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3000,00 (три тисячі) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні, 60 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених законом строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Повний текст заочного рішення суду складено 04.03.2024.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя Б . К . Скирда