Справа №568/1857/23
Провадження №2/568/79/24
22 лютого 2024 р. м.Радивилів
Радивилівський районний суд Рівненської області
в складі головуючої судді Троцюк В.О.
секретаря судового засідання Гуменюк Г.В.
за участі позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Бірук Т.Б.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в місті Радивилів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Радивилівської міської ради Рівненської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позову зазначив, що з відповідачем по справі перебуває у шлюбі із 12 березня 2016 року. В шлюбі в них народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне подружнє життя не склалось через відсутність взаєморозуміння, поступово відносини між ними погіршились, що призвело до втрати почуття любові та взаємоповаги. Відповідач на даний час проходить службу в лавах ЗСУ. На даний час вони фактично припинили шлюбні відносини, ведення спільного господарства та сумісного проживання. Вважає подальше спільне життя неможливе, збереження шлюбу вважає недоцільним. Перебування у шлюбі також суперечить інтересам дітей, які неодноразово ставали свідками їх сварок.
Ухвалою суду від 28 грудня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
До початку першого судового засідання позивач подав уточнену позову заяву, де окрім позовної вимоги про розірвання шлюбу, просить вирішити питання місця проживання дітей. В обгрунтування збільшення позовних вимог вказує, що відповідач є військовослужбовцем, разом з позивачем та дітьми не проживає, самоусунулась від виховання дітей.
Ухвалою суду від 25 січня 2024 року прийнято до спільного розгляду заяву про збільшення позовних вимог, здійснено перехід зі спрощеного позовного провадження до загального, призначено підготовче судове засідання, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Радивилівської міської ради та доручено надати суду письмовий висновок щодо розв'язання спору про визначення місця проживання дітей.
Позивач та його представник адвокат Бірук Т.Б. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, позивач просить шлюб розірвати та визначити місце проживання дітей з ним. Додатково пояснив, що він неодноразово намагався примиритись з відповідачем, зберегти сім'ю, пропонуючи різні варіанти спільного проживання, як за місцем його проживання, так і за місцем служби чи навчання відповідача. Однак, усі його пропозиції відповідачем відхилено. На його переконання, відповідач не зацікавлена у збереженні їх сім'ї.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, подавши заяву про розгляд справи у її відсутності, вказавши про визнання позовних вимог про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з позивачем.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, подавши клопотання про розгляд справи у відсутності їх представника, просить врахувати наданий висновок про визначення місця проживання дітей.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Керуючись ст. 223 ЦПК України, суд вважає можливим провести судове засідання без участі відповідача та представника третьої особи на підставі наявних у справі доказів.
За змістом ч.1 ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Положенням ч.3 та ч.4 ст.200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст.206 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно роз'яснень, що містяться в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», в разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.
Вислухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно дослідивши письмові докази у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який був зареєстрованим міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис №145. (а.с.4).
В шлюбі в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в свідоцтвах про народження яких, сторони вказані батьками. (а.с.7, 8)
Судом встановлено, що сторони припинили сімейні і подружні стосунки та не бажають їх поновлення.
Суд вважає, що подальше збереження шлюбу порушує, передбачене ст.56 Сімейного кодексу України, право дружини та чоловіка на особисту свободу.
Згідно ч.3, ч.4 ст.56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст.110 Сімейного Кодексу.
Згідно з ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст.110 СК України).
Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є не припустимим.
Відповідно до ст.112 ч.2 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч.3 ст.115 Сімейного кодексу України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Відповідно в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя».
Приймаючи до уваги, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, що має істотне значення, позов підлягає задоволенню.
Щодо визначення місця проживання дітей, то суд виходить з наступного.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Як передбачено частинами 1, 2 статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітніх дітей беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Згідно правових позицій Верховного Суду, у спорах між батьками про визначення місця проживання дитини зауважено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, тому передусім мають бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об'єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків. Щодо врахування думки дитини при визначенні місця її проживання наголошено, що, визначаючи місце проживання дитини, суд може врахувати її думку щодо проживання з одним із батьків, проте згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати і сприяти захисту прав та інтересів дитини. Стосовно участі органів опіки та піклування при визначенні місця проживання дитини зазначено, що рішення суду лише щодо розірвання шлюбу не є судовим рішенням, яке стосується визначення місця проживання дитини. Участь органів опіки та піклування обов'язкова при розгляді справ про визначення місця проживання дитини, інакше рішення суду, яким, зокрема, також вирішено питання місця проживання дитини, але без участі органів опіки та піклування, не може бути враховане як рішення про визначення місця проживання дитини.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Службою у справах дітей Радивилівської міської ради підготовлено висновок щодо роз'яснення спору про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до якого вважає доцільними визначити місце проживання дітей з батьком ОСОБА_1 , що не суперечить інтересам дітей. (а.с.43-46)
Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд дійшов висновку про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 , і це відповідатиме інтересам дітей. При цьому, це не впливатиме на їх взаємовідносини з матір'ю, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Матір дітей, яка безсумнівно відіграє важливу роль у їх житті та розвитку, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того з ким діти будуть проживати. В разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Відтак, на думку суду пред'явлений позов підлягає задоволенню.
Згідно п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при пред'явленні позову у розмірі 2147,20 грн.
Керуючись ст.ст.24, 55, 56, 112, 141, 161 СК України, ст.ст.2-5, 10, 12, 13, 18, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Радивилівської міської ради Рівненської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей- задовольнити.
Шлюб, укладений між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), який зареєстрований 12 березня 2015 рокуміським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, актовий запис №145 - розірвати.
Визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за місцем його проживання АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривні 20 копійок.
Апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНКОПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , місце фактичного проживання АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_2 , місце проживання АДРЕСА_3 .
Третя особа: служба в справах дітей Радивилівської міської ради, ЄДРПОУ 42660089, м.Радивилів вул.І.Франка, 13 Дубенського району Рівненської області.
Повний текст рішення виготовлено 04.03.2024 року.
Суддя В.О. Троцюк