18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
29 лютого 2024 року Справа № 925/1446/23
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Ібрагімова Є.Р.,
за участі представників сторін:
від позивача - Чернілевський В.Г. - адвокат,
від відповідача - представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом приватного підприємства "Агротрейд Групп", м. Христинівка,
Уманського району, Черкаської області
до фермерського господарства "Сарматія", м. Христинівка,
Уманського району, Черкаської області
про визнання недійсним договору
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось приватне підприємство "Агротрейд Групп" до фермерського господарства "Сарматія" про визнання недійсним з моменту укладення договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га., яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради, укладеного між ОСОБА_1 , правонаступником якого у спірних правовідносинах є фермерське господарство "Сарматія" та приватним підприємством "Агротрейд Груп".
Ухвалою суду від 30 жовтня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 30 хв. 30 листопада 2023 року.
Ухвалою суду від 30 листопада 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 11 год. 30 хв. 04 січня 2024 року.
Ухвалою суду від 04 січня 2024 року відкладено розгляд справи по суті на 11 год. 00 хв. 31 січня 2024 року.
У судовому засіданні, яке відбулося 31 січня 2024 року, суд оголосив перерву до 10 год. 30 хв. 29 лютого 2024 року.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.
Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позов суду не надав.
Ухвалу суду від 31 січня 2024 року було направлено відповідачу за адресою вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Стадіонна, 2, м. Христинівка, Черкаської області, 20001.
Однак вищевказана ухвала суду повернулася до суду 09 лютого 2024 року, у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Відповідно до ч.3 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином вважається, що відповідач отримав ухвалу суду від 31 січня 2024 року - 08 лютого 2024 року (день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки).
Оскільки відповідач не був позбавлений права надати суду відзив на позов, а також необхідні докази, що обґрунтовують свої заперечення по суті позовних вимог, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач повідомлений належним чином, та оскільки явка учасників судового провадження в судове засідання обов'язковою не визнавалась, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України.
В судовому засіданні, яке відбулося 29 лютого 2024 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1446/23.
Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час її розгляду, в обґрунтування поданого позову позивач посилався, зокрема, на приписи ст. 8 Закону України "Про орендку землі" та зазначав, що умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Водночас, відповідач набувши право оренди на земельну ділянку, відповідно до договору оренди зі сплатою орендної плати в розмірі 59 456, 28 грн. на рік, передав її в суборенду зі сплатою 100 738, 41 грн. на рік, що є порушенням чинного законодавства.
У зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору суборенди.
Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 20 серпня 2020 року у справі №925/360/20 за позовом заступника керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до ОСОБА_1 , фермерського господарства "САРМАТІЯ" про стягнення 176 237,00 грн. заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки позов задоволено повністю.
Стягнуто з фермерського господарства "САРМАТІЯ" на користь Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області 176 237 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038), яка розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району відповідно до договору оренди від 27.03.2014.
Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер - 7124681500:05:001:0038) в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району від 27.03.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенства в Черкаській області, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 25.04.2014 (номер запису про інше речове право 5479437).
Стягнуто з фермерського господарства "САРМАТІЯ" на користь прокуратури Черкаської області 4 776 грн. витрат на сплату судового збору.
Рішення суду зі справи №925/360/20 набрало законної сили 15 лютого 2021 року.
Під час розгляду справи №925/360/20 судом було встановлено наступне:
27 березня 2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області (орендодавець за договором) та ОСОБА_1 (орендар за договором) було укладено договір оренди земельної ділянки площею 49,7413 га (кадастровий номер 7124681500:05:001:0038), яка розташована в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району (далі - Договір,).
Згідно з пунктом 1 Договору предметом договору є земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства.
Відповідно до пункту 8 Договору строк, на який він укладений, 10 років, до 27.03.2024.
Відповідно до пункту 11 Договору орендна плата вноситься щомісячно, не пізніше 30 числа наступного місяця.
Відповідно до пункту 28 Договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, пунктом 31 Договору передбачений обов'язок орендаря своєчасно вносити орендну плату.
Згідно з пунктом 36 Договору його дія припиняється шляхом його розірвання у разі заборгованості по орендній платі більш ніж за три місяці поспіль.
Договір зареєстрований 25.04.2014 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (номер запису про інше речове право - 5479437).
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
Отже, земельна ділянка для ведення фермерського господарства набувається саме фізичною особою.
За змістом частини 1 статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Земельна ділянка була виділена фізичній особі ОСОБА_1 для створення фермерського господарства.
25 листопада 2014 року ОСОБА_1 було засновано ФГ "САРМАТІЯ", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Згідно ч. 5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Ухвалою суду від 30 жовтня 2023 року було витребувано у фермерського господарства "Сарматія" та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області належним чином завірену копію договору оренди землі від 27 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Головним управлінням Держземагенством у Черкаській області щодо оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 площею 49,7413 га., яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради.
15 листопада 2023 року від Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до суду надійшла копія договору оренди землі від 27 березня 2014 року.
Судом встановлено, що згідно п. 9 договору оренди землі від 27 березня 2014 року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 59 455,28 грн. на рік, що становить 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно п. 10 договору оренди обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Розмір орендної плати переглядається 1 раз на два роки у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором;
- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції;
- затвердження зміни коефіцієнта індексації, орендар зобов'язується внести орендну плату з урахуванням затвердженого коефіцієнта;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;
- в інших випадках, передбачених законом (п. 12 договору оренди).
11 травня 2016 року між громадянином України ОСОБА_1 (суборендодавець) та приватним підприємством "Агротрейд Групп" (суборендар) було укладено договір суборенди земельної ділянки.
За цим договором у суборенду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7124681500:05:001:0038 загальною площею 49,7413 га сільськогосподарські угіддя - рілля, яка розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Вербуватської сільської ради Христинівського району Черкаської області (п. 2 договору суборенди).
Орендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в розмірі 100 738,41 грн. на рік, що становить 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п. 9 договору суборенди).
Згідно п. 10 договору суборенди обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Розмір орендної плати переглядається 1 раз на два роки у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором;
- зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції;
- затвердження зміни коефіцієнта індексації, суборендар зобов'язується внести орендну плату з урахуванням затвердженого коефіцієнта;
- погіршення стану земельної ділянки, переданої за цим договором в суборенду, не з вини суборендаря, що підтверджено документами;
- в інших випадках, передбачених законом (п. 12 договору суборенди).
Пунктом 8 договору суборенди визначено, що договір суборенди укладено на період дії договору оренди землі від 27 березня 2014 року, тобто до 26 березня 2024 року.
Згідно ст. 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.
У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Черкаської області від 20 серпня 2020 року у справі №925/360/20 договір оренди земельної ділянки від 27 березня 2014 розірвано.
У частині 3 статті 653 ЦК України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Згідно з частиною 5 статті 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Отже, слід дійти висновку, що договір суборенди від 11 травня 2016 року є припиненим з 15 лютого 2021 року (з моменту розірвання договору оренди в судовому порядку).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року, ухваленій у справі №905/1227/17 (провадження №12-112гс18), відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі №918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), і зазначила: "Оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення). Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Згідно ч.ч.1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції закону чинного на час виникнення спірних правовідносин) орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата);.
Плата за землю відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1. статті 14 ПК України - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору.
Отже, орендна плата за користування землею за своїм правовим статусом є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцю.
За змістом статті 1 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції Закону чинного на час виникнення спірних правовідносин) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Відповідно до пунктів, 288.1, 288.4. ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Згідно ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:
Кi = І : 100,
де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін не перевищує 100 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 100.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки;
не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (підпункти 288.5.1, 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України).
У відповідності до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати (п. 288.6. ст. 288 ПК України).
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у своїй постанові від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19 вказав, що згідно з частиною 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.
Аналіз наведених положень ПК України, Закону України "Про оцінку земель" та Закону України "Про оренду землі" дає підстави для висновку, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретного розміру орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначено в договорі оренди. ПК України передбачає порядок визначення орендної плати за землю, а тому саме у договорі оренди визначаються розмір та умови сплати орендної плати.
Нормами статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що розмір орендної плати визначається у договорі, а її обчислення (для сплати) здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором. Законодавчо не передбачено автоматичної зміни розміру орендної плати за договором оренди землі з урахуванням щорічної індексації нормативної грошової оцінки. Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, однак індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати. Водночас, з урахуванням положень статті 21 Закону України "Про оренду землі" та принципу свободи договору, сторони договору оренди землі можуть передбачити саме автоматичну щорічну індексацію нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати за договором оренди землі. Проте у такому разі, зважаючи на природу індексації, одночасна подвійна індексація орендної плати та індексація нормативної грошової оцінки не повинна застосовуватися.
Судом враховано, що і умовами договору оренди, і умовами договору суборенди встановлено розмір орендної плати на рівні 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
При цьому, договором оренди та суборенди встановлено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач не надав суду допустимих та належних доказів, а також обґрунтованих розрахунків на підтвердження тієї обставини, що станом на момент укладання договору суборенди, орендна плата по договору оренди з урахуванням індексів інфляції була іншою ніж 100 738,41 грн. на рік, що становить 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Крім того, судом враховано, що Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17 зазначала, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
З аналізу ст. 236 ЦК України можна зробити висновок, що законодавцем встановлено, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатись судом на момент його вчинення.
Разом із тим ч. 2 ч. 236 ЦК України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобов'язання за цим договором - припинятися на майбутнє.
При цьому невиконані зобов'язання сторін за недійсним договором оренди, що виникли та існували до дати прийняття рішення судом про визнання його недійсним, повинні бути виконані сторонами. Договір оренди визнається недійсним з моменту його вчинення, тоді як орендні зобов'язання по ньому - на майбутнє, що зумовлено правовою природою орендних відносин.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі №921/96/18.
Тобто, навіть у разі визнання судом договору суборенди з цих підстав недійсним, грошові зобов'язання суборендаря зі сплати орендних платежів за період з моменту укладення спірного договору та набуття відповідного права і по 15 лютого 2021 року не припиняться, а тому майнові права позивача таким судовим рішенням не відновляться.
Вищенаведене в даному випадку є самостійною підставою для відмови у позові про визнання договору суборенди земельної ділянки недійсним.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 05 березня 2024 року.
Суддя А.В.Васянович