Справа № 609/104/24
2/609/89/2024
05 березня 2024 року Шумський районний суд Тернопільської області
в складі головуючого судді Харлана М.В.
за участю секретаря судового засідання Семенюк О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шумськ під час заочного розгляду цивільну справу за позовом: ОСОБА_1
до
відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс»,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни, приватного виконавця Мелих Анатолія Івановича
вимоги позивача: про захист прав споживача шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню
учасники справи не з'явилися,-
І. Стислий виклад позиції позивача.
1. 29 січня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Парійчук Юлія Дмитрівна звернулась до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс», (далі відповідач), третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни, приватного виконавця Мелих Анатолія Івановича про захист прав споживача шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
2. Позов обґрунтовано тим, що в січні 2024 року позивач дізналась, що на її рахунки накладено арешт відповідно до постанови приватного виконавця Мелиха А.І. винесеної на підставі виконавчого напису №86553 вчиненого 12 червня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з неї грошових коштів в розмірі 11623,20 грн. на користь ТОВ «Дорі Фінанс».
Вказує, що за виконавчим написом стягнення проводиться на підставі кредитного договору № 001/70/151095 від 01 липня 2019 року, укладеного з ТОВ «Глобал Кредит», правонаступником якого, являється ТОВ «Дорі Фінанс». Даний кредитний договір відсутній в матеріалах виконавчого провадження, а тому можливість вчинення виконавчого напису на підставі неіснуючого договору свідчить про безпідставність та протиправність дій нотаріуса. Окрім того, на адресу позивача зі сторони відповідача вимога про сплату заборгованості із наданням підтвердження суми нарахованого боргу не надходила, повідомлення про намір вчинення виконавчого напису нотаріуса позивач також не отримувала.
Вважає, що відповідач протиправно звернувся до нотаріуса з метою отримання виконавчого напису порушивши вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не надіславши відповідну вимогу позивачу із зазначенням суми боргу та наданням документального підтвердження її розміру. В свою чергу приватний нотаріус формально підійшов до виконання вимог ст.ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та інших підзаконних нормативних актів, не переконався у безспірності заборгованості та вчинив виконавчий напис, в результаті чого порушено право та інтерес позивача, як споживача фінансових послуг, позбавивши її права на оскарження нарахованої заборгованості до вчинення виконавчого напису та відкриття виконавчого провадження. Окрім того, такий виконавчий напис вчинено на підставі документів, які не передбачені «Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженим постановою КМ України від 29.06.1999 р. №1172, в редакції, яка діяла на час його вчинення. А тому, даний виконавчий напис має бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, як з підстав порушення процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача. На підставі наведеного, представник позивача просила позовні вимоги задовольнити.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
3. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 31 січня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 лютого 2024 року, у зв'язку із неявкою відповідача судовий розгляд справи відкладено на 05 березня 2024 року.
4. Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Парійчук Ю.Д. в судове засідання не з'явились, від представника позивача надійшло клопотання, в якому остання просила здійснювати розгляд справи у її та позивача відсутність, за наявними матеріалами справи. Позовні вимоги підтримала з зазначених у позові підстав, просила їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс», будучи неодноразово завчасно належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані поштові відправлення, у судове засідання повторно не явився, про причини неявки суд не повідомив.
5. Відповідно до вимог ст. 44 ЦПК України учасники судового розгляду повинні добросовісно користуватися своїми правами. Тому, суд вважає, що відповідач не з'явився в судове засідання без поважаних причин.
6. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.
В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
7. Треті особи у справі, будучи належним чином повідомленими про наявність спору в суді, про час та місце розгляду справи, у судове засідання повторно не явилися, про причини неявки суд не повідомили, заперечення проти позову не надали.
8. У зв'язку вищевикладеним, на підставі ст. ст. 223, 280, 281 ЦПК України, судом ухвалено здійснювати заочний розгляд справи, на підставі наявних у справі доказів.
9. Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
10. Судом встановлено, що 12 червня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис за № 86553 про стягнення з ОСОБА_2 , яка є боржником за Кредитним договором № 001/70/151095 від 01 липня 2019 року, який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Кредит», правонаступником усіх прав та обов'язків якого, на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами № Globаl DG-1 від 05 жовтня 2017 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія», правонаступником усіх прав та обов'язків якого, на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами №1/2 від 04 червня 2021 року є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс».
Стягнення заборгованості проводиться за період з 04 червня 2021 р. по 09 червня 2021 р. Сума заборгованості складає 10623,20 грн. в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 2800,00 грн., прострочена заборгованість за комісією - 0 грн; прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 7823,20 грн., строкова заборгованість за сумою кредиту - 0 грн.; строкова заборгованість за комісією - 0 грн.; строкова заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 0 грн.; строкова заборгованість за штрафами і пенями - 0 грн. За вчинення виконавчого напису нотаріусом стягнуто плати із стягувача, в розмірі 1000 грн., які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна сума, що підлягає стягненню - 11623,20 грн.
При вчиненні вказаної нотаріальної дії нотаріус керувалась ст.ст. 87-91ЗУ «Про нотаріат» та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.
Виконавчий напис набрав чинності з дня його вчинення, тобто з 12 червня 2021 року.
11. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелих А.І. від 26 серпня 2021 року відкрито виконавче провадження № 66624056 з примусового виконання виконавчого напису № 86553 від 12.06.2021 р. виданого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Доріс Фінанс» заборгованість в розмірі - 11623,20 грн.
12. Позивач ОСОБА_1 , дошлюбне прізвище якої « ОСОБА_3 », 21 грудня 2019 року зареєструвала шлюб із гр. ОСОБА_4 та їй присвоєно прізвище « ОСОБА_5 », що стверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 21 грудня 2019 року Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, а.з. № 2556.
ІV. Оцінка Суду.
13. Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
14. Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
15. Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
16. Позивач як на підставу заявлених вимог посилається на те, що слід визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., вчиненого 12.06.2021 р. та зареєстровано в реєстрі за № 86553, таким, що не підлягає виконанню, аргументуючи тим, що було порушено процедуру вчинення нотаріусом виконавчого напису, зокрема, нотаріус не переконався в безспірності боргу та порушив вимоги щодо процедури оформлення і змісту виконавчого напису.
Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
17. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
18. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
19. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за №282/20595.
20. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка передбачена пунктом 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат». При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
21. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
22. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
23. Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів. Відповідно до п.п. 1.1, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за № 296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
24. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
25. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
26. Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
27. У разі, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
28. Крім того, підпунктами 3.2,3.5 п.3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені «Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
29. Відповідно до розділу 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку, для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
30. Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
31. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору між сторонами стосовно заборгованості, як такого.
32. З огляду на викладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
33. Пунктом 1 Переліку документів передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються, зокрема, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
34. Відповідно до Постанови Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №760/2193/15-ц висловлено позицію про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
35. Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки тільки первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
36. Із матеріалів справи не вбачається, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус отримував від стягувача первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), а тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у написі, є безспірними.
37. Крім того, при вчиненні виконавчого напису нотаріус керувався статями 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за № 1172.
38. Так, на момент вчинення оспорюваного виконавчого напису № 86553 від 12.06.2021 р. підстава для його вчинення, а саме п.2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» не була чинною, оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року залишена без змін та яка набрала законної сили, визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29 червня 1999 року № 1172, розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.
39. Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
40. Відповідно до копії виконавчого напису нотаріуса, що наявна в матеріалах справи, спірний напис, за яким запропоновано стягнути з позивача заборгованість, яка виникла за кредитним договором № 001/70/151095 від 01 липня 2019 року, було вчинено нотаріусом 12 червня 2021 року, тобто після визнання постанови КМУ №662 незаконною та нечинною. Таким чином, на момент вчинення виконавчого напису нотаріусом (12 червня 2021 року) Перелік документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, передбачав наявність оригіналу нотаріально посвідченого договору (договорів); документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
За таких обставин суд вважає, що приватний нотаріус Грисюк Олена Василівна, вчиняючи виконавчий напис, не дотрималась умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, а отже спірний виконавчий напис виконанню не підлягає.
41. Відповідно до положень ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
42. Згідно приписів ч.1, ч.2, ч.3, ч.4 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
43. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
З огляду на викладене, враховуючи те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не були враховані обставини, які можуть поставити під сумнів або взагалі спростовують безспірність заборгованості між сторонами, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
Вирішуючи питання про понесені позивачем судові витрати, суд виходить з такого
44. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
45. Беручи до уваги, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс» на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.
46. Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі: 1) на професійну правничу допомогу.
47. Відповідно до положення пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
48. Частиною 1 статті 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
49. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 134 ЦПК України).
50. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
51. При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
52. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
53. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
54. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
55. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
56. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
57. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
58. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
59. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
60. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
61. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
62. Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
63. Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
64. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
65. При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
66. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
67. Частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
68. З огляду на зазначене, слід виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
69. Як свідчать матеріали справи, відповідно до договору про надання правничої допомоги від 19 січня 2024 року професійну правничу допомогу позивачу ОСОБА_1 надавала адвокат Парійчук Юлія Дмитрівна, повноваження якої підтверджуються копією ордера серії ВО № 1069144 від 24 січня 2024 року.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надала суду договір від 24 січня 2024 року.
Відповідно до пункту 4.1 Договору вартість правничої допомоги встановлюється за домовленістю.
Згідно Додатка №1 до Договору про надання правничої допомоги від 19 січня 2024 року сторони визначили види правничої допомоги та погодили розмір гонорару по Договору.
Судом також встановлено, що в додатку до Договору №1 (акт виконання робіт) від 05 лютого 2024 року міститься опис виконуваних робіт (наданих послуг) у справі № 609/104/24, до складу яких входять:
1.) ознайомлення, детальне вивчення та аналіз проблеми Клієнта, юридичні консультації, вироблення правової позиції по даній справі (1 год. 00 хв.) - 1000 грн.
2.) підготовка позовної заяви, звернення із позовом до суду, супровід справи в суді (2 год. 00 хв.) - 2000 грн.
Загальна сума за надані послуги правничої допомоги відповідно до акту виконаних робіт від 05 лютого 2024 року становить 3000,00 грн.
Витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.10.2020 року в справі №686/5064/20 та від 04.06.2021 року в справі №160/13273/19.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
На підтвердження понесених витрат у сумі 3000,00 гривень стороною позивача надано копію квитанції до прибуткового касового ордера № 4 від 05 лютого 2024 року.
Окрім того, в матеріалах справи наявний попередній (орієнтований) розрахунок витрат зазначений у позовній заяві від 29 січня 2024 року на суму 3000,00 грн.
70. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Визначаючись щодо обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має надати оцінку обґрунтованості розміру заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в контексті пропорційності їх складності правовому супроводу справи та враховуючи зміст та обсяг наданих послуг.
71. Ч. 4 ст.137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу повинен бути співмірним із рядом критеріїв, які визначені ч.4 цієї статі.
72. Згідно з ч.5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
73. Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст.137 ЦПК України).
Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони.
74. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі «Гімайдуліна та інші проти України» від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
75. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вказаний розмір витрат про надання правової допомоги є співмірним із складністю справи, часом витрачений адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, тобто таким, що не суперечить вимогам ч.4 ст.137 ЦПК України.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що оскільки розмір витрат на професійну правничу допомогу погоджений сторонами та документально підтверджений, тому наявні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі в сумі 3000,00 грн.
З цих підстав,
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 34, 39, 87, 88 ЗУ «Про нотаріат», ст. ст. 15, 16, 18, 509, 1048, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76, 80, 81, 89, 133, 137, 141-142, 259, 263-265, 280-281 ЦПК України, -
1. Винести заочне рішення.
2. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс», третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни, приватного виконавця Мелих Анатолія Івановича про захист прав споживача шляхом визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити повністю.
3. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №86553 від 12 червня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Відповідачу направити копію заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуто Шумським районним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складено 05 березня 2024 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс», місце знаходження: 02094, м. Київ, вул. Хоткевича Гната, 5/202, код ЄДРПОУ 44353633.
Треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, місце знаходження: АДРЕСА_2 , Києво-Святошинський район, Київська область.
Приватний виконавець: Мелих Анатолій Іванович, місце знаходження: 47008, вулиця Торговиця, буд. 32-А, м. Тернопіль.
Суддя: М.В. Харлан