Справа № 489/1019/24
Номер провадження 2-н/489/227/24
Ухвала
про відмову у видачі судового наказу
16 лютого 2024 року місто Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі судді Кокорєва В. В., розглянувши заяву стягувача Обласного комунального підприємства "Миколаївоблтеплоенерго" (далі - ОКП "Миколаївоблтеплоенерго" або стягувач) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення суми боргу за спожиті послуги теплопостачання з боржників - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
встановив
Заявником подано до суду заяву про стягнення суми боргу за спожиті послуги теплопостачання.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Як вбачається з Витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва від 15.02.2024 за адресою, за якою постачалась теплова енергія ( АДРЕСА_1 ) зареєстровані з-поміж інших, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Саме до цих осіб і звернуто заявником вимоги про видачу судового наказу.
Проте, згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.02.2024, квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 (1/2) та ОСОБА_3 (1/2).
В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 зазначено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
В постанові Верховного Судуу складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного судуу справі №522/7683/13-ц від 20.09.2018 зазначено,що суд апеляційної інстанції виправив допущені судом першої інстанції помилки та, скасовуючи ухвалененим рішення і частково задовольняючи позов, з урахуванням положень статті 319 ЦК України, правильно виходив з того, що в силу належності квартири на праві спільної часткової власності, кожен із співвласників має нести відповідальність відповідно до своєї частки у спільному майні, оскільки іншої домовленості між співвласниками щодо утримання квартири не встановлено, доказів визначення уповноваженого власника квартири ненадано. Тягар утримання майна лежить на співвласниках квартири (стаття 322 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів заяви, заявник не звертається з вимогою про стягнення боргу саме з власників квартири, до якої надавалися комунальні послуги, а така вимога спрямована лише до одного співвласника, якому належить 1/2 частки та осіб, які зареєстровані за вказаною адресою. Проте не надає підтвердження, що останні дійсно були споживачами його послуг.
Аналізуючи постанову Верховного Суду від 20.09.2018 №522/7683/13-ц, суд приходить до висновку, що тягар утримання майна лежить на власнику квартири. У випадку, якщо заявник звертається з вимогою про видачу судового наказу до осіб, які зареєстровані за адресою, до якої надавалися комунальні послуги і не є власниками/співвласниками, заявник повинен надати суду договір, укладений між власником та особами, які проживають у належному йому на праві власності приміщенні про обов'язок останніми утримувати таке майно, наприклад договір оренди, або договір споживача з постачальником, або докази, які підтверджують фактичне користування послугами конкретною особою. Тобто споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. В протилежному випадку, заявник повинен звертати вимоги про видачу судового наказу саме до власників нерухомого майна.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку заявник повинен був звертатись до суду з вимогою про видачу судового наказу з власників квартири, до якої надавалися комунальні послуги та у відповідності до належних їм часток у праві власності. Як слідує зі змісту заяви про видачу судового наказу, заявник просить стягнути наявний борг з боржників (одного співвласника та двох зареєстрованих осіб) у солідарному порядку, проте це суперечить позиції Верховного Суду, наведеної вище. Натомість в рамках наказного провадження, яке презюмується як безспірне, у суду відсутня можливість самостійно вираховувати такі частки від заборгованості. Окрім цього, в наказному провадженні суд не може змінити вимоги з солідарного стягнення на стягнення в частині.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 163 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу.
У зв'язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про відмову у видачі судового наказу.
Частиною першою статті 166 ЦПК України визначено, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
Керуючись ч. 1 ст. 165 ЦПК України, суд
ухвалив
Відмовити у видачі судового наказу у справі № 489/1019/24 (номер провадження 2-н/489/227/24) за заявою ОКП "Миколаївоблтеплоенерго" про видачу судового наказу за вимогою про стягнення суми боргу за спожиті послуги теплопостачання з боржників - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Ухвалу може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана ним протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя В. В. Кокорєв