Справа № 642/109/23
Провадження № 2/638/107/24
26 лютого 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Семіряд І.В.,
за участю секретаря Поддубкіної А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Жовнір Володимир Вікторович про визнання правочинів недійсними та скасування запису про державну реєстрацію права власності,-
09.01.2023 позивач ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду м. Харкова з позовною заявою про визнання правочинів недійсними та витребування майна із чужого незаконного володіння.
30.03.2023 ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова відкрито загальне провадження у зазначеній справі.
28.09.2023 ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус ХМНО Жовнір В.В. про визнання договору недійсним передано за підсудністю до Дзержинського районного суду м. Харкова.
07.11.2023 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано в провадження судді Семіряд І.В.
08.11.2023 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова прийнято позовну заяву до розгляду та призначено підготовче засідання.
08.12.2023 позивачем ОСОБА_1 подано фінальну уточнену позовну заяву.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що 01.10.2020 вона, ОСОБА_1 , набула право власності на гараж літ. «Я-1» у дворі житлового будинку, загальною площею 22,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . У березні 2022 року була змушена залишити своє місце проживання та тимчасово переїхати до м. Вінниці. У грудні 2022 року, вперше з моменту повномасштабного вторгнення, приїхала до міста Харкова та виявила, що її гаражем користується невідомий чоловік. Звернулась до приватного нотаріуса, яка їй повідомила, що нерухоме майно - гараж уже не належить позивачу на праві власності на підставі договору дарування від 07.07.2022. Однак, 07.07.2022 знаходилась у м. Вінниці та не укладала з будь- якою особою жодних договорів з приводу нерухомого майна. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на гараж належить ОСОБА_2 . Тобто, відповідач ОСОБА_2 протиправно заволоділа гаражем на підставі договорів дарування №992 та №995 від 07.07.2022. У зв'язку з вчиненими щодо позивача шахрайськими діями та позбавлення права власності на нерухоме майно вимушена була звернутись до правоохоронних органів та до суду. Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 перебуває на розгляді Ленінського районного суду м. Харкова. В межах кримінального провадження проведено три почеркознавчі експертизи, якими встановлено, що підпис ОСОБА_1 у договорі дарування від 07.07.23022 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. У зв'язку з чим позивач просить визнати недійсним договір дарування №992 від 07.07.2022 та договір дарування №995, скасувавши відповідні записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2
17.01.2024 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова закрито підготовче провадження у справі, призначено судове засідання.
Позивач ОСОБА_1 уповноважила адвоката Букіна О.С. представляти її інтереси в суді.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надав заяву про проведення судового засідання у відсутності позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідач - ОСОБА_2 та третя особа - Приватний нотаріус ХМНО Жовнір В.В. у судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не сповістили.
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до приписів ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряжаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Судом встановлено.
ОСОБА_1 на підставі договору дарування, укладеного між нею та ОСОБА_4 , набула права власності на 1\2 частку гаражу літ. «Я-1» у дворі житлового будинку, загальною площею 22,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано в реєстрі за №4563 та посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Жовнір В.В. 01.10.2020 (том 1 а.с. 12).
Окрім того, ОСОБА_1 на підставі договору дарування, укладеного між нею та ОСОБА_4 , набула права власності на 1\2 частку гаражу літ. «Я-1» у дворі житлового будинку, загальною площею 22,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано в реєстрі за №4566 та посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Жовнір В.В. 01.10.2020 (том 1 а.с. 13).
З наданих позивачем копій договорів дарування від 07.07.2022, які зареєстровані за №992 та №995 та посвідчені приватним нотаріусом ХМНО Жовнір В.В. , вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (відповідач у справі) уклали договори дарування, предметом яких є 1\2 частка у праві власності на гараж літ. «Я-1» у дворі житлового будинку, загальною площею 22,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 15,16).
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2022 №316724264 вбачається, що право власності на гараж літ. «Я-1» у дворі житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 07.07.2022 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договорів дарування №995 та №992 (том 1 а.с. 19-20).
З наданого позивачем витягу з ЄРДР вбачається, що 07.04.2023 за заявою ОСОБА_1 (позивач у справі) внесено відомості за №12023221220000567 за ч. 4 ст. 190 КК України щодо заволодіння невстановленими особами майном ОСОБА_1 (том 1 а.с. 167).
20.07.2023 слідчим СВ ВП №2 ХРУП №3 ГУ НП в Хо у кримінальному провадженні №12023221220000567 від 07.04.2023 повідомлено про підозру ОСОБА_2 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (том 1 а.с. 168-172).
З наданої позивачем копії висновку №18909 за результатами проведення судово- почеркознавчої експертизи у кримінальному провадження №12023221220000567, складеного 10.07.2023 Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса», вбачається, що рукописний запис « ОСОБА_1 » у договорі дарування від 07.07.2022, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про передачу у власність у дар 1\2 частки у праві власності на гараж літ. «Я-1» у дворі житлового будинку, загальною площею 22,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідченому приватним нотаріусом ХМНО Жовнір В.В., зареєстрованому у реєстрі №995 (бланк НРС №092118), номер запису про право власності 38456436, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1773019463101, розташований на зворотній стороні аркуша документа, у графі «підписи» у рядку «дарувальник» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (пункт 2 висновку).
У пункті 5 зазначено висновку вказано, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі дарування від 07.07.2022, укладеному укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про передачу у власність у дар 1\2 частки у праві власності на гараж літ. «Я-1» у дворі житлового будинку, загальною площею 22,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідченому приватним нотаріусом ХМНО Жовнір В.В., зареєстрованому у реєстрі №995 (бланк НРС №092118), номер запису про право власності 38456436, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1773019463101, розташований на зворотній стороні аркуша документа, у графі «підписи» у рядку «дарувальник» праворуч від рукописного запису « ОСОБА_1 » виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (том 1 а.с. 217-235).
Окрім того, позивачем надано копію висновку №22596 за результатами проведення судово- почеркознавчої експертизи у кримінальному провадження №12023221220000567, складеного 16.10.2023 Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса», з якої вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі дарування від 07.07.2022, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про передачу у власність у дар 1\2 частки у праві власності на гараж літ. «Я-1» у дворі житлового будинку загальною площею 22,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідченому приватним нотаріусом ХМНОК Жовнір В.В., зареєстрованому у реєстрі за №992, номер запису про право власності 38457016, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1773019463101 (бланк серія НРС №092117), розташований на зворотній стороні аркуша документа у графі «підписи» у рядку «дарувальник», праворуч від рукописного запису « ОСОБА_1 » виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою.
Рукописний запис « ОСОБА_1 » у договорі дарування від 07.07.2022, укладеному між ОСОБА_1 а ОСОБА_2 про передачу у власність у дар 1\2 частки у праві власності на гараж літ. «Я-1»у дворі житлового будинку, загальною площею 22,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідченому приватним нотаріусом ХМНО Договір В.В., зареєстрованому у реєстрі за №992, номер запису про право власності 38457016, реєстраційний номер об1єкта нерухомого майна 1773019463101 (бланк серія НРС №092117), розташований на зворотній стороні аркуша документа, у графі «підпис», у рядку «дарувальник» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_2 та рукописний напис « ОСОБА_6 » у зазначеному договорі дарування виконано ОСОБА_2 (том 2 а.с. 18-29).
Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 ЦК України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Тобто, необхідно відрізняти правочин як вольову дію суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов'язки поза таким волевиявленням.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України.
Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов'язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Зазначений правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) сформулювала висновок, що у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність правочину у мотивувальній частині судового рішення.
Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.
Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього, та покладає на особу нічим не обґрунтований обов'язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.
У зазначеній справі позивач звернулась з вимогами про визнання недійсними договорів дарування , у зв'язку з тим, що вона їх не підписувала, умови їх не погоджувала.
Те, що позивач не підписувала спірні договори встановлено вищезазначеними відповідними висновками почеркознавчих експертиз.
Тобто, договір дарування 1\2 частки у праві власності на гараж літ. «Я-1» у дворі житлового будинку, загальною площею 22,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об1єкта нерухомого майна - 1773019463101) між дарувальником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Жовніром В.В. 07.07.2022 за №992 та договір дарування договір дарування 1\2 частки у праві власності на гараж літ. «Я-1» у дворі житлового будинку, загальною площею 22,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об1єкта нерухомого майна - 1773019463101) між дарувальником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що був посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Жовніром В.В. 07.07.2022 за №995 є неукладеними.
Разом з тим, у постанові Великої Палата Верховного Суду від 16.06.2020 №145/2047/16-ц зазначено, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним не є способом захисту прав та інтересів, установлених законом (пункт 7.21 постанови).
Отже, правочин, який не вчинено (договір, який неукладено), не може бути визнано недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Велика Палата Верховного Суду у цивільній справі №145/2047/16-ц (постанова від 16 червня 2020 року) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
За таких обставин, у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.
При цьому, слід зазначити, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права звернутись до суду з позовними вимогами з зазначенням ефективного (належного) способу захисту.
Що стосується вимоги позивача про скасування записів № 47267945 від 07.07.2022 та №47268100 від 07.07.2022 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року до 26 липня 2022 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
Оскільки з 16 січня 2020 року матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, то наразі ефективним способом захисту порушених прав є саме скасування рішення суб'єкта державної реєстрації щодо державної реєстрації речового права.
Вказані правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19 (провадження № 61-17145св21), від 17 серпня 2022 року у справі № 450/441/19 (провадження № 61-691св22), від 22 серпня 2022 року у справі № 597/977/21 (провадження № 61-1382св22).
Таким чином, на час подання позову та ухвалення рішення у цій справі законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про державну реєстрацію права, а отже, обраний позивачем спосіб судового захисту шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 №47267945 від 07.07.2022 та №47268100 від 07.07.2022 не є ефективним.
У зв'язку з чим, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про скасування записів про державну реєстрацію права власності з підстав неефективності обраного ним способу захисту.
За правилами ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст.317,319,312,386, 391 ЦК України, суд,-
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Жовнір Володимир Вікторович про визнання правочинів недійсними та скасування запису про державну реєстрацію права власності- відмовити.
До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 05.03.2024.
Сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована АДРЕСА_2 , фактично проживає АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована АДРЕСА_4 .
Суддя: І.В. Семіряд