вул. Слави, 26, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, 26100, тел.(255)2-19-38
е-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua, сайт: https://na.kr.court.gov.ua, Код згідно з ЄДРПОУ 02896957
05.03.2024смт. Новоархангельськ394/280/23 1-кп/394/13/24
Новоархангельський районний суд Кіровоградської області в складі
головуючого - судді: ОСОБА_1
при секретарі судового засідання: ОСОБА_2
за участю прокурора: ОСОБА_3
обвинуваченого: ОСОБА_4
захисника - адвоката: ОСОБА_5
представника потерпілих ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Новоархангельськ матеріали кримінального провадження, що внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022120000000719 від 10.12.2022 року по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Асбест Свердловської області, громадянина України, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , освіта середня спеціальна, працюючого машиністом екскаватора, одруженого, утриманців та пільг немає, військовозобов'язаного, стан здоров'я задовільний, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правпорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України
ОСОБА_4 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, яка керує транспортним засобом, що спричинило тяжке тілесне ушкодження потерпілому за таких обставин:
10.12.2022 року, перед початком керування автомобілем Opel Omega з реєстраційним номером НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить останньому, не перевірив належним чином і не забезпечив технічно-справний стан транспортного засобу, чим допустив порушення вимог п. 31.1 Правил дорожнього руху України.Вказана технічна несправність водієм ОСОБА_4 могла бути вчасно усунена, оскільки вона об'єктивно була відома водієві із загального зниження ефективності гальмування. Так ОСОБА_4 10.12.2022 р. о 16:00 год., рухаючись в світлу пору доби, по вул.. Слави в межах населеного пункту смт Новоархангельськ Голованівського району Кіровоградської області зі сторони центру смт Новоархангельськ в напрямку автомобільної дороги М-30 «Стрий-Умань-Кропивницький-Ізварине». Під час руху ОСОБА_4 , маючи намір на не регульованому перехресті не рівнозначних доріг, в напрямку м. Кропивницький, виконати маневр повороту ліворуч, щодо напрямку його руху, не впевнився, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, грубо порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 «б» і «д» Правил дорожнього руху України проявив особисту неуважність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху. ОСОБА_4 , перед виконанням маневру повороту ліворуч, грубо порушуючи вимоги дорожнього знаку 2.1. «Дати дорогу», не впевнився, в безпеці маневру розпочав виконувати поворот ліворуч, при цьому не зупинився та не надав перевагу у русі автомобілю Peugeot 205 з реєстраційним номером НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 , який рухався по зазначеній автомобільній дорозі в напрямку м. Кропивницький та мав перевагу в русі при проїзді вказаного перехрестя, чим допустив порушення вимог п. 16.11 ПДР України. Внаслідок вищезазначених односторонній дій водія ОСОБА_4 на відстані 10.2 м до ЛЕП №0.3/5 та на відстані 5.4 м до лівого краю перехрестя, щодо напрямку руху автомобіля На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху, відбулося зіткнення вказаних транспортних засобів.Тобто невідповідні та протиправні дії водія ОСОБА_4 та порушення ним вимог дорожнього знаку 2.1. «Дати дорогу» та вимогам п.п. 1.5., 2.3. (б) і (д) та 16.11 Правил дорожнього руху України знаходиться в технічному причинному зв'язку з фактом зіткнення транспортних засобів. У результаті ДТП, водій та пасажири автомобіля Peugeot 205 з реєстраційним номером НОМЕР_2 , а саме водій ОСОБА_8 , згідно даних висновку судово-медичної експертизи отримав тілесні ушкодження у вигляді : ГЗЧМТ, рани у лівій скроневій ділянці, струсу головного мозку, які згідно п. 2.3.5. «Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 від 17.01.1995 року. Мають ознаки легких з короткочасним розладом здоров'я на термін більше 6 діб. Крім того у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми грудної клітини, осадження шкіри в ділянці лівої ключиці, перелому лівої ключиці пневматороксу зліва, згорнутого гематороксу зліва, перелому 4-го ребра зліва, розриву лівої легені, які в сукупності, згідно п.2.3.1. «Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 від 17.01.1995 року, мають ознаки тяжких, як небезпечні для життя, які утворилися, внаслідок ДТП; пасажир - неповнолітня ОСОБА_9 відповідно до висновку судово-медичної експертизи отримала тілесне ушкодження у вигляді піднадокісного перелому по типу «зеленої гілки» дистальних епіметафазів обох кісток правого передпліччя з компресією кістових балочок, яке згідно «Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 від 17.01.1995 року, має ознаки середнього ступеня тяжкості, так як викликає тривалий розлад здоров'я на термін більше 3-х тижнів, які утворилися внаслідок ДТП, пасажир - ОСОБА_7 , відповідно до висновку судово- медичної експертизи отримав тілесне ушкодження у вигляді кураєвого перелому правої кістки правого променево-зап'ястного суглобу, яке згідно п. п. 2.2.2. «Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 від 17.01.1995 року, має ознаки середнього ступеня тяжкості, так як викликає тривалий розлад здоров'я на термін більше 3-х тижнів, які утворилися внаслідок ДТП.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, при обставинах викладених вище, визнав повністю. По суті повідомив, що він їхав не в тому напрямку, який був вірний, оскільки раніше в цих краях не бував, помилково вважав, що їде правильно, коли зрозумів, що порушив правила, було вже пізно, і він вдарив автомобіль, що рухався по головній дорозі і саме з його вини сталася ДТП. Розкаявся у вчиненому, зазначив, що готовий нести призначене судом покарання та відшкодувати шкоду потерпілим на виконання заявленого цивільного позову в розмірі, який реально зможе відшкодувати, при цьому просив не позбавляти його права керування, оскільки це єдиний його заробіток і тільки так він зможе утримувати свою сім'ю та відшкодувати шкоду.
Суд вважає показання обвинуваченого правдивими і достовірними, оскільки вони детально узгоджуються між собою та в повній мірі відповідають фактичним обставинам вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні іншими доказами. Об'єктивних підстав ставити під сумнів свідчення допитаного в суді обвинуваченого у суду немає.
Прокурор в судовому засіданні зазначив, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України доводиться зібраними у справі доказами, вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі строком на 3 роки із застосуванням ст.ст.75,76 КК України, встановивши іспитовий строк на 1 рік, щодо цивільного позову поклався на розсуд суду.
Захисник обвинуваченого щодо міри покарання його підзахисному погодився із запропонованою прокурором мірою, проте просив не позбавляти ОСОБА_4 права керування, так як лише маючи відповідне право керування його підзахисний зможе відшкодовувати шкоду потерпілим в тому розмірі, в якому суд вважатиме розумним.
Представник потерпілих , зважаючи на позицію своїх клієнтів - потерпілих у справі, просив призначити обвинуваченому максимальнне покарання з позбавленням права керування на максимальний строк, цивільні позови просив задовольнити в повному обсязі
При цьому, судом установлено, що обставини визнані судом як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження.
В судовому засіданні були допитанні в якості свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які були пасажирами автомобіля під керуванням ОСОБА_4 і повідомили про відомі їм обставнини ДТП, при цьому чітких показів, ніхто з них не надав, так як в час вчинення самого ДТП не бачили всіх обставин, відчули лише момент зіткнення з автомобілем потерпілих, пояснили лише щодо дій потерпілих від аварії.
Вина обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при встановлених судом обставинах, окрім отриманих у судовому засіданні показань самого обвинуваченого, свідків та потерпілих, також підтверджується дослідженими судом висеовками експертиз.
Згідно висновків експерта № 19 від 21.03.2023, №20 від 22.02.2023 року та №21 ві 28.02.2023 року складеним за результатами проведення судово-медичної експертизи на встановлення тяжкості тілесних ушкоджень потерпілим, завдане ОСОБА_8 тілесне ушкодження у вигляді закритої тупої травми грудної клітини. перелому лівої ключиці, пневмотораксу, перелому четвертого ребра зліва, розрову лівої легені, які в сукупності несуть ознаки тяжких, а також тілесне ушкодження у вигляді краєвого перелому правої кістки правого променево-зап'ястного суглобу, завдане ОСОБА_7 , тілесне ушкодження у вигляді піднадокісного перелому по типу «зеленої гілки» дистальних епіметафазів обох кісток правого передпліччя з компресією кістових балочок, завдане неповнолітній ОСОБА_9 , які мають ознаки середнього ступеня тяжкості та утворились внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в термін, вказаний в медичній документації.
Висновками експерта № СЕ-19/112-23/1411-ІТ від 28.02.2023 року, № СЕ-19/112-23/1410-ІТ від 09.03.2023 року та № СЕ-19/112-23/1395-ІТ від 08.02.2023 року, складеними за результатами проведення судової інженерно-транспортних експертиз, встановлено, що у даній дорожньо-транспортнй ситуації дії водія ОСОБА_4 , що мали бути спрямовані на забезпечення безпеки та можливість уникнення ДТП регламентувались вимогами пп. 16.11 та 12.3 ПДР мав можливості уникнути ДТП, в причинному зв'язку з аварією є невідповідність дій водія автомобіля Opel Omega вимогам правил безпеки, водій автомобіля Peugeot 205 ОСОБА_7 будь-якими своїми діями не мав технічної можливості уникнути зіткнення.
У суду немає підстав сумніватися в достовірності висновків судових експертиз. Вони проведені з дотриманням встановленого процесуального порядку, компетентними особами, які володіють спеціальними знаннями для вирішення поставлених перед ними питань і мають тривалий стаж експертної роботи. Висновки експертного дослідження не суперечать іншим зібраним у справі доказам, достовірність яких встановлена судом. За таких обставин, суд, оцінивши експертні висновки, вважає їх обґрунтованими і визнає їх достовірними.
Надаючи оцінку зазначеним вище доказам, які визнані судом належними і допустимими, як кожному окремо, так і в їх сукупності між собою та з отриманими у ході судового розгляду показаннями обвинуваченого, потерпілого, які визнані судом достовірними, суд констатує їх повну узгодженість і достатність для встановлення того, що порушення обвинуваченим ОСОБА_4 правил безпеки дорожнього руху призвело до отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 та середньої тяжкості двом потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_7 .
Згідно ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав і обов'язків. Саме сторона обвинувачення повинна забезпечити подання доказів, на обґрунтування обставин, на які вона посилається.
При ухваленні вироку, суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду" застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду, а саме: ст. 6 Конвенції, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, а також рішення ЄСПЛ "Коробов проти України", "Кобець проти України", де зазначається, що при оцінці доказів, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність випливає із достатньо переконливих, чітких, узгоджених між собою висновків.
Статтею 286 КК України передбачено відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, зокрема частина 2 статті кваліфікується як діяння, що спричинили потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Згідно постанови ПВС України №14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті ", що при розгляді справ про злочини, відповідальність за які встановлено статтями 286 - 288, 415 КК, слід мати на увазі, що диспозиції сформульованих у них норм - бланкетні. У зв'язку з цим суди повинні ретельно з'ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у перелічених статтях порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв'язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками. При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.
Суд, заслухавши прокурора, обвинуваченого, його захисника, представника потерпілих, потерпілих та свідків, дослідивши та проаналізувавши всі докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що подія кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_4 , дійсно мала місце за обставин, викладених вище, вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена «поза розумним сумнівом».
Органами досудового розслідування було вірно кваліфіковано дії обвинуваченого і суд погоджується з такою кваліфікацією, оскільки предметом даних правопорушень є суспільні відносини у сфері безпеки дорожнього руху, додержання учасниками дорожнього руху безпечних правил експлуатації автотранспорту, як джерела підвищеної небезпеки, та додатковим об'єктом життя, здоров'я, недоторканність і безпеку людини, які визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю та перебувають під особливою охороною та захистом держави, об'єктивна сторона даного правопорушення визначається трьома обов'язковими ознаками: а) суспільно небезпечним діянням (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечними наслідками; в) причинним зв'язком між діяннями і наслідками, при цьому, правопорушення вчинено з необережності, а обвинувачений є суб'єктом кримінального правопорушення.
Так, порушення вимог Правил дорожнього руху України, а саме п.п. 1.5, 2.1, 2.3 «б» і «д», п. 16.11 ОСОБА_4 знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку із вчиненням дорожньо-транспортної пригоди та суспільно небезпечними наслідками, що настали - спричиненням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому та середньої тяжкості ушкоджень двом потерпілим.
Суд зазначає, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, завжди пов'язаний з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів, передбачених законами та іншими нормативними актами - Правилами дорожнього руху. Для кваліфікації дій винного за вказаною статтею не має значення, чи керувала особа власним транспортним засобом, який належить їй на праві власності, чи керувала транспортним засобом, який належить іншій особі, - фізичній чи юридичній, вчинила ДПТ під час роботи чи у вільний від роботи час, керувала транспортним засобом правомірно або в результаті самовільного захоплення і крадіжки, чи були в винного в момент керування транспортним засобом права водія або він не мав чи був їх позбавлений. Вищевказані обставини мають значення лише при вирішенні судом питання про відшкодування шкоди, яка завдана кримінальним правопорушенням.
Вирішуючи питання про призначення покарання, суд виходить з принципів законності справедливості, обгрунтованності та індивідуалізації призначеного покарання, при цьому керується вимогами ст. 65 КК України, відповідно до якої особі має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, і й виправлення засудженого.
Суд також враховує практику Верховного Суду, (постанова № 634/609/15-к від 01.02.2018 щодо дискреції), де зазначено що саме суду належать повноваження, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Відповідно до абз. 17 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику особи обвинуваченого. Враховуючи інформацію, що характеризує особистість ОСОБА_4 , його спосіб життя, історію правопорушень, криміногенні фактори, які впливають на поведінку обвинуваченого, а також низьку ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого без позбавлення волі можливе. На думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, виконання рекомендованих заходів, спрямованих на мінімізацію ризику вчинення повторного правопорушення.
При цьому, враховуючи роз'яснення, які містяться у Постанові Пленуму ВС України від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", суд враховує особу обвинуваченого, що за місцем проживання та служби характеризується позитивно, який не є суспільно небезпечною особою, вперше притягується до кримінальної відповідальності, усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, розкаявся, на обліку у лікарів - нарколога та психіатра не перебуває, характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним кримінального правопорушення, що згідно приписів ст. 12 КК України є нетяжким злочином, вчиненим з необережності. Разом з тим, злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України, хоча і відноситься до злочинів вчинених з необережності, однак належить до злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, полягає в тому, що вчинюється джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортним засобом і в даному випадку призвів до наслідків у виді завдання тяжких тілесних ушкоджень та середньої тяжкості потерпілим.
Крім цього, при призначенні покарання суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Згідно ст.ст. 66, 67 КК України пом'якшуючою покарання обставиною згідно обвинувального акту обвинуваченому ОСОБА_4 є щире каяття, яке виразилось у тому, що обвинувачений визнав свою вину та щиро жалкує про вчинення ним кримінального правопорушення, та активне сприяння розкриттю злочину, в процесі судового розгляду справи давав правдиві показання, які посприяли органам правосуддя встановити істину по справі, він бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести покарання та виплачувати потерпілим завдану шкоду. Обтяжуючих покарання обставин в обвинувальному акті не зазначено та судом не встановлено.
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", у кожному випадку призначення покарання за ст.ст. 286-287 КК, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами, обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.
Суд вважає, що додаткове покарання у виді позбавлення прав керування транспортними засобами в даному випадку є недоцільним. При цьому, дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду. Суд зазначає, що санкція ч. 2 ст. 286 КК надає суду можливість як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР, їх наслідків тощо.
Із врахуванням всіх обставин справи, призначаючи вид і міру покарання, суд оцінюючи особу обвинуваченого, який не є суспільно небезпечною особою, вперше притягується до кримінальної відповідальності, усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, щиро розкаявся, обставини вчинення кримінального правопорушення та вжиття обвинуваченим заходів для усунення негативних наслідків його вчинення, дані про особу обвинуваченого, позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, те, що він має міцні соціальні зв'язки, на утриманні хвору дружину, на момент вчинення злочину не перебував у стані алкогольного сп'яніння, його ставлення до вчиненого, досудову доповідь, позицію прокурора, думку потерпілих, які просили призначити максимальне покарання, надаючи оцінку доводам сторони захисту зазначає, що обвинувачений вину у вчиненні злочину визнав повністю, у вчиненому розкаявся та сприяв у розкритті злочину, тому суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 статті 286 КК України без призначення додаткового покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання із встановленням іспитового строку та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Саме визначене покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вирішуючи заявлений у даному кримінальному провадженні цивільний позов, суд виходить з наступних міркувань.
Відповідно до положень ч. 2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Згідно вимог статті 129 цього Кодексу за результатами розгляду позову суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Згідно положень ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Як передбачено ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Верховним Судом України в п. 2 Постанови Пленуму "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 року за № 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Вина обвинуваченого у спричиненні шкоди потерпілим в судовому засіданні доведено повністю та не оспорюються обвинуваченим.
Судом встановлено, що внаслідок вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, потерпілий ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, також його діями заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження двом іншим потерпілим.
Згідно п.3 ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі. Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно п. 5 вказаної Постанови, під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму, розмір відшкодування моральноїшкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з чч.1-2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Водночас, визначаючи суму моральної шкоди суд повинен виходити з того, що такий розмір має бути достатнім для покриття дійсної моральної шкоди, але не надмірним. На це звернула увагу судів Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц загальний висновок стосується будь-якої моральної шкоди. Зводиться він до того, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Суд вважає за необхідне визначити заподіяну потерпілому ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень, потерпілому ОСОБА_7 в розмірі 40 000 гривень, потерпілій ОСОБА_9 - 40 000 гривень, законному представнику неповнолітньої потерпілої ОСОБА_12 - 10 000 гривень та ОСОБА_13 - 10 000 гривень. Всього в розмірі 200 000 гривень. При цьому, суд також виходить із загальних засад кримінального провадження - принципів верховенства права, рівності перед законом і судом, принципу поваги до людської гідності, змагальності та доведеності перед судом переконливості поданих доказів та приходить до переконання, що визначений розмір завданої моральної шкоди є достатнім і співмірним.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати в даному кримінальному провадженні на залучення експертів відповідно до ст. 124 КПК України необхідно стягнути з обвинуваченого на користь держави, оскільки їх проведення було зумовлено розслідуванням вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, його вина доведена в повному обсязі.
Заходи забезпечення кримінального провадження в кримінальному провадженні передбачені п. 7 та п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України в даному кримінальному провадженні не застосовувалися.
Запобіжний захід обвинуваченому у даному кримінальному провадженні не обирався, клопотань прокурора щодо його обрання до суду не надходило, а тому підстав для обрання запобіжного заходу з урахуванням відсутності клопотань прокурора та призначеної міри покарання, на даному етапі судом не вбачається.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за можливе обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 127-129, 370, 373, 374, 615 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 /три/ роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
В силу ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням. Встановити йому іспитовий строк тривалістю 1 /один/ рік. На підставі ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 в період іспитового строку періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнути із ОСОБА_4 в дохід держави процесуальні витрати за проведення в даному кримінальному провадженні судових інженерно-транспортних, транспортно-товарознавчих експертиз в сумі 8 306 / вісм тисяч триста шість/ гривень 32 коп.
Речові докази - автомобілі марки Peugeot 205 з реєстраційним номером НОМЕР_2 та Opel Omega з реєстраційним номером НОМЕР_1 , які знаходяться на території спеціального майданчику для тимчасово затриманих транспортних засобів ГУНП в Кіровоградській області за адресою вул. Інженерів, 1 м. Кропивницький - повернути за належністю.
Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 100 000 /сто тисяч/ гривень, на користь потерпілого ОСОБА_7 в розмірі 40 000 /сорок тисяч/ гривень, на користь потерпілої ОСОБА_9 - 40 000 /сорок тисяч/ гривень моральної шкоди, на користь законного представника неповнолітньої потерпілої ОСОБА_12 - 10 000 /десять тисяч/ гривень моральної шкоди, та на користь ОСОБА_13 - 10 000 /десять тисяч/ гривень моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Вирок може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду через Новоархангельський районний суд Кіровоградської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Повний текст вироку негайно після проголошення резолютивної частини згідно ч.15 ст.615 КПК України вручити учасникам судового провадження.
Роз'яснити, що інші учасники судового розгляду мають право отримати копію вироку в суді. Учаснику, який не був присутній в судовому засідання, надіслати копію вироку не пізніше наступного дня.
Суддя