Справа № 183/11171/23
№ 2/183/871/24
20 лютого 2024 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судових засідань Аніськової А.В.,
розглянувши, у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданою надзвичайною ситуацією природного характеру державного рівня, -
за участю:
представника позивачів ОСОБА_3
представника відповідача - Кабінету Міністрів України Стельмаха І.В.,
представника відповідача - Державної казначейської служби України
Гулько М.С.,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, в якому просили стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Держаного бюджету України матеріальну шкоду, заподіяну лісовою пожежею, яка була класифікована надзвичайною ситуацією природного характеру держаного рівня, у вигляді руйнування будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 3 553 345,00 гривень.
В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками житлового будинку з надвірними побудовами та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
30 вересня 2020 року сталася лісова пожежа, яка була класифікована надзвичайною ситуацією природного характеру, відповідно до Експертного висновку №8-2020 «Про рівень надзвичайної ситуації, що виникла у Луганській області внаслідок великих лісових пожеж у природних екосистемах».
Внаслідок вищевказаної лісової пожежі житловий будинок, господарські будівлі та майно, яке в них знаходилось, було знищено.
До 30 вересня 2020 року в даному житловому будинку позивачі проживали разом із своїми синами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , однією сім'єю, але у зв'язку із знищенням житлового будинку, були змушені залишити свою оселю та переміститися до іншого місця проживання.
В результаті вищевказаної надзвичайної ситуації відбулося повне руйнування житлового будинку позивачів, будинок не придатний для подальшого проживання та експлуатації, ремонту та відновленню не підлягає, родина позивачів позбавлена свого нерухомого майна та більше не має місця проживання.
Як вказує представник позивачів, 30 грудня 2020 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у м. Краматорську, розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №42020130000000144 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 та ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України.
20.11.2020 року позивачі звернулися до Військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецька Луганської області із заявою про згоду передати своє зруйноване житло для отримання компенсації.
Листом від 30 грудня 2020 року №2577/Х2751 Військова-цивільна адміністрація м. Сєвєродонецьк Луганської області повідомила, що для виплат компенсацій за зруйноване житло, внаслідок надзвичайної ситуації, яка сталась 30.09.2020 року на території Сиротинської та Борівської селищних рад не передбачено коштів, та для вирішення питання виплати компенсації, їм було запропоновано звернутись до Кабінету Міністрів України.
20.11.2020 року позивачі звернулись до Луганської обласної військово-цивільної адміністрації із заявою про згоду передати своє зруйноване житло для отримання компенсації за зруйноване майно. Листом від 17 грудня 2020 року №02-01/530 Луганська обласна військова-цивільна адміністрація повідомила, що закон, який би регламентував порядок здійснення відшкодування відсутній, що перешкоджає реалізації норм Кодексу, також зазначила, що Облдержадміністрація не уповноважена на прийняття спеціального закону механізму застосування норм Кодексу, тому потрібно звернутися до профільного комітету Верховної ради України.
Щодо розрахунку матеріальної шкоди, представник позивачів зазначив, що згідно наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 27 липня 2023 року №647 «Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» затверджено та рекомендовано до застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 липня 2023 року), зокрема по Луганській області вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ), затверджена - 21 214 гривень, а зареєстрована площа зруйнованого будинку позивачів - 167,5 кв.м, тобто опосередкована вартість житлового будинку дорівнює 3 553 345,00 гривень.
На думку позивачів, отримані ними 300 000,00 гривень не можна розглядати як компенсацію відповідно до ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України оскільки вказана сума не відповідає розрахунку загальної площі знищеного будинку, тому позивачі через свого представника звернулись до суду з вищевказаним позовом.
У жовтні 2023 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву від Державної Казначейської служби України, в якому зазначено наступне.
У спорах про відшкодування шкоди до Казначейської служби не може пред'являтися самостійних вимог, а рішення суду про відшкодування шкоди не впливає на права та обов'язки Казначейства щодо жодної із сторін у справі, то з процесуальної точки зору немає підстав для залучення Казначейства до участі у праві у якості відповідача.
Також представник відповідача вказує, що відповідно до протоколу №43 від 05.10.2023 року Регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Луганської ОДА зазначено, що вогнем пошкоджено 64 будинки. Також згідно з Актом обстеження об'єкту, постраждалого внаслідок пожежі 30.09.2020 року на території Сиротинської селищної ради, складеного робочою групою та затвердженого Головою робочої групи ОСОБА_6 , орієнтована вартість збитків, зі слів потерпілих становить у 2 600 000 гривень. На думку відповідача, не можливо визначити реальний розмір завданої матеріальної шкоди, оскільки актами вона визначена орієнтованою.
Крім того, представник відповідача наголошує, що матеріалами справи не підтверджена чи спростована можливість відновлення будинку станом на 2020 рік, до повномасштабного вторгнення на територію України Російської Федерації. Згідно даних відкритих інтернет-джерел, смт. Сиротине Луганської області тимчасово окуповане збройними силами Російської Федерації з 25 червня 2022 року. На думку представника відвідача наданими актами не підтверджується факт того, що будинок відновленню не підлягає чи є таким, до якого неможливо застосувати ремонтно-будівельні чи відновлювані роботи.
Характерною рисою надзвичайної ситуації є її непередбачливість, тому твердження про позбавлення позивачів права власності на майно має ознаки перебільшення, представник відповідача зазначає, що саме посилання на порушене право власності є недоречним у даному випадку, оскільки Державою право власності позивачів безпідставно не відчужувалось жодним чином.
Представник відповідача зазначає, що, відповідно до інформації вказаної в матеріалах позовної заяви, кошти позивачами були отримані, тому вимоги до Державної казначейської служби України не мають правового та процесуального підґрунтя.
У листопаді 2023 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву від представника Кабінету Міністрів України, у якому ОСОБА_7 зазначив, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у справі, оскільки визначені законодавством завдання та повноваження Кабміну не передбачають поновлення порушеного права.
Представник відповідача вважає, що акт про пожежу від 1 жовтня 2020 року та Акт обстеження об'єкту, постраждалого внаслідок пожежі 30.09.2020 року та території Сиротинської селищної ради не можуть бути прийнятими до уваги судом, оскільки не можливо визначити, яким саме органом був складений акт про пожежу, також в акті про пожежу відсутній реєстраційний номер, печатка, що викликає сумніви щодо достовірності документу.
Щодо матеріальної шкоди представник Кабінету Міністрів України не погоджується та вважає не обґрунтованими, оскільки не надано судової експертної оцінки про втрату вказаного майна, та на даний момент часу не можливо оцінити матеріальну шкоду вказаного пошкодженого та знищеного майна, так як останнє знаходиться на тимчасово окупованій території збройними силами Російської Федерації.
Також представник відповідача наголошує на тому, що пожежа, внаслідок якої знищено житловий будинок була спричинена обстрілом із зброї великого калібру збройними формуваннями Російської Федерації на Донбасі в ніч на четвер, 1 жовтня 2020 року у період проведення АТО, тому на думку представника Кабінету міністрів України належним відповідачем у справі є Російська Федерація.
У листопаді 2023 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла відповідь на відзив представника Кабінету Міністрів України, в якій представник позивачів - адвокат Першин В.В. вважає безпідставним посилання відповідача на Закони України «Про боротьбу з тероризмом» та покладення обов'язку на Російську Федерацію у спірних правовідносинах. До того ж, представник позивачів наполягає на тому, що знищення майна позивачів сталося внаслідок надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня.
Щодо Акту про пожежу від 1 жовтня 2020 року та Акту обстеження об'єкту, постраждалого внаслідок пожежі 30.09.2020 року на території Сиротинської селищної ради, представник позивачів вказує, що вони складені згідно чинного законодавства України, їх дійсність з моменту складення по теперішній час у встановленому законодавством порядку не оскаржувалося, судових рішень щодо їх недійсності не було.
Представник позивачів зазначив, що житловий будинок, який був знищений в результаті лісової пожежі перебував на території підконтрольній українській владі, за 100 кілометрів від лінії розмежування, та додав що ціна позову не є домислом, а розрахунком, прописаним у Кодексі цивільного захисту України.
У листопаді 2023 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло заперечення на відповідь на відзив від Держави Україна в особі представника Кабінету Міністрів України в якому останній зазначив, що Держава в особі Кабінету Міністрів України заперечує проти пояснень, міркувань, аргументів та мотивів, які викладенні в відповіді на відзив, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
У судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_3 заявлені позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Представник відповідача Кабінету Міністрів України Стельмах І.В. у судовому засіданні, проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав викладених ним у відзиві.
Представник відповідача Державної казначейської служби України Гулько М.С. підтримала позицію представника ОСОБА_7 , також наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2023 року відкрито загальне позовне провадження по справі (т. 1 а.с. 49).
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду по суті (т. 1 а.с. 73).
Суд, дослідивши подані докази, з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі продажу від 07 червня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №1738, посвідченого приватним нотаріусом Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Михайловським А.Т., житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 належить позивачам на підставі приватної власності в рівних частках, а саме: ОСОБА_1 набув у власність частку зазначеного нерухомого майна, ОСОБА_2 - частку (т. 1 а.с 19-20).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за вищевказаною адресою, загальною площею 167,5 кв.м. та житловою площею 120,2 кв.м, кадастровим номером 4412945900:01:002:0006 перебуває у приватній спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 21-24).
Згідно з актом про пожежу від 01 жовтня 2020 року, що був складений комісією у складі начальника відділу запобігання НС Рубіжанського МУ ГУ ДСНС України у Луганській області Кулачко В.А. та потерпілих - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , знищено 30 вересня 2020 року потраплянням малокалорійного джерела запалювання від лісової пожежі на горючий матеріал, орієнтовані прямі збитки від пожежі 2 500 000,00 гривень (т. 1 а.с. 29-30).
Відповідно до акту обстеження об'єкту, постраждалого внаслідок пожежі 30.09.2020 року на території Сиротинської селищної ради, затвердженого головою робочої групи ОСОБА_6 , знищено: нерухоме майно - житловий будинок за вищевказаною адресою, сарай; рухоме майно - побудові електроприлади та техніка, меблі, газове обладнання, одяг, електробудівельний інструмент, садовий інструмент, ювелірні прикраси, 5 велосипедів, особисті документи мешканців будинку, та пошкоджено нерухоме майно - гараж. Орієнтована вартість збитків, зі слів потерпілих, становить 2 600 000,00 гривень (т. 1 а.с. 31).
У протоколі допиту потерпілого ОСОБА_2 від 01.10.2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42020130000000144 від 09.10.2020 року, за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 2 ст. 367 КК України, вказано, що в результаті пожеж у липні, вересні та жовтні 2020 року згорів двоповерхових будинок за адресою: АДРЕСА_2 зі всім майном, зокрема техніка, меблі, коштовності, крім того пошкоджено гараж та знищена будівля бані. Потерпілі оцінюють завдану матеріальну шкоду у розмірі 2 500 000,00 гривень, гасіння пожежі співробітниками ДСНС не здійснювалось (т. 1 а.с. 36-38).
Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані наступними нормами закону.
Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.
Згідно з частиною другою статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема: зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якою позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зроблено висновок про те, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Позивачі звернулися до суду, мотивувавши позов тим, що під час лісової пожежі, що була класифікована надзвичайною ситуацією природного характеру відбулося пошкодження (знищення) належного їм на праві власності житлового будинку.
У статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантовано дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України.
Отже, людські права є найвищою соціальною цінністю, їх забезпечення та захист є прямим обов'язком держави. Зобов'язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.
Негативні зобов'язання - це зобов'язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов'язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини», заява № 44912/98, пункти 49 - 50).
Тобто особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Позивачі обґрунтовуючи своє право вимоги, враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам які постраждали внаслідок лісових пожеж відсутні, наполягають на застосуванні норми права що регулює подібні за змістом відносини у порядку ч. 9 ст. 10 ЦПК України, а саме ст. 86 Кодексу цивільного захисту України.
Так ст. 86 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом:
1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання;
2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання;
3) будівництва житлових будинків для постраждалих;
4) закупівлі квартир або житлових будинків.
Будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали в будинках державного або комунального житлового фонду, здійснюється за рахунок державних коштів, виділених на зазначені цілі, з урахуванням площі жилих (нежилих) приміщень та кількості кімнат, якими володів постраждалий.
Будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за договором страхування (у разі укладення такого договору).
Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок.
Придбання шляхом централізованої закупівлі житлового будинку чи квартири для постраждалого здійснюється за бажанням одержувача.
Закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих може здійснюватися у населеному пункті, де він проживав, або за їх згодою у будь-якому населеному пункті України.
Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується.
Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються.
Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.
Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.
Позивачами в позовній заяві вказано, що за зруйнування житлового будинку в результаті пожежі Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2020 року №1269-р отримали від Держави України грошову допомогу у розмірі 300 000 гривень. Дана інформація також знаходить своє підтвердження і в показах представника Кабінету Міністрів України. Між тим, вказана грошова сума не визначена ні однією зі сторін саме, як відшкодування завданої позивачам матеріальної шкоди, а є матеріальною грошовою допомогою, виділеною постраждалому населенню для забезпечення створення належних умов проживання, що вбачається зі змісту самого розпорядження і вважатися компенсацією за зруйноване житло не може.
У відповідності до порядку п. 9 вказаної статті 20.11.2020 року позивачами до Військово-цивільної адміністрації м. Сєвєродонецьк Луганської області та Луганської обласної військово-цивільної адміністрації із заявою про згоду передати своє зруйноване житло для отримання компенсації за зруйноване майно.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди,суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
У деліктних правовідносинах обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою покладається на позивача. Натомість відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Вартість належного позивачам зруйнованого майна, що значиться у акті про пожежу від 01 жовтня 2020 року та акті обстеження об'єкту, постраждалого внаслідок пожежі 30.09.2020 року на території Сиротинської селищної ради є орієнтовною і визначеною цілковито зі слів власників будинку, жодних належних та допустимих доказів передбачених ст. 76 ЦПК України на підтвердження вказаної грошової суми позивачами надано не було.
Експертиза з оцінки вартості житлового будинку, що був зруйнований внаслідок лісової пожежі розташований за адресою: АДРЕСА_2 станом на дату події проведена не була.
Станом на момент розгляду справи в суді провести зазначену експертизу не являється можливим, оскільки відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», Сєвєродонецький район Луганської області є тимчасово окупованою територією.
Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що доказування у судовому процесі не може ґрунтуватися на припущеннях, суд позбавлений можливості встановити дійсну вартість знищеного майна.
Крім того, з врахуванням змісту наведених положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної внаслідок лісових пожеж, Верховною Радою України не схвалений та не запроваджений у дію як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.
При цьому у законодавстві України не передбачено не тільки процедуру виплати означеного відшкодування (для порівняння рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України», заява № 38677/06, пункт 42), але й чіткі умови, необхідні для пред'явлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (ухвала ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» заява № 54904/08).
Планом організації виконання Кодексу цивільного захисту України від 02 жовтня 2012 р. № 5403, схваленим на засіданні Кабінету Міністрів України 19 грудня 2012 року (протокол № 97), не передбачено розроблення окремого законопроекту щодо відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій на виконання статті 85 Кодексу цивільного захисту України (відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом).
Разом з цим розроблення цього законопроекту Кабінетом Міністрів України неодноразово доручалося Мінекономіки разом із заінтересованими органами підготувати та подати на розгляд Кабміну в установленому порядку (доручення Кабінету Міністрів України від 25.07.2014 № 22034/3/1-14, від 04.09.2014 № 22034/5/1-14 та доручення Прем'єр-міністра України від 20.11.2020 № 45894/2/1-20).
Мінекономіки було розроблено проект Закону України «Про відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій та внесення змін до деяких законодавчих актів України» та листом від 24.10.2014 № 2723-07/37179-03 направлялося на погодження до заінтересованих центральних органів виконавчої влади, але інформація щодо подальшого його погодження та внесення на розгляд до Кабінету Міністрів України у ДСНС відсутня.
При цьому суд враховує позицію позивачів про те, що вони мають право на компенсацію від держави за невиконання нею свого позитивного матеріального та процесуального обов'язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Позивачі, зокрема, зазначали, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції та посилалася на відсутність спеціального порядку відшкодування шкоди за знищену внаслідок потрапляння снаряду нежитлову будівлю, відсутність сплати компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу.
Так, відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов'язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки) (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії», заява № 54522/00, пункт 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», пункт 114).
Як зазначено у цьому рішенні, закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням майна, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так й на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов'язок).
Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (для прикладу рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини», заява № 8803-8811/02; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року у справі «Чірагов та інші проти Вірменії», заява № 13216/05, пункти 188 - 201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року у справі «Саргсян проти Азербайджану», заява № 40167/06, пункти 152 - 242).
Брак у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об'єкту нежитлової нерухомості, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов'язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
Подібні правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19).
Необхідність встановлення компенсаційного механізму за пошкоджене/зруйноване майно, в тому числі в умовах збройного конфлікту, підтверджена у численних рішеннях ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах: «Лоїзіду проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року, заява № 15318/159; «Кіпр проти Туреччини» від 10 травня 2001 року, заява № 25781/94, «Чірагов та інші проти Вірменії» від 16 червня 2015 року, заява № 13216/05, «Саргсян проти Азербайджану» від 16 червня 2015 року, заява № 40167/06).
У справі «Докіч проти Боснії та Герцеговини» (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2010 року, заява № 6518/04) ЄСПЛ підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього Суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій «ринкової вартості майна».
На підставі цієї практики ЄСПЛ, яка є сталою та є джерелом права в Україні, так само виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно.
У будь-якому випадку, суд вважає, що, коли в обставинах цієї справи стоїть питання у застосуванні концепції легітимних очікувань особи чи позитивних зобов'язань держави, перевагу мають позитивні зобов'язання держави.
Враховуючи відсутність в Україні на час розгляду справи судом першої інстанції спеціальних підзаконних нормативно-правових актів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну, яке було пошкоджене або знищене під час лісової пожежі, а також порядку визначення її розміру, суд дійшов висновку про доведеність позивачами, що певний позитивний обов'язок з боку держави не був виконаний стосовно їх права власності на таке майно, а тому порушення її права, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави.
Аналогічні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 757/54567/16-ц (провадження № 61-12267св20), від 06 грудня 2021 року у справі № 229/667/18 (провадження № 61-8054св21), від 27 квітня 2022 року у справі № 426/10482/17 (провадження № 61-8134св20) та інших.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Між тим, запропонований позивачами алгоритм визначення розміру грошової компенсації, відповідно до наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 27 липня 2023 року №647 «Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України», яким затверджено та рекомендовано до застосування показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01 липня 2023 року), не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах, як аналогія права та закону, оскільки цей наказ на час розгляду справи втратив чинність, а встановлені показники не можуть бути застосовані до територій, які являються тимчасово окупованими.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Питання щодо судових витрат належить вирішити, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, поклавши їх на позивачів.
Керуючись ст. 16, 84 Кодексу цивільного захисту України,п. 2 постанови Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, ст.ст. 15, 11, 22, 1166, 322 ЦК України, ст. ст. 4, 10-13, 19, 43, 76-81, 89, 90, 95, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданою надзвичайною ситуацією природного характеру державного рівня.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ;
Позивач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;
відповідач-1 - Кабінет Міністрів України, ЄДРПОУ 00031101, адреса: вул.Михайла Грушевського 12/2, м.Київ;
відповідач-2 - Державна Казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, адреса: вул.Бастіонна,6, м.Київ.
Суддя Сорока О.В.