Провадження № 22-ц/803/958/24 Справа № 214/1400/21 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко А. В. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
04 березня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 214/1400/21 за позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 вересня 2023 року,
встановив:
У лютому 2021 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (далі по тексту АТ «Криворізька теплоцентраль») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії.
Позов обґрунтований тим, що АТ «Криворізька теплоцентраль» за специфікою своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке зобов'язане здійснювати оплату за отримані послуги відповідно до встановлених тарифів. На виконання своїх зобов'язань АТ «Криворізька теплоцентраль» надавало послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , де споживачем послуг є ОСОБА_1 .
У зв'язку з неналежним виконанням споживачем своїх зобов'язань, за період з 01 жовтня 2013 року по 01 лютого 2021 року утворилась заборгованість в розмірі 40 999,71 гривень, на яку позивачем нараховано збитки в порядку ст.625 ЦК України, а саме інфляційні втрати - 9 115,88 гривень, 3% річних - 3 111,19 гривень. Оскільки споживач добровільно заборгованість не погашає, а звернення підприємства з цього приводу ігнорує, тому за захистом майнових інтересів АТ «Криворізька теплоцентраль» вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 вересня 2023 року позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 за період з 12 квітня 2017 року по 01 лютого 2021 року в розмірі основного боргу 28 213,64 гривень, інфляційні втрати 1 729,88 гривень, 3% річних 1 283,42 гривень, що загалом складає 31 226,94 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» 1 339,30 гривень в рахунок часткового відшкодування витрат по сплаті судового збору пропорційно частині задоволених вимог. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач АТ «Криворізька теплоцентраль», як на час подання позову, так і на час подання апеляційної скарги, не зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, чим порушив вимоги законодавства та права відповідача на ознайомлення з матеріалами справи.
Зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на недотримання відповідача договірних обов'язків, при цьому судом проігноровано, що відповідач неодноразово звертався до позивача з заявою від 30 січня 2014 року з вимогою зупинити нарахування за теплову енергію та зняти з теплового навантаження квартиру АДРЕСА_2 у зв'язку з відсутністю договору та оскільки не використовуються вказані послуги. Посилається, що саме з цього часу позивач дізнався про порушення своїх прав, однак продовжував нараховувати за споживання житлово-комунальних послуг з централізованого опалення. Окрім особового рахунку, інших документів позивач не надав. Договору про надання послуг з теплопостачання між ОСОБА_1 та АТ «Криворізька теплоцентраль» не існує. Факт користування відповідачем послугами, які надає позивач, судом не встановлено, при тому, що з боку відповідача неодноразово були звернення та наданий акт відключення від централізованого опалення квартири АДРЕСА_2 , та акт приймання в експлуатацію газифікованого об'єкту від 21 жовтня 2011 року, що, на думку заявника, підтверджує не використання послуг.
Судом першої інстанції проігноровано факт невикористання теплової енергії відповідачем, який підтверджується актом відключення від централізованого опалення квартири АДРЕСА_2 та актом приймання в експлуатацію газифікованого об'єкту від 02 грудня 2010 року.
Також посилається, що АТ «Криворізька теплоцентраль» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за період з жовтня 2013 року по лютий 2021 року аж 23 лютого 2021 року, що перевищує строк загальної позовної давності у три роки, визначений ст. 257 ЦК України. Суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з відповідача заборгованості в межах строку позовної давності з урахуванням положень Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності 02 квітня 2020 року, за період з квітня 2017 року по лютий 2021 року включно у розмірі 40 999,71 гривень. Частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), тоді як в рішенні вказаний період із квітня 2017 року по лютий 2021 року включно.
При цьому, посилається, що поза увагою суду залишився факт відсутності відповідної ліцензії у АТ «Криворізька теплоцентраль», що є порушенням діючого законодавства.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Криворізька теплоцентраль», посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 вересня 2023 року залишити без змін.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає за наступних підстав.
Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено, що АТ «Криворізька теплоцентраль» відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, надає населенню м. Кривого Рогу теплову енергію для потреб опалення, у тому числі за місцем проживання відповідача.
Житлове приміщення на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про власності № НОМЕР_1 від 02 липня 1993 року - по 1/3 частці кожному, а відповідачеві також ще належить 1/3 частка квартири, успадкована ним після смерті співвласника ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 грудня 2009 року. (т. 2 а.с. 21)
Отже частка ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності на квартиру складає 2/3, частка ОСОБА_2 - 1/3. Відомості про зміну власника житлового приміщення та переоформлення особового рахунку в матеріалах справи відсутні. З 25 травня 1987 року та станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду відповідач значиться зареєстрованим у зазначеному житловому приміщенні. (т. 1 а.с.14)
АТ «Криворізька теплоцентраль» є постачальником послуг теплової енергії для потреб опалення у період виникнення заборгованості за адресою: АДРЕСА_1 , на який відкритий особовий рахунок № НОМЕР_2 на послуги централізованого опалення.
Згідно детального розрахунку заборгованості, за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем надавались послуги опалення, але їх вартість своєчасно та в повному обсязі не сплачувалась, у зв'язку з чим за періоді з 01 жовтня 2013 року по 01 лютого 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 40 999,71 гривень. (т. 1 а.с.6).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, тому заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку в межах строків позовної давності про застосування якої заявлено відповідачем. Самовільне відключення від мережі централізованого опалення не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку сплати за надані послуги із централізованого опалення та обслуговування внутрішньо-будинкових мереж опалення.
Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за отримані житлово-комунальні послуги, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.
Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Відповідно ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання.
01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов'язки зазначених учасників відносин.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).
Пунктами 2, 5 частини 2 статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що між сторонами укладався договір на надання житлово-комунальних послуг, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов'язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є власником 2/3 квартири та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а тому зобов'язаний нести витрати по її утриманню.
Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за опалення, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги у визначеному позивачем розмірі, що становить 40 999,71 гривень.
Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунки, надані до суду позивачем, не містять обґрунтованих даних щодо нарахування плати за централізоване опалення за вказаний позивачем період, суд ухвалив рішення за відсутності Акту розмежування експлуатаційної відповідальності сторін між АТ «Криворізька теплоцентраль» та ОСОБА_1 , колегією суддів не приймаються, оскільки, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач власного розрахунку заборгованості не навів, розрахунок позивача не спростував.
При цьому колегія суддів зауважує, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, до житлово-комунальних послуг, серед іншого, відносив централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, централізоване опалення, тощо, а 01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII, яким до житлово-комунальних послуг віднесено послугу з постачання теплової енергії.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов'язки зазначених учасників відносин, зокрема й щодо постачання теплової енергії, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII регулює у взаємозв'язку із Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Оскільки АТ «Криворізька теплоцентраль» надавало житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії за адресою відповідача, як під час дії Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, так і під час дії нової редакції цього Закону - Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, то останнє має право вимагати оплати наданих послуг з постачання теплової енергії.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволені позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не є споживачем послуг, які надаються АТ «Криворізька теплоцентраль», так як не отримує послугу з централізованого опалення, оскільки відповідачем було здійснено відключення квартири від мереж централізованого опалення.
Питання відключення від мереж централізованого опалення регулюється Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Відповідно п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
У п. 26 Правил вказано, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування, відповідно до Закону України «Про теплопостачання», схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.
Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 22 листопада 2005 № 4 затверджено Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1.2 Порядку, для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від вказаних мереж.
Згідно п. 2.1. Порядку, для вирішення питання відключення житлового будинку (будинку) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання.
До заяви додається копія протоколу загальних зборів мешканця будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку.
Комісія після вивчення наданих власником (власниками) документів, у місячний строк приймає рішення щодо відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації. Засідання комісії відбувається за участю заявника або його уповноваженого представника. Рішення комісії оформлюється протоколом, витяг з якого у десятиденний строк надається заявникові.
Відповідно до п. 2.2.1 Порядку, при позитивному рішенні Комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) опалення.
Згідно з п. 2.3. Порядку, отримання технічних умов може виконуватися безпосередньо заявником або відповідно до договору проектною чи проектно-монтажною організацією.
Проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником.
Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж.
Відповідно до п. 2.5. Порядку, відключення приміщень від внутрішньо будинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири, або уповноваженої ним особи.
Згідно з п. 2.6 Порядку, в редакції, чинній на час початку процедури по встановленню індивідуального автономного опалення квартири за адресою споживача, по закінченню робіт складається акт про відключення квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання (п.2.2 Порядку).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-1192цс15 від 11 листопада 2015 року, постанові Верховного Суду від 02 квітня 2018 року у справі № 212/2214/15-ц.
Отже, з наведеного вище слідує, що відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається лише на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади з вчиненням в подальшому дій споживачем з дотриманням визначеної Порядком відключення від мереж ЦО і ГВП процедури, прийнятого на підставі заяви власника (власників) будинку.
Рішенням Криворізької міської ради від 08 лютого 2006 року № 90 «Про створення комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води», створено комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази установлення системи автономного опалення з відключенням від системи централізованого опалення в житловому приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку.
Судом першої інстанції вірно констатовано, що сам по собі факт надання технічних умов ВАТ «Криворіжгаз» на реконструкцію системи газопостачання шляхом додаткового встановлення опалювального котла в приміщенні кухні (т. 2 а.с.16), акта приймання в експлуатацію газифікованого об'єкта від 02 грудня 2000 року ( т. 2 а.с.18) у сукупності не визначають можливість відключення приміщення від системи централізованого опалення поза визначеним законом порядком та не звільняють від обов'язку сплачувати послуги з централізованого опалення. Відповідачем не було замовлено в проектній організації, яка має відповідні ліцензії: проект індивідуального теплопостачання; технічне рішення з розрахунками щодо реконструкції існуючої системи теплопостачання будинку; розрахунок теплових навантажень квартири; проект теплоізоляції огороджувальних конструкцій, доказів звернення по завершенню робіт до УЖКГ для складання акту про відключення квартири від внутрішньо будинкових мереж теплопостачання.
Доказів наявності рішення постійної діючої комісії виконкому Криворізької міської ради про відключення квартири відповідача від системи централізованого опалення матеріали справи також не містять.
Натомість, матеріали справи не містять передбаченого п. 2.6 Порядку, в редакції, чинній на час початку процедури по встановленню індивідуального автономного опалення в квартирі відповідача, Акту про відключення квартири від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, який в десятиденний термін ОСОБА_1 подавав до Комісії на затвердження і який був затверджений в порядку визначеному законом, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недотримання відповідачем процедури відключення, встановленої чинним законодавством (самовільне відключення) та про наявність його зобов'язання перед позивачем по оплаті комунальних платежів з теплопостачання.
Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за опалення, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги, за період з 01 жовтня 2013 року по 01 лютого 2021 року, у визначеному позивачем розмірі, що становить 40 999,71 гривень.
Згідно ч. 2ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем нараховані 3% річних та інфляційні втрати у порушення постанови КМУ від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою було заборонено до припинення чи скасування воєнного стану в Україні нарахування та стягнення, зокрема, інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, оскільки з долучених до матеріалів позову розрахунків вбачається, що АТ «Криворізька теплоцентраль» не нараховувало відповідачу суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, на заборгованість, яка утворилась після введення в Україні воєнного стану.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» колегія суддів зазначає наступне.
Дійсно, на період дії карантину і протягом 30 днів після його завершення Прикінцевими положеннями Закону від 17 березня 2020 року №530-IX забороняється стягнення неустойки і пені, та припинення надання комунальних послуг на період дії карантину та протягом 30 днів після його відміни.
Між тим, в даному випадку заявлена вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Так, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).
До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Водночас формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).
Таким чином, норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17 березня 2020 року № 530-ІХ на нарахування інфляційних збитків та 3% річних не розповсюджується.
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, а тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення виконання зобов'язання по сплаті грошових коштів, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують.
Не можна погодитись і з доводами апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги положення ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), адже, позивачем АТ «Криворізька теплоцентраль» не заявлено позовні вимоги щодо стягнення неустойки, а суми нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, та не є неустойкою, до стягнення якої застосовується скорочена позовна давність.
Доводи апеляційної скарги про те,що позивач АТ «Криворізька теплоцентраль», як на час подання позову, так і на час подання апеляційної скарги, не зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, чим порушив вимоги законодавства та права відповідача на ознайомлення з матеріалами справи, колегією суддів не приймаються, оскільки стаття 14 ЦПК України, в редакції станом на час звернення АТ «Криворізька теплоцентраль» до суду з даним позовом, не містила положення про обов'язкову реєстрацію акціонерних товариств в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. При цьому, чинне станом на день подання позову законодавство, передбачало, що реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Тобто, звернувшись до суду з позовною заявою в паперовій формі АТ «Криворізька теплоцентраль» діяло в межах вимог ЦПК України та не порушувало прав відповідача на ознайомлення з матеріалами справи.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки судом надано належну оцінку наданим сторонами спору доказам, а також доводам позивача та відповідача щодо предмету спору.
Фактично доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгодою відповідача з висновками суду по їх оцінці.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав для скасування рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 вересня 2023 року немає.
Відповідно ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 04 березня 2024 року.
Головуючий О.І. Корчиста