04 березня 2024 року м. Рівне №460/1119/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до4 Територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до 4 Територіального вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунків при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку (виплати різниці грошового забезпечення за період з 29 січня по 04 березня 2020 року, допомоги для оздоровлення за 2020 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби), але не більш як за шість місяців; 2) зобов'язати 4 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунків при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку (виплати різниці грошового забезпечення за період з 29 січня по 04 березня 2020 року, допомоги для оздоровлення за 2020 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби), але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Позивач в обґрунтування позову зазначає, що на виконання судового рішення йому виплачено різницю грошового забезпечення за період з 29 січня по 04 березня 2020 року, допомогу для оздоровлення за 2020 рік та одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби. Позивач вказує, що відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому, позивач стверджує про наявність в себе права на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунків при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Просив позов задовольнити повністю.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Також відповідач зазначає, що затримка з виплати належних при звільненні позивачу сум відбулась не з вини відповідача, а внаслідок відсутності в законодавстві достатньо чіткої норми, яка б покладала на відповідача обов'язок здійснити компенсацію різниці грошового забезпечення за період з 29 січня по 04 березня 2020 року, допомоги для оздоровлення за 2020 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби. Також наголошує, що розмір компенсації, пов'язаної із затримкою розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України обмежений шістьма місяцями. Крім того, вказує на те, що позивач пропустив строк звернення до суду.
01.02.2024 ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , з 01 січня 2007 року по 04 березня 2020 року проходив службу на посадах осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та військову службу у 4 територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Наказом начальника 4 ТВУЗ від 03.03.2020 № 35-ос позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу 04 березня 2020 року.
У 2023 році позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 4 ТВУЗ про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 29 січня по 04 березня 2020 року, допомоги для оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Рішенням Рівненського коужного адміністративного суду від 12.09.2023 у справі №460/11372/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинення певних дій - задоволено повністю.
Визнано протиправними дії 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 04.03.2020, допомоги для оздоровлення за 2020 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08 2017;
Зобов'язано 4 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 04.03.2020, допомоги для оздоровлення за 2020 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на вiдповiдний тарифний коефiцiєнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум, та одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Зобов'язано 4 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29 січня по 04 березня 2020 року, допомоги для оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, за період з 05 березня 2020 року по день їх фактичної виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, з одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2023 у справі №460/11372/23 апеляційну скаргу 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України задоволено частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року у справі № 460/11372/23 в частині стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати скасовано та в цій частині прийнято постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року у справі № 460/11372/23 залишено без змін.
15 листопада 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо повного виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2023 по справі № 460/11372/23.
Листом від 27.12.2023 № 55/13-2379 відповідач повідомив позивачу про нарахування коштів в сумі 73477,34 грн. (перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 04.03.2020, допомоги для оздоровлення за 2020 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні) та про перерахування цих коштів (за вирахуванням податків) на поточний рахунок позивача в АТ КБ "ПриватБанк" відповідно до платіжної інструкції від 21.12.2023 № 1145.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні з військової служби позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Щодо пропуску строків звернення до суду з даним позовом.
Верховний Суд висловився щодо можливості встановлення спеціальних строків звернення до суду у спорах про нарахування середнього заробітку.
Про це йдеться в постанові КАС Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі № 160/914/23 в якій останній зазначив, що усі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП.
Суд звернув увагу, що строки звернення до суду за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховуються окремо.
Відповідно до ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється 6-місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, КАС передбачає можливість спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним 6-місячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС.
Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач 15.11.2023 звернувся до відповідача із заявою щодо виконання рішення суду у справі № 460/11372/23, на яку 02.01.2024 отримав відповідь від 27.12.2023 № 55/13-2379 про повне виконання рішення суду.
Отже, строк звернення до суду відраховується із 02.01.2024, при цьому, позовна заява подана позивачем засобами поштового зв'язку 26.01.2024 та надійшла до суду 31.01.2024.
Зважаючи на норми ч. 5 ст. 122 КАС України, суд уважає, що позов поданий в межах строку звернення до суду, тому доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, є неприйнятними.
По суті спору.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців, у тому числі поліцейських, норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
В практиці Верховного Суду, а саме: у постановах від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц сформована позиція щодо застосування принципу співмірності.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
При цьому, слід зазначити, що норми Кодексу законів про працю України застосовуються у редакції чинній на час звернення позивача до суду.
Зважаючи на приписи частини 2 статті 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення у повному обсязі у день виключення його зі списків особового складу частини, проте виконав свій обов'язок у повній мірі лише 22.12.2023.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку, є обґрунтованими.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі Порядок №100).
Згідно з абзацом першим п.2 розділу ІІ Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім п.2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд звертає увагу, що, з урахуванням викладеного, за період з 04.03.2020 по 04.09.2020 строк затримки розрахунку з позивачем складає 185 календарних днів.
Ухвалою суду від 01.02.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, зобов'язано 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України в п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали подати до суду довідку про середньоденний та середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці, що передували даті звільнення.
Однак, станом на 04.03.2024 відповідачем вимоги ухвали від 01.02.2024 не виконано, довідку про середньоденний та середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці, що передували даті звільнення суду не надано.
Оскільки у суду відсутня довідка про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці, що передували звільненню, то відсутня можливість розрахувати точну суму середнього заробітку, яка підлягає нарахуванню позивачу.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням вимог позовної заяви, суд вважає що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання здійснити відповідне нарахування та виплату.
Таким чином, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а доказів понесення інших витрат не подавав, то виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії 4 територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунків при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку (виплати різниці грошового забезпечення за період з 29 січня по 04 березня 2020 року, допомоги для оздоровлення за 2020 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби), але не більш як за шість місяців.
Зобов'язати 4 територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунків при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку (виплати різниці грошового забезпечення за період з 29 січня по 04 березня 2020 року, допомоги для оздоровлення за 2020 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби), але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 04 березня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (вул. Соборна, 227-Д, м. Рівне, 33001, ЄДРПОУ/РНОКПП 34781331)
Суддя Т.О. Комшелюк