29 лютого 2024 року № 320/10939/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративний позов гр. ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та нечинним окремих положень нормативно-правового акту, стягнення моральної шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та нечинним абзац 8 п. 8 розділу V Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2018 року №2025/5, а саме щодо встановлення відеокамер у виправних/виховних колоніях у жилих приміщеннях;
- стягнути з Міністерства юстиції України на його користь 100 000, 00 грн моральної шкоди.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що цілодобовий відео нагляд за камерами, де він знаходиться та/або знаходився, порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вказує на втручання в його право на повагу до особистого життя.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому Мін'юст вказує, що Порядок використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних колоніях та виховних колоніях розроблено з урахуванням вимог національного законодавства, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, Європейських в'язничних (пенітенціарних правил), інших міжнародних правових норм і стандартів, а також рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання катування чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 вирішено проводити підготовче судове засідання, призначене на 06.09.2023, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням Системи відеоконференцзв'язку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 закрито підготовче засідання та призначено судовий розгляд справи.
На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивач засуджений до довічного позбавлення волі та з 21.04.2022 відбуває покарання в ДУ «Рівненський слідчий ізолятор»
Наказом Міністерства юстиції України від 26.08.2018 №2025/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.07.2018 за №765/32217, затверджено Перелік технічних засобів нагляду і контролю, що використовуються у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України, та Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Перелік, Порядок №2025/5).
Позивач оскаржує Порядок №2025/5 виключно в частині встановлення відеокамер у виправних/виховних колоніях у жилих приміщеннях та камерах дільниці посиленого контролю.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначає Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 року №3166-VI (далі - Закон №3166-VI).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №3166-VI систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.
Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.
Згідно із частиною 2 статті 1 Закону №3166-VI міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.
Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.
Діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності (ч. 1 ст. 2 Закону №3166-VI).
Статтею 3 Закону №3166-VI регламентовано, що мМіністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України.
Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.
Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228 затверджено Положення про Міністерство юстиції України (далі - Положення), у відповідності до якого Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
Основними завданнями Мін'юсту є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації; контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту (пп. 2.2-5, 2.2-7 п. 2 Положення).
Згідно з підпунктами 1, 8 пункту 4 Положення Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів; здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також інших органів, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.
Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти висновку, що Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації та розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів.
Згідно зі статтею 102 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
Положеннями частини 1 статті 103 КВК України регламентовано, що адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.
Адміністрація колонії зобов'язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю (ч. 2 ст. 103 КВК України).
При цьому, перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (ч. 3 ст. 103 КВК України).
Судом встановлено, що Порядок №2025/5 розроблений відповідно до вимог статей 102, 103 Кримінально-виконавчого кодексу України з метою забезпечення режиму у виправних та виховних колоніях, попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, а також порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання.
Отже, беручи до уваги наведене, суд констатує, що Порядок №2025/5 прийнятий відповідачем у спосіб та в межах наданих йому повноважень.
Між тим, досліджуючи оскаржуване позивачем положення Порядку №2025/5, суд звертає увагу на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статтей 21, 22 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
За правилами статей 31, 32 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 1 Конвенції високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 55 Конституції України регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти висновку про наявність у кожної людини права на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, яке може бути обмежено державою, коли таке обмеження здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, втручання держави у здійснення особою права, гарантованого статтею 8 Конвенції, буде порушенням зазначеної норми, якщо тільки воно не «відповідає закону», не переслідує одну або кілька законних цілей, викладених в пункті 2 статті 8 Конвенції, і не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цілей. Наведена правова позиція висвітлена в рішенні ЄСПЛ у справі «Ван Раальте проти Нідерландів» №8404/03 від 01.06.2004 року.
ЄСПЛ також зазначає, що вираз «відповідно до закону» в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції вимагає, щоб оспорювана міра мала певну основу у внутрішньому праві і була сумісна з верховенством права, яке прямо згадується в преамбулі до Конвенції і властива об'єкту захисту і меті статті 8 Конвенції. Таким чином, закон повинен бути достатньо доступним і передбачуваним, тобто сформульованим з достатньою точністю, щоб людина могла - при необхідності - з відповідними вадами - регулювати його поведінку. Щоб внутрішнє законодавство відповідало цим вимогам, воно повинно забезпечувати адекватний правовий захист від свавілля і, відповідно, з достатньою ясністю вказувати обсяг розсуду, наданого компетентним органам, і спосіб його застосування (рішення ЄПСЛ у справі «М.М. проти. Сполученого Королівства», №24029/07 від 13.11.2012 року).
Отже, повинні бути адекватні та ефективні гарантії проти зловживань. Ця оцінка залежить від усіх обставин справи, таких як характер, обсяг і тривалість можливих заходів, підстави, необхідні для їх впровадження, органи, уповноважені їх дозволяти, здійснювати та контролювати, а також вид засобів правового захисту, передбачений національним законодавством (рішення ЄСПЛ у справі "Бенедік проти Словенії" №62357/17 від 24.04.2018 року).
ЄСПЛ визнає, що важко досягти абсолютної впевненості у формулюванні законів, і що необхідність уникати надмірної жорсткості та йти в ногу з мінливими обставинами означає, що багато законів неминуче формуються в термінах, які більшою чи меншою мірою нечіткі (рішення ЄСПЛ у справі "Сілвер та інші проти Великобританії" від 28.05.1983 року). Критерій передбачуваності не можна трактувати як вимогу, щоб усі детальні умови та процедури, що регулюють втручання, були викладені в самому матеріальному праві, а вимоги «законності» можуть бути виконані, якщо пункти, які неможливо задовільно вирішити на основі матеріального права викладені в актах нижчого рангу.
Комітетом Міністрів 11 січня 2006 року на 952-й зустрічі Заступників Міністрів прийнято Європейські пенітенціарні правила (Рекомендація №R (2006)2 Кабінету Міністрів держав-учасниць) (далі - Європейські пенітенціарні правила), які застосовуються щодо всіх осіб, взятих під варту судовою владою, чи засуджених до позбавлення волі.
Згідно пунктів 1-3 частини I Європейських пенітенціарних правил при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини.
Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту.
Обмеження, накладені на осіб, позбавлених волі, повинні бути мінімально необхідними та відповідати тій обґрунтованій меті, з якої вони накладалися.
Відповідно до пунктів 49-50 частини IV Європейських пенітенціарних правил внутрішній розпорядок має бути організований в пенітенціарних установах з урахуванням вимог режиму, безпеки та дисципліни з одночасним наданням ув'язненим умов утримання, які забезпечують людську гідність та повне виконання програми заходів відповідно до Правила 25.
З урахуванням забезпечення внутрішнього розпорядку та безпеки і режиму, ув'язненим має бути дозволено обговорювати питання щодо загальних умов утримання і їх варто заохочувати доводити ці питання до відома адміністрації пенітенціарної установи.
Пунктом 51.1 частини IV Європейських пенітенціарних правил встановлено, що заходи безпеки, які вживаються щодо окремих ув'язнених, повинні бути мінімально необхідними для забезпечення їхнього надійного утримання.
Безпека, яка забезпечується фізичними бар'єрами та іншими технічними засобами, має доповнюватися заходами безпеки, які забезпечує аварійний персонал, що спостерігає та знає ув'язнених, які перебувають під їхнім контролем.
Відразу після надходження ув'язнених до установи мусить провадитися їх оцінка з метою визначення: a. небезпеки, яку вони становитимуть для суспільства у випадку втечі; b. ризику того, що вони спробують втекти або самостійно, або за сприяння ззовні.
Кожний ув'язнений мусить утримуватися в режимних умовах, які відповідають цим рівням ризику.
Рівень необхідних режимних заходів регулярно переглядається протягом усього періоду перебування особи в ув'язнені.
Відповідно до пункту 52.1 частини IV Європейських пенітенціарних правил якомога швидше після надходження до установи мусить провадитися оцінка ув'язнених з огляду на те, чи становлять вони загрозу для безпеки інших ув'язнених або в'язничного персоналу чи відвідувачів цих установ, та чи є ймовірність того, що вони самі можуть заподіяти собі шкоду.
Мають бути розроблені процедури, які забезпечують безпеку ув'язнених, персоналу пенітенціарної установи та всіх відвідувачів, та які зменшують до мінімуму ризик насильства та інших подій, які несуть загрозу безпеці.
Мають здійснюватися всі можливі зусилля для того, щоб всі ув'язнені могли брати участь у щоденних заходах в умовах безпеки.
Ув'язнені повинні мати можливість контакту з персоналом у будь-який час, у тому числі вночі.
У пенітенціарних установах повинні дотримуватися закони країни щодо охорони здоров'я та безпеки.
Суд звертає увагу, що стаття 103 КВК України наділяє правом адміністрацію колонії використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених. Разом з тим єдине зобов'язання, що накладається на адміністрації установ виконання покарань відповідно до частини 2 статті 103 КВК України, полягає в тому, щоб інформувати засуджених про використання вищезазначених засобів нагляду і контролю.
У відповідності до пункту 2 розділу I Порядку №2025/5 центр спостереження - окреме приміщення з обмеженим доступом, оснащене системами нагляду і контролю, де персонал виправної/виховної колонії здійснює спостереження за станом систем сигналізації, відеоспостереження, контролювання доступу та інших систем нагляду і контролю; ДІЗО/К/ПКТ(ОК) - дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу, одиночна камера; СВС - система відеоспостереження; ТЗНіК - технічні засоби нагляду і контролю, виконані у вигляді окремих пристроїв, приладів, засобів, систем та комплексів, що функціонально та за технічними характеристиками призначені для попередження втеч з виправних/виховних колоній та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.
Згідно з пунктом 3 розділу I Порядку №2025/5 він поширюється на усі об'єкти виправної/виховної колонії.
Відповідно до пунктів 1-7 розділу V Порядку №2025/5 СВС забезпечує дистанційне візуальне спостереження за об'єктами виправної/виховної колонії, поведінкою засуджених, порядком несення служби персоналом виправної/виховної колонії.
АРМ СВС будується на базі персонального комп'ютера або одного чи декількох відеореєстраторів.
Створення окремих робочих місць на базі персональних комп'ютерів, на які транслюється інформація від відеореєстраторів, забезпечує можливість формування резервних архівів даних, дублювання процесу спостереження з декількох робочих місць, розділення інформації від одного відеореєстратора на декілька робочих місць.
АРМ СВС встановлюється в центрі спостереження (на постах несення служби персоналом), кабінеті начальника, приміщенні чергової варти та черговій частині виправної/виховної колонії.
Для організації дистанційного відеоспостереження в міжрегіональних управліннях та Департаменті створюються центри спостереження на базі АРМ СВС, до яких за допомогою мережі зв'язку забезпечується дистанційне підключення відеореєстраторів, встановлених у виправній/виховній колонії.
Для роботи у мережі Internet відеореєстратори оснащуються вбудованими мережевими модулями. За необхідності одночасного спостереження за значною кількістю відеокамер забезпечується паралельна робота декількох відеореєстраторів у локальній мережі з виведенням інформації на АРМ СВС на базі персональних комп'ютерів та спеціалізованого програмного забезпечення. На невеликих об'єктах виправної/виховної колонії (за незначної кількості підключених камер) функції АРМ СВС реалізуються на базі одного відеореєстратора шляхом комплектування його монітором та периферійним обладнанням (клавіатурою і маніпулятором).
Запис відеоінформації, що надходить від відеокамер, здійснюється на жорсткий диск у цифровому форматі. Ємність жорсткого диска має забезпечувати можливість зберігання відеоінформації від усіх підключених відеокамер не менше ніж 30 діб із розрахунку швидкості запису не менше ніж 25 кадрів/секунду та роздільної здатності не менше ніж 704 x 480 dpi (точок на дюйм).
У міжрегіональних управліннях та Департаменті відеоінформація, яка транслюється з виправних/виховних колоній, архівується на окремо створюваних відеосерверах.
Згідно з пунктом 8 розділу V Порядку №2025/5 відеокамери у виправних/виховних колоніях встановлюються: у внутрішній та зовнішній заборонених зонах; на КПП з пропуску людей і транспорту, КПП між житловою та виробничою зонами; в місцях несення служби персоналом; на території та об'єктах житлової й виробничої зон; у коридорах кімнат проведення тривалих побачень; у приміщенні для проведення короткострокових побачень; біля входу та у коридорах, на сходових клітках, у службових та підсобних приміщеннях структурних дільниць та секторів, у камерах ДІЗО/К/ПКТ(ОК), секторів максимального рівня безпеки та прогулянкових двориках; у жилих приміщеннях та камерах дільниці посиленого контролю; між зовнішніми та внутрішніми дверима кімнат для проведення тривалих побачень із засудженими до довічного позбавлення волі; по огорожі дільниці соціальної реабілітації та дільниці соціальної адаптації; у кімнатах прийому та видачі посилок і передач; у приміщеннях чергової частини, чергової варти та центру спостереження; у спеціальному транспорті для перевезення засуджених.
Кут огляду відеокамер, які встановлені у жилих приміщеннях та камерах дільниці посиленого контролю, у камерах ДІЗО/К/ПКТ(ОК) та секторів максимального рівня безпеки не повинен охоплювати санітарні вузли та душові.
У відповідності до підпунктів 1-4 пункту 4 розділу I Переліку «Система відеоспостереження» автоматизоване робоче місце системи відеоспостереження - обладнання, призначене для обробки та візуалізації на моніторі інформації, що надходить з однієї або кількох відеокамер.
Відеокамера - пристрій, що перетворює візуальне зображення в електричний відеосигнал. Відеокамери поділяються: 1) за конструктивним виконанням: корпусна - застосовується як окрема складова частина системи відеоспостереження для виконання своїх функцій; безкорпусна - конструктивно вбудовується у складову частину системи відеоспостереження або розміщується певним способом, у тому числі прихованим, для виконання своїх функцій; 2) за способом керування: з можливістю дистанційного керування (має функцію дистанційного керування з віддаленого робочого місця); без можливості дистанційного керування (функція дистанційного керування відсутня); 3) за місцем застосування: для закритих приміщень (для внутрішнього використання); для відкритих територій з визначеним температурним режимом експлуатації; 4) за мобільністю: портативна - переносний пристрій фіксації та архівації інформації; стаціонарна - встановлюється у визначених місцях; 5) за способом передачі інформації: провідна - використовує для передачі інформації канал проводового зв'язку; безпровідна - використовує для передачі інформації канал радіозв'язку; 6) за форматом передавання інформації: цифрова - забезпечує передачу інформації у цифровому форматі; аналогова - забезпечує передачу в аналоговому форматі.
Приймач відеоінформації (відеореєстратор) - пристрій, призначений для приймання, зберігання, обробки та подальшої трансляції відеоінформації, що надходить з відеокамер.
Портативний відеореєстратор - індивідуальний пристрій, призначений для запису інформації персоналом виправної/виховної колонії під час несення служби.
Розділом VII Порядку №2025/5 регламентовано установлення, застосування та використання технічних засобів нагляду і контролю.
Так, установлення ТЗНіК здійснюється персоналом виправної/виховної колонії або фахівцями спеціалізованих організацій з дозволу начальника виправної/виховної колонії або особи, яка виконує його обов'язки.
Вид, кількість необхідних ТЗНіК для обладнання об'єктів виправної/виховної колонії визначаються з урахуванням їх функціонального призначення і технічних характеристик, а також необхідності виконання завдань із забезпечення режиму, попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання.
Місце, вид та кількість ТЗНіК, що встановлюються, визначаються комісією, яка утворюється наказом начальника виправної/виховної колонії або особою, яка виконує його обов'язки. Комісію очолює перший заступник начальника виправної/виховної колонії.
За результатами роботи комісії складається акт про встановлення технічних засобів нагляду і контролю (додаток 1), який затверджується начальником виправної/виховної колонії.
Установлення та використання ТЗНіК, їх технічне обслуговування та поточний ремонт забезпечуються персоналом структурних підрозділів виправної/виховної колонії, відповідальних за цей напрям діяльності, з дотриманням вимог експлуатаційної документації підприємства-виробника на ці технічні засоби.
Забороняється залучення засуджених та сторонніх осіб до робіт із встановлення ТЗНіК, їх використання, технічного обслуговування та поточного ремонту.
Персонал, який використовує та обслуговує ТЗНіК, особисто відповідає за втрату, псування, розукомплектування або використання ТЗНіК не за призначенням.
Контроль за використанням ТЗНіК здійснюється посадовою особою, призначеною начальником виправної/виховної колонії або особою, яка виконує його обов'язки.
Доступ персоналу виправної/виховної колонії до роботи з відео- та аудіоінформацією, яка надходить від ТЗНіК, реалізується за допомогою програмних та апаратних засобів обмеження доступу (паролі, захищені протоколи обміну тощо), захищених від несанкціонованого втручання у канали передачі цієї інформації. Право доступу до роботи з відео- та аудіоінформацією, яка надходить від ТЗНіК, має персонал виправної/виховної колонії відповідно до розподілу посадових обов'язків.
Забороняється використання відеокамер та портативних відеореєстраторів: у лазнях, роздягальнях, душових і туалетних кімнатах; у приміщеннях (камерах), у яких проводяться медичні обстеження (огляди) ув'язнених та засуджених, особистий обшук з роздяганням; у кімнатах проведення тривалих побачень; у кімнатах будинків дитини при виправних колоніях, де проводиться годування дітей до трьох років.
Забороняється використання аудіовізуальних засобів контролю: під час побачень засудженого з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, при проведенні слідчих дій, крім візуального контролю; під час спілкування засудженого з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини або спеціально уповноваженими ним представниками, представниками Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженими особами таких міжнародних організацій, членами Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, Генеральним прокурором, уповноваженими ним прокурорами і прокурорами, які здійснюють на відповідній території нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, працівниками слідчих та оперативних підрозділів Державного бюро розслідувань та працівниками Національного антикорупційного бюро України, крім візуального контролю; під час спілкування з громадянами та засудженими, які на конфіденційній основі надають допомогу оперативним підрозділам виправних/виховних колоній у боротьбі з кримінальною протиправністю; у кімнаті психоемоційного розвантаження; у кімнатах проведення тривалих побачень; у приміщеннях, де проводиться таємниця сповіді.
Використання портативних відеореєстраторів має на меті забезпечення захисту прав і законних інтересів засуджених, фіксування фактів правопорушень та кримінальних правопорушень, вчинених засудженими, підвищення відповідальності персоналу виправної/виховної колонії під час виконання своїх посадових обов'язків, фіксування випадків невиправданого або надмірного застосування до засуджених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.
Заходи із зберігання, видачі, приймання та контролю за використанням портативних відеореєстраторів персоналом виправної/виховної колонії, а також зберігання та використання відеоінформації з них покладаються на персонал, призначений наказом начальника виправної/виховної колонії або особою, яка виконує його обов'язки.
Портативний відеореєстратор застосовується персоналом виправної/виховної колонії під час: проведення перевірок наявності засуджених, у тому числі тих, які перебувають за межами виправної/виховної колонії, приймання їжі засудженими у їдальні; виведення засуджених на роботу та повернення з роботи на КПП між житловою та виробничою зонами виправної/виховної колонії, а також під час проведення прогулянок засуджених; перевірки засуджених, яким надано тривале побачення; прийняття новоприбулих засуджених до виправної/виховної колонії; проведення особистих обшуків засуджених без роздягання та огляду їх речей, оглядів персоналу і громадян, які перебувають на території виправної/виховної колонії, їхніх речей та одягу, транспортних засобів, а також об'єктів виправної/виховної колонії; застосування до засуджених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, гамівної сорочки, службових собак та вогнепальної зброї.
Інформація про застосування у виправній/виховній колонії ТЗНіК доводиться до відома засуджених при їх прибутті до виправної/виховної колонії, про що такі особи ознайомлюються та ставлять особистий підпис на повідомленні про застосування технічних засобів нагляду і контролю (додаток 2). Крім того, інформація про застосування ТЗНіК розміщується у виправній/виховній колонії на КПП з пропуску людей і транспорту шляхом встановлення попереджувального знака: «Увага! Працюють технічні засоби нагляду і контролю» (додаток 3).
Інформація, що надходить від ТЗНіК, має зберігатися не менше ніж 30 діб, за винятком фото-, аудіо-, відеоінформації, що може бути використана як докази, передбачені нормами Кримінального процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, термін зберігання якої забезпечується до завершення вирішення питання по суті.
Інформація, що фіксується ТЗНіК, є інформацією з обмеженим доступом, належить Департаменту, міжрегіональному управлінню, виправній/виховній колонії.
Інформація, що фіксується ТЗНіК, може надаватись третім особам: на підставі ухвали слідчого судді, суду; на офіційні запити органів прокуратури, а також органів досудового розслідування в межах провадження у справах про кримінальне чи адміністративне правопорушення.
ТЗНіК, що використовуються на об'єктах виправної/виховної колонії, мають відповідати державним стандартам, бути сертифікованими в Україні та пройти експлуатаційні випробування на об'єктах виправних/виховних колоній.
Забороняється використання ТЗНіК, що не пройшли сертифікацію та можуть становити небезпеку для життя і здоров'я персоналу, відвідувачів виправної/виховної колонії та засуджених.
Окрім наведеного суд враховує, що наказом Міністерства юстиції від 28.08.2018 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.09.2018 року за №1010/32462, затверджено Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила), які регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.
Ці Правила обов'язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.
Ці Правила мають бути у вільному доступі для засуджених.
Розділом XXIII Правил визначено порядок нагляду за засудженими.
Нагляд за засудженими є системою заходів, спрямованих на забезпечення відбування та виконання кримінальних покарань у виді обмеження та позбавлення, довічного позбавлення волі та арешту шляхом цілодобового і постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу установ виконання покарань.
Для забезпечення нагляду за поведінкою засуджених у відділеннях соціально-психологічної служби, локальних секторах, камерах, прогулянкових двориках, у місцях їх праці, їдальнях, клубах, медичних частинах та лікарняних закладах адміністрацією установ виконання покарань встановлюються відеокамери, про що засуджений інформується під підпис.
Кут огляду відеокамер, які встановлені у жилих приміщеннях та камерах, не має охоплювати санітарні вузли.
Забороняється встановлювати відеокамери у приміщеннях (камерах), в яких проводяться медичні обстеження (огляди) засуджених, особистий обшук з роздяганням, жилих кімнатах тривалих побачень, а також у лазнях, роздягальнях, душових та туалетних кімнатах.
Аналізуючи наведені положення, суд звертає увагу на те, що Порядком №2025/5 забезпечено доведення до відома засуджених при їх прибутті до виправної/виховної колонії Інформація про застосування у виправній/виховній колонії ТЗНіК про що такі особи ознайомлюються та ставлять особистий підпис на повідомленні про застосування технічних засобів нагляду і контролю (додаток 2).
Більше того, розділом VII Порядку №2025/5 врегульовано порядок та підстави надання інформації, отриманої за допомогою ТЗНіК іншим суб'єктам, строки її зберігання, визначення осіб, які мають доступ до ТЗНіК та документу на підставі якого останні мають такий доступ. Також розділом VII Порядку №2025/5 передбачено визначення комісією, яка утворюється наказом начальника виправної/виховної колонії або особою, яка виконує його обов'язки місця, виду та кількості ТЗНіК, що встановлюються.
Окрім цього, розділом VII Порядку №2025/5 регламентовано застереження, що персонал, який використовує та обслуговує ТЗНіК, особисто відповідає за втрату, псування, розукомплектування або використання ТЗНіК не за призначенням.
Тобто розділом VII Порядку №2025/5 фактично врегульовано документи та визначено осіб на підставі рішень яких встановлюються ТЗНіК, порядок та підстави надання інформації ТЗНіК, строки її зберігання тощо.
Суд звертає увагу, що встановлення відповідних засобів ТЗНіК, в першу чергу, призначено для попередження втеч з виправних/виховних колоній та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених. Вказана мета не суперечить положенням Європейських пенітенціарних правил. Більше того, Європейськими пенітенціарними правилами не заборонено використання технічних засобів для забезпечення безпеки (підпункт 2 пункту 51.1).
Як Порядком №2025/5, так і Правилами також забезпечено обмеження щодо розміщення відеокамер, які встановлені у жилих приміщеннях та камерах дільниці посиленого контролю, у камерах ДІЗО/К/ПКТ(ОК) та секторів максимального рівня безпеки, а саме те, що кут огляду не повинен охоплювати санітарні вузли та душові.
Відповідно до частин 14, 2 статті 539 Кримінально-процесуального кодексу України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотаннями про вирішення питань, які безпосередньо стосуються їх прав, обов'язків чи законних інтересів.
Клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається:
1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2-4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу;
2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу;
3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13-3 частини першої статті 537 цього Кодексу;
4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.
Звідси слідує, що на рівні національного законодавства України закріплено право на захист, у тому числі засудженого щодо оскаржень рішень, дій, бездіяльності адміністрації виконання покарань.
Суд акцентує увагу, що засуджений не позбавлений можливості оскаржувати в судовому порядку рішення комісії щодо місця встановлення та виду камери, якщо вважає, що таким рішенням порушено його права та охоронювані законом інтереси.
Варто наголосити, що в залежності від місця відбування засудженим покаранням встановлено різний підхід для забезпечення безпеки в установах покарань.
Відповідно до частини 1 статті 97 КВК України у дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки.
На кожного засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма, яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегуючого характеру (ч. 3 ст. 97 КВК України).
Беручи до уваги викладене, на переконання суду Порядок №2025/5 в його спірній частині не порушує гарантоване статтею 8 Конвенції право особи (засудженого) на повагу до особистого життя, адже переслідує забезпечення режиму безпеки в установах відбування покарань, попередження втеч з виправних/виховних колоній та інших кримінальних правопорушень, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.
Суд вважає, що встановлення відеоспостереження в установах виконання покарань має певну основу у внутрішньому праві - Кримінально-виконавчому кодексі України, Правилах та Порядку №2025/5 та не суперечить принципу верховенства права. Більше того, в межах чинного законодавства України забезпечено право на захист засудженого у разі протиправних дій, бездіяльності працівників установ покарань.
Отже, позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають, що має своїм наслідком відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.
Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 73, 77, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.