29 лютого 2024 року м. Київ № 320/46586/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої
служби Міністерства юстиції України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незняття арешту з квартири позивача за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження АА №871195 від 25.02.2009, виданої Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
- зняти арешт з майна, який було накладено на квартиру позивача за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження АА №871195 від 25.02.2009, виданої Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що йому на праві власності належить нерухоме майно - квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час перевірки інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо вказаного об'єкта позивач дізнався про накладення арешту та оголошення заборони відчуження на означене нерухоме майно на підставі постанови АА №871195 від 25.02.2009 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Проте, на запит позивача відповідачем повідомлено про відсутність виконавчих проваджень, боржником за якими є позивач.
Позивач стверджує, що наявність арешту, накладеного на нерухоме майно позивача не переслідує легітимну мету та створює перешкоди у мирному володінні своїм майном, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає про відсутність технічної можливості зняти арешт з нерухомого майна, належного позивачу на праві власності, з огляду на відсутність матеріалів виконавчого провадження.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського Окружного адміністративного суду від 05.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
30.01.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву.
31.01.2024 в системі «Електронний суд» сформовано заяву про уточнення позовних вимог, якою виправлено технічну описку у прохальній частині позовної заяви.
Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.05.2023 №333233618 вбачається, що позивачу на праві власності належить нерухоме майно - квартира загальною площею 188,.4 кв м за адресою: АДРЕСА_1 .
03.09.2009 на означене нерухоме майно накладено арешт на підставі постанови про арешт майн та оголошення заборони його відчуження, серія та номер АА №871195, виданий 25.02.009 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Представник позивача звертався до відповідача з адвокатськими запитами щодо надання інформації про накладення арешту та щодо зняття арешту з нерухомого майна позивача у зв'язку з відсутністю відкритих виконавчих проваджень, в яких він є боржником, на які відповідач повідомив про відсутність законних підстав та технічних можливостей для винесення постанови про зняття арешту.
Не погоджуючись із вказаними висновками, позивач звернувся до суду із цим позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV, чинний на момент накладення арешту на нерухоме майно позивача, втратив чинність 02.06.2016).
Відповідно до статті 1 Закону №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно статті 2 Закону №606-ХІV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Частиною першою статті 5 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту статті 24 Закону №606-ХІV за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Положеннями статті 55 Закону №606-ХІV передбачено, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Відповідно до частин третьої, четвертої і п'ятої статті 59 Закону №606-ХІV майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту. Копія постанови начальника органу державної виконавчої служби про звільнення майна боржника з-під арешту не пізніше наступного після її винесення дня надсилається сторонам та до відповідного органу (установи) для зняття арешту, а про відмову у звільненні майна боржника з-під арешту - боржнику.
За наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
До підстав зняття арешту також належить те, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 1 статті 38 Закону №606-ХІV).
Згідно із статтею 39 Закону №606-ХІV якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
Відповідно до статті 25 Закону №606-ХІV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:
- закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону;
- повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону;
- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.
02 червня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно із статтею 7 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII зазначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 4 статті 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Згідно з частиною 5 статті 59 Закону №1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи постановою відповідно до постанови АА №871195 від 25.02.2009, виданої Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на нерухоме майно позивача - квартиру - накладено арешт та оголошення заборони на його відчуження. Зазначене обтяження було зареєстровано 03.03.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М.
При цьому, листом відповідача від 27.06.2023 №82776/98105-33-23/20.1 повідомлено позивача, що на даний час припинити чинність обтяження нерухомого майна (зняття арешту з майна), яке належить позивачу неможливо, оскільки у відділі відсутні зареєстровані виконавчі провадження, боржником в яких є ОСОБА_1 .
З урахуванням означеного, відповідачем не надано суду доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо позивача, які б обумовлювали необхідність залишення в силі накладеного на його майно арешту.
Таким чином, відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов'язань позивача та які б підтверджували обґрунтованість існування арешту.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11.09.1997 та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).
Відтак, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивача не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.
Суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 по справі №817/928/17, відповідно до якого як закінчення виконавчого провадження так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду справи накладеного арешту на нерухоме майно позивача, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , такий за відсутності виконавчого провадження підлягає зняттю.
Матеріалами справи підтверджено, що виконавче провадження, в межах якого на майно позивача накладено арешт, на виконанні у відповідача не перебуває.
Відмовляючи у скасуванні арешту відповідач керувався тим, що оскаржуваний арешт може бути знятий виключно на підставі рішення суду, а тому, на думку суду, діяв в межах своїх повноважень та у порядку, передбаченому Законом №1404-VIII.
Таким чином, з огляду на відсутність у державного виконавця можливості винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна позивача, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у скасуванні раніше накладеного арешту на майно позивача задоволенню не підлягають.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності суд вважає за необхідне захистити права позивача шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності, а саме: з квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження АА №871195 від 25.02.2009, виданої відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
VI. Судові витрати.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення на користь позивача судового збору, сплаченого за подання позовної заяви у розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 на праві власності, а саме: з квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження АА №871195 від 25.02.2009, виданої відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Гродецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622).
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Суддя Жук Р.В.