04 березня 2024 року Справа № 320/22294/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у якому просив суд скасувати постанову Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору № 51010971.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року відкрито провадження у справі (суддя Журавель В.О.), призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 11.01.2024 справу розподілено судді Войтович І.І.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року прийнято до провадження судді Войтовича І.І. дану адміністративну справу та судом визначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.
Позов мотивовано тим, що Солом'янським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 11.05.2016 було винесено постанову про стягнення виконавчого збору № 51010971, примусове виконання якої було виведено в окреме виконавче провадження № 70209548 постановою від 31.10.2022.
Вказане виконавче провадження № 70209548 було відкрито на підставі постанови Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору №51010971 винесеної у виконавчому провадження про стягнення коштів з ОСОБА_1 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-4286/11 виданого 12 листопада 2013 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2011 року у справі № 2-4286/11 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» за Кредитним договором № 223/П/27/2008-840 від 20 травня 2008 року у сумі 2 141 337,89 грн.
Вважає протиправною винесену спірну постанову з огляду на відсутність фактичного виконання судового рішення та фактичного стягнення з позивача будь-яких грошових коштів в рамках виконавчого провадження № 51010971.
Позивач також вважає, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки вона не відповідає вимогам ст.ст. 27, 40, 45 Закону України «Про виконавче провадження» та порушує майнові права позивача, так як виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-4286/11 виданого 12 листопада 2013 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 березня 2011 року у справі № 2-4286/11 перебувало на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Варави Романа Сергійовича (ВП № 71997109), яке згідно заяви стягувача фактично виконано та завершено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а винесення та примусове виконання постанови про стягнення виконавчого збору № 51010971 має наслідком подвійне стягнення з боржника і виконавчого збору, і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Відтак, просить скасувати оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору №51010971 від 11.05.2016.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому вказав, що вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Зазначив, що оскаржувана постанова прийнята державним виконавцем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», є правомірною та не підлягає скасуванню.
Таким чином, адміністративна справа вирішується судом у порядку письмового провадження за наявними у ній доказами.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено наступне.
23 березня 2011 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у цивільній справі № 2-4286/11 позов Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» за Кредитним договором № 223/П/27/2008-840 від 20 травня 2008 року у сумі 2 141 337,89 грн.
12 листопада 2013 року видано виконавчий лист № 2-4286/11.
Державним виконавцем Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) керуючись статтями 17, 19, 21, 25, 31 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 606-XIV) винесено постанову від 05.05.2016 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-4286/11.
Стягувач - ПАТ КБ «Надра», Боржник- ОСОБА_1 .
Постановою державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 11.05.2016 № 51010971 керуючись статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 606-XIV) постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 214 133,78 грн.
Постановою державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 23.02.2021 в даному виконавчому провадженні керуючись 56 Закону України «Про виконавче провадження», накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 25 447 941,7 грн.; від 31.1.02022 керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 319,00 грн.
Постановою державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) керуючись п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII) від 31.10.2022 № 51010971 виконавчий лист № 2-4286/11 повернуто за заявою стягувачу, постанову про стягнення виконавчого збору від 11.05.2016 виведено в окреме виконавче провадження № 70209548.
08.11.2022 державним виконавцем Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII) відкрито виконавче провадження № 70209548 про стягнення виконавчого збору у сумі 214 133,78 грн.
Стягувач - Солом'янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Боржник ОСОБА_1 .
Згідно Автоматизованої системи виконавчого провадження за ідентифікатором доступу 474А999656Г7 державним виконавцем за вказаним виконавчим провадженням винесено постанови від 08.11.2022:
керуючись статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 про стягнення мінімальних витрат - 195,30 грн.;
керуючись статтями 18, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження», накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 214329,08 грн.;
керуючись статтями 18, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження», накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 214329,08 грн.;
керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», накладено арешт на майно, що належить боржнику - все майно;
керуючись статтями 18, 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 214329,08 грн.
10.06.2022, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 2-4286/11 (із врахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року про виправлення описки) замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 2-4286/11 на ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
07.06.2023 державним виконавцем Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за ВП №70209548 керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII) виконавчий документ № 51010971 (постанова від 11.05.2016) повернуто стягувачу - у боржника відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення, а здійснені заходи щодо розшуку майна виявились безрезультатними.
Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Романом Сергійовичем Керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII) винесено постанову від 09 червня 2023 року про відкриття виконавчого провадження № 71997109 на примусове виконання виконавчого листа № 2-4286/11 виданого 12 листопада 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва зі стягненням основної винагороди в сумі 214 133,78 грн.
Стягувач - ОСОБА_3 , Боржник - ОСОБА_1 .
Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Варавою Романом Сергійовичем винесено постанову від 13.06.2023 про закінчення виконавчого провадження № 71997109 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4286/11 виданого 12 листопада 2013 року Шевченківським районним судом м. Києва на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з виконанням виконавчого документу, основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження сплачені у повному обсязі.
Позивач звернувся до державного виконавця із заявою від 16.06.2023, в якій просив скасувати постанову про стягнення виконавчого збору № 51010971 зазначаючи про закінчення виконавчого провадження постановою приватного виконавця від 13.06.2023 за ВП № 71997109 вказуючи на наявність подвійного стягнення виконавчого збору.
Відповідач у листі від 28.06.2023 № 96711 зазначив про відсутність підставі станом на 28.06.2023 для задоволення заяви, подальші дії будуть організовані відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Вважаючи протиправною постанову Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору № 51010971 від 11.05.2016, позивач звернувся з позовом до суду.
Відтак, позивач наполягає на скасуванні постанови про стягнення виконавчого збору № 51010971 від 11.05.2016, наполягає на наявності подвійного стягнення виконавчого збору у зв'язку із тим, що приватним виконавцем закінчено виконавче провадження за виконавчим документом № 2-4286/11 та стягнуто грошову винагороду.
Відповідно, предметом спору є постанова державного виконавця від 11.05.2016 за ВП № 51010971 про стягнення виконавчого збору, у зв'язку з чим, судом підлягає перевірці та встановленню протиправність чи законність постанови, відповідність її вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, із дотриманням судом принципів адміністративного судочинства визначеного ч. 3 вказаної статті цього кодексу.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою та четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV), який був чинний на час відкриття державним виконавцем виконавчого провадження, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Вказана стаття Закону № 606-XIV кореспондується із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Суд враховує, що за ч. 1 та ч. 2 ст. 17 Закону № 606-XIV, що кореспондується із п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами.
У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (202/98-ВР ) (далі - державні виконавці), що кореспондується із ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII.
Згідно ст. 5 Закону № 606-XIV вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
За ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону № 606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом, що кореспондується із нормою ч. 1 та ч. 2 ст. 15 чинного Закону № 1404-VIII.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження, зокрема, на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Згідно із частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
За ст. 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
З 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VІІІ, та втратив чинність Закон № 606-XIV (крім статті четвертої, яка втратила чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону № 1403-VIII).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно приписів частини п'ятої статті 26 Закону Закон № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга).
Частиною восьмою статті 27 Закон № 1404-VІІІ встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до ст. 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону № 1404-VІІІ кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону № 1404-VІІІ визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Як визначено в ст. 5 Закону № 1404-VIII приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.
Згідно з приписами частин першої - п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця.
Отже, за своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. При цьому розмір основної винагороди приватного виконавця залежить від фактичної стягнутої ним суми, а не від суми зазначеної у виконавчому документі, що узгоджуються із правовою позицією викладено Верховним Судом, зокрема, у своїй постанові від 03 березня 2020 у справі № 260/801/19.
Як установлено судом, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 11.05.2016, яка винесена державним виконавцем окремою постановою, в межах виконавчого провадження № 51010971, як виконавчий документ, що підлягає примусовому виконанню але не була виконана в силу діючого Закону № 606-XIV, що не позбавило право державного виконавця виконувати її в подальшому, виділивши в окреме виконавче провадження.
Спірну постанову від 11.05.2016, державним виконавцем було винесено, щодо стягнення виконавчого збору у сумі 214 133,78 грн. за ВП № 51010971 (зі спливом 10 днів для самостійного виконання виконавчого документу боржником), у межах суми звернення стягнення 2 141 337,89 грн., та постановою від 31.10.2022, в межах даного виконавчого провадження, повернуто виконавчий документ № 2-4286/11 стягувачу за заявою.
Враховуючи відсутність обставин стягнення за виконавчим провадженням виконавчого збору, останнє було виділено державним виконавцем в окреме виконавче провадження № 70209548 та вчинялись відповідні дії по забезпеченню стягнення виконавчого збору, накладено арешти на кошти, майно боржника постановами від 08.11.2022. Постановою від 07.06.2023 державним виконавцем повернуто виконавчий документ (постанова від 11.05.2016 № 51010971) стягувачу за п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII.
Стягувач ( ОСОБА_4 ) звернувся до приватного виконавця та пред'явив до виконання виконавчий документ № 2-4286/11. Постановою приватного виконавця від 13.06.2023 закінчено виконавче провадження у зв'язку із виконанням виконавчого документу боржником, основна винагорода стягнута.
За наслідками розгляду даної справи суд зазначає, що в силу діючого законодавства основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону № 1404-VIII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення.
За згаданою вище ч. 8 ст. 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі та у разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».
Суд погоджується, що в даній справі існує факт передачі стягувачем виконавчого документу № 2-4286/11 до виконання приватному виконавцю та враховує, що в даній справі позивач просить суд скасувати постанову від 11.05.2016 за ВП № 51010971 про стягнення виконавчого збору, не оскаржує в даній справі постанову державного виконавця від 08.11.2022 за виконавчим провадженням № 70209548, відсутні вимоги до вказаної постанови та до дій виконавця.
Суд зазначає, що положення ч. 8 ст. 27 Закону № 1404-VIII містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець, відповідно її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати або продовжувати стягнення виконавчого збору державним виконавцем в разі передачі виконавчого документа до приватного виконавця.
Також, суд зазначає та погоджується, що дана норма ч. 8 ст. 27 Закону № 1404-VIII передбачає не допущення одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород, покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів, та її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII, так і ч. 8 ст. 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Суд також зазначає, що зважаючи на вжиті у ч. 8 ст. 27 Закону № 1404-VIII часові маркери для її застосування: , , то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця та водночас строк на оскарження у такому випадку пов'язується не з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору, а з діями державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, вчиненими після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того ж самого виконавчого листа.
Як висновок, до способів судового захисту у подібних ситуаціях можна віднести, серед іншого, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов'язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.
Аналогічну, викладеній вище позиції за змістом, означено Верховним Судом, зокрема, у своїй постанові від 21 липня 2022 року у справі № 320/6215/19.
Вирішуючи даний спір суд зазначає, що подвійна плата боржника коштів виконавчого збору та основної винагороди боржника має бути наявна та підтверджуватись належними діями державного та приватного виконавця, або в разі звернення до виконавця про закінчення виконавчого провадження з вказаних вище підстав, протиправна бездіяльність останнього.
Як встановлено судом, державний виконавець вчиняв дії по забезпеченню стягнення виконавчого збору в межах ВП № 70209548, накладав арешти на рахунки та майно боржника постановами від 08.11.2022, та виконавчого збору не було стягнуто, у зв'язку із відсутністю майна у боржника на яке можливо було б звернути стягнення, та як наслідок постановою від 07.06.2023 повернуто виконавчий документ стягувачу.
Основна винагорода приватним виконавцем стягнута, про що зазначено в постанові від 13.06.2023 про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із виконанням боржником виконавчого документа.
Та, суд не вбачає за вказаною справою наявності обставин, які підтверджені належними та достатніми доказами щодо того, що державний виконавець вчиняє дії по стягненню виконавчого збору, відмову державного виконавця скасувати постанову від 11.05.2016 за ВП 51010971 суд вважає обґрунтованою, оскільки така постанова була винесена відповідно до діючих норм Закону № 606-XIV.
В межах ВП № 70209548, позивач дії чи бездіяльність державного виконавця не оскаржує, зокрема суд вказує, що позивач не надав суду доказів обставин вчинення дій державним виконавцем щодо стягнення виконавчого збору після відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження для підтвердження доводів подвійного стягнення виконавчого збору.
Відповідно, суд зазначає, що постанова державного виконавця від 11.05.2016 в межах ВП № 51010971 є правомірною та не підлягає скасуванню.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом та у спосіб визначений вказаною нормою (ст. 5 КАС України).
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Позивач не обґрунтував та не надав належних та достатніх доказів щодо наявності обставин протиправності спірної постанови від 11.05.2016 про стягнення виконавчого збору винесену державним виконавцем в межах виконавчого провадження №51010971, підстав для її скасування, відповідачем правомірність постанови доведено, та враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про правомірність та законність винесеної відповідачем постанови від 11.05.2016 ВП №51010971 про стягнення виконавчого збору, відповідність останньої ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Решта доводів та тверджень по справі не впливають на висновки суду.
Питання щодо витрат по справі суд не вирішує враховуючи насідки вирішення справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (підписання).
Суддя Войтович І.І.