про повернення позовної заяви
04 березня 2024 року Київ № 320/22219/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Горобцова Я.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк від позивача надійшла заява (заперечення) на ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Однак, вимоги ухвали КОАС від 27.07.2023, не були виконані, зокрема, суду не надано оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 3 220,80 грн, натомість представником позивача, на противагу вимогам викладеним у мотивувальній частині ухвали, в клопотанні вказано про обґрунтування підстав звільнення позивача від сплати судового збору.
Крім того, суду не надано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення, а також витрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення та доказів на підтвердження існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України.
Натомість представником позивача в клопотанні наведеного доводи обґрунтування дотримання позивачем строків звернення до суду.
Зокрема, представник позивача покликався на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 та №9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці», відповідно до яких у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Покликався на Постанову Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 №1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383», якою дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023. Просив врахувати висновки Верховного Суду у постанові від 19.01.2023 справі №460/17052/21.
Вирішуючи питання щодо можливості подальшого розгляду позовної заяви за наведених обставин, суд виходив з такого:
імперативними приписами ч. 1 ст. 45 КАСУ на учасників справи покладено обов'язок добросовісного користування процесуальними правами. Законом також встановлена заборона на їх зловживання.
За правилом ч. 2 ст. 45 КАСУ, з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема вчинення дій, які спрямовані на безпідставне перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Водночас, суд наголошує, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України, - ч. 2 ст. 14 КАС України.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням збоку держави, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання.
Диспозитивність (dispono) - розпоряджаюся - це надання особам, які беруть участь у справі, можливості вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд. Зміст принципу диспозитивності перш за все розкривається через положення хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це. Вказані принципи надають кожному учаснику справи можливість самостійно розпоряджатися наданими йому законом процесуальними правами.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Залишення позову без розгляду - є негативним правовим наслідком для заявника у випадку зловживання ним своїми процесуальними правами, цей наслідок сприяє швидкому просуванню судового процесу.
Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Європейський суд з прав людини у своїй практиці також висловлював правову позицію про те, що обмеження доступу до суду з метою запобігання зловживанню процесуальними засобами також загалом може визнаватися таким, що має легітимну мету (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Моннелл і Морріс проти Сполученого королівства.)
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту порушених прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАСУ, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу.
Встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, визначених статтями 160, 161 цього Кодексу, суддя, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення її без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, - ст. 169 КАСУ.
Водночас відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
Витягом із наказу відповідача від 27.07.2022 №192 підтверджується, що з 27.07.2022 позивач виключена із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та їй наказано виплатити відповідні суми грошового забезпечення. Індексації серед вказаних виплат немає. Тобто, про всі складові розрахунку при звільненні позивач могла дізнатися під час ознайомлення з цим наказом.
Адвокатським запитом щодо надіслання розрахунку індексації грошового забезпечення позивача представник позивача звернувся лише 06.04.2023. Отже, лише з 06.04.2023 позивач через представника почала вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати їй індексації грошового забезпечення за вказаний вище період. До вказаної дати позивач не вчиняла дій щодо реалізації свого права на отримання зазначеної вище індексації грошового забезпечення.
Позивач не врахувала, що обчислення процесуальних строків відбувається не лише з часу, коди дізнався, а й коли міг дізнатися про порушення своїх прав.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач відповідно до ч.6 ст.161 КАС України зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Звертаючись до суду 29.06.2023, позивач пропустила строк на звернення до адміністративного суду з позовною заявою. Ухвалою суду від 27.07.2023, з метою виконання вимог ч. 6 ст. 161 КАС України, позивачу необхідно було подати до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення, а також витрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення та доказів на підтвердження існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України.
Проте клопотання представника позивача, будь-яких обставин і фактів, які об'єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду щодо нарахування та виплати за період з 01.01.2008 до 28.02.2018 індексації грошового забезпечення, у т.ч протягом розумного строку до відповідача, не містять.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто, застосуванню підлягає виключно висновок саме щодо норми права, якою регулюються подібні правовідносини. Щодо висновків, зазначених у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013, №9-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, на яке посилається представник позивача у клопотанні. У вказаній справі обставини стосуються подібного предмета спору та не ідентичних обставин спору, позаяк спірні правовідносини у них регулювалися нормами ст.ст.116, 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Однак для цієї справи вказані норми діють в редакції Закону України №2352-IX від 01.07.2022. Отже, вказані вище висновки для неї не застосовні.
Посилання позивача на епідеміологічну ситуацію в Україні не обґрунтоване з таких підстав.
В Україні на підставі постанови Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 09.12.2020 №1236 у редакції постанови від 27.05.2022 діяли карантинні обмеження з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Позивачем не доведено, що існували перешкоди своєчасно звернутися до суду та вказані обставини стали перешкодою належному судовому захисту її прав. Водночас постановою від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України відмінив з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У справі, що розглядається позивач звернувся до суду після відміни на всій території України зазначеного вище карантину. Отже, доводи представника позивача у цій частині не обґрунтовані та не враховані судом.
Наслідком неусунення виявлених судом недоліків позову, є повернення позовної заяви позивачеві, що передбачено ч. 4 ст. 169 КАС України.
Отже, законом встановлені чіткі та зрозуміли вимоги, які пред'являються до позовної заяви і обов'язком суб'єкта звернення є дотримання цих вимог при її подачі.
Згідно з ухвалою суду від 27.07.2023, яка є різновидом судового рішення, а відтак обов'язковим для виконання на всій території України, на позивача були покладені чіткі та зрозумілі обов'язки: привести позов у відповідність з вимогами ст. 160, 161, 122 КАСУ, в тому числі щодо надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення, а також витрат доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення та доказів на підтвердження існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені ст. 122 КАС України та квитанції про сплату судового збору у розмірі 3 220,80 грн за три позовні вимоги немайнового характеру. Однак, позивач на власний розсуд розпорядилася наданим їй правом виконати ці вимоги чи ні, вимоги суду не виконані.
Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві, п. 1 ч. 4 ст. 169 КАСУ.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАСУ при вирішенні справи суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а на підставі ч. 5 ст. 7 КАСУ інших правил міжнародних договорів ніж ті, які визначені національним законодавством.
Статтею 17 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних у Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено Конвенцією.
Наслідком подання індивідуальної скарги у Європейський Суд з прав людини при зловживанні правом на її подачу, є визнання скарги неприйнятною (ст. 35 Конвенції).
Таким чином, Європейський Суд, запровадженням практики нерозгляду скарг продемонстрував необхідність: по-перше, дисциплінувати скаржників; по-друге, надав приклад застосування положень Конвенції щодо недобросовісних суб'єктів звернення.
Також ЕСПЛ у своєму рішенні у справі «Варбанов проти Болгарії» (Varbanov v. Bulgaria), №31365/96, пункт 36, ECHR 2000-X) підкреслив, «що право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та мати розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями».
Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» Суд зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».
Відповідальність за швидке здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на державні судові органи. Однак, розумність тривалості судового провадження залежить не тільки від складності справи, її обставин та предмета спору, але і поведінки сторін.
Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»). Вказана практика ЄСПЛ знайшла своє відображення в новій редакції КАСУ. Так, ч.1 ст.45 КАСУ встановлено, що учасники судового розгляду та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
У справі «Ashingdane проти Сполученого Королівства» (№ 8225/78, рішення від 28 травня 1985 року) ЄСПЛ зазначив, що якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд повинен з'ясувати, чи не порушує встановлене обмеження саму суть цього права, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою. Вирішення питання про наявність матеріальних передумов звернення особи до суду на стадії відкриття провадження у справі, не може свідчити про обмеження у доступі до правосуддя.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАСУ, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, визначені статтями 160, 161 КАСУ, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
У зв'язку з цим слід зазначити, що саме по собі звернення особи до суду з позовною заявою не спричиняє безумовного відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання позивачем умов реалізації права на звернення до цього суду з позовною заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.
Враховуючи, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі, позивач не усунув недоліки, про які зазначено в ухвалі від 27.07.2023, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Одночасно суд роз'яснює, що в силу вимог частини восьмої статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 243, 246, 256 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві разом із усіма доданими до неї документами без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Я.В. Горобцова