04 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/4737/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення Господарського суду Житомирської області
у складі судді Кравець С. Г.
від 02.10.2023 та
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Юрчук М. І., Крейбух О. Г., Тимошенко О. М.
від 15.01.2024
за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Фізичної особи - підприємця Ісько Аліни Йосипівни
про стягнення 57 365,00 грн,
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулась до звернулась до суду з позовом до Фізичної особи - підприємця Ісько Аліни Йосипівни про стягнення 57 365,00 грн, з яких: 38 115,00 грн пені та 19 250,00 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням зобов'язань за договором поставки товару № 567/В33-2022 від 28.09.2022 в частині порушення встановлених в заявках строків, у зв'язку з чим нараховано 38 115,00 грн пені та 19 250,00 грн штрафу на підставі пункту 8.3 договору та частини 2 статті 231 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.10.2023 у справі № 910/4737/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Постановою від 15.01.2024 Північно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду Житомирської області від 02.10.2023 у справі № 910/4737/23.
06 лютого 2024 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.10.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 у справі № 910/4737/23.
Перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн.
Отже відповідно до пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справа № 910/4737 є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 2 684,00 грн = 268 400,00 грн).
Суд звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких та наведенням відповідних цим випадкам обставин, судові рішення у малозначній справі можуть бути предметом касаційного оскарження.
У поданій касаційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України зазначає про те, що справа № 910/4737/23 становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України). Скаржник зауважує, що перебуває у складі Національної гвардії України та з 24.02.2022 здійснює заходи та повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави в умовах триваючої широкомасштабної збройної агресії російської федерації. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України відповідно до покладених на неї завдань та функцій також зобов'язана організовувати і здійснювати всебічне, своєчасне забезпечення Головного управління Національної гвардії України, а також за рішенням Головного управління Національної гвардії України - територіальних управлінь, з'єднань, військових частин і підрозділів, вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин, баз, закладів охорони здоров'я та установ Національної гвардії України, тощо. На думку скаржника, правовідносини у справі № 910/4737/23 стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії правового режиму воєнного стану. Водночас забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, є одним із пріоритетних напрямів у забезпечення оборони держави. Неналежне виконання зобов'язань відповідачем у цій справі, який на власний ризик взяв на себе обов'язок здійснити поставку продовольчого майна особистого користування в умовах воєнного стану, має негативний вплив, зокрема, на репутацію Національної гвардії України. Скаржник також зазначає, що, враховуючи нагальну потребу, у 2022 році закупівля предметів продовольчого майна здійснювалась за кошти державного бюджету за неконкурентною процедурою без використання системи Прозорро, що, в свою чергу, привертає особливу увагу суспільства та платників податків до оборонних закупівель, про що свідчать численні публікації в соціальних мережах та у засобах масової інформації.
Розглянувши викладені доводи, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника, що суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб'єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки, та потреб суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства, тощо.
Натомість спірне питання, яке порушує Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України у своїй касаційній скарзі, випливає з правочину, укладеного між сторонами, при цьому наслідки виконання/невиконання саме цього правочину мають юридичне значення лише для сторін договору, зокрема, в частині належного виконання зобов'язання щодо (поставки) продукції у встановлені договором строки.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник у касаційній скарзі не навів вагомих аргументів, які б свідчили про те, що саме ця справа становить значний суспільний інтерес, та вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове для скаржника значення, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до формального посилання на загальновідомі факти про те, що державні закупівлі привертають особливу увагу громадськості в силу наявності низки корупційних справ.
Інші доводи Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України зводяться до висловлення незгоди з ухваленими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Суд наголошує, що незгода із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій не свідчить автоматично про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Таким чином законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі та відсутність обставин, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/4737/23 за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.10.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/4737/23 за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.10.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024.
2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.
3. Надіслати скаржнику касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова