01 березня 2024 року
м. Київ
Справа № 917/1610/23
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду:
Пєскова В.Г. (головуючого), Бенедисюка І.М., Васьковського О.В., Вронської Г.О., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Малашенкової Т.М., Рогач Л.І., Чумака Ю.Я.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023
у складі колегії суддів: Тихого П.В. (головуючого), Гребенюк Н.В., Терещенко О.І.
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут"
про вжиття заходів забезпечення позову
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський молочний завод"
про стягнення 2 842 444, 14 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" (далі - ТОВ "Полтаваенергозбут", позивач) звернулось до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенський молочний завод" (далі - ТОВ "Лубенський молочний завод", відповідач) про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 2 842 444,14 грн заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу від 01.09.2019 № 21700018 (далі - Договір).
ТОВ "Полтаваенергозбут" подало до суду також заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Лубенський молочний завод" у загальному розмірі 2 885 080,80 грн (сума позову та судовий збір), які знаходяться (обліковуються) на банківських рахунках:
- № НОМЕР_1 в ПОД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 331605;
- № НОМЕР_2 , відкритий в "Райффайзен Банк Аваль";
- № НОМЕР_3 , відкритий в АТ "Пумб";
- № НОМЕР_4 , відкритий в АТ "А-БАНК";
- всіх рахунках відповідача у банківських установах, інформація про які буде знайдена під час здійснення виконавчого провадження, за винятком виплат, необхідних для сплати заробітної плати, податків, зборів та платежів, передбачених законодавством України.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків, передбачених Договором, у зв'язку з чим допущено тривале прострочення зобов'язань з оплати за спожиту електричну енергію; вимоги представників позивача зі сплати боргу неодноразово пред'явлені під час усних перемовин керівництву ТОВ "Лубенський молочний завод", але залишені без відповіді.
Крім того, ТОВ "Полтаваенергозбут" зазначало, що відповідачем здійснюються дії з відчуження об'єктів нерухомого майна, а також передачі в іпотеку земельної ділянки та нежитлової будівлі, що свідчить про намір ТОВ "Лубенський молочний завод" ухилитися від виконання своїх зобов'язань перед ТОВ "Полтаваенергозбут".
Також позивач стверджував, що в провадженні Господарського суду Полтавської області перебувають справи про стягнення з ТОВ "Лубенський молочний завод" грошових коштів на загальну суму 5 691 798,03 грн, задоволення позовних вимог у яких може викликати реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання рішення суду в даній справі у разі його прийняття.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 13.10.2023 у справі №917/1610/23 задоволено заяву ТОВ "Полтаваенергозбут" про вжиття заходів забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Лубенський молочний завод" у загальному розмірі 2 885 080,80 грн, які знаходяться (обліковуються) на банківських рахунках:
- № НОМЕР_1 в ПОД "Райффайзен Банк Аваль", МФО 331605;
- № НОМЕР_2 , відкритий в "Райффайзен Банк Аваль";
- № НОМЕР_3 , відкритий в АТ "Пумб";
- № НОМЕР_4 , відкритий в АТ "А-БАНК";
- всіх рахунках відповідача у банківських установах, інформація про які буде знайдена під час здійснення виконавчого провадження, за винятком виплат, необхідних для сплати заробітної плати, податків, зборів та платежів, передбачених законодавством України.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні достатньо обґрунтовані підстави вважати, що відповідачем після виникнення заборгованості ТОВ "Лубенський молочний завод" за Договором, що є предметом позову в даній справі, вчиняються дії з відчуження свого майна, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язань за вказаним договором, а саме:
- згідно з договорами купівлі-продажу від 01.09.2023 № 1847, від 01.09.2023 № 1848 та від 01.09.2023 № 1849 нерухоме майно ТОВ "Лубенський молочний завод" за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Радянська (на даний час просп. Володимирський), 212, відчужене ОСОБА_1 (який є керівником та одним із учасників ТОВ) та ОСОБА_2 (учасник ТОВ "Лубенський молочний завод");
- договорами купівлі-продажу від 02.08.2023 ТОВ "Лубенський молочний завод" передало у власність ОСОБА_3 будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак, накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках відповідача, є адекватним, розумним, та співмірним із заявленою позовною вимогою та пов'язаним з нею заходом забезпечення позову. При цьому судом відзначено, що попередження можливого порушення прав позивача при розгляді справи судом перебуває в прямій залежності від цілісності майна чи грошових коштів та незмінності суб'єкта їх володіння під час вирішення спору судом, а, отже, на думку суду, цілком співмірним, виправданим та необхідними є саме застосування заходів забезпечення позову, ніж не застосування їх, адже наслідки незастосування таких заходів можуть, з урахуванням обставин справи, призвести до більш обтяжливих та негативних наслідків саме для позивача, ніж для відповідача у справі.
Оскарженою постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13.10.2023 у справі № 917/1610/23 скасовано. У задоволенні заяви ТОВ "Полтаваенергозбут" про забезпечення позову відмовлено.
Постанова мотивована тим, що позивач не надав доказів ймовірності вчинення відповідачем дій, спрямованих на утруднення виконання рішення суду (у разі задоволення позовних вимог). При цьому позивач лише вказував на пасивну поведінку відповідача, що свідчить про небажання погасити заборгованість, та що викликає сумніви в тому, що відповідач у разі ухвалення судового рішення про стягнення з нього коштів на користь позивача не буде вчиняти дії, спрямовані на відчуження належного йому майна.
Водночас, суд апеляційної інстанції вказав, що кваліфікація поведінки відповідача як пасивної вимагає вирішення питання по суті обґрунтованості позовних вимог в контексті наявності/відсутності невиконаного обов'язку позивача перед відповідачем. Наразі ж, такі твердження не можуть визнаватися достатнім обґрунтуванням для вжиття заходів забезпечення позову, тоді як в оскаржуваній ухвалі суд обмежився лише формулюванням критерію наявності зв'язку між заходами забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача і предметом спору, співмірності та адекватності таких заходів до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Однак при цьому місцевий господарський суд не вказав та не встановив фактичних обставин та доказів, що підтверджують вищезазначені твердження.
Відтак за відсутності жодних доказів та вказівок у заяві про забезпечення позову на обставини, що свідчать про наміри відповідача щодо протиправного виведення коштів та припинення власної господарської діяльності для завдання шкоди кредитору (чи ухилення від виконання грошового зобов'язання у разі його підтвердження в судовому порядку), слід керуватися презумпцію добросовісної поведінки відповідача щодо напрямків використання наявних у нього грошових коштів.
Крім того, суд відзначив, що заслуговують на увагу доводи апелянта, що відповідач є одним з основних підприємств харчової промисловості міста Лубни, який, в свою чергу, включений до секторального переліку об'єктів критичної інфраструктури в секторі харчової промисловості та агропромислового комплексу в повному обсязі, що свідчить про те, що відповідач відноситься до підприємств-об'єктів критичної інфраструктури та виконує важливі функції для забезпечення населення держави продуктами харчування.
Однак судом першої інстанції не досліджувалося питання можливого порушення або безпідставного обмеження внаслідок вжиття відповідних заходів забезпечення позову прав та охоронюваних інтересів третіх осіб, що не є учасниками цього судового процесу, зокрема, місцевого населення - споживачів продукції відповідача.
Враховуючи викладене, апеляційний суд не погодився з висновком місцевого господарського суду, що заходи забезпечення позову, які просив вжити позивач, є адекватними та жодним чином не перешкоджають та не припиняють господарську діяльність відповідача.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що дії відповідача з відчуження нерухомого майна спрямовані на ухилення від виконання зобов'язань за вказаним договором. При цьому суд відзначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що оборотних коштів відповідача буде недостатньо для задоволення в майбутньому вимог позивача, у свою чергу, реалізація нерухомого майна, метою якої є поповнення обігових коштів, покращує платоспроможність боржника, а також може слугувати меті інтенсифікації виробництва товарів.
Окрім зазначеного, суд попередньої інстанції вказав і на те, що накладення арешту на грошові кошти в сумі 42 636,66 грн, що є сумою судового збору, є неправомірним та неспівмірним до предмета спору.
27.11.2023 ТОВ "Полтаваенергозбут" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 у справі № 917/1610/23, а ухвалу Господарського суду Полтавської області від 13.10.2023 у цій справі залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на абзац 2 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме - статті 136, 137, 236, 281, 282 ГПК України.
Також скаржник у касаційній скарзі посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 922/1583/23, від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від 18.10.2021 у справі № 910/7029/21, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 14.02.2020 у справі № 916/2278/19, від 08.10.2018 у справі № 913/257/18.
18.12.2023 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі № 917/1610/23 за касаційною скаргою ТОВ "Полтаваенергозбут" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023.
Ухвалою від 29.01.2024 справу № 917/1610/23 передано на розгляд Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду.
Ухвала мотивована необхідністю відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, чи для уточнення цих висновків.
Зокрема, колегія суддів не погодилась із висновком, викладеним у цих постановах, стосовно того, що: "У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін".
На думку колегії суддів, у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову. Тобто, вказані обставини презюмуються як доведені. Натомість обов'язок щодо спростування необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову покладається на відповідача, що не узгоджується з нормами статей 136, 137 ГПК України.
Наведене, на переконання судової колегії, свідчить про необхідність відступлення/уточнення позиції стосовно беззаперечного існування можливості відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, за умови подачі позивачем заяви про позову, предметом якого є стягнення грошових коштів.
Частиною другою статті 302 ГПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, об'єднана палата може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
Отже, зміст частини другої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об'єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
У рішенні від 27 вересня 1990 року в справі "Коссі проти Сполученого Королівства" (Cossey v. the United Kingdom, заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв'язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.
Із метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ (подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 62), від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (пункт 53).
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, від якої прагне відступити колегія суддів, викладено, зокрема, таке:
"16. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
17. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
18. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
19. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
20. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21).
21. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення".
"25. …Суд першої інстанції встановив наявність прямого зв'язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову і предметом позову, існування реальної загрози зупинення або взагалі припинення господарської діяльності Відповідача, що матиме наслідком суттєве погіршення фінансового стану та платоспроможності останнього, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову".
Тобто, наведений у постанові підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Вказане відповідає як змісту статей 136 та 137 ГПК України щодо підстав та заходів для забезпечення позову, так і сталій практиці Верховного Суду щодо забезпечення позовів.
Разом із тим, у пункті 23 цієї постанови зазначено таке: "Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін".
Таким чином, наведений зміст постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки, про які стверджує колегія суддів (про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову).
Натомість в ухвалі про передачу колегія суддів не навела жодних мотивів та підстав, з яких вона не погоджується з висновком Об'єднаної палати про застосування положень ГПК України щодо звільнення від обов'язку доказування загальновідомих обставин, виходячи з того, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною; не зазначила, в чому полягає помилковість такого підходу, що зумовило б відступ від попередньої правової позиції.
Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів, вважаючи за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, чи уточнити цей висновок, не навів та не обґрунтував необхідності такого відступу, то справа № 917/1610/23 підлягає поверненню колегії суддів Верховного Суду для продовження розгляду.
Згідно з частиною п'ятою статті 301 ГПК України перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Керуючись статтями 8, 234, 235, 301, 302, 314, 326 ГПК України, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду
Справу № 917/1610/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Пєсков
Судді І. Бенедисюк
О. Васьковський
Г. Вронська
Т. Дроботова
О. Кібенко
Т. Малашенкова
Л. Рогач
Ю. Чумак