вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
04.03.2024м. ДніпроСправа № 904/333/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (м. Київ)
до ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)
про стягнення заборгованості за кредитним договором б/№ від 04.07.2013 у загальному розмірі 49 515 грн. 48 коп.
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за кредитним договором б/№ від 04.07.2013 у загальному розмірі 49 515 грн. 48 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 11 990 грн. 43 коп. - заборгованість за кредитом;
- 29 992 грн. 06 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, нарахованим за період з 17.11.2014 по 27.12.2022;
- 5 466 грн. 95 коп. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом, нарахованою за період з 01.12.2014 по 27.12.2022;
- 2 066 грн. 04 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, нараховану за період з 01.10.2014 по 01.04.2015.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору б/№ від 04.07.2013 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту, сплати процентів за його користування, комісії за користуванням кредитом та пені. Так, відповідно до договору відповідачу було надано кредитний ліміт із відповідним графіком погашення, в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку позивача з відповідачем. Відповідач (позичальник) за умовами договору свої зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в загальній сумі 49 515 грн. 48 коп.
З позовної заяви вбачається, що позивачем у складі учасників провадження визначено фізичну особу - ОСОБА_1 (відповідач).
З приводу предметної та суб'єктної юрисдикції даного спору суд зазначає таке.
Судом встановлено, що станом на момент звернення із позовною заявою до суду діяльність Фізичної особи - підприємця Дубея Віктора Дмитровича, який є стороною спірного договору, припинена, про що 05.02.2021 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.84).
З цього приводу суд зазначає таке.
Кредитний договір б/№ від 04.07.2013 був укладений між позивачем та Фізичною особою - підприємцем Дубеєм Віктором Дмитровичем 04.07.2013, отже, відповідач у вказаних правовідносинах виступав як суб'єкт господарювання, а правовідносини за вказаним договором є господарськими.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (зокрема, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) та від 25.06.2019 по справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18).
Враховуючи, що позивач просить суд стягнути заборгованість, яка виникла за кредитний договір б/№ від 04.07.2013, укладеним між двома суб'єктами господарювання - юридичною особою (позивач) та Фізичною особою - підприємцем (відповідач), а підприємницька діяльність відповідача була припинена тільки 05.02.2021 (через 7,5 роки після виникнення спірних правовідносин), судом встановлено, що належним відповідачем у даній справі є ОСОБА_1 ; справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
За змістом абзацу 2 частини 1, частин 6, 7 статті 176 Господарського процесуального кодексу України до відкриття провадження у справі суд повинен отримати інформацію про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача, яка не є підприємцем. У разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п'яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Керуючись вказаними положеннями закону, ухвалою суду від 19.01.2023 було витребувано у Територіального підрозділу центру адміністративних послуг "Віза" виконавчого комітету Криворізької міської ради в Центральному-Міському районі інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .
При цьому, ухвала суду від 19.01.2023 не була отримана Територіальним підрозділом центру адміністративних послуг "Віза" виконавчого комітету Криворізької міської ради в Центральному-Міському районі та 28.02.2023 поштове відправлення, в якому містилася ухвала суду від 19.01.2023, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.87-90).
З урахуванням викладеного, суд неодноразово звертався листом на офіційну електронну адресу Департаменту адміністративних послуг Виконавчого комітету Криворізької міської ради (visa@kr.gov.ua) для отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (а.с.91-93).
Проте, відповіді на вказані звернення суду отримано не було.
У подальшому судом було сформовано Витяг з Єдиного державного демографічного реєстру та отримано відповідь № 396553 від 08.01.2024, відповідно до якої фізична особа - ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.94).
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 6803/24 від 09.02.2024, вх. суду № 6966/24 від 12.02.2024), в якому він заперечує проти заявлених позовних вимог, посилаючись на таке:
- у зв'язку з тим, що відповідач виїхав з України через необхідність супроводжувати за кордоном лікування своєї дружини, відповідач не отримував ані копії позовної заяви з додатками від позивача, ані копії ухвали про відкриття провадження у справі. Копія позовної заяви разом з додатками була надіслана відповідачу за допомогою viber 01.02.2024. Ознайомившись з доводами позивача, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі;
- відповідач дійсно як Фізична особа - підприємець підписував заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 04.07.2013. Водночас, підписана заява про приєднання до Умов та Правил про надання банківських послуг, містить лише дані відповідача як фізичної особи - підприємця та не містить жодних даних про умови кредитування (наприклад, дані про розмір кредитного ліміту, умови та строки повернення кредиту, розмір відсоткової ставки, розмір та порядок нарахування неустойки (штрафу, пені) та іншої відповідальності за порушення зобов'язань);
- оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші;
- беручи до уваги, що АТ КБ "Приватбанк" не надало до суду підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, вбачається, що підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не може бути договором приєднання в розумінні статті 634 Цивільного кодексу України. Тому відповідачем не погоджені умови про розмір кредитного ліміту, про розмір відсотків за користування кредитними коштами, про розмір комісії, про розмір неустойки (штрафу, пені) або іншої відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту. Нарахування відсотків за користування кредитом, комісії та пені за несвоєчасне погашення кредиту, є безпідставним та здійснено банком в односторонньому порядку без погодження цих умов з позичальником. З розрахунку заборгованості, який наданий позивачем, вбачається нарахування процентів (графа 9 та графа 10), нарахування пені (графа 13), нарахування комісії (графа 16), розмір та умови нарахування яких не узгоджені сторонами;
- Банком безпідставно нараховані проценти за користування кредитом (графа 9 та графа 10) на загальну суму 35 099 грн. 63 коп., а також безпідставно спрямовані кошти від клієнта на погашення процентів (графа 11) на загальну суму 5 107 грн. 52 коп. Так, за період з 29.07.2013 по 31.12.2013 банком нараховано всього 1 641 грн. 88 коп., а відповідачем сплачено - 986 грн. 77 коп.; у подальшому, за період з 01.01.2014 по 01.12.2014 банком нараховано всього 3 950 грн. 61 коп., а відповідачем сплачено - 4 120 грн. 75 коп.; у подальшому, за період з 06.01.2015 по 01.12.2015 банком нараховано всього 6 807 грн. 89 коп.; у подальшому, за період з 05.01.2016 по 01.12.2016 банком нараховано всього 6 826 грн. 56 коп.; у подальшому, за період з 04.01.2017 по 15.12.2017 банком нараховано всього 7 069 грн. 02 коп.; у подальшому, за період з 26.01.2018 по 07.09.2018 банком нараховано всього 4 961 грн. 37 коп.; у подальшому, 01.04.2019 банком нараховано всього 3 842 грн. 27 коп.;
- відповідач зазначає, що банком безпідставно нарахована пеня (графа 13) на загальну суму 58 433 грн. 55 коп., а також безпідставно спрямовані кошти від клієнта на погашення пені (графа 14) на загальну суму 456 грн. 23 коп. Так, за період з 24.10.2013 по 20.12.2013 банком нараховано всього 01 грн. 60 коп., а відповідачем сплачено - 01 грн. 56 коп.; у подальшому, за період з 24.01.2014 по 01.12.2014 банком нараховано всього 727 грн. 74 коп., а відповідачем сплачено - 454 грн. 67 коп.; у подальшому, за період з 06.01.2015 по 01.12.2015 банком нараховано всього 8 412 грн. 70 коп.; у подальшому, за період з 05.01.2016 по 05.01.2016 банком нараховано всього 9 277 грн. 04 коп.; у подальшому, за період з 04.01.2017 по 15.12.2017 банком нараховано всього 9 509 грн. 41 коп.; у подальшому, за період з 26.01.2018 по 07.09.2018 банком нараховано всього 10 039 грн. 44 коп.; у подальшому, за період з 01.04.2019 по 08.12.2019 банком нараховано всього 20 465 грн. 62 коп.;
- відповідач зазначає, що банком безпідставно нарахована комісія (графа 16) на загальну суму 8 270 грн. 60 коп., а також безпідставно спрямовані кошти від клієнта на погашення комісії (графа 17) на загальну суму 2 803 грн. 65 коп. Так, за період з 31.07.2013 по 31.12.2013 банком нараховано всього 1 445 грн. 50 коп., а відповідачем сплачено - 1 139 грн. 50 коп.; у подальшому, за період з 01.01.2014 по 01.12.2014 банком нараховано всього 1 502 грн. 87 коп., а відповідачем сплачено - 1 664 грн. 15 коп.; у подальшому, за період з 06.01.2015 по 01.12.2015 банком нараховано всього 1 294 грн. 92 коп.; у подальшому, за період з 05.01.2016 по 01.12.2016 банком нараховано всього 2 307 грн. 91 коп.; у подальшому, за період з 04.01.2017 по 01.12.2017 банком нараховано всього 1 419 грн. 65 коп.; у подальшому, за період з 01.03.2018 по 02.03.2018 банком нараховано всього 119 грн. 90 коп.; у подальшому, за період з 01.11.2019 по 08.12.2019 банком нараховано всього 179 грн. 85 грн.;
- АТ КБ "Приватбанк" безпідставно та самостійно розподілив сплачені відповідачем грошові кошти у розмірі 8 367 грн. 40 коп. на погашення складових заборгованості, які не узгоджені сторонами та які підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту;
- відповідач зазначає, що у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, то відповідач на підставі частини 3 статті 266 Цивільного кодексу України просить суд застосувати позовну давність у даній справі. Так, відповідач звертає увагу на виписку за період з 01.01.2000 по 27.12.2022, в якій зазначена наступна операція: 02.10.2014 "виніс кредиту на прострочку по договору б/н", тобто вже з цієї дати банк вважав, що кредитні зобов'язання прострочені;
- також, у 2017 року банк звертався до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, який вчинив виконавчий напис за № 18755 від 08.11.2017 про стягнення з ФОП Дубея В.Д. на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" суми заборгованості за кредитним договором №б/н від 04.07.2013 за період з 04.07.2013 по 07.09.2017 у розмірі 54 068 грн. 38 коп., з урахуванням: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 11 990 грн. 43 коп.; заборгованості за відсотками у розмірі 19 341 грн. 89 коп.; заборгованості з комісії у розмірі 4 987 грн. 35 коп.; заборгованості з пені за період з 25.09.2015 по 07.09.2017 у розмірі 17 748 грн. 71 грн.;
- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 по справі №904/3120/19 даний виконавчий напис був визнаний таким, що не підлягає виконанню. Судом встановлено наступне: "З наданого банком нотаріусу розрахунку заборгованості вбачається, що позивач припинив виконувати зобов'язання за кредитним договором з 15.07.2013. Таким чином, станом на момент вчинення виконавчого напису - 08.11.2017 минуло більше 3-х років з дня виникнення у стягувача права вимоги значної частини заборгованості, зазначеної у розрахунку. Нотаріус безпідставно в порушення приписів статті 88 Закону України "Про нотаріат" зазначив у спірному виконавчому написі, що строк, за який проводиться стягнення складає 1 526 днів, а саме: з 04.07.2013 по 07.09.2017. Вказане свідчить про те, що нотаріусом не дотримано часових обмежень давності заявленої стягувачем заборгованості (аналогічної правої позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2018 по справі № 285/2975/16)".
- враховуючи зазначене, вже на момент вчинення цього виконавчого напису АТ КБ "Приватбанк" не дотрималося 3-річного строку, який встановлений законом як для вчинення виконавчого напису, так й для звернення до суду з позовом. Вчинення нотаріусом виконавчого напису не впливає на перебіг позовної давності, а саме, не перериває та не зупиняє її перебіг. Визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, не впливає на перебіг позовної давності. Визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме по собі не є поважною причиною пропуску позовної давності (постанова Верховного Суду від 13.03.2023 у справі № 554/9126/20);
- відповідач зазначає, що з 2022 року не проживає за зареєстрованим місцем проживання, був вимушений виїхати за кордон для лікування своєї дружини як супроводжуюча особа. До відзиву на позовну заяву додані підтверджуючі документи (свідоцтво про шлюб, довідка МСЕК, пенсійне посвідчення, аркуші з паспортів для виїзду за кордон з відмітками про виїзд за межі України), тому він з об'єктивних причин не міг отримати ані копію позовної заяви з додатками від позивача, ані копію ухвали про відкриття провадження у даній справі від суду, оскільки ці документи направлялися на адресу: 50025, м. Кривий Ріг, вул. Бекетова, буд. 8. З огляду на це, керуючись статтями 127, 178 Господарського процесуального кодексу України, відповідач просить суд визнати причини пропуску строку, який встановлений судом для подання відзиву на позовну заяву поважними, поновити даний строк та прийняти відзив на позовну заяву до розгляду.
Слід відзначити, що ухвалою суду від 08.01.2024 судом було запропоновано позивачу подати відповідь на відзив на позовну заяву у 5-ти денний строк з дня отримання від відповідача відзиву на позовну заяву.
Як убачається з матеріалів справи, відзив на позовну заяву був надісланий відповідачем позивачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, та доставлений до Електронного кабінету позивача - 09.02.2024 о 18:20, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією про доставку документів да зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС № 567853 (а.с. 128).
Частиною 6 статті 116 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
Враховуючи вказане, граничним строком для подання відповіді на відзив на позовну заяву є 15.02.2024.
Згідно з частиною 7 статті 116 Господарського процесуального кодексу України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відповіді на відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема позивачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо висловлених відповідачем заперечень. У даному випадку додатково наданий строк, - майже три тижні, господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області та м. Києві (місцезнаходження позивача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.
Приймаючи до уваги Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, станом на 04.03.2024 строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на надання відповіді на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно із частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 08.02.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 08.03.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам максимально можливий строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
З приводу подання до суду відповідачем відзиву на позовну заяву, а також додаткових доказів із порушенням процесуального строку, суд зазначає таке.
В даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
При цьому, під час розгляду справи суд зобов'язаний забезпечити повне, всебічне та об'єктивне з'ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням кредитного договору, умови надання та повернення кредиту, факт надання кредитних коштів, строк користування кредитними коштами та їх розмір, настання строку повернення кредиту чи його частини, наявність часткової чи повної сплати, допущення прострочення повернення кредитних коштів; умови користування кредитом, обставини виконання вказаних умов з боку позичальника, наявність підстав для сплати процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також комісії за користування кредитом у заявлених позивачем розмірах та сумах; наявність підстав для застосування строку позовної давності до вимог позивача.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, Фізичною особою - підприємцем Дубеєм Віктором Дмитровичем, яким у подальшому була припинена підприємницька діяльність, про що 05.02.2021 був внесений відповідний запис до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.84), (далі - клієнт, відповідач) 04.07.2013 було підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, у якій висловлено згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг, що розміщені на сайті банку www.pb.ua, Тарифами банку, які разом з даною заявою становлять Договір банківського обслуговування. У вказаній заяві Фізична особа - підприємець Дубей Віктор Дмитрович надав згоду на ведення документального обігу з банком як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису (а.с.15).
Слід відзначити, що в заяві від 04.07.2013 відповідач зазначив також таке:
- підписавши дану заяву, висловлюю свою згоду з Умовами та правилами надання банківських послуг (розміщених на сайті банку www.pb.ua), тарифами банку, які разом з даною заявою складають Договір банківського обслуговування;
- підписавши дану заяву, в порядку чинного законодавства засвідчую згоду на ведення з Банком документообігу, в тому числі підписання угод, договорів, додаткових угод до них, заяв, актів, платіжних та інших документів, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису, отриманого в порядку, передбаченому умовами та правилами надання банківських послуг;
- своїм підписом я приєднуюсь та зобов'язуюсь виконувати умови, викладені в Умовах і правилах надання банківських послуг, тарифах ПриватБанку - договорі банківського обслуговування в цілому. Відносини між банком та клієнтом можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів чи додаткових угод до даного договору, так і шляхом обміну інформацією/узгодження по банківському обслуговуванню з клієнтом через веб-сайт банку (www.pb.ua чи інший інтернет-/СМС-ресурс, зазначений банком).
Також, 04.07.2013 Фізичною особою - підприємцем Дубеєм Віктором Дмитровичем була підписана заява на відкриття рахунку. Заява на відкриття рахунку була перевірена та прийнята менеджером з обслуговування корпоративних клієнтів відділення ПАТ КБ Приватбанк, в ній зазначено номер відкритого поточного рахунку - НОМЕР_1 та його валюта - гривня.
З приводу вказаних обставин суд зазначає таке.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 Цивільного кодексу України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю законом або іншими актами цивільного законодавства.
Таким чином, між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № б/н від 04.07.2013 (далі - договір), який складається із вищевказаних Заяв від 04.07.2013 та Умов, та за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору від 004.07.2017 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.
Відповідно до пункту 3.2.1.1.16 Умов - при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до "Умов і правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизованої кредитної угоди в системах клієнт-банк/ інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Таким чином, між сторонами у справі укладено договір банківського обслуговування б/н від 04.07.2013, а згідно із заявою відповідач взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Розділом 3.2.1. зазначених Умов регламентований порядок надання кредиту за послугою "Кредитний ліміт".
Кредитний ліміт стосовно цього розділу "Умов та правил надання банківських послуг" являє собою суму грошових кошів, в межах якої Банк здійснює оплату розрахункових документів Клієнта понад залишок грошових коштів на його поточному рахунку. Ліміт розраховується згідно до затвердженої внутрішньобанківської методики на підставі даних про рух грошових коштів по поточному рахунку, платоспроможності, кредитної історії та інших показників, тощо (пункт 3.2.1.1.5. Умов).
Згідно з пунктами 3.2.1.1.1., 3.2.1.1.6. Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту (далі - ліміт). Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку Банка та Клієнта (системи Клієнт-Банк, Інтернет клієнт-банк, sms - повідомлення або інші).
Договір, а саме: обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта, набирає чинності з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання ліміту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за договором (пункт 3.2.1.6.1. Умов).
Пунктом 3.2.1.1.8. Умов передбачено, що проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до Умов (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів та відбитку печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/ інтернет клієнт-банк, або в формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі ).
Відповідно до пункту 3.2.1.1.11. Умов, за сумами кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015 включно і до моменту обнуління кредитного ліміту періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Період безперервного користування "кредитним лімітом на поточному рахунку" - не більш 30 днів.
Відповідно до пунктів 3.2.1.1.3, 3.2.1.2.2.5 Умов кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди. Клієнт зобов'язаний повернути кредит у строки, встановлені пунктами 3.2.1.1.10, 3.2.1.2.3.4., 3.2.1.2.2.17.
З матеріалів справи вбачається, що свої зобов'язання за договором позивач виконав у повному обсязі, надавши відповідачу:
- з 05.07.2013 кредитний ліміт в розмірі 32 000 грн. 00 коп.,
- з 02.09.2013 та 01.03.2024 кредитний ліміт в розмірі 34 000 грн. 00 коп.,
- з 02.03.2014 кредитний ліміт в розмірі 254 грн. 53 коп.,
- з 06.03.2014 кредитний ліміт в розмірі 17 000 грн. 00 коп., що підтверджується довідкою від 30.12.2022 (а.с.26).
В пункті 3.2.1.4.1. Умов вказано, що за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт виплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). Та в цьому пункті встановлений порядок розрахунку відсотків.
Відповідно до статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Пунктом 3.18.4.1. Умов в редакції, діючій до 01.07.2014 було передбачено, що за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулювання дебетового сальдо в одну з дат наступного 20-го до 25-го числа місяця (надалі - "період, в який дебетове сальдо підлягає обнулюванню"), розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості; у випадку необнулювання дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулюванню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, Клієнт виплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулюванню; у разі непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь - якого грошового зобов'язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Розрахунок процентів здійснюється виходячи з 360 днів у році.
У разі порушення Клієнтом будь - якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення.
З 01.02.2015 новою редакцією Умов в пункті 3.2.1.4.1.2. встановлено, що за сумами кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015 включно і до моменту обнуління кредитного ліміту у випадку необнулювання дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулюванню, на протязі 90 днів з кінцевої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, Клієнт виплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 36 % річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулюванню. За сумами кредиту, отриманими з 01.02.2015 за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Позичальника при закритті банківського дня Клієнт сплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 30% річних. За сумами кредиту, отриманими з 01.05.2015 за користування кредитом у період виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Позичальника при закритті банківського дня Клієнт сплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 32 % річних.
В пункті 3.2.1.4.1.3. Умов в редакції, діючій з 01.02.2015 встановлено розмір процентів за сумами кредиту, отриманими до 31.01.2015 та після цієї дати і вказано розмір пені у разі прострочення сплати позивачу коштів по договору, зокрема, вказано, що при порушенні Клієнтом будь - якого грошового зобов'язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 60% річних від суми залишку непогашеної заборгованості та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році.
Розрахунок відсотків за користування кредитом здійснюється щодня, починаючи з дати утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості по кредиту, на суму залишку по кредиту. День повернення кредиту до часового інтервалу нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати (пункт 3.2.1.4.9 Умов).
Крім того, пунктом 3.2.1.4.4. встановлено обов'язок клієнта сплачувати Банку винагороду за використання ліміту відповідно до пунктів 3.2.1.1.6., 3.2.1.2.3.2., 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, яке існувало на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами.
При перерахуванні клієнтом з поточного рахунку коштів за рахунок кредитного ліміту на будь-які рахунки, утримувачем яких є сам власник поточного рахунку, або на будь-які пластикові карти (за винятком зарахувань заробітної плати на зарплатні картки Банку), а також на погашення будь-яких кредитів, з суми кожного з проведених в рахунок кредитного ліміту перерахувань стягується комісійна винагорода в розмірі 3% від суми перерахувань. Клієнт доручає Банку списувати суми такої комісійної винагороди, що підлягають до сплати Банку, зі свого поточного рахунку (пункт 3.2.1.1.17. Умов).
Відповідно до розділу 3.2.1.2.2. Умов відповідач-2 зобов'язався: використовувати кредит на цілі, зазначені в пункті 3.2.1.1.1. даного розділу "Умов та правил надання банківських послуг" (пункт 3.2.1.2.2.1.); сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно пунктів 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3. (пункт 3.2.1.2.2.2.); здійснювати погашення кредиту, отриманого в межах встановленого ліміту, не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, встановленого пунктом 3.2.1.1.11. (пункт 3.2.1.2.2.3.); повернути кредит в строки, встановлені пунктами 3.2.1.1.10., 3.2.1.2.3.4., 3.2.1.2.2.17. (пункт 3.2.1.2.2.5.).
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідно до договору відповідачу було надано кредитний ліміт із відповідним графіком погашення, в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку позивача з відповідачем, у свою чергу відповідачем умови кредитного договору б/№ від 04.07.2013 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту, сплати процентів за його користування, комісії за користуванням кредитом та пені виконані не були, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в загальній сумі 49 515 грн. 48 коп., яка складається з наступних сум:
- 11 990 грн. 43 коп. - заборгованість за кредитом;
- 29 992 грн. 06 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, нарахованим за період з 17.11.2014 по 27.12.2022;
- 5 466 грн. 95 коп. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом, нарахованою за період з 01.12.2014 по 27.12.2022;
- 2 066 грн. 04 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, нараховану за період з 01.10.2014 по 01.04.2015. Вказане і є причиною спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що на рахунок відповідача № НОМЕР_1 за його заявкою надавалась послуга "Кредитний ліміт".
Судом встановлено, що укладений правочин в частині надання Банком кредитних коштів за своїм змістом та правовою природою є кредитними договорами, а тому саме умови укладеного сторонами договору банківського обслуговування від 04.07.2013, а також відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.
З приводу позовних вимог щодо стягнення 29 992 грн. 06 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, нарахованим за період з 17.11.2014 по 27.12.2022, 5 466 грн. 95 коп. заборгованості по комісії за користуванням кредитом, нарахованої за період з 01.12.2014 по 27.12.2022 та 2 066 грн. 04 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, нарахованої за період з 01.10.2014 по 01.04.2015, суд зазначає наступне.
За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як підтверджено матеріалами справи, у заявах відповідача від 04.07.2013 (які підписані відповідачем) процентна ставка та розмір комісії не зазначені.
Крім того, у цих заявах, підписаних сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом, комісії та пені, в тому числі їх розміру і порядку нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розміщеними на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємну частину спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодиласяз ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за користування кредитним лімітом та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, витяг з Умов та Правил, долучений позивачем до матеріалів справи, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (04.07.2013) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (16.01.2023), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Крім того, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який містить в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, а тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04.07.2013 шляхом підписання заяви.
За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, комісії та погодженого розміру ліміту кредитування, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, суд зазначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії за використання ліміту, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
З огляду на вище наведене та обставини справи, враховуючи судову практику Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, суд прийшов до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача 29 992 грн. 06 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом, нарахованим за період з 17.11.2014 по 27.12.2022, 5 466 грн. 95 коп. заборгованості по комісії за користуванням кредитом, нарахованої за період з 01.12.2014 по 27.12.2022 та 2 066 грн. 04 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, нарахованої за період з 01.10.2014 по 01.04.2015, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
З приводу позовних вимог про стягнення 11 990 грн. 43 коп. заборгованість за кредитом суд зазначає таке.
Згідно з нормами статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Дослідивши виписки по рахунку відповідача та розрахунок заборгованості, наданий позивачем, суд встановив, що факт кредитування поточного рахунку відповідача №26001053909557 на підставі кредитно договору, укладеного 04.07.2013, підтверджується матеріалами справи.
При цьому, як вбачається з наданих позивачем банківських виписок за період з 01.01.2000 по 27.12.2022 по рахунку відповідача, на ньому обліковується прострочена сума.
В той же час, з огляду на встановлені судом вище обставини, суд погоджується з запереченнями відповідача в частині безпідставності розподілу та зарахування сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок погашення заборгованості по процентам за користування кредитом, заборгованості по комісії за користуванням кредитом та погашення пені за несвоєчасність виконання зобов'язань.
Так, дослідивши наявні в матеріалах докази, суд встановив таке:
- в період з 29.07.2013 по 05.11.2024 позивачем було здійснено розподіл та зарахування частини сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок погашення заборгованості по процентам за користування кредитом на загальну суму 5 107 грн. 52 коп.;
- в період з 01.08.2013 по 03.11.2024 позивачем було здійснено розподіл та зарахування частини сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок погашення заборгованості по комісії за користуванням кредитом в загальній сумі 2 803 грн. 65 коп.;
- в період з 24.10.2013 по 05.11.2024 позивачем було здійснено розподіл та зарахування частини сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок погашення заборгованості по пені за несвоєчасність виконання зобов'язань в загальній сумі 456 грн. 23 коп., що, на думку суду, є неправомірним; вказані сплачені відповідачем грошові кошти в загальній сумі 8 367 грн. 40 коп. (5 107,52 + 2 803,65 + 456,23) підлягали зарахуванню в рахунок погашення заборгованість за кредитом, яка в цей момент складала 11 990 грн. 43 коп.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 3 623 грн. 03 коп. (11 990,43 - 8 367,40), і саме такий розмір заборгованості за кредитом є правомірним, при цьому, вказана заборгованість виникла у відповідача перед позивачем 01.10.2014.
У той же час, в процесі розгляду справи судом відповідачем було заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача (відповідне клопотання наведені в тексті відзиву на позовну заяву), з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливу строку виконання.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Загальна позовна давність встановлена статтею 257 Цивільного кодексу України тривалістю у три роки.
Згідно зі статтею 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Разом з тим, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: має юридичний склад; означає сплив строку; має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; застосовується лише за ініціативою сторони спору.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Закон не наводить переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих сторонами доказів. Водночас питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Отже, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії позовної давності.
Слід відзначити, що позивачем не доведено поважність причин пропуску строку позовної давності щодо вимог, із якими він звернувся до суду лише 16.01.2023, більше того, пропуск строку є істотним.
Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
При цьому, згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду (постанови Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 10.04.2019 у справі № 6/8-09, від 04.06.2018 у справі № 920/225/17, від 25.01.2018 у справі № 910/7394/17).
Судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 3 623 грн. 03 коп.; вказана заборгованість виникла 01.10.2014.
Судом також враховано, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020.
У даному випадку закінчення строку позовної давності відбулося ще до початку дії карантину.
Враховуючи все вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 623 грн. 03 коп. заборгованості за кредитом, у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем під час розгляду справи судом, а також враховуючи відсутність поважних причин її пропуску.
Отже, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що при зверненні з позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 684 грн. 00 коп., який відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, покладається судом на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягає.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/№ від 04.07.2013 у загальному розмірі 49 515 грн. 48 коп. - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати покласти на позивача - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк".
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 04.03.2024.
Суддя Ю.В. Фещенко