вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
07.02.2024м. ДніпроСправа № 904/3750/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігорової Т.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", м. Київ
до відповідача-1: Приватного підприємства "Рамс Агро", м. Дніпро
відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Дніпро
про стягнення заборгованості у загальному розмірі 246 283,79 грн.
Представники:
від позивача: Грищенко О.М., адвокат.
від відповідача -1: не з'явився;
від відповідача -2: Нестеров Є.М., адвокат.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (далі - позивач) звернувся з позовом до Приватного підприємства "Рамс Агро" (далі - відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) про солідарне стягнення 246 283,79 грн. ( в т.ч.: 6 750,96 грн. - 3% річних; 33 590,24 грн. - інфляційні втрати; 101 732,91 грн. - пеня; 104 209,68 грн. - відсотки за користування чужими грошовими коштами) на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07.04.2010 та договору поруки б/н від 07.04.2010.
З позовної заяви вбачається, що позивачем у складі учасників провадження визначено відповідачем -2 фізичну особу - ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2023 зобов'язано Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, місто Дніпро, вулиця Старокозацька (вул. Комсомольська) 58, кабінет 213) у строк протягом 5 (п'яти) днів з моменту отримання цієї ухвали суду надіслати на адресу Господарського суду Дніпропетровської області (49027, м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 1) у паперовій формі інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 (відома суду адреса проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний податковий номер платника податків НОМЕР_1 ).
21.08.2023 на адресу суду надійшла від Департамента адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради відповідь на запит щодо місця проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 . Відповідно до даних, наданих Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради вбачається, що в реєстрі територіальної громади відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 на території міста Дніпра відсутні.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
04.09.2023 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву.
12.09.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2.
22.09.2023 від відповідача-2 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2023 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/3750/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 18.10.2023 о 10:30 год.
03.10.2023 від позивача до суду надійшли пояснення по справі та клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
10.10.2023 від відповідача-2 до суду надійшло клопотання, у якому просить долучити до матеріалів справи копію договору про надання правничої допомоги від 28.08.2023 № 28/8-23, укладеного ОСОБА_1 з адвокатом Нестеровим Є.М. та стягнути з ТОВ "Компанія "НІКО-ТАЙС" на користь ОСОБА_1 витрати останнього на професійну правничу допомогу у справі № 904/3750/23.
Судове засідання 18.10.2023 не відбулось у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги по Дніпропетровській області.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2023 клопотання представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено та в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 15.11.2023 о 12:00 год. та вирішено проводити в режимі відеоконференції за участю представника позивача.
Судове засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 15.11.2023 об 12:00, не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення засідання по даній справі, зокрема, у період з 12:06 по 14:17 по всій території Україні тривала повітряна тривога.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2023 продовжено строк розгляду підготовчого провадження до 24.12.2023 включно та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 13.12.2023 о 11:00 год., яке проводити в режимі відеоконференції за участю представника позивача.
У призначене на 13.12.2023 підготовче судове засідання представник відповідача-1 не з'явився.
У підготовчому судовому засіданні 13.12.2023 представниками позивача та відповідача -2 зазначено, що ними було надано всі можливі та допустимі докази по справі.
Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.01.2024 о 11:00 год. та вирішено проводити в режимі відеоконференції, за участю представника позивача.
Представник відповідача-2 у призначене судове засідання 10.01.2024 не з'явився.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2024 оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 07.02.2024 о 11:00 год. та вирішено проводити в режимі відеоконференції, за участю представника позивача.
Представник відповідача-2 у призначене судове засідання 07.02.2024 не з'явився.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 07.02.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
Аргументи сторін
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачами своїх грошових зобов'язань, зокрема щодо здійснення своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар за договором поставки на умовах товарного кредиту № ТК070410/5 від 07.04.2010, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агросинтез" та відповідачем-1 у даній справі, право вимоги якого належить позивачу відповідно до умов укладеної між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація Агросинтез" угоди про заміну кредитора у зобов'язанні.
Позиція відповідача-1
Відповідач-1 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.
Позиція відповідача-2
Відповідач позовні вимоги визнає частково, повідомив, що сума заборгованості в розмірі 33 670,33 грн. погашена ним в повному обсязі, що підтверджується квитанція № 13 від 31.08.2023, яка була долучена до відзиву на позовну заяву, щодо інших нарахувань заперечує та вважає їх необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
07.04.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" (постачальник за договором) та Приватним підприємством "Рамс Агро" (покупець за договором, відповідач-1 у справі) було укладено Договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 (далі - Договір поставки), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту росту рослин, а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов договору.
Даний Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладення. Закінчення строку дії Договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань, які залишилися невиконаними (п.9.1 Договору поставки).
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника та покупця та засвідчений печатками сторін.
Крім того 07.04.2010 між гр. ОСОБА_1 (поручитель за договором, відповідач-2 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агросинтез" (кредитор за договором) було укладено Договір поруки №б/н (далі - Договір поруки), метою якого є забезпечення виконання боржником - Приватним підприємством "Рамс Агро" грошових зобов'язань перед кредитором, що виникли з Основного договору (пункт 1, 2 Договору поруки), включаючи сплату основного боргу з індексацією, процентів, неустойки, відшкодування збитків. Поручитель зобов'язався при невиконанні боржником грошового зобов'язання за основним договором сплатити кредитору протягом трьох днів з дня пред'явлення йому вимоги при будь-яких обставинах усі суми, належні йому (кредитору) по основному договору; причини невиконання боржником зобов'язань за основним договором ніяким чином не можуть впливати на виконання поручителем зобов'язань за цим договором (п.4. договору). В п.5. договору сторони погодили, що поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Також умовами вказаного Договору поруки передбачені права та обов'язки сторін, їх відповідальність, строк дії договору та інші умови тощо.
У зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ПП "РАМС АГРО" взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07 квітня 2010 року, 21 жовтня 2010 року ТОВ „КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення із ПП "РАМС АГРО" суми заборгованості та інших санкцій за період із 05.05.2010 року по 21.10.2010 року згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07 квітня 2010 року.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.10 у справі №41/1-10 позов задоволено, стягнуто з ПП "Рамс Агро" (відповідач-1) на користь ТОВ "Корпорація "Агросинтез" 62 456, 40 грн. заборгованості ( за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07.04.10р.); 2 009, 55 грн. - пені, 11 599, 89 грн. - штрафу, 1 585, 32 грн. - інфляційних втрат, 19 865, 87 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами; 975, 17 грн. витрат по сплаті держмита та 236, 00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення обґрунтоване посиланням на порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару та процентів за користування товарним кредитом.
11.01.11р. на виконання вищезазначеного рішення суду було видано відповідний наказ.
16.09.10р. ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (кредитор) було надіслано ОСОБА_1 (відповідачу-2) вимогу про сплату заборгованості відповідача-1 перед ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (кредитор).
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.08.10р. у справі №2-283/11 задоволено позов ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (кредитор) про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості та інших санкцій станом на 21.10.10р. згідно договору поруки від 07.04.10р. та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07.04.10р, на виконання якого був виданий виконавчий лист.
До матеріалів справи наданий дублікат виконавчого листа Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.08.11р., виданий 31.12.14р. у справі №2-283/11 (провадження №6/191/218/14) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Корпорація "Агросинтез" (кредитор): 38 666, 30 грн. - основного боргу; 1 143, 78 грн. - пені за порушення терміну оплати платежів, 11 599, 89 грн. - штрафу за порушення терміну оплати платежів, 464, 00 грн. - інфляційних втрат та 15 681, 54 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами.
15.11.2012р між ТОВ "Корпорація Агросинтез" (первісний кредитор) та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс"" (новий кредитор, позивач) було укладено угоду №15-11/12-47 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України). Розділом 1 даної угоди встановлено, що первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання ПП "Рамс Агро" зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості, набутої первісним кредитором на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі №41/1-10 від 13.12.10р., що вступило в закону силу, наказу господарського суду Дніпропетровської області по справі №41/1-10 від 11.01.2011р..
15.11.2012р. між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс"" було укладено угоду №15-11/12-152 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання ПП "Рамс Агро" зобов'язання щодо сплати пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07.04.10р. у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ПП "Рамс Агро" грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07 квітня 2010 року. (п.1.1.) Згідно п.1.2. угоди: за цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат за період існування прострочення виконання боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07.04.10р.
Відповідно до додаткової угоди №2 від 01 серпня 2014 року до угоди №15-11/12-152 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.12 року, новий кредитор (позивач) одержав право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі заборгованості (індексації ціни товару, дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, 3% - річних, за весь період існування основної заборгованості (прострочення виконання боржником грошового зобов'язання) згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07 квітня 2010 року (пункт 1.2. угоди).
15.11.12р. між ТОВ "Корпорація Агросинтез" (первісний кредитор) та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс"" (новий кредитор, позивач) було укладено угоду №15-11/12-61 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України). Розділом 1 даної угоди, встановлено, що первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання ОСОБА_1 (боржник, відповідач-2) зобов'язання щодо сплати заборгованості, набутої первісним кредитором на підставі виконавчого листа №2-283/11, виданого 12.09.11р. Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області.
15.11.12р. року між ТОВ "Корпорація "Агросинтез" та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс"" було укладено угоду №15-11/12-153 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання ОСОБА_1 (боржник, відповідач-2) зобов'язання щодо сплати пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат , набутих первісним кредитором на підставі договору поруки б/н від 07.04.10р., укладеного з метою забезпечення виконання зобов'язань ПП "Рамс Агро" відповідно до договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07.04.10р. (п.1.1. угоди) Згідно п.1.2. угоди : за цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат, за період існування прострочення виконання боржником грошового зобов'язання згідно договору поруки б/н від 07.04.10р., укладеного з метою забезпечення виконання зобов'язань ПП "Рамс Агро" відповідно до договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07.04.10р.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.13р. у справі №41/1-10 здійснено заміну сторони виконавчого провадження у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області №41/1-10 від 11.01.11р. з ТОВ "Корпорація "Агросинтез" на ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс".
Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.05.13р. у справі №191/1712/13-ц (провадження 6/191/31/13) здійснено заміну стягувача у виконавчому листі по цивільній справі №2-283/11 з ТОВ "Корпорація "Агросинтез" на правонаступника - ТОВ " Компанія "Ніко-Тайс".
Враховуючи вищезазначене, позивач - ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" набув права вимагати від відповідачів-1, 2 виконання своїх обов'язків як за договором поставки на умовах товарного кредиту, так і за договором поруки від 07.04.10р.
За твердженням позивача, станом на час звернення з позовом до суду відповідачем-1 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.10р. у справі №41/1-10 не виконано у повному обсязі та відповідачем-2 свої зобов'язання за договором поруки від 07.04.10р. також не виконані. У зв'язку із невиконанням відповідачами своїх зобов'язань за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07.04.10р., позивач нарахував відповідачам на основну суму заборгованості за договором поставки в розмірі 33 670,33 грн.: 6 750,96 грн. - 3% річних (за період з 22.10.2016 по 03.07.2023); 33 590,24 грн. - інфляційних втрат (за період з грудня 2016 по червень 2023); 101 732,91 грн. - пені (за період 10.06.2013 по 03.07.2023) та 104 209,68 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами (за період з 22.04.2011 по 31.12.2012).
Отже, позивачу передано вищезазначені вимоги у відповідності до норм чинного законодавства України та із дотриманням положень статті 514 ЦК України, позивач є належним та законним кредитором Відповідачів щодо отримання нарахування пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3% річних, інфляційних витрат за весь час існування непогашеного розміру боргу.
З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду із даним позовом.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.207 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 694 ЦК України встановлює особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.
Щодо суми основного боргу
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Фактичні обставини виконання Договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07.04.2010 року та Договору поруки б/н від 07.04.2010 року як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2020 року у справі № 904/4058/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2020 року, рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.08.2010 року у справі №2-283/11 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2010 року у справі № 41/1-10, які набрали законної сили, зокрема, щодо неналежного виконання ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" та ОСОБА_1 умов договорів поставки та поруки в частині своєчасної оплати поставленого товару, тобто не підлягають повторному доказуванню та мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
При цьому, висновки суду про задоволення позову у справі № 904/4058/19 здійснені з урахуванням тривалого невиконання судового рішення у справі № 41/1-10 від 13.12.2010 року, а також дослідження судом обставин здійснення гр. ОСОБА_1 шляхом утримання та відрахування із заробітної плати грошових коштів в рахунок часткового погашення заборгованості на виконання виконавчого листа № 2/283/11 від 31.12.2014 року, виданого Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області.
Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Судом встановлено, що сума заборгованості в розмірі 33 670,33 грн. погашена Відповідачем-2 в повному обсязі, що підтверджує квитанція № 13 від 31.08.2023, яка була долучена до відзиву на позовну заяву.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у зв'язку з відсутністю предмета спору відбувається, зокрема, у випадку сплати суми боргу боржником.
За таких обставин, оскільки відповідачем сплачено позивачеві суму заборгованості у розмірі 33 670,33 грн., то провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
У зв'язку із невиконанням відповідачами своїх зобов'язань за договором поставки на умовах товарного кредиту №ТК070410/5 від 07.04.10р., позивач нарахував відповідачам на суму основного боргу за договором поставки в розмірі 33 670,33 грн.: 6 750,96 грн. - 3% річних (за період з 22.10.2016 по 03.07.2023); 33 590,24 грн. - інфляційних втрат (за період з грудня 2016 по червень 2023); 101 732,91 грн. - пені (за період з 10.06.2013 по 03.07.2023) та 104 209,68 грн. - відсотків за користування чужими грошовими коштами (за період з 22.04.2011 по 31.12.2012).
Щодо позовної вимоги в частині стягнення пені за період з 10.06.2013 по 03.07.2023 у розмірі 101 732,91 грн., відповідно до умов п. 8.2.3. Договору поставки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
За змістом ст.ст. 549, 551 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме i нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмiр встановлюється договором або актом цивiльного законодавства.
В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.
Позивач заявив до стягнення пеню за загальний період прострочення з 20.02.2021 по 04.11.2021. Сума пені, заявлена до стягнення складає у розмірі 118 238,93 грн.
Відповідно до пункту 8.2.3. договору, належне виконання грошових зобов'язань Покупцем забезпечено у вигляді сплати пені в розмірі 0,05 % від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення. Також, даним пунктом Договору для Покупця встановлено відповідальність за порушення терміну оплати у вигляді штрафу в розмірі 30 % вартості Договору за кожний факт порушення терміну платежу.
Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.6. договору сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цим вимогам складає 3 роки.
Проаналізувавши зміст частини 6 статті 232 ГК України суд вважає, що сторони за умовами договору пунктом 8.6. Договору збільшили строк їх нарахування.
Встановивши факт порушення відповідачем зобов'язання за спірним договором, приймаючи до уваги строк виконання зобов'язання та положення п.8.3.3 договору, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідачів пеню.
В той же час позивач не застосував розмір пені визначений договором до періодів де він менший за розмір подвійної облікової ставки НБУ.
Враховуючи вищезазначене, судом проведено перерахунок нарахованої пені та визначено що до стягнення з відповідача підлягає 37 889,45 грн. В частині стягнення пені у розмірі 63 843,46 слід відмовити.
Разом з тим, суд вважає за доцільним зменшити розмір штрафних санкцій, враховуючи таке.
Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського процесуального України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст.551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а не обов'язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд враховує, що право суду щодо зменшення розміру пені має реалізовуватись з огляду на конкретні обставини справи та з урахуванням наявних у ній доказів (аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19).
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Господарський суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №905/1742/18; від 14.07.2021 у справі №916/878/20 та інші).
Стаття 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Також суд зазначає, що встановлення конкретного розміру зменшення за умов наявності підстав для його застосування, є дискреційним повноваженням суду, який застосовує таке зменшення - діюче законодавство не містить норми, яка б визначала конкретну формулу для визначення розміру відсотку зменшення, що зумовлює використання апеляційним судом загальних принципів, визначених, зокрема, у ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, а також загальних засад цивільного законодавства, закріплених у ст. 3 Цивільного кодексу України, серед яких, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги, що позивач і відповідач-1 є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності; відсутність в матеріалах справи доказів вжиття відповідачами будь-яких заходів для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у строк, встановлений договором та/або доказів звернення до позивача з проханням/пропозицією щодо зміни порядку оплати; відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності збитків, заподіяних позивачу внаслідок невиконання відповідачем умов договору, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50% до 18 944,73 грн.
При цьому, враховує, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, право кредитора щодо стягнення заявлених сум перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Щодо позовної вимоги в частині стягнення відсотків за користуванням чужими грошовими коштами за період з 22.04.2011 по 31.12.2012 у розмірі 104 209,68 грн., відповідно до умов п. 8.5 Договору поставки, суд зазначає наступне.
Пунктом 8.5 договору передбачено, що згідно ч.3 ст. 692, 694, 536 ЦК України, сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується наступним чином: СП=(СПП*0,5*Д)/100, де СП сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП сума простроченого платежу, Д кількість календарних днів прострочення платежу.
Відповідно до статті 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, а у частині п'ятій цієї статті визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п'ята статті 694 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
Особі, яка є власником грошей, належать права володіння, користування та розпорядження ними (стаття 317 ЦК України). Зокрема, особа може володіти коштами, маючи їх в своєму розпорядженні, може розпорядитися ними, передавши гроші іншій особі.
Право користування майном передбачає забезпечену правом можливість добувати з нього корисні властивості. Єдиною корисною властивістю грошей в юридичному значенні є можливість їх сплати. Так, відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом.
Загальновідомо, що гроші є споживчими речами. Використання грошей можливе лише в один спосіб - шляхом їх сплати, що є одноразовою дією. Тому грішми неможливо користуватися протягом певного періоду у часі.
Крім того, гроші (якщо вони індивідуалізовані) є речами, визначеними родовими ознаками, тобто вони мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюються мірою (частина друга статті 184 ЦК України), тобто кількістю грошових одиниць у певній валюті. Внаслідок передання речей, визначених родовими ознаками, іншій особі, такі речі змішуються з іншими речами одержувача того ж роду. Тому право власності на речі, визначені родовими ознаками, належить їх володільцю. З цієї причини, зокрема, віндикація грошей, як і інших речей, визначених родовими ознаками, є неможливою. Такі речі є замінними (частина друга статті 184 ЦК України).
Отже, термін "користування чужими грошовими коштами", який використаний сторонами у пункті 8.5 договору, а також використовується в окремих положеннях ЦК України, потребує належного тлумачення. Таке тлумачення здійснене Великою Палатою Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (постанови від 10.10.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 34), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).
При цьому в обох значеннях не йдеться про "користування" боржником коштами в юридичному значенні (яке можливо лише шляхом однократної сплати коштів, до того ж і визначати кошти як чужі чи свої в таких випадках неможливо).
Тому Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності розрізняти наслідки правомірної та неправомірної поведінки боржника, оскільки такі наслідки регулюються різними нормами права.
Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 35), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).
Щодо тлумачення пункту 8.5 договору суд зазначає таке. Цим пунктом сторони встановили, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується наступним чином: СП=(СПП*0,5*Д)/100. Отже, сума, названа сторонами "проценти за користування чужими грошовими коштами", є 1) грошовою сумою, 2) її розмір визначений договором, тобто цей розмір є наперед відомим, 3) підлягає сплаті у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.
Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані. купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.
Частиною третьою статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Якщо об'єкт має всі ознаки певного поняття, то він входить до об'єму цього поняття. Отже, у пункті 8.5 договору сторони передбачили сплату процентів за частиною другою статті 625 ЦК України і встановили договірний розмір цих процентів, а саме 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (пункт 8.5.) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка вже нарахована відповідно до пункту 8.2.3. договору в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Щодо сум 3% річних та інфляційних втрат та клопотання відповідача про зменшення суми даних нарахувань суд зазначає наступне.
В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процентів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, у зв'язку з чим в задоволенні клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2020 у справі № 903/125/18.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 2 Інформаційного листа ВГСУ №01-8/685 від 20.11.2008 р. "Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України ), зазначено, що приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення ( постанова ВСУ від 30.09.2008 р. № 1/384-07 ).
Судом здійснено перевірку правильності нарахування позивачем розміру інфляційних втрат та 3% річних. Порушень нарахування інфляційних втрат, 3% річних не виявлено та розраховано арифметично вірно, обґрунтовано у відповідності до приписів чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
З урахуванням викладеного позовні вимоги не підлягають частковому задоволенню.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 173,80 грн.
Судом встановлено, що причиною виникнення спору є насамперед неправомірні дії відповідача-1, а тому саме з відповідача-1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Провадження в частині стягнення 33 670,33 грн - закрити.
Стягнути солідарно з Приватного підприємства "Рамс Агро" (49022, м. Дніпро, вул. Маліновського, буд. 130; код ЄДРПОУ 36439951) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315; код ЄДРПОУ 38039872) 3% річних у розмірі 6 750,96 грн., інфляційні втрати у розмірі 33 590,24 грн., пеню у розмірі 18 944,73 грн.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 173,80 грн. стягнути з Приватного підприємства "Рамс Агро" (49022, м. Дніпро, вул. Маліновського, буд. 130; код ЄДРПОУ 36439951) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, м. Київ, просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315; код ЄДРПОУ 38039872).
В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 04.03.2024.
Суддя В.Г. Бєлік