пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
28 лютого 2024 року Справа № 903/1323/23
за позовом: Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької районної військової адміністрації, м. Луцьк
до відповідача: Торчинської селищної ради, с. Торчин, Луцький р-н., Волинська обл.
про скасування реєстрації права комунальної власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки та її повернення
Суддя Кравчук А.М.
Секретар судового засідання Мачульська Л.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Рогатюк Я.В., витяг з ЄДРПОУ
від відповідача: н/з
у судовому засіданні взяв участь прокурор відділу прокуратури Волинської області: Скучинський Л.Є.
встановив: 27.12.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької районної військової адміністрації до Торчинської селищної ради про:
- усунення перешкод державі в особі Луцької районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 146,27 га з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877, зареєстрованого за Торчинською селищною радою на підставі рішення державного реєстратора Боратинської сільської ради Маціюк К.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.11.2021, індексний номер 61698196;
- усунення перешкоди державі в особі Луцької районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 146,27 га з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 в Державному земельному кадастрі;
- усунення перешкоди державі в особі Луцької районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом зобов'язання Торчинської селищної ради Луцького району (45612, Волинська обл., Луцький р-н, вул. Незалежності, 103, селище Торчин, код ЄДРПОУ: 04333158) повернути Луцькій районній військовій адміністрації (43001, м. Луцьк, вул. Ковельська, 53, код ЄДРПОУ: 04051425) земельну ділянку з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 площею 146,27 га.
Ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.02.2024 о 14 год 00 хв. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати прокурору, позивачу, докази чого подати суду; прокуратурі, позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь прокуратури, позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання прокуратурі, позивачу.
Відповідач ухвалу суду отримав 09.01.2024 (а.с. 145).
Строк для подання відзиву - по 24.01.2024.
23.01.2024 надійшов відзив відповідача, згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що позивачем не підтверджено накладання меж спірної земельної ділянки на річку та прибережну зону, оскільки ніхто не проводив фактичне встановлення меж земельної ділянки на місцевості. Позов є передчасним, оскільки звернення про передачу земельної ділянки належному власнику на адресу селищної ради не надходили. Висновки Регіонального офісу водних ресурсів щодо наявності на земельній ділянці об'єктів водного фонду здійснені на підставі відкритих даних земельного кадастру та можуть бути помилкові. В разі підтвердження накладення меж спірної земельної ділянки на земельну ділянку водного фонду необхідно вжити заходи щодо виправлення таких помилок. Повернення земельної ділянки є неможливим у зв'язку з розташуванням на ній каналів та гідротехнічних споруд комунальної власності (а.с. 146-147).
Прокуратура та позивач відзив отримали 23.01.2024 (а.с. 149, 151).
Строк для подання відповіді на відзив - по 26.01.2024.
29.01.2024 надійшла відповідь прокуратури на відзив, яка надіслана через електронний суд 26.01.2024, згідно якої позовні вимоги підтримує. Зазначає, що приналежність частини земельної ділянки до земель водного фонду державної власності підтверджується інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області, згідно якої вона розміщена в межах території осушувальної системи “Чорногузка” та накладається на мережу меліоративних каналів, утворених з річки Чорногузка, які є власністю держави та перебувають на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області. Згідно інформації, наданої ПФ “Реформатор”, площа накладення земельної ділянки на річку Чорногузка (перетворена на магістральний канал) складає 6 гектарів. На межі земельної ділянки накладаються шари “Умовна прибережна захисна смуга”, “Гідрографія”. Земельна ділянка безпідставно проінвентаризована як землі сільськогосподарського призначення, як у межах магістрального каналу державної власності так і у межах внутрішньо господарської меліоративної мережі, яка віднесена до комунальної власності. Документація із землеустрою на спірну земельну ділянку затверджена розпорядженням Луцької райдержадміністрації від 10.12.2013 №413. Виправлення помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру, шляхом внесення змін до документації із землеустрою, є неможливим. Всі заявлені вимоги є взаємопов'язані, спрямовані на відновлення порушеного права на земельну ділянку в її набувача. На частині земельної ділянки розміщений об'єкт нерухомого майна державної власності, а також об'єкт інженерної інфраструктури міжгосподарської меліоративної системи державної власності - магістральний канал МК “Чорногузка”
Відповідач відповідь на відзив отримав 26.01.2024 (а.с. 165 на звороті).
Строк для подання заперечень - по 29.01.2024 .
Заперечення відповідача на відповідь на відзив на адресу суду не надходили.
Враховуючи вищевикладене, відсутність заперечень на відповідь на відзив, закінчення строку для їх подання, виконання мети підготовчого провадження, суд протокольною ухвалою від 07.02.2024 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 28.02.2024 о 15 год 00 хв.
08.02.2024 надійшло клопотання Волинської обласної прокуратури про повернення помилково сплаченого судового збору в сумі 5 368 грн 00 коп.
У судовому засіданні прокурор, представник позивача позовні вимоги підтримали.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
У комунальній власності Торчинської селищної ради перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 площею 146,27 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (склад угідь - рілля).
Розпорядженням Луцької районної державної адміністрації «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності» від 10.12.2013 №413 затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком (а.с. 49-84).
Згідно п. 1 додатку до зазначеного розпорядження райдержадміністрації до переліку сільських та селищних рад, на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, віднесено Білостоцьку сільську раду та зазначено загальну площу земель 275,7615 гектара.
Серед вказаних земельних ділянок на території Білостоцької сільської ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 146,27 га з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 зареєстрована у Державному земельному кадастрі 31.10.2013 на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на території Білостоцької сільської ради, яка розроблена ТОВ «Горизонт» 18.10.2013 (а.с. 36-40).
Державним реєстратором Луцької районної державної адміністрації 21.10.2016 зареєстровано право державної власності на вказану земельну ділянку за Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області (а.с. 33-35).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області» Білостоцька сільська рада увійшла до складу Торчинської селищної ради.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 23.02.2021 №21-ОТГ та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 23.02.2021 вказана земельна ділянка передана у комунальну власність Торчинської селищної ради (а.с. 98-100).
Відповідно до п. 1 додатку до вищевказаного акту приймання-передачі земельну ділянку площею 146,27 га з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 передано у комунальну власність Торчинської селищної ради.
15.11.2021 державним реєстратором Боратинської сільської ради проведено державну реєстрацію права комунальної власності Торчинської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 площею 146,27 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області від 09.10.2023 спірна земельна ділянка розміщена в межах території осушувальної системи «Чорногузка» та накладається на мережу меліоративних каналів та річку Чорногузка (а.с. 43-45).
Річка Чорногузка віднесена до малих річок, відтак з урахуванням положень ст. 88 Водного кодексу України для вказаної річки прибережна захисна смуга встановлена шириною 25 метрів.
За інформацією ПФ «Реформатор» від 28.11.2023, земельна ділянка з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 частково накладається на річку Чорногузка та її прибережну захисну смугу (а.с. 103-105).
За даними програмного модуля Державного земельного кадастру «Публічна кадастрова карта» на межі земельної ділянки з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 накладаються шари «Умовна прибережна захисна смуга», а також «Гідрографія».
Вказана річка перетворена у магістральний канал МК (ГД р. Чорногузка), який є державною власністю та перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області (а.с. 108-120).
У відповідності до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської') економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом ст. ст. 317, 321, 328 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до вимог ст. 25 та пунктів 31, 54 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин; надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.
Як убачається з положень ст. ст. 83, 84 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, передачі їм земель державної власності.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За вимогами ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Торчинською селищною радою прийнято рішення від 22.03.2021 №6/26 «Про прийняття на баланс земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Торчинської селищної ради».
При цьому, Луцькою районною державною адміністрацією не видавались розпорядження про передачу у комунальну власність спірної земельної ділянки, акти приймання - передачі земельної ділянки не підписувались між районною державною (військовою) адміністрацією та Торчинською селищною радою.
Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Статтею 60 Земельного кодексу України визначено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Відповідно ч.2 ст. 60 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Аналогічні положення щодо розмірів прибережної захисної смуги для малих річок також містить ст. 88 Водного кодексу України.
Статтею 85 Водного кодексу України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
Таким чином, з урахуванням інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області від 09.10.2023 та ПФ «Реформатор» від 28.11.2023, відомостей з програмного модуля Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 частково накладається на річку Чорногузка (перетворена у магістральний канал МК (ГД р. Чорногузка), яка віднесена до малих річок та її прибережну захисну смугу, які є землями водного фонду, безпідставно проінвентаризована як земельна ділянка сільськогосподарського призначення (склад угіль - рілля).
Згідно з вимогами пункту «а» ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Згідно з Концепцією розвитку водного господарства України схваленої постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390-ХІY, водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.
Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України водні ресурси - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території; водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт).
Згідно актів приймання-передачі в постійну експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (частини об'єкта) «Попереднє осушення земель в колгоспі імені Пархоменка Луцького району Волинської області» від 30.11.1983 та 29.06.1984 Державними приймальними комісіями магістральний канал МК (ГД р. Чорногузка) був прийнятий у експлуатацію з метою осушення земель колгоспу імені Пархоменка Луцького району та переданий на баланс Луцькому управлінню осушувальних систем (а.с. 110-121).
Вказані обставини свідчать про те, що водний об'єкт - магістральний канал МК (ГД р. Чорногузка) та земельна ділянка у межах прибережної захисної смуги використовуються для потреб водного господарства.
Чинне земельне та цивільне законодавство визначає імперативність, а саме «автоматичність» переходу прав на земельну ділянку при переході прав на об'єкт нерухомого майна, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у положеннях статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України.
За таких обставин частина спірної земельної ділянки, на якій розміщений об'єкт нерухомого майна магістральний канал МК (ГД р. Чорногузка), що перебуває у державній власності на балансі водогосподарської організації - Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області фактично знаходиться у постійному користуванні вказаної державної водогосподарської організації.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ остаточно розмежовані землі державної та комунальної власності.
Вказаним законом розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, за нормами якого з дня набрання чинності цим пунктом, а саме з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.
При цьому земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Цим же пунктом законодавець визначив ряд виключень, зокрема підпунктами «а», «ґ», «д» пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України установлено виключення щодо земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, земель під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності, а також об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності.
Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про меліорацію земель» меліоративна система - технологічно цілісна інженерна інфраструктура, що включає в себе такі окремі об'єкти, як меліоративна мережа каналів, трубопроводів (зрошувальних, осушувальних, осушувально-зволожувальних, колекторно-дренажних) з гідротехнічними спорудами і насосними станціями, захисні дамби, спостережна мережа, дороги і споруди на них, взаємодію яких забезпечує управління водним, тепловим, повітряним і поживним режимом ґрунтів на меліорованих землях.
На спірній земельній ділянці розташований об'єкт інженерної інфраструктури міжгосподарської меліоративної системи державної власності, а саме магістральний канал МК (ГД р. Чорногузка) осушувальної системи «Чорногузка», загальною довжиною 15695 пог. метрів, який обліковується на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області.
Магістральний канал МК (ГД р. Чорногузка) побудований і прийнятий в експлуатацію у 1983-1984 роках та у вказаний період переданий на баланс Луцькому управлінню осушувальних систем. Луцьке управління осушувальних систем у 2005 році перейменовано в Луцьке міжрайонне управління водного господарства, яке у 2020 році реорганізовано шляхом приєднання до Регіонального офісу водних ресурсів у Волинській області.
Відповідно до положення про Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області, затвердженого наказом Державного агентства водних ресурсів України від 24.07.2023 №91 Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області є бюджетною неприбутковою організацією та входить до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України.
З урахуванням викладеного, органом, уповноваженим управляти вказаним майном, є Державне агентство меліорації та рибного господарства України, а балансоутримувачем - Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області.
Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Таким чином, об'єкти інженерної інфраструктури міжгосподарської меліоративної системи є нерухомим майном, так як переміщення їх є неможливим без зміни їх призначення.
Органом, уповноваженим управляти вказаним майном, наразі є Державне агентство меліорації та рибного господарства України, а балансоутримувачем - Регіональний офіс водних ресурсів у Волинській області.
Наведене свідчить, що всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 20, 83, 84, 117, підпунктів «а», «ґ», «д» пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про меліорацію земель» Луцькою районною державною адміністрацією безпідставно про інвентаризовано частину спірної земельної ділянки водного фонду, як земельну ділянку сільськогосподарського призначення та у подальшому Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області поза межами повноважень та поза волею власника передано, а Торчинською селищною радою Луцького району прийнято з державної у комунальну власність земельну ділянку із кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 площею 146,27 га із розташованим на ній об'єктом інженерної інфраструктури міжгосподарської меліоративної системи державної власності - магістральним каналом МК (ГД р. Чорногузка).
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України “Про землеустрій” в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки, інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України “Про землеустрій”).
Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 (надалі - Порядок).
Згідно з п. 2 Порядку (в редакції, чинній на момент формування спірної земельної ділянки) інвентаризація земель проводиться з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою.
Інвентаризація земель проводиться виходячи з принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 3 Порядку).
Відповідно до п. 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги, книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 17.10.2003; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, які посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.
Згідно з п. 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України “Про землеустрій”.
Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України. Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (п.п. 27, 29 Порядку).
Приписами ч.13 ст. 186 Земельного кодексу України у редакції, чинній на дату формування спірної земельної ділянки, передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.
Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Документація із землеустрою на спірну земельну ділянку затверджена розпорядженням Луцької районної державної адміністрації №413 від 10.12.2013.
Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
За змістом ч. 1 ст.24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
За приписами ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
Під час інвентаризації неправильно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка частково належить до земель водного фонду.
Враховуючи вищевикладене, подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 площею 146,27 га у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з видом використання - землі запасу сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності, що надає право Торчинській селищній раді у будь який час повторно внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
За приписами ст.ст. 15, 16 ЦК України кожному гарантується його право на судовий захист цивільних прав у разі їх порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, способами, визначеними ч. 2 ст. 16 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 ст. 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 №910/2861/18, від 04.06.2019 №916/3156/17, від 11.09.2018 № 905/1926/16).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на ефективний засіб юридичного захисту передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр” та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 площею 146,27 га є обґрунтованими.
З ч.ч. 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України вбачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Відповідно до ч. З ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Оскільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду не розроблявся та в установленому порядку Луцькою районною державною адміністрацією не затверджувався, відтак, частину земельної ділянки з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 без зміни цільового призначення, неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення.
Розпорядження Луцької районної державної адміністрації від 10.12.2013 №413 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки, прийняте за відсутності відповідного розпорядчого акту власника землі - Луцької районної державної адміністрації про зміну цільового призначення частини земельної ділянки з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877, площею 146,27 га із земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення та без розробленого проекту землеустрою щодо її відведення.
Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Таким чином, оспорюване розпорядження голови Луцької районної державної адміністрації прийняте в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3,15-2, 17, 20, 122 Земельного кодексу України, ст.50 Закону України «Про землеустрій».
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 7.9). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).
Як зазначив Верховний Суд у постанові у справі від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19 «... оскаржений наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області вичерпав свою дію, оскільки на його підставі укладений договір, який і опосередковує відносини користування спірною земельною ділянкою. Відповідно задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування оскарженого наказу не може призвести до захисту будь-чиїх прав чи інтересів».
З урахуванням викладеного, розпорядження Луцької районної державної адміністрації від 10.12.2013 № 413 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності» в частині затвердження такої документації щодо спірної земельної ділянки вже було реалізовано та вичерпало дію фактом формування спірної земельної ділянки як об'єкта речових прав та реєстрації її у Державному земельному кадастрі; наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 23.02.2021 №21-ОТГ в частині передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність був реалізований та вичерпав дію фактом підписання акту її приймання-передачі у комунальну власність та реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за Торчинською селищною радою.
Окрім того, у разі задоволення вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, призведе до її зникнення як об'єкта речових прав та унеможливить повторне звернення Торчинської селищної ради задля реєстрації права комунальної власності на вказану земельну ділянку на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 23.02.2021 №21-ОТГ у майбутньому.
Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.
Положеннями ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.
Щодо вказаної спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 площею 146,27 га Луцькою районною державною адміністрацією прийнято розпорядження від 10.12.2013 №413 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності», яким частина спірної земельної ділянки водного фонду, віднесена до земель сільськогосподарського призначення.
Прийнявши вказане розпорядження, Луцька районна державна адміністрація фактично розпорядилася частиною земельної ділянки, що відноситься до земель водного фонду, оскільки вчинила дії, спрямовані на незаконну зміну цільового призначення земельної ділянки, що в подальшому призвело до вибуття земель з державної власності у комунальну.
У зв'язку із прийняттям наказу, внесенням відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру частина спірної земельної ділянки водного фонду може використовуватись як земля сільськогосподарського призначення та бути переданою селищною радою у власність та користування фізичним чи юридичним особам, проте в силу наведених вище вимог законодавства вона не може перебувати у приватній чи комунальній власності, оскільки на її частині розміщений об'єкт нерухомого майна державної власності, а також об'єкт інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем державної власності - меліоративний канал МК (ГД р Чорногузка).
З огляду на викладене порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов'язання Торчинської селищної ради повернути спірну земельну ділянку до державної власності в особі її розпорядника Луцької районної державної адміністрації, після чого останньою буде вжито заходів до скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі шляхом звернення до органів Держгеокадастру.
Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 24.01.2020 № 910/10987/18, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (ч. 1 ст.11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 статті 18 цього Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав, вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому, позовні вимоги про скасування державної реєстрації речового права не можуть бути звернені до державного реєстратора (приватного нотаріуса). Державний реєстратор (приватний нотаріус) зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі, чи не був залучений.
Так, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Дана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункт 72), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 22.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24).
Окрім того, даний спір має приватноправовий характер, оскільки оскарження рішення про державну реєстрацію права власності земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права власності цієї ж земельної ділянки. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 у справі № 804/1001/16, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 23.01.2019 у справі № 821/1297/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
На час пред'явлення даного позову згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 146,27 га з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 зареєстрована на праві комунальної власності за Торчинською селищною радою (код ЄДРПОУ 04333158).
Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора Боратинської сільської ради Маціюк К.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.11.2021, індексний номер 61698196.
Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Луцької районної військової (державної) адміністрації.
У зв'язку з цим, враховуючи положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для забезпечення державі дійсної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, прокурор звертається до суду з даним позовом з ефективним способом захисту порушеного права, а саме: скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 146,27 га з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877, що розташована за межами населених пунктів Торчинської селищної ради Луцького району, за Торчинською селищною радою на підставі рішення державного реєстратора Боратинської сільської ради Маціюк К.С. від 19.11.2021, індексний номер 61698196.
Відповідно до ст. 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що зазначені законом.
Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення по суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, вказаний орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (п. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.
Віднесення земельної ділянки до земель запасу комунальної власності (не наданих у власність або у користування), яка у комунальній власності перебувати не може та є власністю держави і використовується для захисту державного кордону, свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу.
Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.
Внаслідок державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням землі запасу сільськогосподарського призначення, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - на праві комунальної власності, держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.
ЇЇ перебування в комунальній власності негативно впливає на належне виконання державною прикордонною службою України завдань щодо забезпечення надійної охорони та недоторканості державного кордону.
Луцька районна державна адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями, які перебувають виключно у державній власності.
Отже, держава як власник земель оборони делегувала Луцькій районній державні адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.
Листом від 15.12.2023 Волинська обласна прокуратура звернулась до Луцької районної державної адміністрації з проханням повідомити чи вживались нею будь які заходи щодо повернення спірної земельної ділянки до державної власності, наявність заперечень щодо представництва її інтересів прокуратурою в суді ( а.с. 122-125).
Луцька районна державна адміністрація у листі від 19.12.2023 повідомила, що у зв'язку з відсутність фінансування рада не має можливості на даний час вживати заходи з метою витребування спірної земельної ділянки, не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах (а.с. 126).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначила, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що вказаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Наведені прокурором обставини відповідно до ст. 131і Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” свідчать про наявність підстав для представництва прокурором права та інтересів держави у суді.
Наявність відомостей щодо спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням - землі запасу сільськогосподарського призначення відносить її до земель комунальної власності, що суперечить положенням ст.ст. 77, 83 та п. 24 “Перехідних положень” Земельного кодексу України.
Звертаючись з позовом до суду, прокурор обрав такий спосіб захисту, який може відновити порушені інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме: скасування у земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених інтересів держави.
З метою захисту інтересів держави було обрано негаторний спосіб захисту, оскільки він передбачає скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, яка здійснюється кадастровими реєстраторами ГУ Держгеокадастру у Волинській області.
Лише за умови скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі буде забезпечено ефективне відновлення прав держави на спірну земельну ділянку, оскільки у кадастрі зазначені неправильні відомості про категорію землі - сільськогосподарського призначення, а не землі оборони.
При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача то витрати по сплаті судового збору в сумі 37 249 грн 74 коп. відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на нього.
У клопотанні від 08.02.2024 прокуратура просить повернути заяво сплачений судовий збір в сумі 5 368 грн 00 коп.
Згідно ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом прокуратурою сплачений судовий збір в сумі 42 617 грн 74 коп, що підтверджується платіжною інструкцією №2621 від 07.12.2023.
Судовий збір за заявлені прокуратурою позовні вимоги, зокрема дві вимоги немайнового характеру (2684 х 2= 5 368), одну вимогу майнового характеру (125 449,37 (нормативно грошова оцінка за спірну земельну ділянку) х 1,5 = 31 881,74) становить 37 249 грн 74 коп.
Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Усунути перешкоди державі в особі Луцької районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 146,27 га з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877, зареєстрованого за Торчинською селищною радою на підставі рішення державного реєстратора Боратинської сільської ради Маціюк К.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.11.2021, індексний номер 61698196.
3. Усунути перешкоди державі в особі Луцької районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 146,27 га з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 в Державному земельному кадастрі.
4. Усунути перешкоди державі в особі Луцької районної військової адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження землями водного фонду шляхом зобов'язання Торчинської селищної ради Луцького району (45612, Волинська обл., Луцький р-н, вул. Незалежності, 103, селище Торчин, код ЄДРПОУ: 04333158) повернути Луцькій районній військовій адміністрації (43001, м. Луцьк, вул. Ковельська, 53, код ЄДРПОУ: 04051425) земельну ділянку з кадастровим номером 0722880600:03:000:0877 площею 146,27 га.
5. Стягнути з Торчинської селищної ради Луцького району (вул. Незалежності, 103, селище Торчин, Луцький р-н, Волинська обл, код ЄДРПОУ 04333158) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915)
- 37 249 грн 74 коп (тридцять сім тисяч двісті сорок дев'ять грн 74 коп) витрат по сплаті судового збору.
6. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області повернути Волинській обласній прокуратурі (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 02909915) 5 368 грн 00 коп судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №2621 від 07.12.2023.
7. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.
8. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення
складений 04.03.2024.
Суддя А. М. Кравчук