79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"20" лютого 2024 р. Справа №914/1860/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.
Суддів Кравчук Н.М.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Кострик К.,
представники сторін:
від позивача: Павлічко О.О.;
від відповідача: Якименко К.В.;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 14.11.23 (вх. суду від 15.11.2023 №01-05/3499/23)
на рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 (повний текст рішення складено 25.10.2023, суддя С.Б. Кітаєва, м. Львів)
у справі № 914/1860/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження Львів», м. Львів
до відповідача: Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м. Моршин, Стрийський район, Львівська область
про: стягнення заборгованості 14 298 344,36 грн
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень судів попередніх інстанцій:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження Львів» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про стягнення 13 714 945,25 грн основної заборгованості за договором про надання послуг з постачання теплової енергії, 3 073 453,65 грн пені, 184407,22 грн 3% річних та 254 529, 09 грн судового збору.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що на виконання укладеного між сторонами Договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 15.12.2021, позивач свої зобов'язання в частині постачання теплової енергії виконав, а відповідач здійснив оплату за надану послугу не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість. Відтак, позивач внаслідок прострочення відповідачем зобов'язання, просив суд стягнути з останнього основну суму заборгованості, пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 позов задоволено частково, суд вирішив: стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження Львів» 11 020 945,25 грн боргу за надані послуги, 3 073 018,03 грн пені, 184 381,08 грн 3% річних, 214175,17 грн. судового збору, провадження у справі в частині стягнення 20000,00 грн. основного боргу закрити.
Рішення мотивовано тим, що позивач надав суду достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження виконання своїх зобов'язань за укладеним договором, які відповідач не заперечив. Водночас, відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували здійснення ним своєчасно та в повному обсязі оплати за надані послуги в строки та на умовах, визначеними укладеним між сторонами договором про надання послуг з постачання теплової енергії.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з вказаними рішенням, Дочірнє підприємство «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 у справі № 914/1860/23 скасувати у повному обсязі з таких підстав:
- рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, оскільки у матеріалах справи відсутні первинні документи, які б підтверджували факт зняття показань вимірювальної техніки вузла комерційного обліку теплової енергії;
- судом не встановлено факт надсилання позивачем відповідачу рахунків на оплату наданих послуг;
- місцевий суд не здійснив перевірку, наданого позивачем, розрахунку пені, який був здійснений всупереч ч. 6 ст. 232 ГК України;
- підстави нарахування пені та обставина щодо відповідності заявлених позивачем розміру пені та 3% річних зробленим розрахункам (доданим до позовної заяви), судом належним чином не перевірена, оскільки у наданому позивачем розрахунку в табличному вигляді відсутні будь які математичні розрахунки, що відповідно, унеможливлює їх перевірку. Разом з тим, якщо господарський апеляційний суд прийде до висновку про наявність боргу за Договором, скаржник просить апеляційний господарський суд зменшити розмір документально підтвердженої пені на 99 %.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження Львів» подав Західному апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 без змін. Позивач зазначає, що ним, на підтвердження існування боргу у відповідача за надані послуги, подано суду першої інстанції всі первинні документи. У свою чергу, відповідачем, не було складено та підписано актів-претензій, що передбачені укладеним між сторонами договором, у випадку зауважень до наданої послуги. Крім цього, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції, подав відзив на позовну заяву, де визнав основну суму боргу в розмірі 11 040 945 грн та повідомив суд про часткове погашення боргу. Стосовно нарахування пені, то сторонами погоджено строк нарахування у договорі (за весь період прострочення). Відтак, просить залишити рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» без задоволення.
Рух справи в суді апеляційної інстанції:
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2023 справу № 914/1860/23 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Кравчук Н.М. та Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 у справі № 914/1860/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2023.
Ухвалою суду від 04.12.2023 призначено розгляд справи на 16.01.2024.
Ухвалою від 16.01.2024 відкладено розгляд справи на 30.01.2024.
У судовому засіданні 30.01.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 20.02.2024.
У судовому засіданні 20.02.2024 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, надав суду пояснення. Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:
15.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження Львів» (Виконавець) та Дочірне підприємство «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (Споживач) уклали договір № 35/2021 про надання послуг з постачання теплової енергії (далі - Договір), за умовами якого Виконавець зобов?язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення та приготування гарячої води відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а Споживач зобов?язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Пункт 3 Договору передбачає, що теплова енергія виробляється за адресою м. Моршин, вул. Паркова плаща, 3, де на виконання цього Договору Виконавець зобов'язаний розмістити котельню на альтернативному паливі. Теплова енергія виробляється з альтернативних джерел енергії - гранул паливних з дерева.
Згідно п. 10 Договору обсяг спожитої у будівлях послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будівлях за показаннями засобу вимірювальної техніки вузла комерційного обліку або у разі відсутності інформації про показання вузла (вузлів) комерційного обліку, визначається середній обсяг споживання теплової енергії в будівлях протягом трьох діб до виходу з ладу вузла обліку та протягом трьох діб з моменту відновлення роботи вузла обліку. Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).
Відповідно до п.14 Договору зняття показань засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії здійснюється щомісяця 01 числа з 10.00 год. до 13.00 год. виконавцем у присутності споживача або його представника. Дані засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії є підставою для складання Виконавцем акту приймання-передачі наданих послуг за звітній місяць.
Згідно п. 17 Договору Ціна за 1 Гкал. теплової енергії, яка поставляється Споживачеві становить 3600,00 (три тисячі шістсот) грн. з ПДВ., що підтверджується калькуляцією, яка є невід'ємним додатком 2 до цього Договору.
15.09.2022 Додатковою угоду № 1 до Договору внесено зміни до пункту 17 Договору, сторони встановили з 15.09.2022 ціну за 1 Гкал теплової енергії у розмірі 6000 (шість тисяч) грн. в т.ч. ПДВ, що підтверджується Калькуляцією в новій редакції від 15.09.2022, яка є невід'ємною частиною до Договору.
Додатковою угодою № 2 від 01.11.2022 року внесено доповнення до Договору, а саме:
«кількість спожитої теплової енергії Споживачем визначається як різниця між кількість теплової енергії спожитої згідно показників Вузла обліку № l та Вузла обліку № 2 за відповідний розрахунковий період, про що Виконавець складає Звіт про надану теплову енергію згідно Додатку №5 до цього Договору та надає Споживачу разом із рахунком актом приймання передачі наданих послуг».
З матеріалів справи вбачається, що за період дії Договору, позивач надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 28 816 866,24 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів здачі-приймання робіт (надання послуг), які скріплені підписами і печатками обох сторін, без зауважень, а саме: акти № 224 від 31.12.2021р. на суму 518400,00 грн; № 6 від 31.01.2022р. на суму 1648800,00 грн; № 33 від 28.02.2022р. на суму 20 088 00,00 грн; № 74 від 31.03.2022р. на суму 3420000,00 грн; № 88 від 06.05.2022р. на суму 1522800,00 грн; № 94 від 31.05.2022р. на суму 547200,00 грн; № 98 від 30.06.2022р. на суму 486000,00 грн; № 84 від 31.07.2022р. на суму 630000,00 грн; № 91 від 31.08.2022р. на суму 666000,00 грн; №107 від 30.09.2022р. на суму 872400,00 грн; №111 від 31.10.2022р. на суму 1230000,00 грн; № 140 від 30.11.2022р. на суму 1445640,00 грн; № 180 від 31.12.2022р. на суму 2318640,00 грн; № 20 від 31.01.2023р. на суму 1065960,00 грн; № 55 від 28.02 2023р. на суму 1510740,00 грн; № 56 від 28.02.2023р. на суму 3790380,00 грн; № 82 від 31.03.2023р. на суму 3754412,64 грн; №116 від 28.04.2023р. на суму 13 806 93,60 грн.
У матеріалах справи містяться платіжні інструкції, які підтверджують сплату відповідачем заборгованості за Договором частково (вказано у призначені платежу) за період з 10.01.2022 по 14.06.2023 ( том 1, а. с. 107-287) у розмірі 15 101 920,99 грн. Таким чином, оскільки позивачем було надано послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 28 816 866,24 грн, а відповідач оплатив 15 101 920,99 грн, станом на дату подання позову (14.06.2023) сума основного боргу становила 13 714 945, 25 гривень.
Після подання позовної заяви до суду першої інстанції відповідачем було також здійснено часткову оплату заборгованості на загальну суму 2 694000,00 гривень, що підтверджується долученими платіжними інструкціями до матеріалів справи (том 2, а. с. 32-52; том 2, а. с. 65). Відтак, з врахуванням даних часткових оплат основного боргу, позивач подав місцевому господарському суду заяву про зменшення позовних вимог (том 2, а. с. 20-52), і зазначив, що основна сума боргу становить 11 040 945, 25 грн.
Після закриття підготовчого провадження судом першої інстанції, позивач надав суду платіжну інструкцію № 561 від 12.09.2023 на суму 20 000 грн (том 2, а. с. 62), рішенням Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 (пункт 3 резолютивної частини) провадження у справі в частині стягнення 20 000 грн основного боргу закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відповідно до п. 20 Договору, виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги та акт прийому-передачі наданих послуг споживачу не пізніше 5 числа місяця наступного за розрахунковим періодом.
Пунктом 21 Договору, споживач здійснює оплату за договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Згідно з п. 23 Договору під час здійснення оплати споживач зазначає розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу. У разі коли споживачем не визначено розрахунковий період або коли за зазначений споживачем період виникла переплата, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину в розмірі переплати) в рахунок заборгованості споживача за минулі розрахункові періоди у разі її наявності, а у разі відсутності такої заборгованості в рахунок майбутніх платежів споживача, починаючи з найближчих періодів від дати здійснення платежу.
Відповідно до п. 32 Договору, у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за весь період прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.
Враховуючи несвоєчасні здійснення відповідачем платежів за Договором, позивач нарахував відповідачу 3 073 018,03 грн пені, 184 381, 08 грн - 3% річних від простроченої суми боргу за період з 03.06.2022 по 31.05.2023 (том 2, а. с. 22-24).
Дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як зазначено вище, предметом даного спору є вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження Львів до Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» про стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору №№ 35/2021 від 15.12.2021 в частині оплати поставленої теплової енергії.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 ГК України).
Вказане положення кореспондується з приписами ст. 712 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Умовами пунктом 21 Договору, споживач здійснює оплату за договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 1ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Посилаючись на п. 14 Договору № 35/2021 про надання послуг з постачання теплової енергії від 15.12.2021, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено первинних документів, які б підтверджували факт зняття показань вимірювальної техніки вузла комерційного обліку теплової енергії. Водночас, цей пункт Договору передбачає, що такі дані засобів вимірювальної техніки є підставою для складання Виконавцем акту приймання-передачі наданих послуг. До позову долучені копії актів здачі-приймання робіт (наданих послуг), скріплені підписами та печатками обох сторін, без будь-яких зауважень зі сторони представника відповідача.
Слід зазначити, що ч. 9 п. 25 укладеного між сторонами Договору передбачено, що споживач має право складати та підписувати акти-претензії у зв'язку з порушенням порядку надання послуги, зміною її споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновних робіт.
Однак, ні актів-претензій, ні будь-яких інших доказів, які б спростовували факт надання позивачем послуг з постачання теплової енергії до матеріалів справи не долучено. Відтак, долучені до справи акти здачі-приймання робіт є належним доказом на підтвердження дійсності господарської операції.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Зважаючи на те, що факт прострочки виконання зобов'язання за договором на постачання теплової енергії підтверджується матеріалами справи, тобто судом встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з 03.06.2022 по 31.05.2023 , нарахування позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат є правомірним.
Щодо нарахування пені, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Верховний Суд у постанові від 20.08.2021 у справі 910/13575/20 робить висновок, що трактування «за весь період прострочення» не можна вважати відмінним від строку вказаного у ч. 6 ст. 232 ГК України. Аналогічна позиція Верховного Суду у постанові від 24.10.2023 у справі № 910/7352/22.
Відтак, умову визначену п. 32 укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 доповнено Розділ IX Прикінцеві положення ГК України п. 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Верховний Суд у постанові від 20.09.2023 у справі № 917/1212/12 звертає увагу, що при розгляді періоду нарахування пені судам слід з'ясувати наявність/відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 7 розділу ІХ Прикінцеві положення ГК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» запроваджено карантин, дія якого неодноразово продовжувалась, та із 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. карантин скасовано, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. № 651.
Враховуючи ту обставину, що нарахування пені здійснювалось за період з 03.06.2022 по 31.05.2023, тобто на час запровадження карантину, слід вважати, що таке нарахування здійснювалось відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України, з врахуванням Розділ IX Прикінцевих положень цього Кодексу.
Стосовно доводів апелянта про зменшення, заявленої до стягнення позивачем, пені, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Верховний Суд зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20).
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України та визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача, намагання належним чином виконати зобов'язання за договором чи наявність будь-яких виняткових обставин, з врахуванням яких, суд міг би реалізувати свої дискреційні повноваження щодо зменшення розміру пені.
Разом з тим, Верховний суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 916/2266/22, звертає увагу, що зменшення розміру пені на 99% від заявленої позивачем суми порушує баланс інтересів сторін, оскільки таке зменшення не стимулює боржника до належного виконання покладених на нього договірних зобов'язань та позбавляє позивача можливості отримати передбачену укладеним сторонами договором компенсацію за невиконання його умов.
Таким чином, враховуючи наведене, відсутні підстави для задоволення вимог відповідача про зменшення розміру пені.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 у справі № 914/1860/23 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 255, 269, 270, 271, 280, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 14.11.23 (вх. суду від 15.11.2023 № 01-05/3499/23) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.10.2023 у справі № 914/1860/23 - залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строки та в порядку, визначені статтями 286-289 ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено та підписано 04.03.2024
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя Н.М. Кравчук
суддя Г.Г. Якімець