01 березня 2024 р. Справа № 520/4018/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 23.10.23 року у справі № 520/4018/22
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 30.01.2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 30.01.2020 року по 31.03.2021 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі № 520/4018/22 позов задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплату донарахованих сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 30.01.2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 30.01.2020 року по 31.03.2021 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду необґрунтованим, ухваленим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставами для його скасування. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі № 520/4018/22, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивачем пропущено встановлений як статтею 122 КАС України, так і статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду. Вважає, що дізнавшись про ймовірне порушення своїх прав, позивач, з огляду на приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, мала звернутися до адміністративного суду за захистом свого права протягом місяця.
Зазначає, що позивач звернулася до адміністративного суду з позовом у лютому 2022 року, тобто більше ніж через 10 місяців після звільнення з публічної служби та з пропуском місячного строку з дня звільнення та проведення з ним розрахунку (31.03.2021 року), не зазначивши підстав для поновлення цього строку.
Про порушення, на думку позивача, своїх прав щодо виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовою частиною НОМЕР_1 , позивач дізналася та повинна була дізнатися у 2013-2017 роках, коли отримувала цю винагороду.
Заяви про поновлення пропущеного строку позивачем до суду не подано. Жодних належних і допустимих доказів щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, обставин та поважних причин, що свідчать про наявність об'єктивних перешкод для подання позову у встановлений законодавством строк в матеріалах справи не міститься.
Таким чином, позивачем були пропущені загальний - шестимісячний строк, спеціальний - місячний строк звернення до адміністративного суду з позовом, передбачені ст. 122 КАС України та тримісячний строк, встановлений ст. 233 КЗпП України.
Зазначає, що норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містять переліку складових, які мають входити до грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги на оздоровлення, вважає, що здійснюючи виплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення за спірні періоди у відповідності до положень Інструкцій № 260 та № 595, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, Таким чином, виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки були проведені військовою частиною НОМЕР_1 у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Щодо нарахування позивачу грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.03.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідач зазначає, що грошове забезпечення (в тому числі посадовий оклад та оклад за військове звання) виплачувалось позивачу військовою частиною НОМЕР_1 відповідно до норм чинного законодавства, тому позовні вимоги заявника є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та була звільнена відповідно до наказу командира військовій частини НОМЕР_2 від 31.03.2021 №68.
З матеріалів справи встановлено, що позивач під час проходження служби отримувала щомісячну винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення.
Грошову допомогу на оздоровлення за 2013 - 2017 роки, військова частина НОМЕР_1 нараховувала та виплачувала позивачу без урахування щомісячної грошової винагороди.
Також, в період проходження служби позивача з 30.01.2020 року по 24.09.2020 року, відповідач нараховував позивачу грошове забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закону №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі
У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Статтею 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Щомісячна додаткова грошова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889) та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595, виданим на виконання Постанови № 889 (далі - Інструкція № 595).
У підпункті 2 пункту 1 Постанови № 889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Згідно з п. 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації), а командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій), - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (п. 8 Інструкції № 595).
Крім цього, наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 260), пунктом 30.1 якої передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п. 30.3 Інструкції № 260).
У висновках, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (які висловлені і в постановах Верховного Суду 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 824/166/15-а) установлено, що одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.
Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює зокрема із п. 1 Інструкції № 595.
Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних відносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 889, а не Інструкції № 595.
З наведених вище мотивів до спірних відносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога для оздоровлення, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення.
Аналогічні висновки були наведені у постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 520/7308/21.
Вказані висновки узгоджуються також з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.05.2019 року у справі № 826/11679/17, від 26.02.2021 року у справі 620/3346/19, від 21.04.2021 року у справі № 380/2427/20.
Ураховуючи викладене, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача з приводу обчислення позивачу розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2013-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, та зобов'язання відповідача провести обчислення цієї допомоги за вказаний період з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити виплати з урахуванням раніше проведених платежів.
Стосовно доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на вищезазначене, доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та не надання позивачем до суду заяви про поновлення пропущеного строку є помилковими, оскільки його право на звернення до суду з цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України, не обмежене будь-яким строком.
Аналогічний висновок був наведений Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 при вирішенні питання про пропуск строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами, зокрема, про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону №2011-XII грошової допомоги на оздоровлення.
Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 30.01.2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції до 24.02.2018) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою № 103 до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Приписами ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, не регулює питань щодо можливості застосування нормативно-правових актів, визнаних судом протиправними. Предметом її регулювання є встановлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом нечинним.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01.02.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Отже, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто з 29.01.2020 відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 р.
Таким чином, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Отже, з 29.01.2020 року є нечинною редакція пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Відповідно, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, змінився нормативно-правовий підхід, та військовослужбовці знову отримали право на збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, а отже і грошового забезпечення, у зв'язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
Згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Наведене вище відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.12.2019 р. по справі №240/4946/18, Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.02.2021 р. у справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 р. у справі №200/3757/20-а.
Під час розв'язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ та п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Приписи пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VІІІ були чинними, як на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України №704, так і станом після 29.01.2020 та неконституційними не визнавалися.
Приписами Закону України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі по тексту - Закон №2017-III) врегульовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій,
Згідно зі ст.1 Закону №2017-ІІІ, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Відповідно до ст.6 Закону №2017-III, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно з ч. 2 ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.
При цьому, з урахуванням вже наведеного вище, 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Положеннями ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 р. №294-IX передбачено, що станом на 01.01.2020 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн. Приписами ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 р. №1082-IX встановлено, що станом на 01.01.2021 р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку про те, що у період проходження військової служби з 30.01.2020 року по 31.12.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", у період у період з 01.01.2021 р. по 31.03.2021 року грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Колегія суддів звертає увагу, що у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 10.01.2023 у справі №440/1185/21, від 15.03.2023 у справі №420/6572/22 Верховний Суд зробив такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Оскільки з 01 січня 2020 року збільшено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п.4 постанови № 704 це призводить до збільшення з 29.01.2020 року розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Зазначене свідчить, що з 29.01.2020 збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.01.2020 року) призводить до збільшення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, що слугує підставою для перерахунку такого грошового забезпечення за вказаний період.
Отже, відповідач протиправно не здійснив позивачу нарахування та виплату грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу, які повинні обчислюватись за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 гривні, за період з 01.01.2021 по 31.03.2021 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2270 гривень на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
З огляду на наведені вище висновки, доводи апеляційної скарги щодо правомірності застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме на 1 січня 2018 року, є необґрунтованими.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 30.01.2020 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 30.01.2020 року по 31.03.2021 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції та правильності судового рішення не спростовують, підстави для її задоволення відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі № 520/4018/22 суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 по справі № 520/4018/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський