01 березня 2024 року справа № 580/6403/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним і скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виплатити грошове забезпечення,
24.07.2023 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач 1) та військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач 2), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №2 від 02.01.2023 про призупинення виплат старшому солдату ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати старшому солдату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.12.2022 по 25.01.2023 включно у сумі 44 950 грн 29 коп;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виплатити старшому солдату ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 25.12.2022 по 25.01.2023 включно у сумі 44 950 грн 29 коп.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що проходив службу в складі Збройних Сил України. З 10.12.2022 по 24.12.2022 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . З 24.12.2022 вибув до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 для подальшого проходження служби. Однак, з 25.12.2022 позивач був госпіталізований до КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» з діагнозом гострий панкреатит, де проходив стаціонарне лікування по 23.01.2023. У зв'язку з неприбуттям до нового місця служби командир військової частини НОМЕР_1 видав 02.01.2023 наказ про призупинення виплат позивачу. 24.01.2023 після проходження лікування, стверджує позивач, відразу прибув до нового місця служби до військової частини НОМЕР_2 . Проте, грошове забезпечення за період з 25.12.2022 по 25.01.2023 йому не було виплачено. Вважаючи наказ військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2023 № 2 про призупинення виплат протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відповідач військова частина НОМЕР_2 проти позову заперечив. 15.09.2023 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що несвоєчасне прибуття до військової частини НОМЕР_2 позивач пояснює перебуванням на стаціонарному лікуванні у КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги з 25.12.2022 по 23.01.2023, про що останній надав копію виписки №22539 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 23.01.2023. Копія виписки не була належним чином завірена, у зв'язку з чим для прийняття рішення командування військової частини НОМЕР_2 запропонувало ОСОБА_1 надати оригінали документів, підтверджуючих тимчасову непрацездатність. Вказані документи не були надані позивачем на розгляд в/ч НОМЕР_2 . Військовослужбовець зобов'язаний негайно повідомити командира (начальника медичної служби) про свою госпіталізацію до відповідного медичного закладу. Однак, позивач не виконав своїх обов'язків щодо повідомлення в установленому порядку командира в/ч (начальника медичної служби) про свою госпіталізацію. Також позивач не надав на розгляд та прийняття рішення суб'єктом владних повноважень документ, що підтверджує факт тимчасової непрацездатності, а саме листок непрацездатності. У зв'язку з цимим просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач військова частина НОМЕР_1 29.02.2024 надав відзив на позовну заяву, у якому вказав, що у зв'язку із прийняттям наказу від 26.01.2023 №26 про виплату грошового забезпечення т а додаткових винагород за період з 01 по 24 грудня 2022 року наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.01.2023 №2 в частині неприбуття до нового місця служби та призупинення виплат грошового та здійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення автоматично був скасований та втратив чинність
Ухвалою від 31.07.2023 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
З'ясувавши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті, дослідивши подані письмові докази, суд встановив таке.
Позивач ОСОБА_1 з 13.04.2022 по 29.04.2023 проходив службу в складі Збройних Сил України (мобілізований на підставі Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», звільнений на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»), що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 від 11.03.1998.
З 10.12.2022 по 24.12.2022 позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 24.12.2022 № 138-РС позивач був увільнений від займаних посад і призначений до цього самого оперативного командування майстром топогеодезичного забезпечення 125 картографічної частини ВОС-672244А.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.12.2022 № 243 позивач з 24.12.2022 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до припису від 24.12.2022 № 5507 позивачу запропоновано 24.12.2022 вибути до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 для подальшого проходження служби. Строк прибуття 26.12.2022.
З виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 23.01.2023 № 22539 вбачається, що позивач 25.12.2022 був госпіталізований до хірургічного відділення №1, КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» з діагнозом: гострий панкреатит. У стаціонарі знаходився з 25.12.2022 по 23.01.2023.
02.01.2023 військовою частиною НОМЕР_4 було отримано інформаційне повідомлення командира військової частини НОМЕР_2 від 02.01.2023 про неприбуття старшого солдата ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2023 № 2 позивачу призупинено виплати до з'ясування та причин неприбуття до нового місця служби. Зазначений наказ виданий на підставі листа командира військової частини НОМЕР_2 від 02.01.2023 № 3, згідно з яким позивач не прибув для подальшого проходження служби з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 .
26.01.2023 на підставі листа військової частини НОМЕР_2 від 25.01.2023 № 46 про те, що по факту несвоєчасного прибуття до вказаної військової частини було проведено службове розслідування та встановлено, що позивач знаходився на лікуванні у КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги», що підтверджується випискою від 23.01.2023 № 22539, командир військової частини НОМЕР_1 прийняв наказ від 26.01.2023 № 26, згідно якого всі виплати позивачу були поновлені та вина позивача з приводу несвоєчасного прибуття до військової частини НОМЕР_2 відсутня.
У зв'язку з призупиненням виплат позивачу, останньому за період з 25.12.2022 по 25.01.2023 не виплачено грошове забезпечення.
Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 щодо виплати грошового забезпечення за період з 25.12.2022 по 23.01.2023, проте йому було відмовлено у зв'язку з ненаданням листка непрацездатності або довідки про тимчасову непрацездатність.
11.09.2023 військова частина НОМЕР_1 направила запит за №466 до КНП «Третя міська лікарня швидкої медичної допомоги», у якому просила підтвердити перебування військовослужбовця ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні , а також повідомити. Чи відкривався електронний листок непрацездатності. Або видавалась довідка про тимчасову непрацездатність військовослужбовця відповідно до вимог наказу Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 №455.
Позивач, вважаючи таку бездіяльність протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.
Цей Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Згідно ст. 254 Статуту військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Згідно ст. 255 Статуту амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини.
Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.
Згідно ст. 260 Статуту на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
Згідно ст. 261 Статуту про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Виходячи з правового аналізу зазначених норм військовослужбовець зобов'язаний негайно повідомити командира (начальника медичної служби) про свою госпіталізацію до відповідного медичного закладу.
Згідно пункту 4 розділу V наказу Міністра оборони України від 15.09.2022 №280 «Про затвердження інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» розшук військовослужбовця, який не прибув у встановлений строк до місця призначення, покладається на командира військової частини, який відправив цього військовослужбовця.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260).
Так, пунктом 1 розділу I зазначеного Порядку встановлено, що грошове забезпечення згідно з цим Порядком виплачується: військовослужбовцям, які проходять військову службу в апаратах Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, військовій частині НОМЕР_5 (далі - військові частини).
Абзацом другим пункту 9 розділу I Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці за станом здоров'я) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Відповідно до п. 15 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується:
за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;
якщо виплачуються академічні стипендії;
за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;
за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;
за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату);
за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом;
за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Як встановив суд, позивач на підставі наказу від 24.12.2022 № 243 виключений з 24.12.2022 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до припису від 24.12.2022 № 5507 позивач повинен був прибути 26.12.2022 до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 для подальшого проходження служби, проте у зв'язку з госпіталізацією до КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги», де перебував з 25.12.2022 по 23.01.2023, у визначений час не прибув до військової частини НОМЕР_2 , про причини неприбуття ні військову частину НОМЕР_1 , ні військову частину НОМЕР_2 не повідомив, у зв'язку з чим наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2023 № 2 йому призупинено виплати.
Зважаючи на пункт 4 розділу V наказу Міністра оборони України від 15.09.2022 №280 «Про затвердження інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» командир військової частини НОМЕР_1 на законних підставах прийняв наказ №2 від 02.01.2023 про призупинення виплат позивачу, тому доводи позивача про протиправність вказаного наказу є необгрунтованими.
Суд також зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 поновлені виплати позивачу за період з 01 по 24.12.2022, а отже положення наказу №2 від 02.01.2023 втратили чинність і на день звернення позивача з позовом 24.07.2023 дія оскаржуваного наказу була припинена.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки на час звернення до суду наказ №2 від 02.01.2023 втратив чинність і жодне порушення прав позивача у зв'язку з його винесенням було відсутнє, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII).
Так, відповідно до статті 1 зазначеного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (стаття 1-2 Закону № 2011-XII).
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону № 2011-XII військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога), зокрема, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, визначає Порядок надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 № 1923 (далі Порядок № 1923).
Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку медична допомога військовослужбовцям надається військово-медичними закладами інших військових формувань у разі відсутності за місцем проходження ними військової служби військово-медичних закладів відповідних військових формувань або відсутності у них необхідних відділень, фахівців чи спеціального медичного обладнання та у невідкладних випадках.
Під час дії особливого періоду медична допомога військовослужбовцям, зазначеним у пункті 1 цього Порядку, надається у військово-медичних закладах інших військових формувань за територіальним принципом (п. 2-1 Порядку № 1923).
Під час дії особливого періоду командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації, закладу) для надання медичної допомоги має право направляти підпорядкованих йому військовослужбовців до військово-медичних закладів інших військових формувань за територіальним принципом (п. 4-1 Порядку № 1923).
Як встановив суд, позивач на підтвердження стаціонарного лікування надав військовій частині НОМЕР_2 копію виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 23.01.2023 № 22539, з якої вбачається, що позивач з 25.12.2022 по 23.01.2023 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги».
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність» від 01.06.2021 № 1066 затверджено Порядок формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, який визначає механізм формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність (далі - медичний висновок) в Реєстрі медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я (далі - Реєстр) суб'єктами господарювання, визначеними в пункті 2 розділу І цього Порядку, перелік відомостей, що вносяться до Реєстру та права доступу до них.
Цей Порядок є обов'язковим для закладів охорони здоров'я та фізичних осіб - підприємців, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та здійснюють експертизу з тимчасової втрати працездатності (далі - суб'єкти господарювання) (п. 2 Порядку).
Пунктом 8-1 зазначеного наказу № 1066 установлено, що на період дії воєнного стану та протягом трьох місяців з дня його припинення або скасування:
у разі відсутності у закладі охорони здоров'я бланків листків непрацездатності та неможливості їх отримання дозволяється за рішенням керівника закладу охорони здоров'я видача листків непрацездатності, роздрукованих на білому аркуші паперу за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2004 року за № 1454/10053. При цьому у рядку, де вказується серія бланка, зазначається ЄДРПОУ закладу охорони здоров'я, а де номер бланка - порядковий номер запису у Журналі реєстрації листків непрацездатності;
листок непрацездатності, виданий відповідно до абзацу другого цього пункту, вважається документом, що підтверджує факт тимчасової непрацездатності та прирівнюється до листка непрацездатності, виданого на бланку.
Тобто, з наведеного слідує, що документом, що підтверджує факт тимчасової непрацездатності, та, відповідно, є підставою для виплати грошового забезпечення за період перебування на стаціонарному лікуванні, є листок непрацездатності в електронному або паперовому вигляді.
Як стверджує відповідач 2 у відзиві позивач не надає листок непрацездатності у будь-який формі на розгляд та прийняття рішення суб'єктом владних повноважень. Належних доказів на противагу цьому позивач суду не надав.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв у межах своїх повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2023 № 2 про призупинення виплат старшому солдату ОСОБА_1 є правомірним, тому в задоволенні позову в частині слід зобов'язання виплатити грошове забезпечення за період часу з 25.12.2022 по 25.01.2023 включно в сумі 44 950 грн слід відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 90, 139-143, 238, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2023 №2 закрити.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО