Справа № 420/24119/21
01 березня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними (неправомірними) дій та стягнення середнього заробітку
02.12.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними (неправомірними) дії вiйськової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно вчасно;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) середній заробіток за перiод затримки з 15.05.2021 по 27.10.2021 виплати грошової компенсації за не отримане речове майно в сумі 155 704,68 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що фактично остаточний розрахунок з ним відповідач здійснив 28.10.2021. Беручи до уваги вищевикладене, відповідач повинен зробити розрахунок та виплату належного йому середнього заробітку за період з 15.05.2021 по 27.10.2021 (166 днів х (23315,12 + 33902,11 / 61 днів) = 166 x 937,98 грн. = 155 704,68 грн.).
Ухвалою суду від 07.12.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі.
Ухвалою суду від 13.04.2022 року зупинено провадження по справі №420/24119/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними (неправомірними) дій та стягнення середнього заробітку до припинення або скасування воєнного стану в Україні.
09.02.2024 року (вх.№ЕС/5982/24) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що викладені в адміністративному позові Позивачем, військова частина НОМЕР_1 не визнає в повному обсязі, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству
У відзиві вказано, що беручи до уваги те, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2021 року № 123 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення не оскаржується та не оскаржувався раніше, а також те, що з рапортом з приводу не виключення його зі списків особового складу частини не звертався, чим позивач погодився на виключення зі списків особового складу військової частини, що, в свою чергу, виключає неправомірність дій військової частини.
Також, відповідач зазначає, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. В даному випадку, із матеріалів справи вбачається, що позивач, вважаючи проведений з ним розрахунок при звільненні неправильним, звертався до суду з позовом щодо стягнення належних йому сум затримки виплати грошового компенсації. На підставі заяви позивача, військовою частиною НОМЕР_1 було виплачено Позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно. Таким чином, положення статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Крім того, як стверджує відповідач, виплата грошової компенсації не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку №100. Інших правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбачених Порядком №100 позивачем зазначено не було.
З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні всіх позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
12.02.2023 року (вх.№ЕС/6045/24) від представника відповідача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
13.02.2023 року (вх.№ЕС/6328/24) від представника позивача до суду надійшло клопотання про поновлення провадження по справі.
Ухвалою суду від 01.03.2024 року поновлено провадження по справі.
Станом на дату вирішення даної справи інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзиві на позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає таке.
Позивач проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 .
З наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.05.2021 року №123 судом встановлено, що ОСОБА_1 з 14.05.2021 року виключено зі списків особового складу військової частини, з 15.05.2021 року з усіх видів забезпечення військової частини та направлено для зарахування на військовий облік до Южненського міського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області.
Вказаним наказом від 14.05.2021 року №123 наказано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 18992,22 грн
Судом встановлено, що 28.10.2021 року позивачу фактично виплачено компенсацію за не отримане речове майно у сумі 18707,34 грн
Вважаючи протиправними (неправомірними) дії вiйськової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно вчасно, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 18.07.2022), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належних звільненому працівникові сум на день звільнення з підприємства.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки з позивачем на день його звільнення не було проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема не виплачено грошової компенсації за не отримане речове майно вчасно, то позивач має право на отримання компенсації затримки розрахунку за період з 15.05.2021 року (наступний день після звільнення) по 27.10.2021 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно невиплачено ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно вчасно.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, при обчисленні середньоденного грошового забезпечення позивача суд враховує суми, які були виплачені за березень-квітень 2021 року.
Відповідно до наданих відповідачем доказів, грошове забезпечення позивача за березні-квітні 2021 року склало 22967,40 (11483,70+11483,70) грн.
У березні та квітні 2021 року було всього 44 робочих дні.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 521,99 грн. (22967,40 (отримана позивачем заробітна плата (грошове забезпечення)/ 44 (кількість робочих днів).
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Затримка у розрахунку утворилася за період з 15.05.2021 року по 27.10.2021, що складає 114 робочих днів.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 59506,86 грн. (114 днів х 521,99 грн.).
Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 18992,22 грн./ 59506,86 грн. (сума компенсації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,319160177%.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 18992,22 грн. (521,99 грн х 114 робочі дні х 0,319160177).
Відтак з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 657,72 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кас України Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог та часткового їх задоволення шляхом:
- визнання протиправною дій вiйськової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно вчасно;
- стягнення на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) середній заробіток за перiод затримки з 15.05.2021 по 27.10.2021 виплати грошової компенсації за не отримане речове майно в сумі 18992,22 грн.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними (неправомірними) дій та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії вiйськової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно вчасно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) середній заробіток за перiод затримки з 15.05.2021 по 27.10.2021 виплати грошової компенсації за не отримане речове майно в сумі 18992,22 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Суддя С.М. Корой