Справа № 420/17761/23
01 березня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
14.07.2023 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови виплати ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби за 2013 рік;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження мною військової служби за 2013 рік з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ОСОБА_1 в період з вересня 2008 року по грудень 2013 року, проходив військову службу в Південному оперативному командуванні, яке в 2015 році реорганізовано в військову частину НОМЕР_2 . У зв'язку з організаційними заходами в Збройних Силах України, рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Силах України від 19.12.2019 року № 39140, військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_3 з 01.01.2020 р.
Як стверджує позивач, в період проходження військової служби в Південному оперативному командуванні при виплаті грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік йому не враховувалась щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889».
Позивач зазначає, що 17 вересня 2022 року він звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з проханням здійснити йому перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Але, листом військової частини НОМЕР_1 від 03.10.2022 № 2982, йому було відмовлено.
Ухвалою суду від 19.07.2023 року позов залишено без руху.
26.07.2023 року (вх.№25191/23) від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позову разом засвідченими копіями доказів про необхідність надання яких було вказано в ухвалі від 19.07.2023 року.
24.08.2023 року (вх.№28970/23) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що військова частина НОМЕР_1 позовні вимоги не визнає в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України.
У відзиві вказано, що виплата щомісячної додаткової грошової винагороди ставилася в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
З урахуванням вказаного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
ОСОБА_1 в період з вересня 2008 року по грудень 2013 року, проходив військову службу в Південному оперативному командуванні, яке в 2015 році реорганізовано в військову частину НОМЕР_2 .
Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем у зв'язку з організаційними заходами в Збройних Силах України, рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Силах України від 19.12.2019 року № 39140, військова частина НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та встановленим порядком зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_3 з 01.01.2020 р.
17 вересня 2022 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою, в якій просив здійснити йому перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення, зокрема, за 2013 рік з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
У даній заяві, зокрема, було вказано, що виплата грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік здійснювалась без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
У відповідь на заяву позивача за вх.№6251 від 26.08.2022 року військовою частиною НОМЕР_1 складено листа від 03.10.2022 року № 2982.
З даного листа вбачається, що відповідач не вбачає підстав для перерахунку грошової допомоги на оздоровлення позивача.
Вважаючи протиправними військової частини НОМЕР_1 щодо відмови виплати ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби за 2013 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи дану справу, суд зазначає.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній протягом 2013 року) визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України" ( 1934-12 ), "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ( 2011-12 ), "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" ( 2262-12 ), "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" ( 1763-15 ) та іншими законами.
Зокрема, ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Зазначена Інструкція діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно пунктів 30.1, 30.2 30.3 Розділу ХХХ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказ Міністра оборони України 11.06.2008 р. № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 р. за № 638/15329 (чинної до 19.07.2018 року), особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, у разі вибуття в щорічну основну відпустку виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.Грошова допомога для оздоровлення підлягає виплаті військовослужбовцям, яким надана щорічна основна відпустка, тривалість якої визначена відповідно до законодавства України.
Військовослужбовцям, яким на їх бажання щорічна основна відпустка надається частинами, грошова допомога на оздоровлення надається на їх бажання під час вибуття у першу чи другу частину відпустки.
Виплата грошової допомоги військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Відповідно до п.30.4 вказаної Інструкції розмір грошової допомоги визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день вибуття в щорічну основну відпустку (з урахуванням пункту 30.2 цієї Інструкції).
Аналогічно, відповідно до пунктів 33.1-33.3 Розділу ХХХІІІ вищенаведеної Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами, що ними займалися.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Так, відповідно до п. 2 частини першої вказаної постанови, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення видів виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Виходячи зі змісту вказаних норм законодавства, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Вказане питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 року Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 року по справі №825/997/17 звертає увагу на те, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову №889, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.
Зі змісту постанови №889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17.
Нормами Закону № 2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату грошової допомоги на оздоровлення.
З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується грошова допомога на оздоровлення, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі №21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що розрахунок грошової допомоги для оздоровлення позивача у 2013 році повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Як стверджує позивач, в період проходження військової служби в Південному оперативному командуванні при виплаті грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік йому не враховувалась щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889».
В той же час, протягом усього строку розгляду даної справи позивачем не надано доказів виплати йому у 2013 році грошової допомоги для оздоровлення, здійснення виплати у 2013 році грошової допомоги для оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Доказів самостійного вжиття заходів для отримання таких доказів, а також клопотань про їх витребування позивачем до суду не надано.
Розглядаючи дану справу суд враховує, що військова частина НОМЕР_1 , тобто відповідач по даній справі не здійснював нарахування грошового забезпечення позивача, тим більше, у спірний період.
Таким чином, заперечення відповідача щодо права на включення щомісячної додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової допомоги для оздоровлення не є свідченням порушення права позивача на таку виплату.
Суд зазначає, що частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:
1) верховенство права;
2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;
5) обов'язковість судового рішення;
6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;
7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом;
8) розумність строків розгляду справи судом;
9) неприпустимість зловживання процесуальними правами;
10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За змістом частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює, зокрема, можливість коментувати представлені докази і пояснення у належній формі та у встановлений час.
Європейським судом з прав людини сформовані сталі підходи до розуміння принципу змагальності як однієї з базових гарантій права особи на справедливий суд, що може та, певною мірою, повинна враховуватися судами України при розгляді справи та винесенні рішень.
У справі «Салов проти України» (заява №65518/01, пункту 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, пункту 63).
У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, пункт 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, як і тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід'ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу («Екбатані проти Швеції» (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, пункти 24-33) та право на ефективну участь («T. проти Сполученого Королівства» (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, пункти 83-89).
Тож принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.
Разом з цим, в адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи в межах наданих доказів, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Відтак, у задоволенні позовних вимог належить відмовити за безпідставністю.
Решта доводів висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідачі - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя С.М. Корой
.