Рішення від 29.02.2024 по справі 420/34223/23

Справа № 420/34223/23

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф. розглянувши в порядку спрощеного провадження, у письмовому провадженні, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління ДМС України в Одеській області, Арцизького відділу ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 з позовною заявою до Головного управління ДМС України в Одеській області, Арцизького відділу ГУ ДМС України в Одеській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Арцизького відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №С-8/6/5124- 23/5124/10-23 від 21.11.2023) щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він є батьком неповнолітньої ОСОБА_2 . У зв'язку із необхідністю отримання його дочкою паспорта громадянина України зразка 1994 року по досягненню 14-річного віку, позивач звернувся до відповідачів із заявою. У виготовленні паспорта зразка 1994 року відмовлено у зв'язку із відсутністю відповідного судового рішення та недосягненням шістнадцятирічного віку. Позивач з релігійних переконань відмовляється від отримання його дитиною паспорта з безконтактним електронним носієм та від присвоєння унікального номера запису в реєстрі (УНЗР), а також від зняття біометричних даних. Проте, згідно із положеннями Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” по досягненню 14-річного віку його дитина зобов'язана отримати паспорт громадянина України. Неотримання паспорта тягне за собою порушення прав дитини на освіту та в інших сферах її життя.

Відповідачем 1 надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнали з таких підстав. На момент звернення із заявою позивачка не досягла 16-річного віку, що виключає можливість отримання паспорту у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII. З огляду на відсутність рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України зразка 1994 року, необґрунтованим є посилання позивача на Тимчасовий порядок №456. Наполягає на відсутності предмета спору щодо оскарження дій/бездіяльності відповідачів саме в тому вигляді як це зазначено в позовній заяві. Зазначає, що подана заява не є заявою-анкетою встановленого зразка, а тому була розглянута відповідно до вимог Закону України “Про звернення громадян” і надана відповідь не може розглядатися як відмова. У задоволенні позовних вимог просять відмовити.

Відповідач 2 відзив не надав, ухвала про відкриття провадження направлена на електронну адресу 19.12.2023 року.

У відповіді на відзив позивач позовні вимоги підтримав та зазначив, що ця справа є типовою, оскільки відповідає ознакам викладеним у зразковій справі № 806/3265/17. Крім того навів аналогічні доводи тим, що зазначені у позовній заяві.

Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданного 28.03.2008 року, Відділом реєстрації актів цивільного стану Арцизького районного управління юстиції Одеської області.

24.10.2023 року ОСОБА_2 , яка досягла чотирнадцятирічного віку, та її законний представник ОСОБА_1 звернулися із заявою до відповідачів про видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII без застосування засобів Єдиного державного демографісного реєстру та без присвоєння унікального номеруа запису в ЄДДР (УНЗР).

До заяви додано: свідоцтво про народження дитини, дві фотокартки 3,5х4,5, заяву за формою про видачу паспорта відповідно до наказів МВС України № 320 від 13.04.2012 та № 456 від 06.06.2019, листи Міністерства освіти і науки України.

Арцизький відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на подану заяву надав відповідь листом від 21.11.2023 року № С-8/6/5124-23/5124/10-23, у якому роз'яснив, що підстави для видачі паспорта у вигляді книжки відсутні, оскільки дитина не досягла шістнадцятирічного віку.

ГУ ДМС в Одеській області листом від 06.11.2023 року № С-662/6/5101-23/5100.4.1/879-23, зокрема повідомило, що без відповідного судового рішення підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відсутні.

Позивачка вважає таку відмову протиправною, у зв'язку із чим звернулась до суду із цим позовом.

Вирішуючи цей спір суд керувався наступними приписами законодавства.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, вбачається, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України № 5492-VI від 20.11.2012 року "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закон № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.

Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. (ч. 1, 2, 4 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Відповідно до п. 2, 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт № 2503-XII, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Позивач посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надає. Також зазначає, що через релігійні переконання відмовляється від отримання його донькою біометричного паспорта.

Суд вважає позицію позивача обґрунтованою з таких підстав.

Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних регулює Закон України № 2297-VI від 01.06.2010 року "Про захист персональних даних".

Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 внесено зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302" (далі - Постанова № 398), що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" від 06.06.2019 №456 відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови № 302, Постанови № 398 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України.

Згідно з п.1 Порядку №456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови №302, Постанови №398, Положення №2503-XII, визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п.2 Тимчасового порядку №456, паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 “Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України”, дію якого відновлено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року №415 “Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 р. № 185”.

Пунктом 3 Тимчасового порядку №456 передбачено, що оформлення і видачу паспорта здійснюють територіальні підрозділи Державної міграційної служби України (далі - територіальні підрозділи ДМС), зокрема, особі, яка досягла 16-річного віку, - на підставі заяви про видачу паспорта громадянина України (далі - заява) за зразком, наведеним у додатку 1 до цього Тимчасового порядку, поданої нею особисто.

Суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: “Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …”.

Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”) не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне імя, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

У наведеній зразковій справі Велика Палата Верховного Суду визнала протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачці паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ та зобов'язала оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) визначені наступні ознаки типових справ: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

З огляду на сторони та зміст позовних вимог, справа що розглядається містить визначені Верховним Судом ознаки типової справи.

При ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи ч. 3 ст. 291 КАС України.

Таким чином, відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ є протиправною.

З приводу вікового цензу необхідно зазначити таке.

Разом із тим, суд зауважує, що Закон № 5492-VI та Положення № 2503-XII встановлюють різний віковий ценз на отримання паспорта громадянина України, у першому випадку це 14-річний вік, у другому 16-річний.

Тому, оскільки чинна редакція Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм дітям з 14 до 16 років і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26.06.1992 року, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія до досягнення дитиною 16-річного віку.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, у даному випадку суд застосовує положення Закону №5492-VI, яким передбачено віковий ценз на оформлення та видачу паспорта громадянина України з 14-річного віку.

Необхідно враховувати, що положення ст. 21 Закону №5492-VI мають імперативний характер щодо зобов'язання кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації позивачкою своїх громадянських прав.

Аналогічна правова позиція щодо вікового цензу, а саме права особи на отримання паспорта громадянина України у вигляді книжечки до досягнення шістнадцятирічного віку, викладена Верховним Судом у Постанові від 18.11.2021 року в адміністративній справі № 420/4049/20.

За таких обставин, з урахуванням зазначеного, відмова Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Арцизького відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у видачі ОСОБА_2 у зв'язку із досягненням 14-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ, є протиправною.

Суд відхиляє доводи відповідача 1 щодо відсутності у цьому спорі відмови у задоволенні заяви позивача, оскільки позивач звернувся до уповноваженого органу із заявою про видачу паспорта у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ, а не із запитом на інформацію щодо отримання роз'яснення про порядок отримання такого паспорта. Тому посилання на розгляд заяви у порядку Закону України “Про звернення громадян” є безпідставним. Окрім того, з огляду на зміст наданих позивачу листів, його повідомили про відсутність підстав у видачі паспорта відповідно до Положення № 2503-ХІІ, що суд розцінює як відмову.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судовий збір розподілу не підлягає, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Арцизького відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, вул. Преображенська, 44, м. Одеса, Одеська область, 65045) оформити та видати ОСОБА_2 (РНОКПП відсутній, АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Ф. Попов

Попередній документ
117381951
Наступний документ
117381953
Інформація про рішення:
№ рішення: 117381952
№ справи: 420/34223/23
Дата рішення: 29.02.2024
Дата публікації: 04.03.2024
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Одеський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації актів цивільного стану, крім актів громадянства
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Виконання рішення (08.04.2024)
Дата надходження: 08.12.2023
Предмет позову: про визнання протипарвною відмову оформлену листом