29 лютого 2024 рокусправа № 380/24444/23
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області , Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить :
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 23.08.2023 року №133650007516 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885 місце знаходження 79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея, 10) зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 . місце перебування АДРЕСА_1 ) період роботи продавцем у ТзОВ «Лілея» з 20.03.1994р. по 29.03.1996 р., та розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 16.08.2023-року.
В обґрунтування позову зазначено те, що підставою відмови для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 20.03.1994 р. по 29.03.1996 р. в ТзОВ «Лілея» стало те, що підстава звільнення стаття 38 КзПП Української РСР, що не відповідає нормам чинного законодавства на момент звільнення. Позивач не погоджується з такими висновками відповідача-2, вважає, що вказаний період підлягає зарахуванню до страхового стажу роботи позивача, а тому ОСОБА_1 має право на призначення йому пенсії за віком.
Ухвалою від 13.11.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Від відповідача-1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 22815ел від 29.11.2023), в якому проти позову заперечив. Зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 16.08.2023 із заявою (встановленого взірця) щодо призначення пенсії по віку, до якої долучено пакет документів. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, за принципом екстериторіальності, розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 23.08.2023, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону 1058, про що повідомлено заявника листом. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач 2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1 (вх. № 7672 від 30.01.2024) у якій навів доводи аналогічні тим, які викладені в позовній заяві. Просив позов задовольнити.
Відповідач подав до суду заперечення (вх.№7390ел від 12.01.2024) у якому наводить доводи аналогічні тим, які викладені у відзиві на позовну заяву.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.
Відповідно до записів №№ 17- 18 трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.08.1985, ОСОБА_1 з 20.03.1994 по 29.03.1996 працював на посаді продавця у ТзОВ «Лілея».
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 16.08.2023 про призначення йому пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 133650007516 від 23.08.2023 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу. Вказаним рішенням не зараховано до страхового стажу періоду роботи позивача з 20.03.1994 по 29.03.1996, оскільки в записі №18 про звільнення з роботи підставою звільнення зазначено статтю 39 КзПП Української РСР, що не відповідає нормам чинного законодавства на момент звільнення заявника з роботи.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення, тому звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV з наступними змінами та доповненнями, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності вказаним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених зазначеним Законом.
Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років (ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV).
Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 досяг пенсійного віку, що підтверджується копією паспорта громадянина України, яку додано позивачем до позовної заяви.
З доказів у справі слідує, що відповідачем зараховано страховий стаж позивача у розмірі 29 років 6 місяців 3 дні.
Разом з цим, не зараховано періоду роботи з 20.03.1994 по 29.03.1996, в записі №18 про звільнення з роботи підстава звільнення стаття 39 КзПП Української РСР, що не відповідає нормам чинного законодавства на момент звільнення заявника з роботи
Відповідачами не оспорюється, що на підтвердження вказаного періоду роботи позивачем подано копію трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.08.1985, де зроблено записи № 17-18 про те, що з 20.03.1994 по 29.03.1996 працював на посаді продавця у ТзОВ «Лілея».
Правовідносини подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” регулюються Порядком, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок № 22-1).
Згідно з пп. 2 п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком, разом з іншими, додаються документи: про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У відповідності до п. 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 “Про трудові книжки працівників” № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Таким чином, доводи відповідача, щодо не зарахування до загального трудового стажу позивача спірного періоду роботи є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Ураховуючи наведене, виходячи з того, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження наявного у нього страхового стажу, станом на час звернення до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії досяг 60 років, мав страховий стаж не менше 30 років, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на призначення пенсії за віком.
Отже висновки відповідачів про відсутність у позивача достатнього страхового стажу для призначення пенсії є помилковими. Таким чином суд дійшов висновку про необхідність обґрунтованість позовних вимог та необхідності їх повного задоволення.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: вул. Митрополита Андрея, 10,м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н, 79016; ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100; ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 133650007516 від 23.08.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 період роботи продавцем у ТзОВ «Лілея» з 20.03.1994р. по 29.03.1996 р., та розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 16.08.2023 року, з урахуванням зазначеного стажу та висновків суду, викладених у цьому рішенні.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп сплаченого судового збору.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяГрень Наталія Михайлівна