29 лютого 2024 рокусправа №380/1580/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в якому просить суд:
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 26.02.2021 року до 26.08.2021 року у розмірі 63206,50 грн. (шістдесят три тисячі двісті шість гривень 50 копійок);
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що його виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення з 25.02.2021 року. Проте, відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні. Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх. №11192 від 12.02.2024 року) в якому просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне.
Невиплата індексації грошового забезпечення відповідачем у 2016-2019 роках пов'язана із роз'ясненнями Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, згідно з якими індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення. Крім того, відповідно до роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 №248/1485 стосовно порядку нарахування та виплати у 2015-2018 роках індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Міністерства соціальної політики України від 16.07.2015 №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 №252/10/136-16, від 08.08.2017 №13700/з, № 78/0/66-17, передбачалось, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. У зв'язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення, військовослужбовцям в січні 2016 року - лютому 2018 року індексація не нараховувалась.
Враховуючи специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання індексації грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку Позивача.
Таким чином, право на отримання індексації грошового забезпечення, про що Позивач зазначає у позовній заяві, в останнього виникло виключно на підставі судових рішень, які були прийняті вже після його звільнення.
Наведені обставини свідчать і про відсутність вини Відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України.
На час звільнення Позивача з військової служби спірні суми йому ще не належали, а вина Відповідача у їх не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 37 від 25.02.2021 старшого прапорщика ОСОБА_1 , техніка групи слюсарно-механічних робіт технічно-експлуатаційної частини, звільненого наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 23 лютого 2021 року № 7-РС з військової служби в запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, з 25 лютого 2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, в тому числі з котлового харчування по технічній нормі з 26 лютого 2021 року.
ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 13.04.2021, в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 25.02.2021 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 25.02.2021 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Військова частина НОМЕР_1 листом за вих. № 95/466 від 20.04.2021 повідомила про те, що виплата індексації грошового забезпечення залежить від обсягу фінансування за відповідний рік. Вказала, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», «Про Державний бюджет України на 2017 рік», «Про Державний бюджет України на 2018 рік» виплата індексації не передбачалась. Також зазначила, що з січня 2016 року по лютий 2018 року видатків на фінансування індексації грошового забезпечення не здійснювалось.
Як слідує із довідки № 102 від 16.04.2021 щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 25.02.2021, позивачу у період з січня 2016 року по листопад 2018 року включно індексація грошового забезпечення не нараховувалась; у період з листопада 2018 року по 25.02.2021 позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення з урахуванням березня 2018 року як базового місяця для нарахування такої.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 протиправною, а також не погоджується з нарахуванням індексації грошового забезпечення після березня 2018 року, відтак звернувся із позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі №380/15165/21 позов задоволено частково: визнано бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно протиправною; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; визнано бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо неврахування абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, при нарахуванні та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.03.2018 по 25.02.2021; зобов'язано військову частину НОМЕР_4 провести перерахунок і виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахування абз. 4 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 з 01.03.2018 по 25.02.2021, з урахуванням виплачених сум; у задоволенні решти вимог відмовлено; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_5 (одну тисячу п'ятсот) гривень 00 коп. понесених витрат на професійну правничу допомогу.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі №380/15165/21 відповідачем нараховано та виплачено Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 4 503,21 грн.
Не погодившись із сумою нарахованої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2022 р. у справі №380/15760/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 РНОКПП: НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку, з урахуванням раніше виплаченої суми індексації.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.12.2022 р. у справі №380/15760/22 відповідачем 24 грудня 2023 року нараховано та виплачено Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем в розмірі 63693,23 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.
Позивач вважаючи, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 26.02.2021 року до 26.08.2021 року у розмірі 63206,50 грн. звернувся з даним позовом до суду.
При вирішення спору суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.
Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.
Період з 26.02.2021 до 18.07.2022 регулювався редакцією статті 117 КЗпП України, яка не встановлювала обмеження строку щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. До цього періоду, в разі існування істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності.
Проте, період з 19.07.2022 до 23.12.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19 липня 2022 року практику Верховного Суду щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням приписів статті 117 КЗпПУ та правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд зазначає, що відшкодування, передбачене цією статтею, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 25.02.2021 в день звільнення.
Натомість належні до виплати суми в загальному розмірі 63693,23 грн. були виплачені лише 24 грудня 2023 року
Судом встановлено, що днем звільнення ОСОБА_1 є 25.02.2021, а тому першим днем затримки є 26.02.2021.
Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 24.12.2023, а тому останнім днем є 23.12.2023.
Таким чином суд приходить висновку, що період затримки розрахунку при звільненні слід розділити: з 26.02.2021 по 18.07.2022 - 508 днів, та з 19.07.2022 по 23.12.2023 - 523 дні.
Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).
Так, з Довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 від 16.04.2022 року судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у грудні 2020 року - 14986,61 грн., у січні 2021 року - 15084,22 грн.
Кількість календарних днів служби позивача у грудні 2020 року - січні 2021 року становила 62 дні.
Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 485,01 грн./день (14986,61 грн. + 15084,22 грн./62 календарні дні).
З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26.02.2021 по 18.07.2022 становить 246385,08 грн. (485,01 грн. х 508 днів).
При задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а.
Зокрема, істотність частки компенсації за непроведену індексацію в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 63693,23/246385,08 грн. (сума компенсації за непроведену індексацію/ середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,25.
Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 26.02.2021 по 18.07.2022 становить: 485,01 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,25 (частка компенсації за непроведену індексацію) х 508 (кількість днів затримки розрахунку, які підлягають відшкодуванню) = 61596,27 грн.
Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу = 61596,27 грн.
В свою чергу за період з 19.07.2022 по 23.12.2023, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 89241,84 грн.
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачеві,складає 150838,11 грн. (61596,27 грн.+ 89241,84 грн.).
Проте, оскільки позивач у позовних вимогах просив стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2021 року до 26.08.2021 року у розмірі 63206,50 грн., а тому в силу приписів частини 2 статті 9 КАС України «принцип диспозитивності», саме така сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задоволити повністю.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
Частиною 1 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Судом встановлено, що між позивачем та Адвокатом Ліпенко Ю.К. укладено Договір про надання правової допомоги №46/21 від 26.08.2021 року.
Згідно з пунктом 1.1, цього договору адвокат зобов'язується за завданням клієнта здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги.
Відповідно до п. 5.1 Договору, гонорар адвоката, порядок та строки його оплати визначаються сторонами у замовленнях про надання послуг.
Приписами частини 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з Замовлення №3 від 28.12.2023 року про надання правової допомоги адвокат підготував позовну заяву про стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні.
Загальна кількість часу, витраченого адвокатом для надання правничої допомоги Позивачу складає 2 год. Загальна вартість правничої допомоги становить 2000 грн.
Згідно квитанції платіжної інструкції №6 від 27.12.2023 року позивач оплатив гонорар адвоката в сумі 2000,00 грн.
Отже, витрати позивача в розмірі 2000,00 грн. на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та повністю доводяться належними і допустимим доказами.
Виходячи із зазначеного, сторони домовилися, що винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту в даній справі здійснюється за плату відповідно до домовленості, і до сплати підлягає гонорар в сумі 5000 грн.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на Головне управління ПФУ у Львівській області.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
З огляду на викладене, керуючись принципом співмірності витрат на правничу допомогу та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу за період розгляду справи у співмірності до наданих послуг, на переконання суду, становить 2000 (дві тисячі) грн.
Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій - задоволити повністю.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в частині невиплати (індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем) за період з 26.02.2021 по 25.08.2021) в розмірі 63206 (шістдесят три тисячі двісті шість) грн. 50 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКухар Наталія Андріївна